Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 334/7136/17

провадження № 61-7358св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя

від 24 травня 2018 року у складі судді Турбіної Т. Ф. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (далі -

ПАТ «ПУМБ») про визнання заборгованості недійсною.

Позовна заява мотивована тим, що 05 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5873662, відповідно до якого позивач отримав кредит у сумі 200 000,00 доларів США, а також договір іпотеки № 5874645, відповідно до якого позивач передав в іпотеку нежиле приміщення № 1 на першому поверсі під літ. А-2, будівлі літ. Б, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням позивачем умов кредитного договору приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Літенко Л. В. вчинено виконавчий напис від 22 липня 2010 року № 1204 та звернуто стягнення на зазначене вище нерухоме майно у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 233 384,95 доларів США та 298 705,00 грн.

На підставі виконавчого напису відкрито виконавче провадження, у рамках якого вчинялися виконавчі дії. У зв`язку з тим, що вказане вище нерухоме майно не реалізоване з електронних торгів, банк виявив бажання залишити майно за собою як задоволення своїх вимог. На підставі акта передачі майна від 09 жовтня 2017 року

№ 49824564 приватним нотаріусом видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Оскільки задоволення вимог банку відбулося у позасудовий спосіб, який обрав сам банк, то відповідно до частини шостої статті 36 Закону України «Про іпотеку», після позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Між тим, на час подання позову виконавче провадження на підставі виконавчого напису відкрите, у державному реєстрі наявне обтяження на зазначене вище нерухоме майно на підставі договору іпотеки № 5874645, тобто стягувач у порушення вимог статті 36 Закону України «Про іпотеку» після позасудового врегулювання висуває до боржника матеріальні вимоги.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив: «… визнати стягнення заборгованості за кредитним договором № 5873662, що є різницею між сумою, зазначеною у виконавчому написі, та сумою оцінки майна (предмета іпотеки), за якої воно передано до іпотекодержателя, недійсною.»

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у цьому випадку відбулася не в порядку, встановленому

статтею 37 Закону України «Про іпотеку», положення частини шостої статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка регулює позасудовий порядок звернення стягнення на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження в іпотечному договорі, до зазначеного способу звернення стягнення не застосовується.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду

м. Запоріжжя від 24 травня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум, тому до правовідносин, які виникли між сторонами спору, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» не застосовуються.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно тлумачать норми закону, адже частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» не конкретизує, який саме спосіб захисту має бути застосований за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідним застереженням в іпотечному договорі, оскільки до позасудового способу захисту відноситься крім інших й виконавчий напис, тому під час виконання виконавчого напису, банк вирішив залишити за собою іпотечне майно, тобто прийняв у власність предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, про що видано відповідне свідоцтво про придбання майна з

прилюдних торгів, а отже, позасудове врегулювання спору завершено, внаслідок чого, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи

Ухвалою судді Верховного Суду від 10 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У серпні 2019 року ПАТ «ПУМБ» подало до суду відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 334/7136/17.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 28 грудня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час відкриття касаційного провадження, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

05 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5873662.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 передав в іпотеку ЗАТ «ПУМБ» нежиле приміщення № 1 першого поверху літ. А-2, будівлю літ. Б, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , про що укладений договір іпотеки від 05 грудня 2007 року № 5874645, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Морозовою В. М. 05 грудня 2007 року та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 3215.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, 22 липня 2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Літенко Л. В. вчинено виконавчий напис за реєстровим номером № 1204. Згідно з виконавчим написом звернуто стягнення на предмет іпотеки - на нежитлове приміщення № 1 першого поверху /літ. А-2/, (що складає 2/25 частки літ. А-2), загальною площею 120,9 кв. м; будівлю літ. Б, загальною площею 74,9 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , у рахунок задоволення вимоги ПАТ «ПУМБ» за кредитним договором у розмірі

233 384,95 доларів США та 298 705,84 грн.

У виконавчому написі нотаріуса вказано, що строк, за який проводиться стягнення:

з 05 грудня 2008 року по 07 липня 2010 року.

У рамках виконавчого провадження № 49824564 із примусового виконання виконавчого напису № 1204 Державним підприємством «СЕТАМ» 28 вересня

2017 року проводились електронні торги щодо реалізації зазначеного вище нежитлового приміщення.

Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 28 вересня 2017 року

№ 287928 останні треті електронні торги з реалізації зазначеного арештованого майна боржника (реєстраційний номер лоту 179352) за стартовою ціною

1 042 300,00 грн, не відбулися у зв`язку з відсутністю від жодного учасника цінової пропозиції.

04 жовтня 2017 року на адресу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області надійшла заява від ПАТ «ПУМБ», в якій стягувач у порядку

статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» повідомляв про своє бажання залишити за собою непродане майно в рахунок погашення боргу за виконавчим документом.

Постановою про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 09 жовтня 2017 року № 49824564 відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, на підставі частин шостої-дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», у рахунок погашення боргу за виконавчим написом № 1204, вчиненим 22 липня 2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Літенко Л. В., передано ПАТ «ПУМБ» нежитлове приміщення № 1 першого поверху /літ. А-2/, (що складає 2/25 частки літ. А-2), загальною площею

120,9 кв. м та будівлю літ. Б, загальною площею 74,9 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_1 .

Згідно з актом № 49824564 державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 09 жовтня 2017 року, зазначене вище майно передано ПАТ «ПУМБ» за ціною третіх електронних торгів, що дорівнює 1 042 300,00 грн без ПДВ.

Таким чином, банк скористався своїм правом і набув предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, про що приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М. видано свідоцтво від 19 жовтня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 729.

Державна реєстрація права власності банку на нежиле приміщення № 1 першого поверху (літ.А-2), будівлю літ. Б, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно з поясненнями представника банку, за рахунок коштів погашена заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «ПУМБ» у сумі 39 442,97 доларів США (із розрахунку курсу 26,4255 грн за 1 долар США, встановленого Національним Банком України на 19 жовтня 2017 року).

У період проведення виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, у лютому 2015 року ПАТ «ПУМБ» звернулось до суду із позовом до

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

ПАТ «ПУМБ» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість станом на 08 лютого 2015 року за кредитним договором від 05 грудня 2007 року № 5873662 у розмірі 345 492,12 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 195 023,74 доларів США, заборгованість за процентами у розмірі 150 468,38 доларів США.

Рішенням Ленінського районного суд м. Запоріжжя від 27 липня 2015 року у справі

№ 334/1390/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 грудня 2015 року та постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банка заборгованість за цим же кредитним договором, включаючи період, який зазначено у виконавчому написі - із 05 грудня 2008 року по 07 липня 2010 року, у загальній сумі 345 492,12 доларів США, яке набрало законної сили і не виконане боржником.

У справі, що переглядається № 334/7136/17, судами також встановлено, що заборгованість позивача станом на 20 жовтня 2017 року становить

306 049,15 доларів США (345 492,12 - 39 442,97), враховуючи заборгованість

ОСОБА_1 перед ПАТ «ПУМБ» у сумі, встановленої рішенням суду та вартість набутого банком у власність нереалізованого з прилюдних торгів іпотечного майна при виконанні виконавчого напису нотаріуса.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у цьому випадку відбулася не в порядку,

встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», положення частини шостої статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка регулює позасудовий порядок звернення стягнення на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження в іпотечному договорі, до зазначеного способу звернення стягнення не застосовується.

Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з частиною першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на

підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому

статтею 38 цього Закону.

Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Статтею 41 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлювалось, що реалізація предмета іпотеки, на який

звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

За змістом статті 49 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час набуття іпотекодержателем майна у власність, встановлювалось, що протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.

Буквальне тлумачення наведених положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» та статті 41 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що законодавцем встановлено різні способи позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки: статтею 36 Закону України «Про іпотеку» - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки чи шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки, а статтею 41 Закону України «Про іпотеку» - шляхом продажу з прилюдних торгів на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з статтею 591 ЦК України якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні по суті положення містить частина восьма статті 47 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якою передбачено, що якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника у порядку, встановленому законом.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що наслідки, передбачені частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку», у редакції, до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» та аналогічні наслідки, передбачені частиною п`ятою статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII (щодо фізичних осіб), про те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними застосовується до правовідносин іпотекодержателя та боржника, у яких стягнення на предмет іпотеки відбулось у способи, визначені статтею 36 Закону України «Про іпотеку», а саме: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки чи шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі.

Наслідки завершення позасудового врегулювання як то - недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання не застосовується до наступних вимог іпотекодержателя, який здійснив стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, і предмет іпотеки було продано в процедурі виконавчого провадження на прилюдних торгах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суди, встановивши, що предмет іпотеки не реалізований на останніх третіх електронних торгах, а переданий у власність іпотекодержателя у рахунок погашення боргу за виконавчим документом на підставі статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 49 Закону України «Про іпотеку», дійшли висновку про відмову у задоволенні позову про визнання заборгованості недійсною, яка складає різницю, між сумою заборгованості, на яку вчинено виконавчий напис, та сумою, яка зараховано в рахунок погашення заборгованості після набуття у власність нереалізованого на прилюдних торгах предмета іпотеки, оскільки положення

статті 36 Закону України «Про іпотеку» на них не поширюються у зв`язку з тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось на підставі виконавчого напису нотаріуса, а предмет іпотеки реалізовувався у межах процедури виконавчого провадження. Оскільки вартості набутого іпотекодавцем у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення боргу у повному обсязі, тому і зобов`язання за договором кредиту не припинилося у силу його невиконання, а отже, відповідно до вимог статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку», відсутні підстави для визнання цієї заборгованості недійсною.

Крім того, судами враховані обставини, встановлені у рішенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 липня 2015 року у справі № 334/1390/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 грудня 2015 року та постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року, яке набрало законної сили, щодо наявності заборгованості за договором кредиту, яка стягнута з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» у розмірі 345 492,12 доларів США. Обставини, встановлені у справі № 334/1390/15-ц,, мають преюдиційне значення під час вирішення цієї справи, оскільки розмір заборгованості ОСОБА_1 встановлено під час розгляду справи № 334/1390/15-ц, а тому ініціювання спору ОСОБА_1 про визнання недійсною заборгованості, яка по суті стягнута судовим рішенням у справі № 334/1390/15-ц суперечить завданням цивільного судочинства та принципу обов`язковості судового рішення.

Одночасно Верховний Суд звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання заборгованості недійсною, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суди, відмовляючи у задоволенні позову про визнання заборгованості недійсною, вважали, що положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» не поширюється на спірні правовідносини, які виникли у цій справі, проте зі змісту позовних вимог та наведених вище приписів законодавства не вбачається обумовлених законом чи договором підстав для виникнення між сторонами спору про право, оскільки позовні вимоги позивача фактично зводяться до незгоди з наявністю заборгованості, встановленою судовим рішенням.

Доводи касаційної скарги про те, що позасудове врегулювання спору завершено, внаслідок чого, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, не заслуговують на увагу, оскільки дійсність вимог до боржника ОСОБА_1 підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, а положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» не підлягають застосування до спірних правовідносин, виходячи із обставин, встановлених судами у цій справі.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , зміни рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2018 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року шляхом викладення їх мотивувальної частиниу редакції цієї постанови, а в інший частині зазначені судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня

2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик