-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1319/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі - Лук`ященко В.Ю.
за участю представників:
від позивача: Стапінський В.О.
від відповідача: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
на рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2020, суддя в І інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст якого складено 19.10.2020 в м. Одесі
у справі № 916/1319/20
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорінвест"
про внесення змін у договір
ВСТАНОВИВ:
У травні 2020 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - Регіональне відділення) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорінвест" (далі - Товариство), в якій просило:
- викласти договір про внесення змін до договору оренди структурного підрозділу цілісного майнового комплексу державного підприємства „Саратський виноробний завод", розташованого за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Миколаївка-Новоросійська, укладеного між сторонами, в редакції позивача, зазначеній у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 18.06.2002 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, правонаступником якого є позивач, та Товариством (орендар) було укладено договір оренди структурного підрозділу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Саратський виноробний завод", строком на три роки, до якого у наступному вносилися зміни договорами про внесення змін від 28.03.2006, від 29.12.2007, від 29.07.2008, від 21.02.2013, від 12.12.2016, від 16.07.2018. Останнім договором про внесення змін від 16.07.2018 термін дії договору продовжено до 18.06.2028 включно. Системний аналіз умов договору про внесення змін від 16.07.2018 та попередніх домовленостей, зафіксованих у листах, встановлює не право на перегляд орендної плати, а обов`язок для сторін, як головну умову для його продовження на новий строк.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2016 № 783 встановлено, що до 31 грудня 2019 орендні ставки визначені відповідно до додатка 1 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, застосовується у розмірі 70 відсотків встановленого обсягу. З урахуванням цієї постанови, орендні ставки визначені відповідно до додатка 1 цієї Методики застосовуються у розмірі 70 відсотків встановленого обсягу до 31 грудня 2019 та відповідно з 01 січня 2020 для розрахунку орендної плати за вищевказаним договором необхідно застосовувати орендну ставку у розмірі 25%. Проте, орендар до цього часу не підписав примірники договору про внесення змін.
Рішенням господарського суду Одеської області від 07.10.2020 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Суд першої інстанції з посиланням на положення статей 651, 611, 15, 16 ЦК України, 188, 20 ГК України дійшов висновку, що виходячи із загальних засад господарського законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою прав і виконання обов`язків, у разі відмови відповідача від укладання договору про внесення змін до договору оренди структурного підрозділу цілісного майнового комплексу державного підприємства „Саратський виноробний завод", таке право підлягає захисту судом шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
При цьому суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає не тільки критерію неналежності, а і критерію ефективності, оскільки не містить вимоги, направленої на установлення або зміну господарських правовідносин.
Реалізуючи визначене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Однак, позивачем не доведено, яким чином у разі задоволення позовних вимог шляхом викладення в іншій редакції договору про внесення змін буде відновлено його порушене право або охоронюваний законом інтерес, адже враховуючи певну встановлену законодавством процедуру проведення переговорної процедури, за відсутності згоди відповідача, використання такого способу захисту не призведе до зміни істотних умов договору оренди.
Оскільки обраний позивачем предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, суд відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Регіональне відділення у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву про викладення договору про внесення змін до договору у редакції позивача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник наводить такі ж самі доводи, що викладені у позовній заяві.
Також скаржник зазначає, що виходячи із змісту прохальної частини позовної заяви, Регіональне відділення просило викласти договір у певній редакції, наведеній ним, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду. На думку Регіонального відділення, керуючись частиною дев`ятою ст. 238 ГПК України, суд мав зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. Аналізуючи норми діючого законодавства, Регіональне відділення мало змогу самостійно обрати спосіб захисту порушеного права, головне щоб він був ефективним. Сама по собі наявність двох різних способів захисту говорить тільки про два альтернативні способи, які позивач міг обрати, у зв`язку із чим відмова у задоволенні позовної заяви була безпідставною.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідач вказує те, що тлумачення скаржником своїх вимог, як вимог про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій ним редакції, порушує вимоги ч.1 ст.652 та ч.3 ст.653 ЦК України. Посилання скаржника на те, що господарський суд мав зробити висновок про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, також є безпідставними, так як відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, такої згоди немає.
Про день, час і місце розгляду справи відповідач в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь був повідомлений належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду.
Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.06.2002 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець), правонаступником якого є позивач, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорінвест" (орендар) було укладено договір оренди структурного підрозділу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Саратський виноробний завод, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування структурний підрозділ цілісного майнового комплексу державного підприємства "Саратський виноробний завод" (далі - Підприємство), що знаходиться за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Миколаївка-Новоросійська, вул.. Комсомольська, 45, склад і вартість якого визначено відповідно Доповнення від 28.02.2006р. до акту оцінки від 29.03.2002 р., протоколу засідання комісії про результати інвентаризації, передавального балансу Підприємства, складеного станом на 31.01.2006р., що затверджені наказом регіонального відділення ФДМУ по Одеській області від 28.02.2006 р. № 98/1, згідно аудиторського висновку від 02.02.2006 р., здійсненого аудиторською фірмою "Ідеал", та складає: первісна вартість основних засобів станом на 31.01.2006р.:758,6 тис.грн. балансова (залишкова) вартість основних засобів станом на 31.01.2006 р. - 294, 4 тис. (в редакції Договору про внесення змін від 21.02.2013 року).
У наступному до даного договору вносились зміни, зокрема договором про внесення змін від 28.03.2006 року, сторонами було змінено п. 1.1, 3.1, 4.1, п.11.1, 14.1 та 14.3 договору, доповнено п. 5.7, 5.8, додано розрахунок орендної плати за оренду структурного підрозділу цілісного майнового комплексу "Саратський виноробний завод" та акт прийому-передачі; договором про внесення зміни від 29.12.2007 року внесено зміни у п.3.1, 5.8; додано розрахунок плати за оренду; договором про внесення змін від 29.07.2008 року внесено зміни до п. 10.1 договору; договором про внесення змін від 21.02.2013 року внесено зміни до п.1.1 договору; договором про внесення змін від 12.12.2016 року внесено зміни до п.3.1 та додано розрахунок орендної плати та договором про внесення змін від 16.07.2018 року доповнено п. 5.9 договору та змінено п. 11.1 договору.
Відповідно до п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі підприємства.
Передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником підприємства залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. (п.2.1.-п. 2.2 договору).
Згідно п.2.3 договору, передача підприємства в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки, складеного за Методикою, затвердженою Постановою КМУ.
За умовами п.3.1 договору (у редакції договору про внесення змін від 12.12.2016 року), орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) із застосуванням ставки встановленої п.1 Постанови КМУ від 02.11.2016р, №783 і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку грудень 2015р. - 19 668,65 грн.
Відповідно до п. 3.2 договору, орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Положенням п. 3.4 договору визначено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї сторін в разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Згідно п. 11.1 (в редакції договору про внесення змін від 16.07.2018 року), термін дії Договору продовжено до 18.06.2028 року.
Умови договору зберігають силу протягом всього терміну цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частиш зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань. Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні. (п.11.2-11.3 договору).
Відповідно до п. 11.6 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
Додатком до даного договору є розрахунок орендної плати структурного підрозділу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Саратський виноробний завод", за яким місячна орендна плата за базовий місяць оренди (травень 2002 року) становить 851,40 грн.
Зазначене у даному договорі Підприємство було передано орендареві від орендодавця за актом прийому-передачі від 18.06.2002р.
16.07.2018 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди від 18.06.2002 року, відповідно до п. 1 якого розділ 5 договору оренди доповнено п. 5.9. наступного змісту: "З моменту підписання цих змін орендар зобов`язується з урахуванням п.2.3 договору оренди від 18.06.2002р., визначити вартість ЦМК за даними інвентаризації майна станом на 31.05.2018р.. та на підставі балансу відобразити результати незалежної оцінки ЦМК згідно Методики оцінки об`єктів оренди, Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперів, затвердженої Постановою КМУ від 10.08.1995р.№629 (із змінами та доповненнями). Вартість, яка буде визначена за результатами незалежної оцінки, є підставою для перерахунку орендної плати за договором від 12.09.2002р, з 19.06.2018року та обов`язкового внесення сторонами відповідних змін до договору оренди від 18.06.2002р."
У п. 3 договору про внесення змін від 16.07.2018 року зазначено, що ці зміни діють з 19.06.2018 року та є невід`ємною та складовою частиною договору оренди структурного підрозділу (філії) цілісного майнового комплексу державного підприємства "Саратський виноробний завод" від 18.06.2002 року, із змінами та доповненнями.
Згідно з висновком про ринкову вартість об`єкту незалежної оцінки необоротних активів структурного підрозділу цілісного майнового комплексу ДП "Саратський виноробний завод", розташованого за адресою: Одеська обл., Саратський р-н, с. Миколаївка-Новоросійська, вул. Комсомольська, 45, проведеного ТОВ "Оціночний стандарт" та затвердженого начальником Регіонального відділення 11.02.2019, ринкова вартість об`єкта оцінки без урахування ПДВ становить 2 333 534 грн.
Як зазначає позивач, у зв`язку із здійсненням орендарем нової оцінки станом на 30.11.2018, ним було підготовлено новий розрахунок орендної плати (з урахуванням орендної ставки 17,5%) та відповідні зміни до договору оренди.
Відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995р. №786 (зі змінами та доповненнями), орендна ставка за використання цілісними майновими комплексами державних підприємств лікеро-горілчаної та виноробної промисловості становить 25% (додаток 1 до Методики).
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2016 №783 встановлено, що до 31 грудня 2019 орендні ставки визначені відповідно до додатка 1 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції ії розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями), застосовуються у розмірі 70 відсотків встановленого обсягу до 31 грудня 2019, тому відповідно з 01 січня 2020 року для розрахунку орендної плати за вищевказаним договором необхідно застосовувати орендну ставку у розмірі 25%.
Позивач направив на підпис орендарю відповідний договір про внесення змін до договору оренди з додатками до нього, а саме: розрахунок плати за оренду майна, акт прийому-передачі в оренду майна; зміни до акту оцінки вартості майна структурного підрозділу цілісного майнового комплексу державного підприємства „Саратський виноробний завод". Однак, відповідач не підписав примірники договору про внесення змін.
19.11.2019 року позивач надіслав відповідачеві претензію №11-06-01657, в якій з посиланням на те, що орендар до цього часу не повернув підписані примірники договору про внесення змін та не здійснив донарахування орендної плати з 19.06.2018, повідомив що Регіональним відділенням буде подано позов до суду щодо розірвання договору оренди, повернення орендованого майна та стягнення заборгованості.
Проте, відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про відмову у задоволенні пред`явленого Регіональним відділенням позову, з огляду на таке.
Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів. Згідно з частиною третьою статті 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (частина перша статті 187 ГК України).
Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов`язковим в інших випадках, встановлених законом.
Як передбачено положеннями статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону України №157-ІХ, чинного на момент звернення позивача з цим позовом до суду (13.05.2020) та на час розгляду справи у місцевому суді, договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується: Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності.
Порядком передачі майна в оренду встановлюються особливості внесення змін до умов договорів оренди та підстав для внесення таких змін, зокрема щодо:
зміни площі орендованого приміщення;
зміни графіка використання приміщення, яке перебуває у погодинній оренді;
зміни строку оренди, у разі якщо договір був укладений на строк, менший ніж мінімальний строк оренди, передбачений частиною третьою статті 9 цього Закону;
зміни цільового призначення, за яким орендар повинен використовувати об`єкт оренди, у разі якщо орендар не має права використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням;
інших змін.
Внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням установлених цією статтею та Порядком передачі майна в оренду обмежень за згодою сторін до закінчення строку його дії, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.
Отже, законом в імперативному порядку визначено необхідність дотримання при укладенні договору оренди державного майна примірного договору оренди, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Примірним договором оренди єдиного майнового комплексу державного підприємства, його відокремленого структурного підрозділу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 12 серпня 2020р. № 820, чинним на момент розгляду справи у місцевому суді, передбачено, що якщо цей договір укладено в результаті продовження попереднього договору оренди без проведення аукціону, розмір орендної плати підлягає перегляду на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку орендної плати (далі - Методика).
Орендодавець зобов`язаний звернутися до орендаря з вимогою про перегляд орендної плати, якщо зміни до Методики мають наслідком збільшення розміру орендної плати за цим договором, протягом 30 календарних днів з дня набрання чинності відповідними змінами.
Орендар може звернутися до орендодавця із вимогою про перегляд орендної плати, якщо зміни до Методики мають наслідком зміну розміру орендної плати за цим договором, протягом будь-якого строку після набуття чинності відповідними змінами.
Новий розмір орендної плати починає застосовуватися з першого числа місяця, що настає за датою укладення сторонами додаткової угоди до цього договору щодо приведення розміру орендної плати у відповідність із змінами, внесеними до Методики. Відмова орендаря укласти додаткову угоду щодо збільшення орендної плати з метою приведення її у відповідність із змінами, внесеними до Методики, є підставою для дострокового припинення цього договору.
Отже, переддоговірний спір щодо укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди державного майна стосовно перегляду орендної плати, якщо зміни до Методики розрахунку орендної плати мають наслідком зміну розміру орендної плати за цим договором, законодавцем віднесено до категорії переддоговірних спорів, укладення яких є обов`язковим в інших випадках передбачених законом. Ухиляння сторони договору оренди від прийнятих на себе зобов`язань, визначених договором оренди на підставі примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до вимог спеціального закону, надає право стороні у зобов`язанні відповідно до статті 510 ЦК України вимагати такого виконання зобов`язаною особою (орендарем) в судовому порядку. Отже, згідно з частиною третьою статті 179 ГК України такі переддоговірні спори можуть розглядатися судами.
Судом установлено, що Регіональне відділення, як орендодавець орендованого Товариством майна, у травні 2020 року звернулося до господарського суду з позовом про викладення договору про внесення змін до договору оренди структурного підрозділу цілісного майнового комплексу державного підприємства „Саратський виноробний завод", укладеного між сторонами, в редакції позивача, зазначеній ним у позовній заяві.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту згідно з ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та зазначив, що у разі відмови відповідача від укладання договору про внесення змін до договору оренди, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною. При цьому суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає не тільки критерію неналежності, а і критерію ефективності, оскільки не містить вимоги, направленої на установлення або зміну господарських правовідносин.
Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 2 ст. 45 ГПК України).
При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем чи прокурором способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).
Крім того, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Також, при застосуванні норм права до спірних правовідносин колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18, згідно з якою «майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).
Слово "зобов`язувати" в українській мові має декілька значень: накладати на кого-небудь якісь обов`язки, примушувати когось виконувати що-небудь; примушувати кого-небудь триматися, поводитися певним чином (Словник української мови в 11 томах, том 3, стор. 675). Отже, словосполученням "про зобов`язання укласти договір у певній редакції, наданій позивачем" позивач відобразив своє волевиявлення до вступу у зобов`язальні правовідносини з відповідачем на умовах запропонованої ним редакції договору та просив суд примусити відповідача до цього.
Вимога позивача зводилася до необхідності укласти такий договір у судовому порядку, оскільки відповідач, прийнявши на себе зобов`язання щодо укладення договору про відшкодування на користь третьої особи (балансоутримувача) комунальних витрат, пов`язаних з орендою державного майна, відмовився від їх виконання та заперечував укладення договору про відшкодування комунальних витрат на користь цієї особи.
Відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 ГК України, одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.
Відповідно до пункту 67 постанови 26.05.2020 у справі №908/299/18 (провадження №12-136гс19), розглядаючи спір про поновлення договору оренди землі в судовому порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку:
"якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди з викладенням її змісту".
При цьому, Велика Палата Верховного Суду залишила без змін резолютивну частину рішень місцевого та апеляційного судів, які визнали поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09 жовтня 2017 року, змінивши тільки мотивувальну частину цих рішень про відповідність обраного позивачем способу захисту вимогам цивільного та спеціального (земельного) законодавства.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Як встановлено судами за змістом прохальної частини позовної заяви, позивач просив зобов`язати відповідача укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат у певній редакції, наведеній ним відповідно до статей 20, 179-181, 187 ГК України, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду.
Отже, визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.
Звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту "про встановлення господарських правовідносин" відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною другою статті 5 ГПК України.
Відтак, вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.
За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.»
Разом з тим, звернувшись до господарського суду з даним позовом, Регіональне відділення просило викласти договір про внесення змін до договору оренди структурного підрозділу цілісного майнового комплексу державного підприємства „Саратський виноробний завод", в редакції позивача, зазначеній ним у позовній заяві.
У свою чергу слово «викладати» в українській мові має декілька значень:
- дістаючи, витягаючи звідки-небудь, класти що-небудь назовні, на щось. Розкладати що-небудь;
- класти в певному порядку шматки дерну, дерев`яні бруски, камінці і т. ін., вкриваючи яку-небудь поверхню. Складати якісь знаки, візерунок, напис з чого-небудь на чомусь. Складаючи і скріплюючи цеглу, камінь і т. ін., будувати що-небудь. Робити яку-небудь зачіску;
- розповідати, висловлювати що-небудь;
- читати лекції, вести уроки, навчати слухачів певної дисципліни.;
- враховувати, вилічувати що-небудь на рахівниці;
- повалити, знищивши кого-, що-небудь;
- каструвати (тварин).
(Словник української мови в 11 томах, том 1, стор. 406.)
Отже, словосполучення «викласти договір про внесення змін до договору оренди в редакції позивача, зазначеній ним у позовній заяві» не відображає волевиявлення позивача до вступу у зобов`язальні правовідносини з відповідачем на умовах запропонованої ним редакції договору та прохання до суду примусити відповідача до цього.
Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права у випадку існування спору пов`язаного з відмовою чи ухиленням орендаря від укладення договору про внесення змін до договору оренди майна, обов`язковість укладення якого передбачена законом, є визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, з викладенням його змісту, а тому лише такий спосіб є ефективним та остаточним у спорі з особою яка не визнає такого права.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом викладення договору про внесення змін до договору оренди в редакції позивача, не забезпечує реального захисту порушеного права, оскільки у будь-якому випадку не призведе до його поновлення через наявність заперечень відповідача щодо укладення такого договору.
За таких обставин господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3153 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Одеської області від 07 жовтня 2020 року у справі № 916/1319/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 08.02.2021.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.
скопійовано
-
скопійовано
-
