Справа № 453/269/20 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/2787/20 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року м.Львів

Справа № 453/269/20

Провадження № 22ц/811/2787/20

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Сколівського районного суду Львівської області , ухвалене у м. Сколе 17 серпня 2020 року, у складі судді Микитин В.Я.

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: Служби у справах дітей Сколівської районної державної адміністрації Львівської області та Служби у справах дітей Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, про надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітніх дітей за межі України без згоди та супроводу батька, -

встановив:

21 лютого 2020 року ОСОБА_4 звернулася з цим позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що шлюб між нею та відповідачем розірвано рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 8 листопада 2018 року. Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти перебувають на її утриманні. Вказує, що відповідач участі у вихованні дітей не приймає. На підставі судового наказу від 25 липня 2018 року сплачує на дітей аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), що не є достатнім для забезпечення їм належних умов проживання, навчання й виховання, має заборгованість по аліментах. З метою забезпечення дітей належними умовами для їх розвитку, вона (позивач) їздить на роботу у Республіку Польща, де отримала дозвіл на тимчасове проживання в силу офіційного працевлаштування у ТзОВ «HR Support International» (м. Лодзь, вул. Дожинкова, буд. 2/4). Зазначає, що має офіційне місце праці та стабільний дохід, офіційно винаймає житло, у якому можуть проживати діти. Стверджує, що діти мають можливість навчатися у місцевому навчальному закладі освіти. Діти вивчають польську мову, хочуть тимчасово проживати разом із нею (позивачем) за місцем її праці в Польщі. Відповідач не надає згоди на виїзд дітей до Республіки Польща та країн Шенгенської угоди для можливості їх одночасних подорожей, мотивуючи небажанням самих дітей виїжджати за межі України, а також порушенням своїх прав на спілкування з ними. Просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд дітей за межі України у період з 1 червня 2020 року по 29 листопада 2022 року включно. Просить позов задовольнити.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2020 року позов задоволено частково.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за межі України - до Республіки Польща та інших країн Шенгенської угоди, у період з дати набрання рішенням суду законної сили по 29 листопада 2022 року, у супроводі матері ОСОБА_4 , без згоди та супроводу батька - ОСОБА_3 .

В решті позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 . Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові.Вказує, що позивач хоче змінити місце проживання дітей та вивезти їх за межі України на постійно. Стверджує, що вивіз дітей суперечить їх інтересам та порушує його (відповідача) права, як батька. Зазначає, що він буде обмежений у спілкуванні з дітьми та не зможе приймати участь у їх вихованні та розвитку.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Встановлено, що сторони є батьками двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 , виданих Славською селищною радою Сколівського району Львівської області 18 червня 2007 року та 2 жовтня 2009 року.

На підставі судового наказу Сколівського районного суду Львівської області з відповідача на користь позивача щомісячно стягуються аліменти на двох їх малолітніх дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 11 липня 2018 року, і до досягнення дітьми повноліття. Судовий наказ 25 липня 2018 року набрав законної сили.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 8 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

З довідки відділу «Центр надання адміністративних послуг» Славської селищної ради Сколівського району Львівської області про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому будинку осіб від 2 січня 2020 року за вих. № 453 вбачаться, що малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , після розірвання між сторонами шлюбу проживають разом із позивачем за зареєстрованим у встановленому порядку її місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно довідок Славського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів від 10 січня 2020 року за вих. № 2 та вих. № 3 діти сторін навчаються у 4-му та 7-му класах цього навчального закладу.

Позивач у позовній заяві зазначила, що аліментів на двох малолітніх дітей недостатньо і такі не забезпечують належних умов розвитку дітей. У зв`язку з цим, для отримання гідно оплачуваного та стабільного заробітку, з метою забезпечення дітям гідних умов їх розвитку, вона (позивач) змушена працевлаштуватися за кордоном та переїхати туди на тимчасове проживання.

Встановлено, що позивач на підставі договору про працевлаштування, у період з 4 липня 2017 року працює на посаді працівника виробництва у ТзОВ «HR Support International» (Республіка Польща, м. Лодзь, вул. Дожинкова, буд. 2/4, НІП: 7272700726) та отримує заробітну плату. ЇЇ місячна винагорода за період з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року становить 2 136, 40 польських злотих, що стверджується належно перекладеними довідкою про доходи від 15 січня 2020 року та характеристикою з місця праці від 24 січня 2020 року.

Згідно належно перекладеної довідки президента м. Лодзь Республіки Польща від 16 січня 2020 року про прописку на тимчасове проживання, позивач 16 січня 2020 року зареєструвала своє тимчасове місце проживання у АДРЕСА_2 . Ця довідка дійсна до моменту зміни місця проживання та не довше, ніж дозволено реєстрацію по вказаному місцю проживання - 29 листопада 2022 року.

Такій реєстрації місця тимчасового проживання передувало рішення Лодзького Воєводи від 9 грудня 2019 року про дозвіл позивачу на тимчасове проживання на території Республіки Польща на період до 29 листопада 2022 року, а також отримання ОСОБА_4 10 грудня 2019 року KARTY POBYTU Серії НОМЕР_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, з урахуванням прав та обов`язків її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов`язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

У проголошеній Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року «Декларації прав дитини» вказано, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 141 СК України визначена рівність прав і обов`язків батьків відносно дитини.

Згідно із ч. 2 ст. 150 цього Кодексу, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із ч. 3 ст. 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року за № 57, встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: - за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; - без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Судом першої інстанції зазначено, що діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду малолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків, або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися у свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом, і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» однією з основних засад зовнішньої політики є забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі.

З наведеного випливає презумпція права дитини на вільний виїзд за кордон в супроводі одного з батьків.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання, та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Враховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір`ю (проти чого відповідач не заперечує), яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку.

З урахуванням думки дітей та того, що вони зараховані на навчання, а мати має постійну роботу, житло і здатна забезпечити їх належними умовами та усім необхідним, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю до Республіки Польща із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дітей.

Встановлено, що відповідач відмовився надати позивачу дозвіл на виїзд їх спільних малолітніх дітей у Республіку Польща та країни Шенгенської угоди, оскільки не вважає виїзд дітей разом із позивачем таким, що не буде сприяти інтересам дітей, а також буде порушувати його права, як батька дітей, на спілкування з ними та участь у їх вихованні й утриманні.

Суд встановив, що відповідач, крім сплати аліментів, не приймає участі в утриманні, вихованні, навчанні малолітніх дітей. Відмова у наданні дозволу на виїзд дітей за кордон з матір`ю на певний період не мотивована відповідачем.

У суді першої інстанції малолітні, в присутності батьків та представника Служби у справах дітей Славської селищної ради Сколівського району Львівської області висловили свою думку щодо надання їм тимчасового дозволу на виїзд за межі України з матір`ю без батька. Діти зазначили, що хочуть проживати з матір`ю за кордоном та хочуть навчатись там у школі.

З довідок Основної школи № 58 ім. Мальхіора Ваньковіча (91-838, Республіка Польща, м. Лодзь, вул. Млинарська, буд. 42/46) від 23 липня 2020 року вбачається, що освітній заклад засвідчує, що малолітні діти сторін прийняті на навчання, починаючи з 1 вересня 2020 року, до 6-го класу та 4-го класу.

Судом при розгляді справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд дітей за межі України та перебування у Республіці Польща, інших країни Шенгенської угоди.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що виїзд за кордон малолітніх дітей сторін буде відповідати їх інтересам. Безпека дітей під час такої поїздки та час перебування за кордоном гарантуватиметься супроводом їх матері.

З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 17 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 9 лютого 2021 року.

Головуючий

Судді