ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1479/20 пров. № А/857/5733/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Шевчук С.М.

судді Кухтея Р.В., Носа С.П.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2020 року (ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, під головуванням судді Махаринця Д.Є., повний текст судового рішення складено 10.04.2020 року) у справі №460/1479/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, суд-

В С Т А Н О В И В :

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

03.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:

визнати протиправні дії відповідача щодо не зарахування до вислуги років половину строку навчання, а саме 10 місяців 29 днів, за період навчання з 01.09.1995 по 27.06.1997 в Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю «Правознавство» та період з 19.03.1999 по 20.03.2003 під час проходження державної служби в органах юстиції, а саме Державної виконавчої служби Ружинського районного управління юстиції Житомирської області, що становить 04 роки 00 місяців 02 дні;

зобов`язати відповідача зарахувати половину строку навчання, а саме 10 місяців 29 днів, за період навчання з 01.09.1995 по 27.06.1997 в Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю «Правознавство» та період з 19.03.1999 по 20.03.2003 під час проходження державної служби в органах юстиції, а саме Державної виконавчої служби Ружинського районного управління юстиції Житомирської області, що становить 04 роки 00 місяців 02 дні, до вислуги років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 13.11.2019 №123/03.15-24.

зобов`язати відповідача призначити та виплачувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) з 11.11.2019 в період роботи без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розміру 90 відсотків від суми щомісячного заробітку, з урахуванням довідки про складові заробітної плати прокуратури Рівненської області з дня звернення, тобто з 11.11.2019, і сплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого призначення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2020 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, м. Рівне, вул. Короленка, 7) у не зарахуванні до вислуги років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) половини строку навчання, а саме 10 місяців 27 днів, за період навчання з 01.09.1995 по 27.06.1997 в Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю «Правознавство» та період з 19.03.1999 по 20.03.2003 під час проходження державної служби в органах юстиції, а саме Державної виконавчої служби Ружинського районного управління юстиції Житомирської області, що становить 04 роки 00 місяців 01 день.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, м.Рівне, вул.Короленка, 7) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) половину строку навчання, а саме 10 місяців 29 днів, за період навчання з 01.09.1995 по 27.06.1997 в Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю «Правознавство» та період з 19.03.1999 по 20.03.2003 під час проходження державної служби в органах юстиції, а саме Державної виконавчої служби Ружинського районного управління юстиції Житомирської області, що становить 04 роки 00 місяців 02 дні, до вислуги років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13.11.2019 №123/03.15-24 (код ЄДРПОУ 21084076, м. Рівне, вул. Короленка, 7) про відмову в призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсії за вислугою років.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, м. Рівне, вул. Короленка, 7) призначити та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсію відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) з 13.11.2019 та в подальшому без обмежень її розміру, з урахуванням перерахунків без обмеження її граничного розміру, виходячи з розміру 90 відсотків від суми щомісячного заробітку, з урахуванням довідки про складові заробітної плати прокуратури Рівненської області з дня звернення.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, м. Рівне, вул. Короленка, 7) сплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії за вислугу років, в зв`язку з її призначенням за рішенням суду.

Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, м. Рівне, вул. Короленка, 7) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1681 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що при винесенні рішення судом не було взято до уваги той факт, що на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії були чинними та підлягали застосуванню положення пункту 5 Прикінцевих положень Закону України №213-УІІ, який передбачав, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про прокуратуру". Окрім того вказує, що у позивача відсутній необхідний стаж для призначення йому пенсії за вислугу років, як прокурору та слідчому прокуратури. Вказує, що половина навчання в технікумі та відповідно роботи на посадах державної служби за освітнім рівень молодший спеціаліст або бакалавр не може бути зарахована до стажу, що дає право на призначення йому пенсії за вислугу років, як прокурору.

Позивач подав письмові пояснення, у яких вказав, що відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» № 1697 -УІІ від 14.10.2014 року, який набрав чинності з 15.07.2015 року, норми частини 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру №1789 -ХІІ діють по цей час. Зазначає, що звуження соціальних гарантій, зокрема щодо пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих прокуратур у зв`язку із послідовним збільшенням віку (на 5 років) для виходу на пенсію відбулося внаслідок внесення змін до ст.50-1 Закону №1789 -ХІІ Законом України від 08.07.2011 року №3668-УІ.

Також позивач просив урахувати приписи ст. ст.8, 21, 22 Конституції України, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 та №3-рп/2013 року від 03.06.2013 року, п. 3.2 рішення КС України №1-29/2007 від 09.07.2007 року, п.4 рішення КС України №1-21/2005 від 11.10.2005 року, №8-рп/2005 від 11.10.2015 року, №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, №4-рп /2007 від 18.06.2007 року та ряд інших рішень Конституційного Суду, які стосуються неприпустимості звуження права особи на достатній життєвий рівень, соціальні пільги, компенсації, гарантії, соціальний захист, а також постанови ВС України від 17.12.2013 року у справі №21-445а13 та від 10.12.2013 року у справі №21-348а13.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того що відповідно до частини 5 та 6 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789, частини 6 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років працівникам прокуратури, серед іншого зараховується час роботи на: прокурорських посадах; посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою; половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Як наслідок суд дійшов висновку, що половина строку навчання, а саме 10 місяців 27 днів, за період навчання з 01.09.1995 по 27.06.1997 в Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю "Правознавство" та період з 19.03.1999 по 20.03.2003 під час проходження державної служби в органах юстиції, а саме Державної виконавчої служби Ружинського районного управління юстиції Житомирської області, що становить 04 роки 00 місяців 01 день неправомірно не включена відповідачем у стаж роботи для призначення пенсії за вислугою років позивачу.

Водночас суд зазначив, що ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697 від 14.10.2014 збільшено стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789 (у редакції закону від 12.07.2011) з 20 років до 24 років 6 місяців, що є звуженням його прав у розумінні Конституції України. Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач мав "законні сподівання" на призначення та виплату пенсії з урахуванням стажу роботи, визначеного ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789 (у редакції закону від 12.07.2011).

З приводу розміру нарахування та виплати позивачу без обмежень граничного розміру пенсії, то судом взято до уваги Рішенні Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року в якому зазначається, що матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурорів є невід`ємною частиною організації і діяльності прокуратури, що відповідно до пункту 14 частини першої статті 92, частини другої статті 131-1 Основного Закону України має визначатися виключно законом України, а не актами Кабінету Міністрів України, як це передбачено оспорюваним положенням Кодексу. Верховна Рада України, делегуючи свої повноваження Кабінету Міністрів України, порушує конституційний принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, створює загрозу для незалежності прокурорів та посягає на гарантії фінансування прокуратури (виключно в установленому законом порядку) як засади організації та діяльності прокуратури в цілому.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Ружинським РВ УМВС України в Житомирській області.

Згідно відомостей поданих позивачем, з 01.09.1995 по 27.06.1997 (01 рік 09 місяців 27 днів) він навчався в Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю "Правознавство" (диплом серії НОМЕР_3 ). Рішення державної комісії від 26.06.1997 йому присвоєно кваліфікацію "юрист".

З 19.03.1999 по 20.03.2003 позивач працював в органах юстиції, а саме Державній виконавчій службі Ружинського районного управління юстиції Житомирської області на посадах, що віднесені до посад державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою і стаж вказаної служби становить 04 роки 00 місяців 02 дні, що підтверджується записами в трудовій книжці.

21.03.2003 по даний час ОСОБА_1 був переведений в органи прокуратури України на прокурорську посаду.

Відповідно до довідки Прокуратури Рівненської області №11-72дм від 11.11.2019 року, стаж роботи ОСОБА_1 для обчислення пенсії за вислугу років становить 21 рік 06 місяців 23 дні, а зокрема зараховано: половина строку навчання Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю "Правознавство" (10 місяців 29 днів); час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою- Державній виконавчій службі Ружинського районного управління юстиції Житомирської області (04 роки 00 місяців 02 дні); час роботи на прокурорських посадах- прокуратура Житомирської області (01рік 09 місяців 03 дні та прокуратура Рівненської області (14 років 10 місяців 19 днів).

13 листопада 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугою років, відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

13 листопада 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії зазначивши, що відсутні підстави у призначенні пенсії відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Зокрема відповідач зазначив, що відповідно до частини 1 ст. 86 Закону України «Про Прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-УІІ в редакції на момент звернення позивача до органів, що призначає пенсії передбачає пенсійне забезпечення працівників прокуратури за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема у період з 01.10.2019 року по 30.09.2020 року - 24 роки 06 місяців, у тому рахунку стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14років 06 місяців). Починаючи з 01.06.2015 року згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року №213-УІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, пенсії яким призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», таким чином з 01.06.2015 року пенсії згідно із Закону України «Про прокуратуру» не призначаються та не перераховуються.

При цьому, відповідач вказав, що станом на час звернення (13.11.2019) до органів Пенсійного фонду України вислуга років, яка зараховується позивачу на прокурорських посадах позивача становить 16 років 8 місяців 24 дні.

Працівникам які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою названої статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається у розмірі пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60% місячної заробітної плати за вислугу років, передбаченою частиною першою цієї статті.

Не погодившись з такою відмовою у призначенні пенсії позивач звернувся з даним позовом до суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

На час переведення позивача на роботу до органів прокуратури (березень 2003 року) особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначалися статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі по тексту іменовано - Закон №1789-ХІІ), а зокрема:

прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку (частина перша статті 50-1);

обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина дванадцята статті 50-1).

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 (далі - Закон №3668-VI) внесено зміни до ч. 1 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, відповідно до яких, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців (ч.1 названого норми Закону).

При цьому, згідно ч. 6 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції станом на 01.10.2011року) до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Таким чином, з 01.10.2011 року державою запроваджено поступове збільшення вислуги років, яка дає право на пенсійне забезпечення прокурорів та слідчих прокуратури незалежно від віку, про що відображено у статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції станом на 01.10.2011 року).

Приведені положення Закону №3668-VI, якими внесено зміни до ч. 1 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ не конституційними не визнавались, а відтак станом на дату ухвалення нового Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ були чинними.

14.10.2014 ухвалено новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі по тексту іменовано - Закон №1697-VІІ), який відповідно до ч.1 Розділу XII «Прикінцеві Положення» набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Також п. 3 вказаного розділу XII «Прикінцеві Положення» Закон №1697-VІІ визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом Закону України "Про прокуратуру", крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.

Обумовлений закон опубліковано в офіційному виданні Голос України № 206 від 25.10.2014 року. Як наслідок ст. 86 вказаного Закону України №1697-VІІ набрала чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто з 26.04.2015 року.

Відповідно до частини 1 та 2 ст. 86 Закону України №1697-VІІ (в редакції станом на 2014 рік) прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Частиною 6 ст. 86 Закону України №1697-VІІ також було передбачено, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.

Аналізуючи приведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що у період з дати призначення позивача на відповідні посади в органи прокуратури (21.03.2003 року) до дати внесення змін до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (тобто до 01.10.2011) пенсії за вислугу років прокурорів та слідчих органів прокуратури призначалися незалежно від віку за умови наявності загального стажу роботи в обсязі не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Однак, у зазначений період з 21.03.2003 року до 01.10.2011 року, позивач необхідного загального стажу роботи (не менше 20 років) не набув, а відтак не набув права на призначення пенсії за вислугу років за нормами статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, що діяла до 01.10.2011 року).

У період з дати внесення змін Законом №3668-VI до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (з 01.10.2011 року), а також на дату набрання чинності (26.04.2015 року) ст. 86 Закону України №1697-VІІ пенсії за вислугу років прокурорів та слідчих органів прокуратури призначалися відповідно до Закону України «Про прокуратуру» незалежно від віку за умови наявності загального стажу роботи в обсязі не менше з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Положення приведених норм Закону, які стосуються необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років працівникам прокуратури та слідчим прокуратури не конституційними не визнавались, а відтак є чинними до застосування.

Однак, у зазначений період з 01.10.2011 року до 01.06.2015 року позивач необхідного загального стажу роботи (24 роки 6 місяців) не набув, а відтак не набув права на призначення пенсії за вислугу років за нормами статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції, що діє з 01.10.2011 року) та ст. 86 Закону України №1697-VІІ.

Як наслідок, доводи позивача та висновки суду першої інстанції стосовно, того що ст. 50 Закону №1789-ХІІ (в редакції станом на 01.10.2011 року) та ст. 86 Закону України №1697-VІІ звужено набуте ним право на призначення пенсії за вислугу років, як працівнику прокуратури не підтверджено жодними доказами у справі. Позаяк на дату запровадження перелічених змін щодо поетапного збільшення стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років, позивач не був права на призначення пенсії за нормами Закону №1789-ХІІ (в редакції яка діяла з моменту призначення позивача на посади в органи прокуратури до 01.10.2011 року), а також не набув права на призначення пенсії у період з 01.10.2011 року за нормами Закону №1789-ХІІ та Закону України №1697-VІІ.

Як наслідок приведених положень законодавства та фактичних обставин, з урахуванням того, що позивач на дату запровадження змін до ст. 50-1 Закону України №1789-ХІІ (01.10.2011 року) та ст. 86 Закону України №1697-VІІ (26.04.2015 року) щодо поетапного підвищення пенсійного віку не набув права на призначення пенсії за вислугу років, колегія суддів відхиляє покликання позивача на ст.ст.8, 21, 22 Конституції України, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 3.2 рішення КС України №1-29/2007 від 09.07.2007 року, п.4 рішення КС України №1-21/2005 від 11.10.2005 року, №8-рп/2005 від 11.10.2015 року, №6-рп/2007 від 09.07.2007 року, №4-рп /2007 від 18.06.2007 року та ряд інших рішень Конституційного Суду щодо звуження його права на призначення пенсії за вислугу років, як прокурору та/або слідчому органів прокуратури.

Стосовно ж рішень Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 та №3-рп/2013року від 03.06.2013 року, то такі рішення не стосуються положень ст. 50-1 Закону України №1789-ХІІ (01.10.2011 року) та ст. 86 Закону України №1697-VІІ (26.04.2015року), вказаними рішеннями відповідно визнано неконституційними деякі положення Закону України від 08.07.2011 року №3668-УІ, які стосувалися судоустрою та статусу суддів та Закону № 213-УІІІ від 02.03.2015 року щодо підвищення пенсійного віку працівникам, які працювали в шкідливих умовах.

Відносно ж судових рішень, винесених ВС України від 17.12.2013 року у справі №21-445а13 та від 10.12.2013 року у справі №21-348а13, то вказані судові рішення стосуються перерахунку пенсій, перерахунку одноразової допомоги у зв`язку з інвалідністю, на яку позивачі набули право в силу вимог діючих законів. Відтак, названі судові рішення не стосуються спору щодо призначення пенсій прокурору та /або слідчому прокуратури у зв`язку із відсутністю у них необхідного стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років, визначеного законом, як на дату запровадження змін ст. 50-1 Закону України №1789-ХІІ так і на дату звернення до суду.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що 12.03.2015 року в офіційному виданні Голосу України №44 опубліковано Закон України від 02.03.2015 року №213-УІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі по тексту іменовано- Закон України №213-УІІ).

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України №213-УІІ у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

18 червня 2020 року Конституційний Суд України за результатами розгляду справи №3-189/2018 (1819/18) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу III „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, передбачено, що припис пункту 5 розділу III „Прикінцеві положення" Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, що визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, у період з 1 червня 2015 року до 18.06.2020 року положення пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII були чинними та підлягали застосуванню органами, що призначають пенсію і лише з 18.06.2020 року втратили чинність.

Відтак, лише з 18.06.2020 року прокурори та слідчі органів прокуратури набули право на призначення пенсії за нормами Закону України «Про Прокуратуру».

Оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13 листопада 2019 року про відмову у призначенні пенсії позивачу відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ винесено у період дії обмежень запроваджених пунктом 5 розділу III „Прикінцеві положення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо заборони призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на приведені положення законодавства та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 13 листопада 2019 року про відмову у призначенні пенсії позивачу з підстав, того, що на дату винесення оскаржуваного рішення діяли обмеження передбачені пунктом 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону № 213-VIII є правомірним.

Як наслідок судом першої інстанції помилково задоволено позов в частині, яка стосується визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Досліджуючи обставини щодо наявності підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років, як прокурору та/або слідчому з дати набрання чинності (18 червня 2020 року) рішенням Конституційного Суду України у справі №3-189/2018(1819/18) яким визнано неконституційними обмеження запроваджені пунктом 5 розділу III „Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, то колегія зазначає таке.

Відповідно до ст. 50-1 Закону України №1789-ХІІ (в редакції яка діє з 01.10.2011 року) та статті 86 Закону №1697-VII (в редакції яка діє по даний час) прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

Частиною 2 ст. 86 Закону №1697-VII передбачено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п`ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті (ч. 5 ст. 86 Закону №1697-VII).

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.10.2011 року по час ухвалення судом першої інстанції судового рішення позивач не набув необхідного загального стажу роботи в обсязі 24 роки 6 місяців для призначення йому пенсій за вислугу років, як прокурору або слідчому органів прокуратури.

При цьому, як встановлено судом стаж роботи позивача на посадах прокурорів становить більше 14 років 6 місяців, що дає йому змогу при досягненні віку 57 років отримати пенсію за нормами ч. 5 ст. 86 Закону №1697-VII.

На час ухвалення судом рішення, позивач (з урахуванням дати народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не набув віку передбаченого ч. 5 ст. 86 Закону №1697-VII (57 років). Як наслідок на вказану дату відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за ч. 5 ст. 86 Закону №1697-VII.

Щодо того, у якому відсотковому розмірі відносно заробітної плати/грошового доходу підлягає призначенню пенсія та чи підлягають зазначені пенсії обмеження їх граничного розміру, то як слідує з матеріалів справи на час розгляду судом першої інстанції позивач не набув права на призначення йому пенсії за вислугу років за відсутності необхідного загального стажу роботи, а відтак рішення про визначення відсоткового розміру пенсії без обмеження її максимальним розміром є безпідставним.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що предмет спірних правовідносин, які слалися між позивачем та відповідачем не стосувався обмеження відсоткового розміру грошового доходу позивача при призначенні пенсій або обмеження її максимальним розміром.

Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір є право позивача на призначення пенсії з огляду на його стаж роботи та приведені зміни в законодавстві щодо поступового збільшення стажу роботи за вислугу років для призначення пенсії за вислугу років прокурорам та слідчим органів прокуратури.

Відповідно на час звернення позивача до суду з даним позовом питання щодо відсоткового розміру заробітної плати для призначення пенсії і питання обмеження пенсії максимальним розміром не були підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи на час розгляду справи в суді а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.

Підсумовуючи все викладене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині яка стосується визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 13.11.2019 №123/03.15-24 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугою років та зобов`язання відповідача призначити та виплачувати йому пенсію відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) з 13.11.2019 без обмежень її граничного розміру, виходячи з розміру 90 відсотків від суми щомісячного заробітку та зобов`язання щодо сплати на користь позивача заборгованості з виплати пенсії.

Відносно ж доводів позивача щодо не зарахування йому до спеціального стажу, як прокуроку та /або слідчому прокуратури для призначення пенсії за вислугу років половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою, то колегія суддів зазначає таке.

Беззаперечено, що з огляду на приведені положення законодавства, станом як на дату призначення позивача на прокурорські посади (березень 2003 року), так і станом на дату внесення Законом №3668-VI змін до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ (01.10.2011 року), а також на дату набрання чинності (26.04.2015 року) ст. 86 Закону України №1697-VІІ передбачено, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

За частиною першою статті 46 Закону № 1789-ХІІ, прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1697-VII, прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою.

За частиною шостою статті 86 Закону № 1697-VII, до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи, зокрема, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Аналіз вказаних норм свідчить, що на пенсійне забезпечення за вислугу років у відповідності до Закону, мають громадяни України, які поряд з іншими підставами здобули і мають вищу юридичну освіту, пропрацювали на посадах прокурорів і слідчих встановлений для цього Законом час або виконували роботу, співмірну з роботою на прокурорських посадах, чи займалися діяльністю, необхідною для того, щоб обійняти посаду прокурора чи слідчого, зокрема, навчалися у вищому юридичному навчальному закладі і здобули освіту, що за рівнем відповідає вищій юридичній освіті.

Статтею 43 Закону № 1060-ХІІ (у редакції на період навчання позивача в технікумі) вищими навчальними закладами є: університет, академія, інститут, коледж. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими ступенями: молодший бакалавр і бакалавр - забезпечують коледжі; бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук - забезпечують університети, академії та інститути.

Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

За частинами першою та другою статті 5 Закону України від 1 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту», підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий) рівень; науковий рівень. Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії; 5) доктор наук.

Аналізуючи вищезазначені норми права, що регулюють відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України, дійшла до висновку, що словосполучення навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання зазначене в частині шостої статті 86 Закону № 1697-VII, слід розуміти, як цілеспрямовану пізнавальну діяльність людини з отримання знань, умінь та навичок у таких закладах вищої освіти, які спроможні їх надати. За змістом, обсягом та рівнем набуті знання та фахова підготовка мають відповідати поняттю вища освіта, зокрема й поняттю вища юридична освіта, за якої громадянин може обійняти посаду прокурора і слідчого або посаду державного службовця, для зайняття якої вимагається така освіта. При цьому має враховуватися тільки час навчання, затрачений на здобуття вищої юридичної освіти, за наявності якої громадянин може (міг) обійняти прокурорську посаду чи посаду слідчого прокуратури.

Колегія суддів зазначає, що в розумінні частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII, до стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, належить зараховувати половину строку навчання в тих вищих юридичних навчальних закладах, які за змістом, обсягом та рівнем знань забезпечують надання вищої освіти. Навчання в юридичному технікумі не відноситься до такого процесу отримання знань, оскільки цей заклад не забезпечує надання знань та фахової підготовки, що відповідає рівню вищої юридичної освіти.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 14 березня 2017 року (справа № 344/11838/14-а) до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що навчання позивача у Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі за спеціальністю «правознавство» зараховується до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, оскільки, незважаючи на те, що за законом цей заклад відносився до вищих навчальних закладів, він не належав до таких, після навчання в яких особа у відповідності до вимог Закону може працювати в органах прокуратури.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції зарахування періодів роботи позивача до вислуги років в Районному відділі Державної виконавчої служби Ружинського районного управління юстиції, з огляду на те, що вислуга років, як вид спеціального стажу, передбачає виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вимоги, у даному випадку, передбачається виконання роботи, співмірній з роботою на прокурорських посадах.

Частина шоста статті 86 Закону № 1697-VII, передбачає зарахування до стажу часу роботи особи на посадах державних службовців за наявністю у особи вищої юридичної освіти, а не обіймання посади державного службовця яка вимагає наявність вищої юридичної освіти. Тобто, у даному випадку норми передбачають обов`язкову наявність у особи вищої юридичної освіти.

Навчання в юридичному технікумі не відповідає рівню вищої юридичної освіти, а тому навчання в такому закладі освіти, як технікум, не можна прирівнювати до навчання у вищому навчальному юридичному закладі, а здобуті в ньому знання і спеціальність вважають такими, що відповідають вищій юридичній освіті, отже не може йти мова про наявність вищої юридичної освіти у позивача на час обіймання посади державного службовця, а відповідно виконання позивачем роботи, співмірній з роботою на прокурорських посадах

Таким чином, за правилами частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII зазначений період роботи зарахуванню до вислуги років, як спеціального стажу прокурора або слідчого органів прокуратури не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладене Верховним Судом в постанові від 30.01.2018 у справі №725/1820/15-а (провадження №К/9901/1349/18).

Як наслідок, рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача зарахувати обумовлені періоди навчання та роботи позивача до спеціального стажу прокурора або слідчого органів прокуратури також підлягає до скасування.

Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 8 квітня 2020 року у справі №460/1479/20 скасувати.

Ухвалити постанову, якою ОСОБА_1 у задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 03 лютого 2021 року.