04.02.2021

єдиний унікальний номер справи 531/137/20

номер провадження 2/531/8/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Попова М.С.,

за участю секретаря - Клименко Т.М.,

відповідача за первісним позовом

та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

представника відповідача за первісним позовом

та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Карлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування права оренди земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Державний реєстратор реєстраційної служби Карлівського районного управління юстиції в Полтавській області Світлик Яніни Вікторівни, про скасування угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення коштів за отриману орендну плату, яку орендодавець отримав наперед,

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовною заявою у якій просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 25.03.2019 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; скасувати право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, площа 3,2899 га; стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

В свою чергу, ФОП ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Державний реєстратор РС Карлівського РУЮ в Полтавській області Світлик Я.В., у якому просив визнати недійсною «Угоду про розірвання договору оренди землі» від 14.01.2019, якою було достроково припинено договір оренди землі від 22.08.2014 терміном на 15 років, укладений між орендодавцем - ОСОБА_3 та орендарем - ФОП ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_3 на його користь наперед сплачену орендну плату у розмірі 40000 грн. та судові витрати.

У первісному позові зазначається, що 02.07.2015 ОСОБА_3 було видано довіреність, яким він уповноважив ОСОБА_1 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях, незалежно від їх підпорядкування чи форм власності з питань управляння правом розпорядження земельною ділянкою належної йому на праві приватної власності згідно державного акту серія ЯМ №295345 від 27.09.2012, зареєстрованого в книзі записів Державних актів за № 532860001000987. Згідно Витягу про реєстрацію в ЄР довіреностей, ОСОБА_3 скасував вказану довіреність, проте 25.03.2019, коли довіреність була дійсною, відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 , уклав від його імені сам з собою договір оренди земельної ділянки, строком на 49 років. 02.10.2019 ОСОБА_3 дізнався про наявність укладеного договору оренди. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №163004530, право оренди земельної ділянки зареєстровано 10.04.2019. Позивач за первісним позовом зазначає, що своєї волі на передачу ФОП ОСОБА_1 на строк 49 років під 3% орендної плати від нормативної грошової оцінки земельної ділянки він не виявляв, а довіритель ОСОБА_1 уклав вказаний договір у своїх інтересах, оскільки він укладений від імені орендодавця та орендаря однією і тією ж особою, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи орендаря, що є порушенням ч.3 ст. 238 ЦК України. Відповідач за первісним позовом, на підставі доручення позивача, уклав договір оренди землі за орендною платою суттєво нижчою від середньостатистичної по Полтавській області станом на 2019 та на максимальний строк оренди - 49 років, тобто у своїх інтересах.

У зустрічному позові йдеться про те, що ОСОБА_1 є ФОП, основним КВЕД 01.11 є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур». 22.08.2014 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,2899 га, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», що розташована у Карлівському районі, терміном на 15 років. Даний договір було зареєстровано 16.09.2014, третьою особою за зустрічним позовом. Влітку 2015 до позивача за зустрічним позовом звернувся відповідач за зустрічним позовом та попросив 80000 грн. на умовах, що він передасть йому земельну ділянку у довгострокову оренду - 49 років (з його слів - продасть). Відразу на пропозицію ОСОБА_1 не погодився, оскільки малася оренда на 15 років, а вказана сума для нього була значною. Через деякий час відповідач за зустрічним позовом запропонував передати в оренду земельну ділянку на 49 років за 60000 грн., оскільки йому потрібно було терміново покинути територію України, поїхати до РФ до хворої матері. 02.07.2015 сторони домовилися, що ФОП ОСОБА_1 передає 40000 грн. ОСОБА_3 , а останній, в свою чергу, надає довіреність строком до її припинення та з правом розпорядження спірною земельною ділянкою. Після отриманих коштів, ОСОБА_3 . Україну не залишив, у 2016-2018 отримав орендну плату у вигляді натури (пшениці, кукурудзи). У січні 2019, покладаючись на професійність адвоката Левошко Л.С. , після виготовлення нею проекту Угоди (від 14.01.2019) про розірвання договору оренди землі від 22.08.2014, передала її позивачу за зустрічним позовом для державної реєстрації. ОСОБА_1 не знав, що не мав права вчиняти даний правочин від свого імені. Наразі, позивач за первісним позовом, вчиняє несправедливі дії та просить скасувати договір оренди земельної ділянки від 25.03.2019, з підстав укладення його в порушення вимог ст.238 ЦК України, але не просить скасувати Угоду про розірвання договору оренди землі від 14.01.2019, яка також укладена з порушенням вимог вказаної статті. Тобто, в такий спосіб, ОСОБА_3 намагається одночасно припинити договір оренди землі від 22.08.2014 терміном на 15 років та договір оренди землі від 23.03.2019 терміном на 49 років та неправомірно залишити собі 40000 грн., які ОСОБА_3 отримав на перед у ОСОБА_1 , на умовах оплати оренди на 49 років.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_2 , в судовому засіданні визнав первісний позов та підтримав зустрічний, з підстав у ньому викладених.

Ухвалою суду від 04.02.2021 було відмовлено ОСОБА_2 , як представнику відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом у прийнятті визнання первісних позовних вимог.

ОСОБА_1 , відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом в суді пояснив, що вважає, що ОСОБА_3 довіреністю уповноважив його орендувати земельну ділянку та укладати від його імені договори оренди.

В судовому засіданні також було досліджено відеозапис на CD-диску, що було додано до зустрічного позову. З зазначеного відео вдалося лише встановити, що позивач за зустрічним позовом спілкується з чоловіком на ім`я « ОСОБА_5 », з приводу якогось договору оренди землі та 40000 грн. Тоді як, ім`я відповідача за зустрічним позовом « ОСОБА_3 ».

14.07.2020 ОСОБА_7 було подано відзив на зустрічну позовну заяву.

Третя особа за зустрічним позовом до суду не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку. Від неї мається клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом, відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом, дослідивши письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

02.07.2015 ОСОБА_3 було видано довіреність, яким він уповноважив ОСОБА_1 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях, незалежно від їх підпорядкування чи форм власності з питань управляння правом розпорядження земельною ділянкою належної йому на праві приватної власності згідно державного акту серія ЯМ №295345 від 27.09.2012, зокрема, укладати та підписувати договір оренди, також орендувати належну йому земельну ділянку. Зареєстровано в книзі записів Державних актів за № 532860001000987. Визначено, що довіреність дійсна до її припинення, без права відчуження земельної ділянки(а.с.8).

Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, ОСОБА_3 скасував вказану довіреність, дата реєстрації заяви - 30.09.2019 (а.с.9).

25.03.2019, під час дії вищезазначеної довіреності, ОСОБА_1 , як уповноважена особа ОСОБА_3 , уклав договір оренди земельної ділянки площею 3,2899 га, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350 з ФОП ОСОБА_1 , строком на 49 років (а.с.10-11).

Зазначене підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.14-16). ОСОБА_1 зазначено орендарем спірної земельної ділянки, дата державної реєстрації речового права - 05.04.2019.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.18) також вбачається строк дії договору оренди спірної земельної ділянки між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підписано ОСОБА_1 , до 25.03.2068 року.

До зустрічного позову додано Угоду про розірвання договору оренди землі від 14.01.2019 (а.с.67), що підписано представником ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_1 , у якій йдеться про розірвання, за взаємною згодою сторін, договору оренди земельної ділянки зі змінами від 16.09.2014, укладеного 22.08.2014 та зареєстрованого 16.09.2014 РС Карлівського РУЮ Полтавської області(номер запису про інше речове право - 7012514), щодо земельної ділянки площею 3,2899 га, кадастровий номер 5321610100:00:008:0350, «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», що розташована в адміністративних межах Карлівської міської ради Карлівського району.

Цього ж дня, між зазначеними сторонами було складено Акт про приймання-передачу спірної земельної ділянки (а.с.68).

Також до зустрічного позову додано Договір оренди спірної земельної ділянки від 22.08.2014 (а.с.70-71), що укладений між Орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ФОП ОСОБА_1 , терміном на 15 років, дата державної реєстрації даного Договору - 16.09.2014, що вбачається з доданого Витягу (а.с.72).

Розглядаючи вимоги за первісним позовом, суд вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним, що визначено у п.2 ч.2 ст.16 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 244-245 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

З точки зору ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити від імені другої сторони, яку вона представляє, при цьому представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Положеннями статті 239 ЦК України передбачено, що правочин вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, при цьому згідно ч.1 ст.240 цього Кодексу представник зобов`язаний вчиняти правочини за наданими йому повноваженнями особисто.

Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно вимог ч. 1 ст. 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Згідно ч. 1ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений): зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

За положеннями ст.ст. 1001, 1003 ЦК України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Аналізуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що при укладанні спірного договору оренди від 25.03.2019, ОСОБА_1 діяв в межах повноважень, покладених на нього довірителем на підставі довіреності від 02.07.2015 (укладати та підписувати договори оренди, орендувати належну ОСОБА_3 земельну ділнку), у межах строку її дії. Обмеження повноважень повіреного на укладення Договору оренди на певний строк, а також обмеження щодо визначення суми оплати орендної плати відсутні в тексті довіреності. У довіреності мається припис лише, щодо того, що повірений не має права відчужувати земельну ділянку.

Вказана довіреність нотаріально посвідчена і за своєю формою відповідає вимогам ст.245 ЦК України.

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_3 , виданою 02.07.2015 року довіреністю, уповноважив ОСОБА_1 на вчинення будь-яких питань, пов`язаних з розпорядженням належної йому земельної ділянки, зокрема і укладати договори оренди, а також орендувати належну йому земельну ділянку.

Тож, спірний договір укладався ОСОБА_1 на підставі довіреності, яка була видана у відповідності до вимог закону до укладання договору оренди, представництво з будь-яких підстав, визначених ст.241 ЦК України на укладання договору припинено не було, а довіреність ОСОБА_3 на той час скасована не була.

Щодо посилання позивача за первісним позовом відносно тієї обставини, що йому не було відомо про наявність спірного договору оренди, слід зазначити наступне.

У ч.1 ст.1006 ЦК України визначено, що повірений зобов`язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення. Тож, вказаною статтею, на повіреного покладено обов`язок про хід виконання доручення повідомляти довірителеві на його вимогу. У матеріалах справи відсутнє підтвердження тієї обставини, що довіритель ОСОБА_3 вимагав від повіреного ОСОБА_1 інформацію про хід виконання доручення, і вона йому на вимогу не була надана.

За правилами ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Слід зауважити, що спірний договір оренди за своєю формою та змістом відповідає положенням Закону України «Про оренду землі», у ньому відображені всі істотні умови та наявні невід`ємні частини договору оренди землі.

Істотні умови договору оренди землі визначені ст.15 Закону України «Про оренду землі». Водночас з цим, у Постанові Великої Палати Верховного Суду №145/2047/16 від 16.06.2020 р. визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Крім того, в даній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що відсутність в договорі однієї істотної умови є підставою для відмови у реєстрації такого договору оренди землі. Як встановлено п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Отже, укладений договір оренди земельної ділянки підлягає обов`язковій державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і тільки після проведення такої реєстрації, договір набирає чинності, а в орендаря виникають права щодо реалізації оренди (такі роз`яснення викладені в Постановах Великої Палати Верховного Суду по справі №150/928/14 від 30.05.2018 та по справі №322/1178/17 від 15.01.2020).

У даному випадку, державну реєстрацію речового права (оренди) проведено 05.04.2019.

Стосовно доводів ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 , який діяв від його імені, всупереч ч. 3 ст. 238 ЦК України, та вчинив правочин у своїх інтересах, слід зазначити наступне. Так, відповідно до ч.3 ст.238 ЦК України представник не може вчиняти правочини від імені особи, які він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. З аналізу наведеного положення закону можна зробити висновок, що довіритель при оскарженні правочину за цією підставою має довести наявність особистого інтересу представника під час укладення договору, при цьому такий інтерес має суперечити інтересу довірителя на вчинення відповідного правочину, зазначеного у довіреності. Так, на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 при укладанні спірного договору оренди діяв у власних інтересах, матеріали справи не містять доказів. Адже, ОСОБА_1 , укладаючи спірний договір не порушив жодного обмеження, визначеного довіреністю. Тому, суд не вбачає достатньо правових підстав вважати спірний договір оренди від 25.03.2019 недійсним, як такий, що вчинений представником з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України. З урахуванням зазначеного вище, суд відмовляє у задоволенні первісного позову про визнання недійсним договору оренди земельної, що укладений 25.03.2019 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Інша вимога первісного позову є похідною від основної, а отже також не підлягає задоволенню. Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 слід зазначити наступне.

Визнання угоди недійсною є одним із способів захисту прав на землю, передбаченим ч.3 ст.152 ЗК України. Але в земельному законодавстві відсутні норми щодо наслідків недійсності угод, тому застосуванню підлягають норми цивільного права щодо визнання правочинів недійсними, а також щодо наслідків такого визнання /статті 203, 215, 228 ЦК/.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним, що визначено у п.2 ч.2 ст.16 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

В обґрунтування зустрічного позову, ОСОБА_1 посилався на те, що за домовленості з відповідачем ОСОБА_3 , в рахунок переданих йому 40000 грн., останній надає йому довіреність строком дії до її припинення та з правом розпорядження спірною земельною ділянкою.

На підтвердження домовленості надав відеозапис на CD-диску, при дослідженні якого суду не вдалося знайти підтвердження зазначених обставин, тож даний доказ слід вважати неналежним.

Інші докази, щодо викладених обставин, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суму боргу подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторін.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Відповідно до роз`яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову, та вважає за доцільне відмовити у його задоволенні у повному обсязі за недоведеності.

Згідно положення ст.141 ЦПК України, оскільки у задоволенні первісного та зустрічного позовів суд відмовляє у повному обсязі, понесені сторонами судові витрати відшкодуванню, за рахунок іншої строни, не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ЗУ «Про оренду землі», 202, 203,215,237,238,239, 241,245,247, 1000,1001,1003,1006 ЦК України, ст.ст. 12, 15, 13, 81, 141, 259, 263-265ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування права оренди земельної ділянки відмовити в повному обсязі.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Державний реєстратор реєстраційної служби Карлівського районного управління юстиції в Полтавській області Світлик Яніни Вікторівни, про скасування угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення коштів за отриману орендну плату, яку орендодавець отримав наперед, відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Карлівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 08.02.2020.

Суддя