ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 240/532/20
адміністративне провадження № К/9901/14941/20
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А., Данилевич Н.А., Єресько Л.О., Жука А.В., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., Кашпур О.В., Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Радишевської О.Р., Соколова В.М., Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року (суддя-доповідач Граб Л.С., судді Сторчак В.Ю., Іваненко Т.В.),
У С Т А Н О В И В:
У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо невиплати всіх сум, належних йому у день звільнення (грошової компенсації за речове майно у розмірі 20555,77грн.), та стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 01.08.2019 по 22.10.2019 в сумі 103 334,76 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу за контрактом у Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України та перебував на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 . З 01 серпня 2019 року його було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. У день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку та лише 22 жовтня 2019 року виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 20555,77 грн. На переконання позивача, військова частина НОМЕР_2 має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року (суддя ОСОБА_2 ) у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 117 КЗпП України оскільки відповідач провів із позивачем повний розрахунок з виплати грошового забезпечення при звільненні зі служби, тоді як грошова компенсація за неотримане речове майно не є складовою винагороди за виконану роботу (службу).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та залишено позовну заяву без розгляду.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини пов`язані із звільненням з публічної служби, тому строк звернення до адміністративного суду з позовом цієї категорії є спеціальним та відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) становить один місяць, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивач звернувся з цим позовом поза межами місячного строку з дня проведення з ним остаточного розрахунку та не навів обставин, які би свідчили про поважність причин його пропуску, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Не погодившись із таким рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
За доводами позивача, спір щодо несвоєчасного розрахунку з працівником при звільненні є трудовим спором, строк звернення до суду для вирішення якого визначений у частині першій статті 233 КЗпП України і становить три місяці з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. У зв?язку з цим уважав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував при вирішенні цього спору, який не стосується звільнення з публічної (військової) служби, місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Крім того, стверджуючи, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012, правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постановах: від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16, від 06 серпня 2019 року у справі №826/9793/18, від 18 липня 2019 року у справі №821/2029/17, від 05 грудня 2019 року у справі №806/409/17, від 03 жовтня 2019 року у справі №813/1180/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 23 квітня 2020 року у справі №810/3573/18, від 03 червня 2020 року у справі №806/298/17, від 06 березня 2020 року у справі №1240/2162/18, позивач просив передати цю справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду: від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17 та від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19, на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач Яковенко М.М., судді Дашутін І.В., Шишов О.О.) від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
13 липня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому військова частина НОМЕР_2 просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на дотримання апеляційним судом норм процесуального права.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 липня 2020 року частково задовольнив клопотання позивача та передав справу на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян у зв?язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати, а ухвалою від 05 серпня 2020 року призначив справу до касаційного розгляду судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в порядку письмового провадження з 12 серпня 2020 року.
Верховним Судом постановлено ухвалу від 24 вересня 2020 року про відведення судді-доповідача Яковенка М.М. від участі у розгляді цієї справи, у зв`язку із введенням судді ОСОБА_3 до складу судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів на підставі рішення Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21 вересня 2020 року № 12.
У зв`язку з наведеним у справі призначено повторний автоматизований розподіл, згідно з протоколом проведення якого від 25.09.2020 визначено колегію суддів у складі: Уханенка С.А. (судді-доповідача), ОСОБА_4 , Губської О.А., Данилевич Н.А., Єресько Л.О., Жука А.В., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., Кашпур О.В., Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Радишевської О.Р., Соколова В.М., Смоковича М.І., Шевцової Н.В.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України та перебував на речовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.06.2019 №210-ОС позивача звільнено з військової служби у запас у зв?язку із закінченням строку контракту.
Наказом в.о. начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26.07.2019 №252-ОС ОСОБА_1 з 01 серпня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Підставою видачі наказу зазначено лист розрахунку від 26.07.2019.
На підставі наказу начальника Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16.10.2019 №1275-АГ ОСОБА_1 22 жовтня 2019 року виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 20 555,77 грн.
Посилаючись на те, що при звільненні з військової служби відповідач не виплатив йому належні суми коштів у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Військової частині НОМЕР_2 , відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який тривав з 01.08.2019 по 22.10.2019.
Спірним питанням, яке стало предметом касаційного розгляду, є визначення строку звернення до адміністративного суду з таким позовом та його дотримання позивачем.
Передаючи цю справу на розгляд палати, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду встановила, що Верховний Суд вже вирішував питання про строк звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ.
Так, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19), строк звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць, який установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України, оскільки такий спір пов`язаний із звільненням з публічної служби і має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Натомість у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19) і від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17) висловлено іншу правову позицію щодо необхідності застосування тримісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, ураховуючи, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є трудовим спором.
Наведене свідчить, що вказані висновки Верховного Суду, зроблені різними колегіями суддів однієї судової палати, суперечать один одному.
При цьому інші постанови Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, не є прикладом неоднакового застосування судом статті 122 КАС України і статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах, оскільки у цих судових рішеннях йшлося про застосування статей 116 і 117 КЗпП України до спірних правовідносин, пов?язаних з несвоєчасним розрахунком при звільненні з публічної служби, і не вирішувалося питання щодо строку звернення до адміністративного суду із заявленими позовними вимогами.
Аналізуючи наявність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду керується таким.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв?язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким він не був забезпечений під час проходження військової служби.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб?єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17), постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19).
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
У зв?язку з цим судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 22 січня 2020 року, тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку (22 жовтня 2019 року), не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
За наведених обставин та виходячи з приписів пункту 8 частини першої статті 240, частини першої статті 319 КАС України, суд апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про скасування рішення суду першої інстанції, прийняте по суті позовних вимог, та залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді:М.В. Білак
О.А. Губська
Н.А. Данилевич
Л.О. Єресько
А.В. Жук
А.Г. Загороднюк
О.В. Калашнікова
О.В. Кашпур
Н.М. Мартинюк
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко
О.Р. Радишевська
В.М. Соколов
М.І. Смокович
Н.В. Шевцова
