ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/670/21 Справа № 208/3398/18 Суддя у 1-й інстанції - Нельга Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадженнябез повідомленняучасників справиапеляційну скаргу

ОСОБА_1 ,

на ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Публічне акціонерне товариство Банк Михайлівський про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Публічне акціонерне товариство Банк Михайлівський про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення коштів (т. 1 а.с. 1-7).

В обґрунтування позову зазначає, що на підставі договору № 980-026-000001269 банківського рахунку Поточний рахунок для обслуговування вкладу (депозиту) від 28.08.2015 р. на її ім`я в банку Михайлівський був відкритий рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зберігання грошей та здійснення її розрахунково-касового обслуговування, як зазначено про це у договорі. Цього ж числа на основі заяви (оферти) № 200357825 їй був відкритий поточний (картковий) рахунок Ощадний № НОМЕР_2 для зарахування на нього процентів за вкладами з випуском платіжної картки. 19.05.2016 року на її поточний рахунок № НОМЕР_1 були зараховані кошти в сумі 40 000 грн., які надійшли з рахунку ТОВ Інвестиційно-розрахунковий центр на виконання ним зобов`язання за договором позики, в якому позивач виступила позикодавцем, з призначенням платежу Повернення коштів згідно з договором № 980-026-000168712 від 28.12.2016 року, а на рахунок № НОМЕР_2 зараховані кошти в сумі 123,31 грн. з призначенням платежу Оплата процентів по договору № 980-026-000168712 від 28.12.2015 р.. Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства з моменту повернення позики ТОВ Інвестиційно-розрахунковий центр на банківські рахунки позивача, вона вже не є позикодавцем, її правовідносини з ТОВ Інвестиційно-розрахунковий центр припинилися, а кошти, які надійшли на поточні рахунки позивача в банку з 19.05.2016 року стали вкладом. На підставі рішення Національного банку України (далі НБУ) від 23 травня 2016 року № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» включено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 травня 2016 року № 812 у ПАТ «Банк Михайлівський» запроваджено тимчасову адміністрацію. Відповідно до рішення правління НБУ від 12.07.2016 р. № 124-рш Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Михайлівський виконавчої дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 р. № 1213 Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк Михайлівський та делегування повноважень ліквідатора банку. Вважає, що в розумінні ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб вона є вкладником банку Михайлівський, а зараховані на її поточні рахунки кошти в сумі 40 123,31 грн. є вкладом. В довідці про стан поточного рахунку позивача зазначено, що зарахування 19.05.2016 року коштів на її рахунок № НОМЕР_1 з рахунку ТОВ Інвестиційно-розрахунковий центр є нікчемним правочином в силу положень ст. 215 ЦКУ та п.п. 7-9 ч. 3 ст. 38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб; на момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ Інвестиційно-розрахунковий центр не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишків власних коштів для проведення розрахунків за договором № 980-026-000168712 від 28.12.2015 р., із чого витікає, що у нього на рахунку не було 40 000 грн.; на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ Банк Михайлівський. Право власності у позивача на ці кошти не виникає; у відповідності до вимог ст. 216 ЦКУ сума коштів 149 000 грн. має бути повернута ПАТ Банк Михайлівський. Вважає, що вказані твердження, які базуються на так званих висновках комісії по перевірці правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними (акт № 2 від 01.06.2016 р. З додатком № 1 до нього) та наказі уповноваженої особи Фонду № 42/2 від 01.06.2016 р. Щодо застосування наслідків нікчемності правочинів (транзакцій) не відповідають нормам чинного законодавства є не правдими і свідомо підтасованими.

Враховуючи викладене, просила суд визнати протиправним віднесення уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк Михайлівський» переказів коштів, здійснених 19.05.2016 р. з рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , загальною сумою 40 123,31 грн. до категорії правочинів і визнання їх нікчемними правочинами; стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 : суму гарантованого відшкодування за вкладами 40123,31 грн.; нанесений збиток (упущену вигоду) 13937 грн.; інфляційні витрати 4654,30 грн.; три проценти річних - 1203,70 грн.; пеню за прострочення зобов`язання 36111 грн.; відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Ухвалою Заводськогорайонного судум.ДніпродзержинськаДніпропетровської областівід 10серпня 2020року закритопровадження усправі запозовом ОСОБА_1 до Фондугарантування вкладівфізичних осіб,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету спору:Публічне акціонернетовариство БанкМихайлівський прозахист правспоживача фінансовихпослуг тастягнення коштів (т. 1 а.с. 236-237).

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу,в якійпросить ухвалусуду скасуватита направитисправу досуду дляпродовження розглядусправи посуті,в обгрунтуванняякої зазначає,що судомпершої інстанціїпорушено нормипроцесуального права(т.2а.с.1-3).

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ Банк Михайлівський не скористались своїм правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадженняу справі суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем, який, згідно ст. 3 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є юридичною особою публічного права, виник публічно-правовий спір, на вирішення якого поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду виходячи з наступного.

У статтях 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невключенням Фондом позивача до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами.

Правовідносини у цій справі врегульовані Законом № 4452-VI, яким встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1 Закону № 4452-VI).

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону № 4452-VI є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною цієї ж статті закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС України компетенція адміністративних судів поширювалася, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

Відповідно до пункту 1, 2 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI).

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц та інших.

Частиною п`ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз наведених норм ЦПК України та КАС України дає підстави для висновку, що у порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої виключно суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача заявленого розміру грошових коштів з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративного суду.

Щодо визнання протиправним рішення колегія суддів виходить з наступного.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, який з цих же підстав закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним віднесення уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ Банк Михайлівський переказів коштів здійснених 19.05.2016 р. з рахунку ТОВ Інвестиційно-розрахунковий центр на рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що належить позивачу, загальною сумою 40 123,31 грн. до категорії правочинів і визнання їх нікчемним правочином.

Так, згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами такої перевірки виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів і видане рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи не є підставою для застосування таких наслідків.

Відповідна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа № 910/12294/16) та від 16 травня 2018 року (справа № 910/24198/16).

Оскільки таке рішення є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), жодні права яких не можуть порушуватися унаслідок прийняття цього рішення. Тобто права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа такого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним віднесення уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ Банк Михайлівський переказів коштів здійснених 19.05.2016 р. з рахунку ТОВ Інвестиційно-розрахунковий центр на рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що належить позивачу, загальною сумою 40 123,31 грн. до категорії правочинів і визнання їх нікчемним правочином не можуть розглядатися у судах.

Таким чином, закриття провадження у цивільній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з цих мотивів.

У цій справі суд першої інстанції постановив правильну по суті ухвалу про закриття провадження у справі, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, тому ухвала суду підлягає зміні у мотивувальній її частині.

Доводи скарги, які наведені в її обґрунтування не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, а є лише незгодою з висновками суду та мотивами суду наведені на їх обгрунтування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Тому, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року підлягає зміні у мотивувальній її частині.

керуючись ст.ст.367, 369, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 серпня 2020 року змінити в частині обгрунтування підстав закриття провадження.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров