ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/6740/20

головуючий суддя І інстанції - Юрков Е.О.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі №160/6740/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22 червня 2020 року звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державна судова адміністрація України згідно з яким просить:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн., а також нарахування оплати щорічної відпустки за травень-червень 2020 року;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якою встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років у розмірі 50%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року, а також здійснити перерахунок оплати щорічної відпустки за травень-червень 2020 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона працює на посаді судді Покровського районного суду Дніпропетровської області, однак, суддівську винагороду за травень 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не на підставі ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року позов задоволено частково, суд визнав протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року та зобов`язав територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якою встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років у розмірі 50%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року.

У задоволені позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що здійснюючи нарахування позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а, відтак, таке порушене право підлягає поновленню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне встановлення фактичних обставин справи просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки його було прийнято пізніше та виплата суддівської винагороди не може здійснюватися за межами видатків державного бюджету. Крім того, посилається на те, що в рішенні Конституційного суду України від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 не зазначено про особливості його застосування чи виконання, та воно впливає на правовідносини, що мають місце з дати його ухвалення, а отже на правовідносини за період з 18.04.2020 р по 28.08.2020 р. не впливає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 Указом Президента України "Про призначення суддів" №674/2008 від 25 липня 2008 року призначена на посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" № 326-VII від 06 червня 2003 року ОСОБА_1 обрана безстроково на посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області.

Наказом голови Покровського районного суду Дніпропетровської області № 1-к/тр від 08 січня 2020 року ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, як такій, що має стаж роботи більше 20 років.

За травень 2020 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Згідно з розрахунковим листом за травень 2020 року - посадовий оклад судді - 63060,00 грн., доплата за вислугу років - 23232,63 грн., проте застосовано обмеження у виплаті в сумі 34896,84 грн.

Правомірність дій відповідача щодо не виплати позивачу суддівської винагороди у визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмірі та зобов`язання її виплатити є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, з урахуванням положень Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виключено цим закон встановлюється та регулюється розмір винагороди судді та цей розмір не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2-3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 ст. 135 вказаного Закону визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч. 5 - 8 ст. 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ч.9 ст.135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною 1 ст.151 цього Закону визначено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема, доповнено статтями 28-32.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При цьому, зміни щодо розміру винагороди судді передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом який регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.

Суд зазначає, що у рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016, Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до ч.4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Таким чином, з огляду на те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та нормам міжнародного права, отже, до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Також суд зазначає, що положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р/2020 від 28.08.2020.

Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».

В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України в котре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження, має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує те, що Верховний Суд у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 208/1131/17 зазначив, що суд повинен досліджувати правомірність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень на момент прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Отже, ухвалене Конституційним Судом України рішення не може вплинути на результат вирішення цієї справи. Разом з цим, суд враховує висновки вищезазначеного рішення та юридичні позиції Конституційного Суду України в контексті обставин справи.

Отже, наведене дає підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Суд враховує доводи відповідача, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках та межах визначених законодавством України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди. Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Щодо посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, суд зазначає, що зазначене рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання які ними розглядались є відмінними від зазначеної справи.

Стосовно посилання апелянта на рішення Ради суддів України суд зазначає, що вказані рішення не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування, передбаченого частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якою встановлено на 1 січня календарного року, а також надбавки за вислугу років у розмірі 50%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 травня 2020 року по 29 травня 2020 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним законом, а отже має перевагу над загальним законом, яким є Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, а тому загальний закон, навіть що ухвалений пізніше в часі, не скасовує закону спеціального (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Зазначена позиція грунтується на загальновизнаних принципах права, які в тому числі враховуються й Конституційним Судом України, зокрема у рішенні від 18.06.2020 року № 5-р (ІІ) 2020.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі №160/6740/20 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 28 січня 2021 року.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя О.М. Панченко

суддя В.Є. Чередниченко