КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа №509/328/19-ц

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/2926/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року (суддя Остапчук Т.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної і матеріальної шкоди,

встановив:

у січні 2019р. позивач звернулася до суду з позовом про визнання дій відповідача щодо ненадання належної інформації про надання банківських послуг неправомірними, зобов`язання закрити її рахунок, стягнути з відповідача компенсацію матеріальної шкоди у розмірі 4 457грн, моральну шкоду в розмірі 20 000грн, а також витрати по сплаті судового збору.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що в 2013 році відкрила картковий рахунок в ПАТ КБ «Приватбанк» для отримання виплат соціальної допомоги. Разом з карткою «Універсальна» їй була видана картка страхування життя та повідомлено, що на неї проводитимуться щомісячні відрахування в розмірі 10грн.

Позивач стверджувала, що навесні 2018 року після працевлаштування вона дізналася про наявність кредитної заборгованості, хоча при отриманні картки їй не був наданий договір про надання банківських послуг та не повідомлено про нарахування відсотків по кредитуванню. Звернення до банку з метою отримання інформації результатів не дали, а з зарплатної картки почали відраховуватися майже 90% заробітної плати нібито на погашення боргу, що спричинило матеріальну шкоду у розмірі 4 457грн.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000грн, позивач посилалася на те, що від банку почали надходити погрози, зокрема, і в день поховання її матері, чим було завдано душевних страждань.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 липня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 457грн та судовий збір у розмірі 760грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким змінити рішення в частині стягненні з відповідача грошових коштів у розмірі 4 457грн, а саме: стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 14 168грн 69коп., моральну шкоду в

розмірі 20 000грн, судові витрати в розмірі 1 907грн 08коп. та судовий збір у розмірі 1 140грн.

Позивач посилається на неповне встановлення судом обставин, які мають значення для справи, не врахування того, що відповідач здійснював списання грошових коштів з карткового рахунку у розмірі 50% від заробітної плати, чим порушив статтю 128 КЗпП України.

Також позивач зазначає, що неправомірними діями відповідач принизив її честь та гідність, ділову репутацію, оскільки вона не могла працевлаштуватися на нову роботу через наявність кредитної заборгованості.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з прибуттям до м. Києва на судове засідання, вартість послуг АТ КБ «ПриватБанк» щодо формування та друку виписки по картці, середню заробітну плату за дні судових засідань, річні відсотки за користування кредитним лімітом, пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання на загальну суму 17 147грн 99коп.

У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.

Відповідач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки кошти, які просить стягнути позивач, не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, а суд не з`ясував правову природу грошових коштів у розмірі 4 457грн і як наслідок неправильно застосував ст. 1073 ЦК України.

Також відповідач вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів позивачем не заявлялася, а позивач просила зобов`язати відповідача виплатити їй грошові кошти.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на порушення позивачем норм процесуального права, так як останньою в апеляційній скарзі фактично змінені позовні вимоги та збільшений їх розмір, що є порушенням норм процесуального права. Також відповідач вважає безпідставними доводи позивача щодо завдання їй моральної шкоди.

ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу відповідача не подала.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 19 лютого 2013р. ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодилася, що заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Згідно виписки по рахунку № НОМЕР_1 з карткового рахунку позивача з серпня 2013 року списувалися щомісячні страхові платежі, з жовтня 2013 року - відсотки за користування кредитним лімітом, а з травня 2016 року - пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з карткового рахунку позивача безпідставно списувалися кошти, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 457грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій з ненадання належної інформації про надання банківських послуг, закриття рахунку та стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що на всі заяви позивача

відповідачем була надана відповідь; позивачем не зазначено, який рахунок вона просить закрити; а відшкодування моральної шкоди не передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

У поданій до ПАТ КБ «ПриватБанк» 19 лютого 2013 року анкеті-заяві ОСОБА_1 зазначила, що заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Разом з цим, у анкеті-заяві не зазначено, який саме договір про надання банківських послуг був укладений сторонами.

Як зазначала позивач у позовній заяві, вона звернулася до банку з метою відкриття карткового рахунку для отримання виплат соціальної допомоги.

Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

З наданих відповідачем суду першої інстанції документів вбачається, що банк видав ОСОБА_1 дві картки: № НОМЕР_1 , на яку 25 липня 2013 року встановив кредитний ліміт у сумі 2000грн, який був збільшений 19 серпня 2013 року до 4 100грн, та № НОМЕР_2 , на яку з 12 червня 2018 року зараховувалася заробітна плата.

Відповідач у відзиві на позовну заяву стверджував, що з ОСОБА_1 був укладений кредитний договір

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, розмір процентів, які повинен сплачувати позичальник за користування кредитом, та порядок повернення кредиту і сплати процентів.

Однак, анкета-заява, підписана ОСОБА_1 19 лютого 2013р., не містить ні розміру кредиту, ні розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при

укладенні договору, ні строки та порядок погашення кредиту.

Крім того, з наданих відповідачем виписок з карткового рахунку, відкритого на ім`я позивача, вбачається, що вона не користувалася кредитним лімітом. Разом з цим, відповідач здійснював списання грошей для погашення простроченої заборгованості (картка № НОМЕР_2 ) .

Також з виписки по карткового рахунку (картка № НОМЕР_1 ) вбачається, що відповідач здійснював нарахування щомісячного платежу за страховку «Захист на кожен день» та здійснював списання нарахованих коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 981 ЦК України визначено, що договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Відповідачем суду першої інстанції не було надано доказів укладення позивачем договору страхування, на підставі якого банк здійснював нарахування та списання щомісячних страхових платежів.

У листі, який був направлений на адресу ОСОБА_1 14 червня 2018 року, банк повідомив, що відповідно до пункту 1.2.3.2.Умов і правил надання банківських послуг банк має право надавати клієнту небанківські послуги, а саме послуги з укладення договорів страхування відповідальності перед третіми особами, на підставі діючих договорів банку (договорів доручення, агентських угод) з провайдерами таких послуг - страховими компаніями. Згідно з п. 1.2.3.6. УіП клієнт має право доручити банку автоматичне разове або регулярне списання страхових платежів по укладених раніше договорах страхування зі своїх карток/рахунків у банку.

Разом з цим, відповідачем не надано доказів, що позивач уклала будь-які договори страхування та надала банку доручення на автоматичне списання страхових платежів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при укладенні з позивачем договору про надання банківських послуг, відповідач не надав їй повну та належну інформацію про банківські послуги, які мав намір надавати позивачу, та про витрати, які при цьому повинна буде нести позивач, а відтак порушив положення Закону України «Про захист прав споживачів» та діяв неправомірно.

Згідно ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Згідно пункту 142 розділу XIV Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, яка затверджена постановою правління Національного банку України 12 листопада 2003 року № 492 (у редакції постанови правління Національного банку України від 1 квітня 2019 року № 56), зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, банк закриває поточні рахунки клієнтів на підставі заяви клієнта.

Позивачем не надано суду доказів звернення до банка із заявою про розірвання договору про надання банківських послуг та закриття рахунку, та відмови банку вчинити такі дії, тому правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» закрити рахунок ОСОБА_1 колегією суддів не встановлено.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з 4 457грн завданої їй матеріальної шкоди, посилаючись на положення ст. 1166 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної

особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Обґрунтовуючи завдання матеріальної шкоди, ОСОБА_1 зазначила, що вона завдана незаконними діями банку, який неправомірно знімав з її рахунку 90% заробітної плати, яка надходила на її рахунок.

Разом з цим, безпідставне списання грошових коштів з рахунку клієнта банком, не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України і їх відшкодування не може ґрунтуватися на положеннях ст. 1166 ЦК України.

Правовідносини сторін регулюються нормами глави 72 «Банківський рахунок» ЦК України.

Згідно ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Однак, позивачем такі позовні вимоги заявлені не були, а також не наведений розрахунок суми, яку, на думку позивача, банк безпідставно списав з її рахунку.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.