03.02.21

Справа № 635/5929/19

Провадження № 2/635/724/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Шинкарчука Я.А.,

секретар судового засідання - Желізова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовною заявою до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, уточнивши вимоги 10.10.2019 та остаточно просив стягнути з держави Російська Федерації на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 950 009 (дев`ятсот п`ятдесят тисяч дев`ять) гривень 65 копійок, що є еквівалентом 35 000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.

Короткий зміст позовних вимог

В обґрунтування вимог позову ОСОБА_1 вказав, що він є уродженцем міста Луганськ. У квітні 2014 року, на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей, він був зареєстрований та постійно проживав в місті Луганськ. Так, позивач вказав, що з червня по серпень 2014 року, він будучи ще в Лугнаську, неодноразово потрапляв під артилерійській обстріли. Більш того, 14.07.2017 він був полонений озброєними людьми у військовій формі із смугастими стрічками, на його адресу лунали погрози з характерним російським акцентом «Мочи його ? это наводчик», потім був допит, принизливий обушку, перебування у приміщенні затриманим у кайданках, пристебнутих до нар, артилерійський обстріл приміщення. Через 5 годин позивача відпустили, але все майно, в тому числі, засіб пересування ? велосипед, забрали. Крім того, у зв`язку з відмовами надавати фінансову допомогу російським найманцям позивач отримував погрози ув`язнення. Позивач також повідомляє, що у вересні 2014 року, перебуваючи у так званому «доме правительства» окупаційної влади Російської Федерації на території Луганської області, бачив так званих радників Російської Федерації у військовій формі, які були закріплені за кожним міністерством окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Луганської області, без їх резолюції не проводилось жодних дій у вказаних міністерствах окупаційної влади. Разом з тим, у вересні 2014 року під тиском колишніх колег-сепаратистів, які говорили: «тобі, бандерок, робити тут нічого», позивач був змушений звільнитися з роботи і виїхати з Луганська, де залишилися його зруйнований дім та дача. Відтак, як наслідок, у свої 63 років позивач не має постійної домівки, після переїзду йому довелося прилаштовуватися до нових життєвих умов, а пережиті події, підірвали його здоров`я, виснажили нервову систему. З часу виїзду з міста Луганськ, позивач змушений мешкати у гуртожитках, у знайомих, орендувати кімнати, а через тяжкий фінансовий стан, не має можливості лікуватися і нормально харчуватися. Позивач втратив житло, роботу, спокій, зв`язок з близькими і друзями, надію на повернення на рідну землю та не має впевненості в своєму майбутньому.

Позивач наполягає, що негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, та повсюдні прояви насильства на тимчасово окупованій території України, порушення прав людини призвели до неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Луганськ Луганської області та ОСОБА_1 був вимушений переселитися у вересні 2014 року до підконтрольної Україною території. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області порушено його права, передбачені Конституцією України, Європейською конвенцією, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 року, іншими міжнародними актами, зокрема, такі як: право на життя, право на повагу до честі та гідності, право на свободу і особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії тощо. Окрім того, безпосереднім суб`єктом, внаслідок умисних дій якого йому завдана моральна шкода, є Російська Федерація, її Збройні Сили та створені нею військові формування, що мають на озброєнні та використовують засоби, які становлять підвищену небезпеку для оточуючих. Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією частини території міста Луганськ та Луганської області України йому завдано істотної моральної шкоди, яка має розраховуватися на підставі чинних нормативно-правових актів та практики Європейського суду з аналогічних питань, з урахуванням характеру, обсягу і тривалості порушень її особистих прав, свобод та інтересів, а численні порушення Російською Федерацією основоположних прав та свобод людини дають підстави заявляти вимоги до неї про компенсацію шкоди, завданої збройною агресією проти України. У зв`язку з викладеним позивач просить стягнути з Російської Федерації на його користь, у відшкодування моральної шкоди у розмірі 950 009, 65 гривень, що є еквівалентом 35 000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.

Процесуальні дії у справі

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовною заявою Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, в якій просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 150 000,00 гривень.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 05 серпня 2019 року вказаний позов надійшов у провадження судді ОСОБА_2

На підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 09 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без руху, визначено недоліки та надано строк для їх усунення, які позивачем усунуто 27.08.2019.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 28 серпня 2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

04 жовтня 2019 року від представника позивача ? адвоката Ганчук П.Я. на електронну пошту суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції, яке розглянуто судом 08 жовтня 2019 року з постановленням відповідної ухвали про задоволення клопотання.

10 жовтня 2019 року до суду позивачем подано уточнену позовну заяву, в якій ОСОБА_1 просить стягнути на його користь з Російської Федерації відшкодування моральної шкоди у розмірі 950 009,65 гривень, що є еквівалентом 35 000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання позову.

За наслідками повторного автоматичного розподілу справ автоматизованої системи документообігу, який було здійснено згідно розпорядження керівника апарату Харківського районного суду Харківської області №01-02/123 від 18 листопада 2019 року у зв`язку з розглядом Вищою радою правосуддя 24.10.2019 заяви про звільнення судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 та відповідно до наказу голови Харківського районного суду Харківської області від 28.10.2019 №05-05/137 «Про відрахування судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_2 », зазначена справа була передана в провадження судді Харківського районного суду Харківської області Шинкарчука Я.А.

У відповідності до ухвали суду від 20 листопада 2019 року вказана справа прийнята до провадження суддею Шинкарчуком Я.А.

28 січня 2020 року від представника позивача ? адвоката Ганчук П.Я. на електронну пошту суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції, яке розглянуто судом 29 січня 2020 року з постановленням відповідної ухвали про задоволення клопотання.

07 травня 2020 року до Міністерства закордонних справ України в порядку положень статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» судом направлено копію позовної заяви ОСОБА_1 з додатками, копії ухвали та судову повістку у даній справі, для отримання згоди посольства Російської Федерації в Україні для отримання необхідної згоди компетентного органу відповідача на пред`явлення до нього позову.

23 червня 2020 року від представника позивача ? адвоката Ганчук П.Я. на електронну пошту суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні по даній справі в режимі відеоконференції, яке розглянуто судом 25 червня 2020 року з постановленням відповідної ухвали про відмову у задоволенні клопотання.

03 листопада 2020 року повторно до Міністерства закордонних справ України в порядку положень статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» судом направлено копію судової повістки у даній справі, для отримання згоди посольства Російської Федерації в Україні для отримання необхідної згоди компетентного органу відповідача на пред`явлення до нього позову. Відповіді на відповідні листи суд не отримував.

На підставі ухвали суду від 26 січня 2021 року у даній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання учасники справи не з`явилися.

Позивач подав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи у його відсутність та відсутність його представника, позов підтримує в повному обсязі, а також просить направити судове рішення у даній справі на його адресу.

Відповідач в судове засідання не з`явився, заяв, клопотань чи відзиву на адресу суду не направляв, а також згоди компетентного органу відповідача на пред`явлення до нього позову, матеріали справи не містять.

Частиною третьою статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився у місті Луганськ 10 вересня 1956 року. З 29.01.1977 по 16.01.2003 мав зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а з 16.01.2013 ? за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 56-57, том 1).

Як вбачається з копії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6324008646 від 26 червня 2018 року ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 8).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні в справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, вирішуючи справу, виходить з наступних висновків.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.

Згідно статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки, в тому числі, осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, на якій проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область з 07 квітня 2014 року.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, дія якого зупинена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079 Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053, та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, м. Луганськ Луганської області належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Луганської області не прийнято.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Як передбачено частиною другою статті 7 вказаного Закону, Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

З встановлених судом обставин справи вбачається, що внаслідок збройної агресії відповідача проти України та окупації відповідачем частини території Луганської області України, позивач набув статусу внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив відповідачем іноземну державу ? Російську Федерацію, посилаючись на те, що внаслідок збройної агресії цієї держави йому завдано моральної шкоди.

За змістом статті 15 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частина перша статті 3 ЦПК України встановлює, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 497 ЦПК України передбачено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет.

Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента від 10 червня 1993 року №198/93, наша держава гарантує додержання положень зазначеної вище Конвенції.

Крім того, в Україні законом, що встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, є Закон України «Про міжнародне приватне право».

Частиною першою статті 79 цього Закону передбачено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» закріплює принцип абсолютного судового імунітету (недоторканність, звільнення від чого-небудь) іноземної держави. Судовий імунітет держави включає: судовий імунітет у вузькому значенні слова - саму непідсудність однієї держави судові іншої держави, а також імунітет від забезпечення позову. Теорія абсолютного імунітету держави базується на принципі сучасного міжнародного публічного права - суверенній рівності держав. Як суб`єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена, а продовжує діяти як владна особа, що користується абсолютним імунітетом. Правило судового імунітету не поширюється на можливість пред`явлення позову до держави у національний суд цієї держави.

У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави.

На підставі принципу національного режиму і судового імунітету іноземної держави іноземці, як і громадяни України, можуть пред`явити позов до іноземної держави, просити про забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України або законом України. Питання про те, який орган іноземної держави компетентний дати таку згоду, вирішується законодавством даної іноземної держави.

Тобто, іноземна держава не може бути залучена до суду як відповідач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави.

Таким чином, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. Він ґрунтується на суверенній рівності держав, в силу принципу «рівний над рівними не має юрисдикції, влади» «par in parem non habet imperium».

Отже, бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки зі згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 914/3360/2012, провадження № 61-12127св19.

21 листопада 2001 року Велика палата Європейського суду з прав людини ухвалила рішення у справах "МакЕлгінні проти Ірландії", "Аль-Адсані проти Сполученого Королівства" та "Фоґарті проти Сполученого Королівства", в яких зазначено, зокрема, що імунітет суверена є принципом міжнародного права, згідно з яким держава не підлягає юрисдикції іншої держави. Надання державі імунітету суверена у цивільному провадженні мало законну мету, яка відповідає міжнародному принципові забезпечення ввічливості і добрих стосунків між державами та поваги до суверенітету іншої держави. Європейська конвенція з прав людини має тлумачитися в якомога більшій гармонії з іншими нормами міжнародного права, частиною якого вона є, включаючи норми, що забезпечують імунітет держави. Звідси випливає, що заходи, які відбивають загальновизнані норми міжнародного публічного права стосовно імунітету держави, не можуть, у принципі, вважатися такими, що встановлюють непропорційне обмеження на право звернення до суду, передбачене пунктом 1 статті 6.

Як роз`яснено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 3, 8 листа від 16 травня 2013 року №24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом», підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Слід звернути увагу на те, що питання про підсудність судам України справ з іноземним елементом може визначатися і на момент відкриття провадження у справі, і у попередньому судовому засіданні. Прийнявши позовну заяву, суддя на стадії підготовки справи до судового розгляду має з`ясувати, чи є згода дипломатичного представництва, як компетентного органу держави, на розгляд спору в судах України. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно першочергово підготувати відповідний запит та отримати офіційну інформацію щодо того, чи існує згода компетентних органів відповідної держави на розгляд справи у судах України, оскільки це впливає на зміст подальших процесуальних дій. У разі, якщо такої згоди не отримано, то посольство не може набувати процесуального статусу відповідача у цивільному процесі. Надсилання судових викликів до посольств іноземних держав в Україні має здійснюватися виключно через Міністерство закордонних справ України.

Як вбачається з матеріалів справи, згода компетентних органів відповідача на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у цій справі як відповідача, яка є обов`язковою умовою розгляду справи з іноземним елементом, відсутня. Судом направлялися листи до Міністерства закордонних справ України з проханням звернутися до компетентного органу Російської Федерації для отримання відповідно згоди на участь останньої у справі як відповідача у відповідності до частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», однак відповіді не було отримано.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та частиною шостою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадянам та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що відповідальною за шкоду, завдану Україні збройною агресією, є Російська Федерація, однак, такі законодавчі приписи не змінюють принцип судового імунітету, передбачений Законом України «Про міжнародне приватне право» та нормами міжнародного права.

Отже, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки не можуть бути предметом розгляду за відсутності в матеріалах справи згоди компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача у відповідності до частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Разом з тим, відмова у задоволенні цього позову не позбавляє ОСОБА_1 можливості звернутися з позовом про захист своїх прав до суду іноземної держави, діями якої йому завдано шкоди, або ж до компетентних органів України, уповноважених на боротьбу з тероризмом.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, здійснивши оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшли висновку, що вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки не можуть бути предметом розгляду за відсутності в матеріалах справи згоди компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача у відповідності до частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Щодо розподілу судових витрат

Згідно вимог статей 141, 264 та 265 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення по суті, вирішує питання про розподіл судових витрат. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись статями 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218, 234, 256 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце перебування тимчасово переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач - Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, місцезнаходження за адресою: Повітрофлотський проспект, 27, м.Київ.

Повне рішення складено 03 лютого 2021 року

Суддя - Я.А. Шинкарчук