ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про відкриття провадження у справі
15 лютого 2021 року м.Харків Справа № 913/75/21
Провадження №7/913/75/21
Господарський суд Луганської області у складі:
судді Тацій О.В.,
розглянувши матеріали позовної заяви заступника керівника Старобільської місцевої прокуратури (92700, Луганська область, м. Старобільськ, вул. Монастирська, 15) в інтересах держави в особі
позивача - Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14, ідентифікаційний код 39816845)
до відповідача - фізичної особи-підприємця Головко Євгена Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у розмірі 25 663,33 грн.
Без повідомлення та виклику учасників справи,
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Старобільської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті з позовом до фізичної особи-підприємця Головко Євгена Івановича про стягнення плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у розмірі 25 663,33 грн., в якому просить:
- стягнути з фізичної особи-підприємця Головко Євгена Івановича на користь Державного бюджету України (р/р 31212216012151; отримувач: УК у Кремінському районі ЄДРПОУ 37796309; банк отримувача: Казначейство України; МФО 899998, код бюджетної класифікації: 22160100) плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в сумі 25 663,33 грн.
В обгрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що 16.08.2019 року посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Луганській області проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля з реєстраційним номером НОМЕР_2 та причепа з реєстраційним номером НОМЕР_3 , які використовуються фізичною особою-підприємцем згідно з договором позички №2 від 01.07.2019 року.
За результатами габаритно-вагового контролю 16.08.2019 року складено акт №0003084 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0003085, якими зафіксовано перевезення вантажу із перевищенням вагових параметрів. Так, фактична вага транспортного засобу становила 48,390 т при нормативі 44 т, а навантаження на одиничну вісь транспортного засобі складало 13,82 т при нормативі 11 т та на строєну вісь 27,45 т при нормативі 24 т.
У зв`язку з перевищенням нормативів навантаження на підставі викладеної у п. 31-1 постанови Кабінету міністрів України №879 від 27.06.2007 року формули було здійснено розрахунок плати за проїзд від 16.08.2019 року, згідно з яким розмір плати за проїзд склав 909,08 євро, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 16.08.2019 року становить 25 663,33 грн.
Однак, відповідач будучи обізнаним про факт нарахування плати за проїзд та її розмір, у добровільному порядку її не відшкодував.
Зазначене і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Разом з тим, прокурор обґрунтовуючи на виконання вимог ч. 4 ст. 53 ГПК України порушення інтересів держави та необхідність їх захисту вказує, що порушення інтересів держави виявилося у ненадходженні від відповідача до державного бюджету проїздної плати у заявленому розмірі, яка за своєю суттю є шкодою у виді матеріальних збитків завданою державі внаслідок руйнування доріг загального користування транспортним засобом з перевищенням допустимих вагових параметрів, - несплата якої ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення. До того ж незабезпечення за рахунок даної програми відновлення і розвитку автомобільних доріг безпосередньо порушує і суспільний інтерес, який виявляється в правомірному і законному очікуванні належного утримання автомобільних доріг та їх експлуатації.
Крім цього, вказує, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Державна служба України з безпеки на транспорті. Однак, Державна служба України з безпеки на транспорті, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, протягом тривалого проміжку часу не вживає заходів спрямованих на стягнення плати за проїзд у вказаному розмірі, не веде жодної претензійно-позовної роботи, тобто не здійснює захист інтересів держави
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва заступником керівника Старобільської місцевої прокуратури інтересів держави в особі позивача в суді, суд відзначає наступне.
У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 також встановлено, що прокурори подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Так, доводи прокурора зводяться до того, що має місце порушення інтересів держави, яке є наслідком тривалого ненадходження від відповідача до державного бюджету проїздної плати у заявленому розмірі, яка за своєю суттю є шкодою у виді матеріальних збитків завданою державі внаслідок руйнування доріг загального користування транспортним засобом з перевищенням допустимих вагових параметрів, - несплата якої ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначені ЗУ «Про дорожній рух».
Одним з основних завдань правового регулювання суспільних відносин у сфері дорожнього руху є безпека дорожнього руху.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху.
Крім того, згідно з п. 6 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, 3. Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, у тому числі, плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладених законодавчих положень, зважаючи на те, що безпека дорожнього руху становить значний суспільний інтерес, то ненадходження до Державного бюджету України проїзної плати, яка є завданою державі шкодою у виді матеріальних збитків, призводить як до порушення інтересів держави, на яку в особі відповідних органів покладений обов`язок з організації будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг, що здійснюється за рахунок коштів бюджету, так і до порушення інтересів суспільства, яке має право на безпеку дорожнього руху, основною метою якої є захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників дорожнього руху.
А тому, суд констатує, що правовідносини з своєчасного та повного надходження до Державного бюджету України нарахованої проїзної плати становлять державний та суспільний інтерес, який у разі його порушення має бути захищений у встановленому законом порядку.
Щодо питання наявності у Державної служби України з безпеки на транспорті повноважень на звернення до суду за захистом інтересів у спірних земельних правовідносинах слід зазначити наступне.
Статтею 28 ЗУ "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 6 ЗУ "Про автомобільний транспорт", центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Положення).
Пунктом 1 Положення встановлено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до п. 3 Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.
Підпунктами 15, 27 п. 5 Положення передбачено, що Уктрансбезпека здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
З аналізу наведених положень випливає, що Державна служба України з безпеки на транспорті має повний обсяг процесуальної дієздатності щодо захисту майнових інтересів держави з питань габаритно-вагового контролю транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, нарахування та здійснення заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Таким чином, Державна служба України з безпеки на транспорті є уповноваженим органом на звернення до суду за захистом інтересів держави у спірних правовідносинах.
Між тим, як зазначає прокурор, Державна служба України з безпеки на транспорті, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, протягом тривалого проміжку часу не вживає заходів спрямованих на стягнення плати за проїзд у вказаному розмірі, не веде жодної претнзійно-позовної роботи.
Згідно з ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до абзаців 1-2 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно абзаців 1-3 ч. 4 цієї ж статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Відповідно до ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 статті).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 статті).
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч. 5 статті).
Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ЗУ «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 року у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 року у справі №906/240/18.
Крім того, відповідно до п. 61 постанови Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №910/11919/17 згідно зі ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру», прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.
Водночас, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Так, на підтвердження факту бездіяльності Державної служби України з безпеки на транспорті прокурор зазначив, що 15.06.2020 року Управління Укртрансбезпеки у Луганській області надіслало заступнику керівника Старобілдьської місцевої прокуратури лист №767/29-1/23-20, в якому повідомило, що з позовом до суду щодо стягнення плати за проїзд з великовагових транспортних засобів з головка Є.І. Укртрансбепека не зверталась.
Також, прокурор вказав, що 04.01.2021 року Східне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті надіслало заступнику керівника Старобільської місцевої прокуратури лист за №18/27.4/23-21, в якому повідомило, що з позовом до суду щодо стягнення плати за проїзд великовагових транспортних засобів з Головка Є.І. в розмірі 909,08 євро ані Управління Укртрансбезпеки, ані Східне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, ані Державна служба України з безпеки на транспорті не звертались, а також просило відповідно до положень ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» розглянути питання представництва в суді законних інтересів держави щодо стягнення плати за проїзд великовагових транспортних засобів з Головка Є.І. в розмірі 909,08 євро.
Копії зазначених листів належним чином засвідчені та додані до позовної заяви.
Дослідивши відповідні матеріали справи, суд констатує, що у даному випадку має місце не формальне зволікання позивача на звернення з відповідним позовом до суду, а його дійсна, реальна та не заперечувана бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Невжиття позивачем протягом тривалого часу заходів зі звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у виді плати за проїзд є свідченням бездіяльності та неналежного виконання ним своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави.
У зв`язку з цим, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Разом з тим, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Так, заступником керівника Старобільської місцевої прокуратури до позовної заяви долучено копію листа Старобільської місцевої прокуратури до Державної служби України з безпеки на транспорті від 09.02.2021 року №34/1-148вих21, який за своєю суттю в силу приписів ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» є повідомленням прокурора Державної служби України з безпеки на транспорті про намір звернутися з заявленим позовом до суду.
За таких обставин, зважаючи на те, що у даному випадку з боку позивача має місце нездійснення захисту інтересів держави, що очевидно виявляється в його усвідомленій пасивній поведінці, яка полягає у тому, що він усвідомлює порушення інтересів держави, але всупереч цим інтересам протягом тривалого проміжку часу бездіє та за їх захистом до суду не звертається, проти чого не заперечує і останній у своїх лисах, а також беручи до уваги доцільність та необхідність захисту інтересів держави, і те, що дії прокурора спрямовані на недопущення порушення інтересів суспільства і держави у сфері безпеки дорожнього руху та ставлячи за мету забезпечення своєчасного і повного надходження грошових коштів до Державного бюджету України, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача Державної служби України з безпеки на транспорті в суді та підтверджує їх.
Подана позовна заява відповідає вимогам, викладеним у ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України. Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні.
Частиною 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).
Відповідно до ч.ч. 3 та 4 вказаної статті, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 ст. 247 ГПК України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У справі № 913/75/21 предметом позову є вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 25 663,33 грн.
Тобто, ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим в силу приписів п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа є малозначною, а тому на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволенню.
Разом з тим, суд бере до уваги і те, що згідно приписів згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, зважаючи на те, що предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб: складає 25 663,33 грн., внаслідок чого справа є малозначною, а на переконання суду характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, та беручи до уваги відсутність клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд приходить до висновку про можливість та доцільність здійснення розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 12, 174, 176, 234, 235, ст.ст. 247, 252 ГПК України, господарський суд -
УХВАЛИВ:
1. Підтвердити наявність підстав для представництва заступником керівника Старобільської місцевої прокуратури інтересів держави в особі позивача Державної служби України з безпеки на транспорті в суді.
2. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №913/75/21.
3. Здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
4. Встановити, у відповідності до ст. 251 ГПК України, відповідачу строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; доказів направлення відзиву з доданими до нього документами на адресу позивача.
Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду (ч. 5 ст. 165 ГПК України).
5. Попередити відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 ГПК України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об`єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.ч. 3, 4 ст. 80 ГПК України).
6. Встановити позивачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) для подання суду: відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.
7. Встановити відповідачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду (якщо такі будуть): заперечень на відповідь на відзив та доказів направлення заперечень на відповідь на відзив позивачу.
8. Роз`яснити відповідачу, що в силу приписів ч. 4 ст. 250 ГПК України він має право протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
9. Звернути увагу сторін по справі, що у відповідності до ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
10. Усі заяви, клопотання, заперечення подати до суду у встановлені судом і процесуальним законом строки, а також з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених ст. 170 ГПК України.
11. Повідомити учасникам справи, що в силу положень п. 4 Розділу Х "Перехідні положення" ГПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
12. Звернути увагу учасників справи на положення ст. ст. 74, 80, 81 ГПК України щодо порядку подання доказів, наслідків неподання їх та доказів їх направлення іншим учасникам справи, а також щодо порядку витребування доказів.
13. Звернути увагу учасників справи на те, що копії письмових доказів, які подаються повинні бути оформлені у відповідності до вимог ч. 4 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України.
14. Повідомити учасників справи, що інформація по справі, що розглядається, доступна на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://court.gov.ua/fair/ та на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/.
15. Згідно ч. 1 ст. 235 ГПК України, дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 15.02.2021 року. Дана ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя О.В. Тацій
