ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9229/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства

«Оператор газорозподільної системи ?Сумигаз?» - Павліченко Л. М.,

Акціонерного товариства

«Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?» - Барсова С. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020

(у складі колегії суддів: Мартюк А. І. (головуючий), Владимиренко С. В.,

Зубець Л. П.)

у справі № 910/9229/15

за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи ?Сумигаз?»

до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?»

про визнання договору укладеним,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (змінене найменування - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи ?Сумигаз?») (далі - позивач, АТ «Сумигаз») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?» (змінене найменування - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?») (далі - позивач, НАК «Нафтогаз України», Компанія), в якому просило визнати укладеним між позивачем та відповідачем договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (далі - ЄГТСУ) в редакції, запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником складових ЄГТСУ та відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір на експлуатацію складових ЄГТСУ відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі - НКРЕ) від 07.03.2013 № 228 «Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)» (далі - постанова НКРЕ № 228).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що:

відповідач як власник складових ЄГТСУ не обмежений законодавством у розпорядженні належними йому складовими ЄГТСУ шляхом укладення виключно договору на їх експлуатацію, адже такі складові можуть бути передані у користування або господарське відання чи у власність газотранспортним або газорозподільним підприємствам;

спірний проєкт договору не базується на державному замовленні, не є обов`язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо укладання спірного договору сторони не заключали, а тому відсутні підстави зобов`язувати відповідача укладати договір на експлуатацію складових ЄГТСУ;

сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору на експлуатацію складових ЄГТСУ, а саме щодо ціни договору та строків його дії, а редакція п. 2.4 проєкту договору не відповідає умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ № 228.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 рішення суду першої інстанції від 25.06.2015 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано укладеним з 12.05.2013 між позивачем та відповідачем договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України у редакції позивача.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

договір на експлуатацію складових ЄГТСУ є єдиним видом договору, який може укласти НАК «Нафтогаз України»;

в контексті спірних правовідносин у заявлений позивачем період відповідач був і залишається власником складових ЄГТСУ, тому в силу закону зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір на експлуатацію складових ЄГТСУ відповідно до Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ № 228;

запропонована позивачем редакція договору не суперечить вимогам закону, а його умови відповідають умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ №228 (який був чинний на момент звернення з відповідним позовом).

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду від 28.10.2020, у грудні 2020 року НАК «Нафтогаз України» подала до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених п. 1, 4 ч.2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просила скасувати постанову апеляційного господарського суду від 28.10.2020, а рішення суду першої інстанції від 25.06.2015 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 12.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі №910/9229/15 з підстав, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 27.01.2021.

АТ «Сумигаз» у запереченнях від 17.12.2020 проти відкриття касаційного провадження та у відзиві від 22.01.2021 на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржену постанову апеляційного суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» газопостачальне підприємство - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами (п. 6); газорозподільне підприємство - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу газорозподільними мережами безпосередньо споживачам, у власності чи в користуванні якого перебувають газорозподільні мережі та інші виробничі об`єкти та який здійснює щодо них функції з оперативно-технологічного управління (п. 7); Єдина газотранспортна система України - виробничий комплекс, що складається з магістральних газопроводів та газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та інших організаційно і технологічно пов`язаних з ними об`єктів та споруд, призначених для транспортування, розподілу і зберігання природного газу (п. 11).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що АТ «Сумигаз» є суб`єктом господарювання, основними видами діяльності якого є постачання та розподіл природного газу за регульованим тарифом, які проводяться згідно Статуту товариства та норм чинного законодавства на підставі ліцензій від 27.03.2015 серії АЕ № 295554 на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ та серії АЕ № 295555 на постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Згідно з п. 2.2 Статуту АТ «Сумигаз» позивач як спеціалізоване підприємство газового господарства здійснює, зокрема, технічне обслуговування і експлуатацію газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу, виконання ремонтів газопроводів, газових приладів і пристроїв, локалізацію і ліквідацію аварійних ситуацій.

Отже, АТ «Сумигаз» є газопостачальним і газорозподільним підприємством.

На замовлення та за кошти НАК «Нафтогаз України» збудовані підвідний газопровід до Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводи по вул. Молодіжна, 1 Травня, Партизанська, Леніна, Радянська Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводи до топкової школи, до монастиря, вул. Набережна, Пролетарська, Свердлова Нова Слобода Путивльського району Сумської області; газопроводи до келій, вул. Руднєва, Деревенська Нова Слобода Путивльського району Сумської області.

Таким чином, НАК «Нафтогаз України» є власником вказаних вище газопроводів, які входять до складу ЄГТСУ.

Частиною 3 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) газотранспортні, газорозподільні та газодобувні підприємства під час здійснення транспортування та розподілу природного газу газопроводами, які перебувають у їхній власності чи користуванні на законних підставах, зобов`язані за зверненням суб`єктів ринку природного газу забезпечити їм доступ до цих мереж на підставі укладених договорів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо плати за приєднання до мереж суб`єктів природних монополій», який набрав чинності 01.01.2013, було доповнено Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) статтею 7-1, положеннями ч. 4 якої передбачено, що власники складових ЄГТСУ зобов`язані забезпечити надійну та безпечну експлуатацію ЄГТС згідно з вимогами законодавства та правилами технічної експлуатації. У разі невиконання зазначених вимог власники складових ЄГТСУ зобов`язані передати належні їм складові ЄГТСУ у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових. Експлуатація Єдиної газотранспортної системи України здійснюється виключно газотранспортними або газорозподільними підприємствами.

Згідно з ч. 4 та ч. 5 ст. 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт» взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації. Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так і промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.

Аналіз ч. 6-8 ст. 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного Компанії майна, заборонено відчуження основних фондів Компанії та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100 % акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100 % акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів Компанії, її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

З огляду на таке, єдиним варіантом обов`язкового укладення договору між НАК «Нафтогаз України» як власником газопроводів та АТ «Сумигаз» як оператором газорозподільних систем є договір експлуатації ЄГТСУ, що також відповідає вимогам ч. 4, 5 ст. 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт» та ч. 4 ст. 7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень НКРЕ, належить, зокрема, затвердження типових договорів на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами).

Постановою НКРЕ від 07.03.2013 № 228 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами). Пунктом 2 цієї Постанови зобов`язано власників складових ЄГСТУ та газотранспортні і газорозподільні підприємства привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), у місячний строк з дня набрання нею чинності.

Таким чином, укладення між АТ «Сумигаз» (газопостачальним і газорозподільним підприємством) та власником складових ЄГТСУ - НАК «Нафтогаз України» договору, предметом якого є передача в експлуатацію складових ЄГТСУ, було обов`язковим в силу положень закону і такий договір мав відповідати Типовому договору, затвердженому постановою НКРЕ № 228.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та постанови НКРЕ № 228, посилаючись на встановлену законодавством з 01.01.2013 обов`язковість укладення між сторонами договорів на експлуатацію складових ЄГТСУ, АТ «Сумигаз» неодноразово направляло НАК «Нафтогаз України» листи (від 11.12.2013 № 30/1772, від 29.05.2014 № 30/315, від 25.06.2014 № 30/787, від 03.09.2014 №30/519, від 18.02.2015 № 30/242) з пропозиціями укласти договір на експлуатацію складових ЄГТСУ, до яких долучало проєкти такого договору.

Так, у проєкті договору на експлуатацію складових ЄГТСУ, наданого позивачем відповідачу, визначено, зокрема, такі умови:

за цим договором, замовник (НАК «Нафтогаз України») передає виконавцю (АТ «Сумигаз») в експлуатацію складові Єдиної газотранспортної системи, які безпосередньо приєднані до газових мереж виконавця, який є газорозподільним підприємством, та використовуються для забезпечення розподілу природного газу (договір укладається з газорозподільним підприємством), або які призначені для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам (договір укладається з газорозподільним підприємством), або які призначені для транзитного, міждержавного, міжрегіонального транспортування природного газу (договір укладається з газотранспортним підприємством) (п. 1.1);

вартість послуг (робіт) визначається сторонами відповідно до переліку послуг (робіт) з експлуатації об`єкта газопостачання, що надаються виконавцем замовнику та становить на один календарний рік 92 737,23 грн, крім того, ПДВ 20 % - 18 547,45 грн. Вартість послуг (робіт) є динамічною та може коригуватись залежно від змін цін, обсягів послуг (робіт), інфляційних процесів, нових нормативних актів, які діють на момент надання послуг (виконання робіт) (п.2.1);

цей договір є укладеним і набирає чинності з 12.05.2013 та діє до 31.12.2019 (п.6.1).

Вказаний проєкт договору НАК «Нафтогаз України» отримала, що встановлено судами, однак від його підписання відмовилась, що стало підставою для звернення АТ «Сумигаз» до господарського суду з позовом про визнання укладеним договору на експлуатацію ЄГТСУ (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) на умовах, передбачених Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» та постановою НКРЕ № 228, які були чинні на момент подачі позову, та у редакції, запропонованій позивачем.

Постановою суду апеляційної інстанції від 28.10.2020 позов задоволено та визнано укладеним з 12.05.2013 між сторонами договір на експлуатацію складових ЄГТСУ у редакції позивача з огляду на законодавчо встановлену обов`язковість укладення між власниками ЄГТСУ та газотранспортними або газорозподільними підприємствами такого договору та враховуючи, що запропонована позивачем редакція проєкту цього договору не суперечить вимогам закону, а його умови відповідають умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ № 228 (яка була чинною на момент звернення з відповідним позовом).

Постанова суду обґрунтована положеннями, зокрема, ст. 179, 181 ГК України, ст.7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (який діяв з 01.01.2013 до 01.10.2015), ст. 7, 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт».

Окрім того, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору врахував правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.05.2019 у справі № 925/916/17, щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, відповідно до яких укладення договору на експлуатацію складових ЄГТСУ між сторонами є обов`язковим в силу положень закону та у випадку недосягнення між ними згоди щодо його істотних умов спір підлягає розгляду в судовому порядку.

У касаційній скарзі НАК «Нафтогаз України» оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, НАК «Нафтогаз України» вказала, що суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов, не врахував:

правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.07.2019 у справі № 917/535/17, в результаті чого визнав укладеним договір, істотні умови якого сторонами не узгоджено;

правової позиції Касаційного господарського у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 у справі № 914/813/17, через що не врахував, що чинне законодавство не містить будь-яких обов`язків для власників газорозподільних систем щодо укладення договорів на їх експлуатацію з операторами ГРМ, а постанова НКРЕ є підзаконним нормативно-правовим актом, тому не може встановлювати обов`язковість укладення господарського договору.

Також НАК «Нафтогаз України», посилаючись на наявність підстави оскарження постанови апеляційного суду, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України (саме на нього посилається скаржник), зазначило, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив Компанії у задоволенні заяви про відвід головуючому-судді Мартюк А. І., оскільки, на переконання відповідача, наперед визначена і озвучена головуючим-суддею позиція суду щодо розгляду справи (за доводами скаржника судом було оголошено, що спір буде вирішено аналогічно до справи № 910/12181/15) дає підстави для сумнівів в об`єктивності розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України слідує, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування саме судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (п. 1); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (п. 4).

При цьому ч. 1 ст. 310 ГПК України встановлює, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави для його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (п. 2 ч. 1 ст. 310 цього Кодексу).

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги НАК «Нафтогаз України», які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

У постанові від 21.03.2018 у справі № 914/813/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог про укладення договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. При цьому Верховний Суд виходив з обставин відсутності прямої вказівки закону, з якої вбачалася б необхідність укладення між сторонами договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, та відсутності затвердженої постановою НКРЕКП форми типового договору, про укладення якого заявлено позивачем у справі.

Натомість, у справі № 910/9229/15, яка розглядається, судом апеляційної встановлено, що укладення договору на експлуатацію складових ЄГТСУ між власниками ЄГТСУ та газотранспортними або газорозподільними підприємствами є обов`язковим в силу закону відповідно до Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ № 228. І вказаний висновок зроблено апеляційним судом з урахуванням правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.05.2019 у справі № 925/916/17.

Аналіз висновків, зроблених апеляційним господарським судом у постанові у справі № 910/9229/15, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду у справі №914/813/17, на яку посилається скаржник, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, та за різного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, що не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними.

Разом з тим у постанові від 09.07.2019 в справі № 917/535/17, на яку скаржник також посилається у касаційній скарзі, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду при вирішенні спору про визнання укладеним договору на експлуатацію складових газорозподільної системи (аналогічні позовні вимоги) погодився з висновками судів про відмову у задоволенні позову з огляду на те, що поданий позивачем проєкт договору не містить всіх необхідних істотних умов для даного договору і сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору та не надали документів, необхідних для укладення даного договору. При цьому Верховний Суд зазначив, що при вирішенні такої категорії спорів (визнання укладеним договір) у своїх рішеннях господарські суди повинні зазначати, зокрема, істотні умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проєкт договору, який має містити відповідні істотні умови для даного виду договору.

У справі № 910/9229/15, яка розглядається, суд апеляційної інстанції задовольнив позов про укладення договору на експлуатацію складових ЄГТСУ за відсутності узгодження всіх істотних умов договору, а тому підтвердилась підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 28.10.2020, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 3, 4, 7 ст. 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (ч. 1). День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (ч. 2).

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 ГК України та ст. 648 ЦК України.

За приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3).

Тобто, строк дії договору є істотною умовою господарського договору.

Згідно із ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом розгляду справи у суді апеляційної інстанції неодноразово наголошував на тому, що сторонами не погоджені істотні умови договору (зокрема, у запереченнях на апеляційну скаргу, у додаткових уточнених запереченнях до апеляційної скарги), що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, в результаті чого не навів в оскаржуваній постанові обґрунтувань щодо відхилення таких доводів відповідача.

Приймаючи своє судове рішення 28.10.2020 про задоволення позову та визнаючи спірний договір укладеним в редакції позивача, апеляційний суд наведеного не врахував, не дослідив змісту проєкту цього спірного договору (в якому було визначено строк дії договору з 12.05.2013 до 31.12.2019), та не встановив, чи дійшли сторони згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема, щодо строку його дії з огляду на те, що у разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вимоги ст. 187 ГК України днем укладення договору буде вважатись день набрання чинності відповідним рішенням суду, а договірне зобов`язання між сторонами виникне саме на підставі судового рішення.

Разом з тим строк дії укладеного в судовому порядку договору на час розгляду справи апеляційним судом вже закінчився, що позбавить сторони можливості виконати умови договору належним чином.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, при зверненні з позовом у квітні 2015 року АТ «Сумигаз» позовні вимоги обґрунтувало, зокрема, положеннями ст. 7-1 Закону України «Про засади функціонування природного газу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та постановою НКРЕ № 228, якою затверджено Типовий договір на експлуатацію складових ЄГТСУ.

Разом з тим Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» втратив чинність з 01.10.2015 згідно з Законом України «Про ринок природного газу», а постанова НКРЕ № 228 - з 27.11.2015 згідно з постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем», прийнятою на виконання Закону України «Про ринок природного газу».

За змістом ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов`язаних між собою об`єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам (п. 6).

Стаття 37 Закону України «Про ринок природного газу» визначає, що оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

Права та обов`язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу (ч.1 ст. 38 Закону України «Про ринок природного газу»).

Кодекс газорозподільних систем визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, зокрема умови забезпечення механізмів взаємодії оператора газорозподільної системи з операторами суміжних систем та з іншими суб`єктами ринку природного газу.

У п. 1, 2 гл. 1 р. ІІІ Кодексу газорозподільних систем визначено, що експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ. Власники газової мережі, яка згідно з розділом II цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ (газорозподільної системи), та Оператор ГРМ (газорозподільної системи), до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ (газорозподільної системи), або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (газорозподільної системи) (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

У додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем визначено примірник договору на експлуатацію складових газорозподільних систем, який хоча і не є типовим, але містить істотні умови, необхідні для даного договору.

Дійшовши висновку, що запропонована позивачем редакція спірного договору не суперечить вимогам закону, а його умови відповідають умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ № 228 (яка була чинною на момент звернення з відповідним позовом), апеляційний суд не врахував наведені вище зміни у законодавстві, внаслідок чого не дослідив істотні умови спірного проєкту договору позивача на предмет їх відповідності істотним умовам примірного договору на експлуатацію складових газорозподільних систем, наведеного у додатку 3 до Кодексу газорозподільних систем.

З огляду на викладене, висновок апеляційного господарського суду про те, що запропонована позивачем редакція спірного договору не суперечить вимогам закону, а його умови відповідають умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ № 228, зроблено без урахування наведених змін в законодавстві, а ухвалена судом апеляційної інстанції постанова від 28.10.2020 не відповідає вимогам ст. 236-238, 282 ГПК України.

Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваної постанови відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України (саме на нього посилається скаржник), Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими.

Як свідчать матеріали справи, заявляючи 21.10.2020 у суді апеляційної інстанції про відвід головуючому-судді Мартюк А. І. на підставі п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України, Компанія стверджувала, що головуючий-суддя Мартюк А. І. ще до початку розгляду апеляційної скарги у справі № 910/9229/15, яка розглядається, прямо заявила сторонам, що справу буде вирішено аналогічно до справи № 910/12181/15 за позовом ПАТ «Дінпропетровсьгаз» до НАК «Нафтогаз України» про визнання договору укладеним, яка була розглянута іншою колегією суддів Північного апеляційного господарського суду, що дає підстави для сумнівів у неупередженості та об`єктивності головуючого-судді Мартюк А. І.

Верховний Суд не вбачає підстав вважати наведені відповідачем підстави відводу головуючому-судді Мартюк А. І. обґрунтованими, оскільки ні матеріалами справи, ні звукозаписами судових засідань апеляційного господарського суду (від 27.05.2020, від 08.07.2020, від 12.08.2020, від 05.10.2020, від 21.10.2020 та від 28.10.2020) не підтверджуються вказані НАК «Нафтогаз України» в заяві обставини, які б викликали сумнів у неупередженості або об`єктивності головуючого-судді Мартюк А. І. під час розгляду справи №910/9229/15.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України, тому не підтверджується у даному випадку підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст.300 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на те, що підтвердилась підстава касаційного оскарження постанови апеляційного суду, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а також відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 310 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції від 28.10.2020 у справі № 910/9229/15, яка розглядається, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, надати оцінку змісту договору на експлуатацію складових ЄГТСУ у редакції, запропонованій позивачем, дослідити істотні умови спірного договору на предмет їх відповідності чинному законодавству і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Також при новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, від 11.11.2020 у справі № 5/77.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється (ч.14 ст. 129 ГПК України). Питання щодо розподілу судових витрат у справі має бути вирішено за результатами нового розгляду справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 у справі № 910/9229/15 скасувати.

3. Справу № 910/9229/15 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий