ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2021 р. Справа№ 914/1049/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Секретар судового засідання: Огірко О.А.

За участю представників сторін:

від Релігійної організації «Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області»: згідно протоколу судового засідання

від Кабінету Міністрів України: згідно протоколу судового засідання

від Міністерства культури та інформаційної політики України: згідно протоколу судового засідання

від Фонду державного майна України: згідно протоколу судового засідання

від Белзької міської ради Сокальського району Львівської області: згідно протоколу судового засідання

від Виконавчого комітету Белзької міської ради Сокальського району Львівської області: згідно протоколу судового засідання

від Державного історико-культурного заповіднику у м.Белзі: згідно протоколу судового засідання

від Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало О.Б.: згідно протоколу судового засідання

від Львівської обласної державної адміністрації: згідно протоколу судового засідання

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 (суддя Літвінова М.Є.,

м. Київ, повний текст рішення складено 10.06.2020)

За позовом Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області"

до 1. Кабінету Міністрів України

2. Міністерства культури та інформаційної політики України

3. Фонду державного майна

4. Белзької міської ради Сокальського району Львівської області

5. Виконавчого комітету Белзької міської ради Сокальського району Львівської області

6. Державного історико-культурного заповіднику у м.Белзі

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів :

1. Державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало Оксана Богданівна

2. Львівська обласна державна адміністрація

про встановлення/визнання факту належності приналежностей головній речі, усунення перешкод у користуванні майном у спосіб, викладений в позові, витребування майна з чужого незаконного володіння

Розгляд справи №914/1049/18 здійснювався у режимі відеоконференції.

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Релігійна організація "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач -1), Міністерства культури України (далі - відповідач - 2), Фонду державного майна України (далі - відповідач - 3), Белзької міської ради Сокальського району Львівської області (далі - відповідач - 4), Виконавчого комітету Белзької міської ради Сокальського району Львівської області (далі - відповідач - 5), Державного історико-культурного заповіднику у м. Белзі (далі - відповідач - 6) з позовом про

1. встановлення/визнання факту, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр. Діви Марії у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б, який знаходиться у власності позивача;

2. усунення перешкод в користуванні вищевказаним нерухомим майном шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно; скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В, у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці); скасування реєстрації Дзвіниці (Марійської вежі", Відкритого вівтаря Св. Валентина, Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (Мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" Фондом державного майна України в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна за Міністерством культури України як суб`єктом управління, який здійснює управління цим майном, а балансоутримувачем якого є Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі; скасування державної реєстрації права власності на це майно за реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України та зобов`язання всіх відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном;

3. витребування від Міністерства культури України та Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі на користь позивача вищевказане майно, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які незаконно зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі ( т. 1, а.с 3-9).

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначає, що його право власності на спірні об`єкти нерухомого майна, що є приналежностями до колишнього Костелу Пр. Діви Марії, а тепер споруди Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України), що разом становлять цілісний майновий комплекс, порушено та підлягає захисту і відновленню.

Мотивуючи позовну заяву, Релігійна організація "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області"

посилається на ст.ст. 186, 190, 316, 317, 319, 386, 388, 391, 392, 393 Цивільного кодексу України, ст. 41 Конституції України.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.06.2018 вищевказану позовну заяву передано за підсудністю до господарського суду міста Києва на підставі статей 30, 31 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі №914/1049/18 на підставі ст. 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало Оксану Богданівну (далі - третя особа - 1).

19.11.2018 позивачем до Господарського суду міста Києва було подано заяву про уточнення позовної заяви (збільшення розміру позовних вимог), в якій позивач доповнив позовні вимоги та визначив нову вимогу: визнати за Релігійною організацією право власності на Дзвіницю (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама та Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця) як приналежності головної речі,- будівлі Церкви колишнього Костелу Пр.Діви Марії, що знаходиться у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б та яка передана нам у власність згідно розпорядження голови Львівської обласної ради народних депутатів від 28.03.1995 №202 та акта №202 від 13.04.1995 (Т. 3, а.с. 168-208).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 у справі №914/1049/18 у порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Львівську обласну державну адміністрацію; в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Фонду державного майна України перелічені документи; встановлено третій особі (Львівській обласній державній адміністрації) строк протягом пяти днів з дня вручення ухвали Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 для подання письмових пояснень.

Короткий зміст заперечень Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі

У відзиві на позовну заяву Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі проти заявлених позовних вимог заперечував, вказуючи про те, що відповідно до розпорядження голови Львівської обласної ради , виконкому від 28.03.1995 №202 п/п2.6.1 п.2.6 зобов`язано виконком Сокальської районної ради передати безоплатно у власність УПЦ-КП колишній костел у м. Белз, враховуючи відсутність інших претендентів на нього, про що 13.04.1995 складено відповідний акт про передачу культового приміщення та майна у власність позивачу, 19.04.1995 Червоноградським БТІ видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності Української автокефальної православної церкви Київського патріархату на колишній костел у м. Белз в цілому, що складається з церкви, 30.05.1995 рішенням відповідача 4 позивачу затверджено площу землекористування - 0,68 га, а 30.07.1995 Червоноградським БТІ позивачу видано витяг №26869816 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - будинок-церкву за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-Б.

Також, відповідач - 6 вказував, що відповідно до наведених документів позивач набув право власності тільки на колишній костел у м. Белз, а матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що до Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая (колишній Костел Пр. Діви Марії) відносяться або були передані позивачу Дзвіниця (Марійської вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплицю), тобто спірне майно.

Відповідачем -6 було подано заяву також було про застосування строку позовної давності та наслідків її спливу до вимог позивача про визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно та про скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритому вівтарю Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 позовні вимоги задоволено частково. Витребувавно від Міністерства культури, молоді та спорту України та Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі на користь Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" майно, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат (т. 8, а.с. 208-276).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- позовна вимога позивача про встановлення/визнання факту, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр. Діви Марії у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б, який знаходиться у власності позивача не є матеріально-правовою вимогою до відповідачів чи одного з них, а її заявлення направлено фактично на встановлення факту, проте, ніяким чином не отримання судового захисту, що виключає наявність підстав для задоволення відповідної позовної вимоги;

- обраний позивачем спосіб захисту (про встановлення/визнання факту) фактично направлений на встановлення юридичного факту, який не може бути застосовано самостійно, а нормами чинного законодавства України учасників господарських правовідносин не наділено правом на звернення до суду з позовом з метою встановлення певного факту для захисту певних прав у майбутньому;

- усунунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517 є негаторним позовом;

- неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника від володіючого не власника (ст. 387 Цивільного кодексу України)) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаний із позбавленням володіння (ст. 391 Цивільного кодексу України)).

- спірне майно зареєстроване на праві власності за Міністерством культури, молоді та спорту України;

- вище зазначене свідчить про відсутність підстав для задоволення негаторного позову про усунунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно; скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В, у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритого вівтаря Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці); скасування реєстрації Дзвіниці (Марійської вежі", Відкритого вівтаря Св. Валентина, Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (Мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" Фондом державного майна України в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна за Міністерством культури України як суб`єктом управління, який здійснює управління цим майном, а балансоутримувачем якого є Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі; скасування державної реєстрації права власності на це майно за реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м.Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України та зобов`язання всіх відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном;

- з матеріалів справи та з урахуванням висновку експерта вбачається, що спірне нерухоме майно - Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" є приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр.Діви Марії у м.Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б, яка знаходиться у власності Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області" з 1995 року (реєстраційне посвідчення від 19.04.1995);

- виходячи з правової природи приналежності, спірне майно не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом, що доводить суб`єктивне право позивача на спірне нерухоме майно.

- матеріалами справи підтверджується, що позивач не має можливості здійснювати фактичне володіння спірним нерухомим майном, майно, яке хоче повернути Релігійна організація "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" збереглося в натурі та перебуває у фактичному володінні іншої особи - відповідача 2, спірне майно, яке підлягає віндикації, є індивідуально визначеним, позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав, а між позивачем і відповідачами відсутні договірні відносини;

- відповідач 2 набув спірне майно безвідплатно, власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках.

Оскільки місцевим господарським судом було відмовлено у задоволені позовних вимогах про усунення перешкод у користуванні спірним нерухомим майном з підстав їх необґрунтованості, тому відсутні підстави для застосування заяви про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого спливу.

При цьому суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 15, 16, 186, 190, 316, 321, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст.ст. 74, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - скаржник), звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю ( т. 9, а.с. 2-19).

Апеляційна скарга Міністерства культури та інформаційної політики України обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме- ст.ст. 42, 69, 75, 76, 77, 104, 165, 183, 195 Господарського процесуального кодексу України, а також норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 321, 326, 328, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності».

В апеляційній скарзі скаржник зазначає таке:

- місцевим господарським судом не була з`ясована обставина та не надано належної оцінки доказам, пов`язаним з історико-культурною цінністю двох окремих об`єктів архітектури: Костелу Пресвятої Діви Марії (місцезнаходження: Львівська обл., Сокальський р-н, м. Белз, вул. Грушевського, 6 «б» ) та Комплексу сакральних споруд урочища Замочок (місцезнаходження: Львівська обл., Сокальський р-н, м. Белз, вул. Грушевського, 6 «в»);

- Костел Пресвятої Діви Марії та Комплекс сакральних споруд урочища Замочок є окремими об`єктами архітектури та носіями окремої історико - культурної спадщини, оскільки побудовані різними архітекторами та в різний історичний проміжок часу з використанням різних технологій будівництва, певних стилів тощо;

- відповідно до розпорядження голови Львівської обласної ради, виконкому від 28.03.1995 №202 п/п2.6.1 п.2.6 зобов`язано виконком Сокальської районної ради передати безоплатно у власність УПЦ-КП колишній костел у м. Белз, враховуючи відсутність інших претендентів на нього іншої конфесії, про що 13.04.1995 складено відповідний акт про передачу культового приміщення та майна у власність позивачу, 19.04.1995 Червоноградським БТІ видано реєстраційне посвідчення про реєстрацію права власності Української автокефальної православної церкви Київського патріархату на колишній костел у м. Белз в цілому, що складається з церкви, 30.07.1995 Червоноградським БТІ позивачу видано витяг №26869816 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - будинок-церкву за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-Б, 30.07.2010- на підставі рішення виконавчого комітету Белзької міської ради №55 від 28.07.2010 позивачу було видано свідоцтво про право власності серія - САС №784459 на нерухоме майно будинок-церкву;

- позивач отримуючи у виконавчому комітеті Белзької міської ради №55 від 28.07.2010 свідоцтво про право власності серія - САС №784459 від 28.07.2010, а 30.07.1995 у Червоноградському БТІ витяг №26869816 про реєстрацію права власності на нерухоме майно - будинок-церкву за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-б, знав або ж мав усі можливості дізнатися про те, що до складу майна, на яке реєструвалося право власності не входить спірне майно Комплекс сакральних споруд урочища Замочок;

- місцевим господарським судом було залишено поза увагою встановленні обставини у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2014 у справі №876/7179/13, зокрема, що надання в користування земельної ділянки розміром 0,68 га позивачу, було здійснено з перевищенням повноважень;

- судом першої інстанції не було надано належної оцінки передачі культового майна релігійним організаціям;

- відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» право на повернення безоплатно у власність Костелу присвятної Діви Марії має виключно католицька конфесія, однак у порушення чинного законодавства, яке діяло на той час, Костел присвятної Діви Марії за розпорядження голови Львівської обласної ради, виконкому від 28.03.1995 №202 п/п2.6.1 п.2.6 зобов`язано виконком Сокальської районної ради передати безоплатно у власність позивачу, який не має жодного історичного, конфесійного, обрядового відношення до цього об`єкту архітектури;

- задовольняючи частково позовні вимоги та визначаючи за позивачем право власності на Комплекс сакральних споруд урочища Замочок місцевий господарський суд, посилаючись на ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України та як доказ в підтвердження права власності позивача висновок експерта №869 від 22.04.2019, залишив поза увагою той факт, що даний висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом підтвердження права власності позивача, оскільки такий висновок містить невідповідності.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

21.08.2020 від відповідача - 1 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача -2 задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі № 914/1049/18 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

16.08.2020 від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі № 914/1049/18 - без змін.

31.08.2020 від відповідача -6 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу , у якому останній просить апеляційну скаргу відповідача -2 задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі № 914/1049/18 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів 3, 4, 5 та третіх осіб 1, 2 до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходили.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачі 3,4, 5 та треті особи 1,2 не були обмежені у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що відповідачі 3, 4, 5 та треті особи 1, 2, у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подали відзивів на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачами 3, 4, 5 та третіми особами 1, 2, відзивів не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №914/1049/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 розгляд справи призначено на 08.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі №914/1049/18 задоволено заяву Міністерство культури та інформаційної політики про заміну відповідача у справі на його правонаступника; замінено відповідача у справі №914/1049/18 Міністерство культури, молоді та спорту на його правонаступника - Міністерство культури та інформаційної політики.

Проте у зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Разіної Т.І. у щорічній відпустці та зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, яка входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем судове засідання, призначене на 08.09.2020, не відбулося. Після виходу головуючого судді Разіної Т.І. з відпустки, справа призначається до розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 розгляд апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 призначено на 29.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2020 у справі №914/1049/18 відмовлено у задоволенні клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" щодо проведення судового засідання у режимі відеоконференції; розгляд апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 вирішено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні на 29.09.2020.

29.09.2020 розгляд апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 не відбувся у зв`язку із довготривалою зайнятістю у інших судових засіданнях учасника колегії суддів Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.20 у справі №914/1049/18 розгляд апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 призначено на 20.10.2020. Засідання доручено провести в режимі відеоконференції з Червоноградським міським судом Львівської області.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3916/20 від 20.10.2020 у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №914/1049/18.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.10.2020 для розгляду справи №914/1049/18 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 у справі №914/1049/18 розгляд апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 призначено на 17.11.2020.

17.11.2020 розгляд апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 розгляд апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 призначено на 15.12.2020.

15.12.2020 в судове засідання не відбулось у зв`язку з замінуванням будівлі суду, що підтверджується актом щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи 15.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 розгляд апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 призначено на 19.01.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі №914/1049/18 клопотання Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" про проведення судового засідання в режимі відео конференції задоволено.

Явка представників сторін

У судове засідання 19.01.2021 з`явився уповноважені представники позивача, відповідачів 1, 3, 6.

Скаржник, відповідачі 4, 5 та треті особи 1, 2 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомили про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від скаржника, відповідачів 4, 5 та третіх осіб 1, 2 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що скаржник, відповідачі 4, 5 та треті особи 1, 2 належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від скаржника, відповідачів 4, 5 та треті особи 1, 2 клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності останніх.

Позиція представників сторін у справі

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві на неї та просив апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України (в оскаржуваній відповідачем -2 частині) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 - без змін.

Представник відповідача -1 у судовому засіданні підтримав подану Міністерством культури та інформаційної політики України апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 (в оскаржуваній відповідачем-2 частині) та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 ( в оскаржуваній відповідачем -2 частині) скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.

Представник відповідача -3 у судовому засіданні підтримав подану Міністерством культури та інформаційної політики України апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 (в оскаржуваній відповідачем-2 частині) та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 ( в оскаржуваній відповідачем -2 частині) скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.

У судовому засіданні представник відповідача -6 підтримав подану Міністерством культури та інформаційної політики України апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 (в оскаржуваній відповідачем-2 частині) та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 ( в оскаржуваній відповідачем -2 частині) скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається із матеріалів справи, 15.10.1991 було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" (найменування змінене на Релігійну організацію "Релігійна громада Львівсько-Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області") (позивач, релігійна громада).

Відповідно до розпорядження голови Львівської обласної ради народних депутатів (виконкому) М. Гориня від 28.03.1995 №202 та згідно акта про передачу культового приміщення та майна №202 від 13.04.1995, релігійній громаді (УАПЦ) УПЦ-КП міста Белз передано у власність споруду колишнього Костелу Пр. Діви Марії у м. Белз Сокальського району Львівської області.

19.04.1995 Червоноградським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, записаного в реєстрову книгу за №50 про реєстрацію за Українською автокефальною православною церквою - Київського патріархату церкви (колишнього костелу) в місті Белз в цілому, а 30.07.2010 Комунальним підприємством Львівської обласної ради" Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації" видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26869816 про реєстрацію права власності на будинок, а саме церкву за адресою: Львівська область, Сокальський район, м. Белз, вул. Грушевського, 6Б за релігійною громадою Української православної церкви-Київського патріархату.

Як зазначає Релігійна організація "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" у позовній заяві, після передачі їй у власність колишнього Костелу Пр. Діви Марії, всі об`єкти нерухомого майна, а саме: Дзвіниця, Відкритий вівтар Св. Валентина (капличка), Брама, Мури з хресною дорогою і каплицями послідували за головною річчю у власність позивача як його приналежності, у зв`язку з чим релігійна громада набула у свою власність не тільки споруду колишнього Костелу Пречистої Діви Марії, а й вказані вище його приналежності, які розглядаються як одна річ і не можуть бути зареєстровані як окремі об`єкти нерухомого майна, оскільки слідують за головною річчю.

На думку позивача, як споруда колишнього Костелу Пр. Діви Марії, а тепер Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України), так і всі інші перераховані об`єкти нерухомого майна, становлять із вказаною церквою єдине ціле, розташовані на одній земельній ділянці площею 0,68 га, яка передана в користування релігійній громаді рішенням Белзької міської ради від 30.05.1995 для обслуговування будівлі церкви (костелу) (п.19 додатку №1 до рішення).

В подальшому, ураховуючи історико-культурну цінність комплексу пам`яток м. Белз Сокальського району Львівської області та з метою його збереження і раціонального використання відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 №1678 комплекс пам`яток м. Белз оголошено Державним історико-культурним заповідником з віднесенням його до сфери управління Львівської обласної державної адміністрації, методичне керівництво роботою, пов`язаною з охороною і використанням пам`яток, що є на території заповідника, покладено на Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерство культури і мистецтв.

Згідно з наказом Міністерства культури України від 21.10.2011 №912/0/16-11 колишній Костел Пр. Діви Марії/теперішню Церкву Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України) та інші споруди, які є її приналежностями, а саме Дзвіницю, Відкритий вівтар Св. Валентина (капличка), Браму, Мури з хресною дорогою і каплицями занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, як "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" (охорон.№2954-Лв), в склад якого входять: Костел Пречистої Діви Марії (охор.№2954/1 Лв), Дзвіниця (охорон.№2954/2Лв), Відкритий вівтар Св.Валентина (охорон.№2954/3 Лв), Брама (охорон.№2954/4Лв), Мури з хресною дорогою і каплицями (охорон.№2954/5Лв).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2014 в адміністративній справі №876/7179/13 у справі за позовом Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату в м. Белз Сокальського району Львівської області до Белзької міської ради Сокальського району Львівської області, треті особи Державний історико-культурний заповідник в м. Белз, Управління Держкомзему в Сокальському районі Львівської області, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 визнано протиправними та скасовано рішення 38 сесії п`ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.11.2009 року №782 "Про проведення інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі" в частині надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белз та видачу державних актів на право постійного користування земельними ділянками об`єктів нерухомості історико-культурної спадщини, щодо об`єкта "Замочок" м. Белз, вул. Грушевського, площею 0,68 га та рішення 39 сесії п`ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.12.2009 №857 "Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белз" в частині затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белз та передачі у постійне користування земельної ділянки для обслуговування об`єкту культурної спадщини "Замочок" м. Белз, вул. Грушевського, площею 0,68 га.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.06.2014 у справі №914/2093/13 за позовом Релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату в місті Белз Сокальського району Львівської області до Державного історико-культурного заповідника в місті Белз Сокальського району Львівської області, третя особа-1: Белзька міська рада Львівської області, третя особа-2: Відділ Держземагенства у Сокальському районі Львівської області про визнання недійсним акта на право постійного користування земельною ділянкою та стягнення судових витрат, позов задоволено повністю, визнано недійсним виданий Державному історико-культурному заповіднику у м. Белзі державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,7828 га серії ЯЯ №176552, виданий 07.05.2010 року на підставі рішення 39 сесії п`ятого скликання Белзької міської ради Сокальського району Львівської області від 09.12.2009 року №857 "Про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок Державного історико-культурного заповідника в м. Белзі" та стягнуто на користь позивача судові витрати по справі.

Рішенням Белзької міської ради від 05.02.2018 №395 у зв`язку із проведенням інвентаризації земельних ділянок установ, закладів і організацій на території Белзької міської ради за релігійною громадою закріплено земельну ділянку площею 0,68 га.

13.03.2018 релігійна громада звернулася до Белзької міської ради із заявою від 12.03.2018 щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), однак на сесії Белзької міської ради, яка відбулася 14.05.2018 таке рішення ухвалене не було (підтверджується витягом з протоколу засідання відповідної сесії).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №122714545 від 03.05.2018, 06.04.2018 державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало О.Б. на підставі листа Фонду державного майна України №10-15-6728 від 04.04.2018 та витягу Фонду державного майна України з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 04.04.2018 зареєстровано право власності за реєстраційним номером №1530091946248 на об`єкт нерухомого майна - "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", загальною площею 106 кв. м, а саме Дзвіницю (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина, Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями: мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю, які розташовані за адресою: Львівська обл., Сокальський район, м. Белз, вул. Грушевського, 6В за Міністерством культури України.

У позовній заяві позивач вказує, що приналежності головної речі - Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України), тобто Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина, Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) не відносяться до жодного із видів об`єктів управління державної власності, визначених ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а отже і не було підстав для внесення зазначеного майна в Єдиний реєстр об`єктів державної власності, витяг з якого був підставою для незаконної державної реєстрації спірного майна, як об`єктів державної власності за Міністерством культури України. Реєстрація спірного майна як окремих об`єктів державної форми власності під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, як органом управління майном, що є у державній власності, здійснена на підставі витягу Фонду державного майна України з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 04.04.2018.

На переконання позивача, внесення спірного майна до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та реєстрація на праві власності за Міністерством культури України відбулось внаслідок прийняття Белзькою міською радою протиправного рішення від 22.02.2006 за №517 (про існування якого позивачу не було відомо), яким передано на баланс Державного історико-культурного заповідника у м. Белз по акту приймання-передачі від 30.01.2007 об`єкти культурної спадщини, що знаходяться на території заповідника, в т.ч. "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" в складі Дзвіниці, Відкритого вівтаря Св. Валентина, Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю), а рішенням виконкому Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 на підставі листа Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі від 25.11.2014 №145/01-15 Марійській каплиці, відкритому вівтарю Св.Валентина (теперішня каплиця Пресвятої Богородиці) присвоєно окрему поштову адресу вул. Грушевського, 6 в м. Белз, в той час коли всі решта спірні об`єкти залишилися за адресою позивача.

Таким чином позивач вважає, що його право власності на спірні об`єкти нерухомого майна, що є приналежностями до колишнього Костелу Пр. Діви Марії, а тепер споруди Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України), що разом становлять цілісний майновий комплекс, порушено та підлягає захисту і відновленню, у зв`язку з чим позивач просить суд встановити/визнати факт, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр.Діви Марії у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б, який знаходиться у власності позивача; усунути перешкоди в користуванні вищевказаним нерухомим майном шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно; скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В, у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці); скасування реєстрації Дзвіниці (Марійської вежі", Відкритого вівтаря Св.Валентина, Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (Мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" Фондом державного майна України в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна за Міністерством культури України як суб`єктом управління, який здійснює управління цим майном, а балансоутримувачем якого є Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі; скасування державної реєстрації права власності на це майно за реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України та зобов`язання всіх відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном; витребувати від Міністерства культури України та Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі на користь позивача вищевказане майно, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які незаконно зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі.

Відповідно до висновку експерта №869 від 22.04.2019, здійсненого за наслідками проведення судової будівельно-технічної експертизи:

- будівля колишнього Костелу Пр. Діви Марії у м. Белз Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6 «б», яка знаходиться у власності Релігійної організації «Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області» з урахуванням його історичних та функціональних особливостей відноситься до категорії культових;

- вказаний храм, Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличку Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою «Комплекс сакральних споруд урочища Замочок» слід визначити як парафіяльний комплекс;

- Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою «Комплекс сакральних споруд урочища Замочок» є приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр. Діви Марії у м. Белз Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6 «б», яка знаходиться у власності Релігійної організації «Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області»;

- Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою «Комплекс сакральних споруд урочища Замочок», не є самостійними окремими речами (т. 5, а.с. 164-170).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача - 2 не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню (в оскаржувані відповідачем -2 частині), виходячи з наступних підстав.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі № 914/1049/18 відмовлено у задоволені позовних вимог позивача про встановлення/визнання факту, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр. Діви Марії у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б, який знаходиться у власності позивача та усунення перешкод в користуванні вищевказаним нерухомим майном шляхом визнання незаконним (протиправним) та скасування рішення Белзької міської ради від 22.02.2006 за №517, згідно з яким Белзькою міською радою передано на баланс закладу культури - Державного історико-культурного заповідника спірне нерухоме майно; скасування рішення Виконавчого комітету Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 про присвоєння окремої поштової адреси по вул. Грушевського, 6-В, у м. Белзі Марійській каплиці, Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці); скасування реєстрації Дзвіниці (Марійської вежі", Відкритого вівтаря Св. Валентина, Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (Мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю) під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" Фондом державного майна України в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна за Міністерством культури України як суб`єктом управління, який здійснює управління цим майном, а балансоутримувачем якого є Державний історико-культурний заповідник у м. Белзі; скасування державної реєстрації права власності на це майно за реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України та зобов`язання всіх відповідачів не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сторонами в цій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 в апеляційному порядку не оскаржується.

Апеляційний господарський суд відзначає, що відповідач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі № 914/1049/18 в частині задоволення позову про витребування від Міністерства культури, молоді та спорту України та Державного історико-культурного заповідника у м. Белз на користь Релігійної організації "Релігійна громада Львівсько - Сокальської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) Перенесення мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" майна, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіницю (Марійську вежу), Відкритого вівтаря Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белз.

Відтак, судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції в оскаржуваній відповідачем - 2 частині.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист права власності врегульований главою 29 ЦК України та передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України), витребування грошей та цінних паперів (ст. 389 ЦК України), захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК України), визнання права власності (ст. 392 ЦК України) тощо.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Піч, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може (ст. 186 ЦК України).

У ст. 132 Цивільного кодексу Української УРСР 1963 року також містились положення про те, що приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв`язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо в договорі або в законі не встановлено інше.

Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, системний аналіз ст.ст.186, 190, 316 ЦК України свідчить, що право власності виникає на окрему, самостійну річ, якою приналежність не є та не може бути в силу своєї правової природи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння.

У ст. 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Отже, при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст.388 ЦК України, а саме:

1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю;

2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи;

3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним;

4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав;

5) між позивачем і відповідачем мають бути відсутні договірні відносини, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка володіє цим майном, (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Для застосування приписів ст. 388 Цивільного кодексу України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Тобто до предмету доказування у віндикаційному позові, як вже зазначалося вище, входять факти, що підтверджують право власності позивача (інше суб`єктивне право титульного володільця) на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном (безтитульний статус його володіння).

На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно останній повинен надати суду відповідні докази.

Отже, можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, є набувач майна добросовісним чи недобросовісним та від того, чи придбане майно набувачем відплатно чи безвідплатно.

Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права.

У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або міг знати, що особа, яка здійснила відчуження майна, не мала на це права, визнається недобросовісним набувачем, наприклад, особа придбала майно у особи, яка не мала права його відчужувати. У недобросовісного набувача майно може бути витребувано у будь-якому разі.

Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, чи набуто ним майно відплатно або безвідплатно.

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовісним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким саме чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза неї.

Позивач має право витребувати майно у будь-якого набувача, в тому числі добросовісного, що відплатно придбав його, якщо майно: було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

Згідно із ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Положеннями частини 1 ст. 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування

Згідно із ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №122714545 від 03.05.2018, 06.04.2018 державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало О.Б. на підставі листа Фонду державного майна України №10-15-6728 від 04.04.2018 та витягу Фонду державного майна України з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 04.04.2018 зареєстровано право власності за реєстраційним номером №1530091946248 на об`єкт нерухомого майна - "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок", загальною площею 106 кв. м, а саме Дзвіницю (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина, Браму, Мури з Хресною дорогою і каплицями: мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю, які розташовані за адресою: Львівська обл., Сокальський район, м. Белз, вул. Грушевського, 6В за Міністерством культури України.

За твердженнями позивача, внесення спірного майна до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та реєстрація на праві власності за Міністерством культури України відбулось внаслідок прийняття Белзькою міською радою протиправного рішення від 22.02.2006 за №517 (про існування якого позивачу не було відомо), яким передано на баланс Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі по акту приймання- передачі від 30.01.2007 об`єкти культурної спадщини, що знаходяться на території заповідника, в т.ч. "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" в складі Дзвіниці, Відкритого вівтаря Св. Валентина, Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (мури з Хресною дорогою, Східну каплицю, Західну каплицю), а рішенням виконкому Белзької міської ради від 26.11.2014 №45 на підставі листа Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі від 25.11.2014 №145/01-15 Марійській каплиці, відкритому вівтарю Св.Валентина (теперішня каплиця Пресвятої Богородиці) присвоєно окрему поштову адресу вул. Грушевського, 6 в м. Белзі, в той час коли всі решта спірні об`єкти залишилися за адресою позивача.

Таким чином позивач вважає, що його право власності на спірні об`єкти нерухомого майна, що є приналежностями до колишнього Костелу Пр.Діви Марії, а тепер споруди Церкви Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Української православної церкви (Православної церкви України), що разом становлять цілісний майновий комплекс.

Отже, для встановлення факту, що Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані на праві власності як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України під реєстраційним номером 1530091946248 є приналежностями головної речі - Костелу Пр. Діви Марії у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6б, який знаходиться у власності позивача ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 призначено у справі № 914/1049/18 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на вирішення якої поставлено наступні запитання:

- чи є Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою «Комплекс сакральних споруд урочища Замочок», приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр. Діви Марії у м. Белзі Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6 «б», яка знаходиться у власності Релігійної організації «Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області»?;

- чи є Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою «Комплекс сакральних споруд урочища Замочок», самостійними окремими речами? ( т. 6, а. 150-157).

За результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи було отримано висновок експерта №869 від 22. 04.2019 (т. 1, а.с. 164-170).

В результаті проведеної експертизи, експерт дійшов до наступних висновків:

- спірне нерухоме майно - Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" є приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр.Діви Марії у м. Белз Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б, яка знаходиться у власності Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області";

- Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" не є самостійними окремими речами.

Місцевий господарський суд при вирішенні даного спору детально дослідив та проаналізував висновок проведеної у справі будівельно-технічної експертизи № 869 від 22. 04.2019 , у тому числі врахував додаткові пояснення експерта щодо зроблених ним висновків, у результаті чого встановив, що нерухоме майно - Дзвіниця (Марійська вежа), Відкритий вівтар Св. Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брама, Мури з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західна каплиця), які внесені Фондом державного майна України до Єдиного реєстру об`єктів державної власності та зареєстровані у 2018 році на праві власності за Міністерством культури України як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6-В, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" є приналежностями головної речі - будівлі колишнього Костелу Пр. Діви Марії у м. Белз Сокальського району Львівської області по вул. Грушевського, 6-Б, яка знаходиться у власності Релігійної організації "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м.Белз Сокальського району Львівської області" з 1995 року (реєстраційне посвідчення від 19.04.1995).

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що, як вже було зазначено вище, приналежність не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю.

Відповідно до ч. 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції чинній час реєстрації на об`єкт нерухомого майна - "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок") визначено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Тобто, ч. 4 ст. статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить пряму заборону державної реєстрації речових прав на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач не має можливості здійснювати фактичне володіння спірним нерухомим майном. Майно, яке хоче повернути Релігійна організація "Релігійна громада Української православної церкви Київського патріархату парафії Перенесення Мощей Святителя Миколая у м. Белз Сокальського району Львівської області" збереглося в натурі та перебуває у фактичному володінні іншої особи - відповідача -2. Спірне майно, яке підлягає віндикації, є індивідуально визначеним, позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав, а між позивачем і відповідачами відсутні договірні відносини.

Оскільки, відповідач - 2 набув спірне майно безвідплатно, власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про витребування від Міністерства культури, молоді та спорту України (правонаступник Міністерство культури та інформаційної політики) та Державного історико-культурного заповідника у м. Белз на користь позивача спірного нерухомого майна, що є приналежностями споруди Церкви як головної речі, а саме Дзвіниці (Марійської вежі), Відкритого вівтаря Св.Валентина (тепер капличка Пресвятої Богородиці), Брами, Мурів з Хресною дорогою і каплицями (Східна каплиця, Західну каплиця), які зареєстровані під реєстраційним номером №1530091946248 як окремі об`єкти державної форми власності за адресою: м. Белз, вул. Грушевського, 6в, під загальною назвою "Комплекс сакральних споруд урочища Замочок" за Міністерством культури України, балансоутримувач - Державний історико-культурний заповідник у м. Белз підлягають задоволенню, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених скаржником апеляційній скарзі

Посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом положень ч. 3 ст. 183 ГПК України судом апеляційної інстанції відхиляються оскільки, у даному випадку не відбулася заміна неналежного відповідача або залученням співвідповідача, а відбулося процесуальне правонаступництво у порядку ст. 52 ГПК України, а саме: замінено відповідача -2 - з Міністерства культури України на його правонаступника Міністерство культури, молоді та спорту України.

Відповідно до ст. 52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб`єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

Щодо аргументів скаржника про порушення судом першої інстанції положень ч. 8 ст. 165 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі №914/1049/18, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у дані справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, запропоновано відповідачам у строк до 20.07.2018 року подати до суду відзив на позовну заяву, оформлений відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу та третій особі копію відзиву на позов та доданих до нього документів, докази на підтвердження такого направлення надати суду. Попереджено відповідачів, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об`єктивних причин, відповідачі повинні про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 3, 4 ст. 80 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що Міністерством культури України 19.07.2018 до Господарського суду міста Києва було подано відзив на позовну заяву.

Отже, Міністерство культури України скористалося наданим правом подати відзив на позовну заяву у визначений ухвалою суду першої інстанції від 25.06.2018 строк, та з огляду на положення ст. 52 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає непереконливими посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом положень ч. 8 ст. 165 ГПК України.

Аргументи скаржника про те, що висновок експерта №869 від 22.04.2019 не може прийматися судом як належний доказ відхиляються судом апеляційної інстанції, з огляду те, що зазначений висновок експерта містить відповіді на питання, які були визначені судом першої інстанції.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 (в оскаржуваній відповідачем - 2 частині), та, відповідно, апеляційна скарга Міністерства культури та інформаційної політики є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 124, 129-1 Конституції України, ст. ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі №914/1049/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №914/1049/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 08.02.2021 (після виходу головуючого судді Разіної Т.І. із відпустки).

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко