Справа № 638/295/20

Провадження № 2/638/809/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2021 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючої судді Штих Т.В.,

за участі секретаря Овчаренко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єніна Лариса Вікторівна, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова із вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 загальною площею 67,8 кв.м. від 17.02.2012, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В. зареєстрований в реєстрі за № 505;

- визнати недійсним договір дарування нежитлових приміщень підвалу № XVI, XXI в літ. А-4 в буд. АДРЕСА_2 загальною площею 67,2 кв.м. від 17.02.2012, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В. зареєстрований в реєстрі за № 509.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2020 року по справі № 638/295/20 провадження по даній справі відкрито.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 січня 2020 року по справі № 638/295/20 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єніна Лариса Вікторівна, про визнання правочину недійсним - задоволено, накладено заборону відчуження трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 67,8 кв.м., а також нежитлові приміщення підвалу № XVI, XXI в літ.А-4 в буд. АДРЕСА_2 , загальною площею 67,2 кв.м., зареєстровані за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ).

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 17 лютого 2012 року між нею та її дочкою, ОСОБА_2 , було укладено два договори дарування: договір дарування квартири АДРЕСА_1 загальною площею 67,8 кв.м., який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В. зареєстрований в реєстрі за № 505, та договір дарування нежитлових приміщень підвалу № XVI, XXI в літ. А-4 в буд. АДРЕСА_2 загальною площею 67,2 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В. зареєстрований в реєстрі за № 509.

У 2017 році, у зв`язку із потребую в грошових коштах, позивач вирішила продати спірне майно, для чого звернулась до доньки із проханням сприяти в цьому, однак відповідач на таку пропозицію відповіла відмовою.

Позивач зазначає, що між нею та відповідачем була домовленість про те, що право власності на спірне майно переходить до відповідача після її смерті. Наміру дарувати за свого життя квартиру у позивача ніколи не було.

Позивач вказує, що її внутрішня воля ніколи не була спрямована на безоплатне відчуження квартири іншій особи. За словами позивача іншого житла, ніж вказана квартира, у неї немає, вона в цій квартирі постійно проживає, ніколи її не залишала, здійснювала усі комунальні платежі, несла витрати на її обслуговування та утримання.

У зв`язку із зазначеним позивач вважає укладені договори дарування фіктивними, а тому просить суд визнати їх недійсними.

В судове засідання позивач не з`явилась, надала до суду заяву, де наполягала на задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`являлась, відзиву на позовну заяву не подавала.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єніна Л.В. в судове засідання не з`явилась, причини своєї неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи були повідомлена своєчасно та належним чином.

Представник третьої особи ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечив, надав заяву, де просить розглядати справу за відсутності.

До суду надані письмові пояснення представника третьої особи ОСОБА_3 , де на думку ОСОБА_3 , звернення позивача із позовом про визнання договорів дарування недійсним через 8 років після їх укладення свідчить про бажання матері, ОСОБА_1 , допомогти дочці, ОСОБА_2 , уникнути звернення стягнення на майно останньої внаслідок неналежного виконання нею своїх боргових зобов`язань перед третіми особами.

Як на підтвердження своїх доводів ОСОБА_3 посилається на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики від 02.06.2010 року, згідно з яким ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_2 прийняла грошові кошти в розмірі 792 510 грн, що еквівалентно 100 тис. доларам США. Зазначену суму відповідач зобов`язалась повернути в строк до 02 червня 2011 року.

Після смерті ОСОБА_4 , його дружина, ОСОБА_5 , як спадкоємиця, отримала, зокрема, права кредитора за договором позики від 02 червня 2010 року.

З огляду на невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики від 02.06.2010 року, ОСОБА_5 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовною заявою про стягнення боргу.

Заочним рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.12.2017 року по справі № 638/14775/19 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 задоволено.

На виконання даного рішення суду 16.02. 2018 року було відкрите виконавче провадження № 55822099. В рамках виконавчого провадження № 55822099, з метою реального виконання рішення суду, в рахунок погашення боргу, приватним виконавцем Близнюковим Ю.В. вчинялись дії спрямовані на реалізацію майна, яке належало ОСОБА_2 , а саме квартири АДРЕСА_1 , та нежитлових приміщень підвалу № XVI, XXI в літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_2 .

З огляду на те, що в результаті проведення трьох прилюдних торгів вказане нерухоме майно не було реалізоване, приватним виконавцем, за наявності згоди ОСОБА_5 як стягувача у виконавчому провадженні № 55822099, їй було передано квартиру АДРЕСА_1 , та нежитлові приміщення підвалу № XVI, XXI в літ. «А-4» за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 .

Суд, заслухавши доводи учасників цивільного процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосується предмета доказування.

Судом встановлено, що 17 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В. зареєстрований в реєстрі за № 505, та договір дарування нежитлових приміщень підвалу № XVI, XXI в літ. А-4 в буд. АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Єніною Л.В. зареєстрований в реєстрі за № 509.

Позивач зазначила підставою свого позову - визнання договорів дарування недійсними в порядку ст. 234 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму № 9 Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 4 ст. 722 ЦК України прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Зі змісту оспорюваних договорів дарування вбачається наступне.

Відповідно до п. 2.1. договору дарування квартири від 17.02.2012 року вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, зокрема ст.ст. 726, 727 ЦК України, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру мнимого та удаваного правочину. Дарувальниця стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства.

За змістом п. 2.3. договору дарування квартири від 17.02.2012 року право власності на відчужувану квартиру у Обдарованої виникає з моменту її прийняття. Прийняттям дарунку вважається одержання Обдарованою примірнику цього договору після його нотаріального посвідчення.

Згідно з п. 2.1. договору дарування нежитлових приміщень від 17.02.2012 року сторони домовились, що під передачею нерухомого майна за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття Обдарованою від Дарувальниці відповідної технічної документації на нерухоме майно свідчить про те, що передача речі відбулась.

Згідно з п. 2.2. договору дарування нежитлових приміщень від 17.02.2012 року в присутності нотаріуса Дарувальниця передала Обдарованій відповідну технічну документацію на нерухоме майно. Сторони усвідомлюють, що цим підтверджено передачу нерухомого майна Обдарованій .

Відповідно до п. 3.1. договору дарування нежитлових приміщень від 17.02.2012 року вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, зокрема ст.ст. 726, 727 ЦК України, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Дарувальниця стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства.

За змістом п. 3.4. договору дарування нежитлових приміщень від 17.02.2012 року право власності на відчужуване нерухоме майно у Обдарованої виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунку вважається одержання Обдарованою від Дарувальниці відповідної технічної документації на нерухоме майно та примірнику цього договору після його нотаріального посвідчення.

З аналізу зазначених пунктів договорів вбачається, що на їх виконання майно було передано, а отже такі правочини не можуть бути фіктивними.

Крім того, зі змісту договорів дарування вбачається, що сторони підтверджують, що дані договори не носять характеру фіктивних.

Свідченням того, що договори дарування були спрямовані на реальне настання наслідків свідчить і посилання позивача у позовній заяві на те, що вона у 2017 році бажала продати спірне нерухоме майно, однак відповідач, як нова його власниця, відмовила позивачці у цьому.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , та відповідач, ОСОБА_2 , є відповідно матір`ю і дочкою.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зі змісту оспорюваних договорів вбачається, що вони не суперечать нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, вимогам розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Як вбачається з матеріалів справи дії як позивача, так і відповідача були спрямовані на реальне настання наслідків, а позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що оспорювані правочини є фіктивними.

З наданих третьою особою ОСОБА_3 документів вбачається наявність спору щодо стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 119 250 доларів США.

Суд критично ставиться до посилання позивача на фіктивність договорів дарування, оскільки як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просить визнати недійсними договори дарування, які були укладені у 2012 році, тобто 8 років тому. При цьому, як зазначає сама позивач, у 2017 році, вона намагалась продати нерухоме майно, однак донька їй відмовила, що вказує на те, що реальним власником майна, зазначеного у спірних договорах, є ОСОБА_2 .

Проте, незважаючи на це, позивач звернулась до суду із даним позовом лише у 2020 році, тобто після звернення стягнення на дане нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 .

Щодо посилання позивача на сплату нею комунальних послуг, то суд зазначає, що ці обставини не спростовують реальності укладених договорів дарування.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати, у виді судового збору, суд розподіляє відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та у зв`язку з відмовою у задоволенні позову покладає їх на позивача, який ним сплачено до подання позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 265 ЦПК України,-

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єніна Лариса Вікторівна, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання правочину недійсним - відмовити.

Судовий збір вважати сплаченим позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.

Повний текст рішення виготовлений 03 лютого 2021 року.

Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_5

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Єніна Лариса Вікторівна, адреса: АДРЕСА_6 .

Третя особа: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_7 .

СуддяТ.В. Штих