27.01.2021

єдиний унікальний номер справи 531/1734/20

номер провадження 2/531/52/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Попова М.С.,

за участю секретаря - Клименко Т.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Карлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , за участі представника позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратили право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою у якій просить визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням, будинком АДРЕСА_1 , також просить зобов`язати Ланнівську сільську раду зняти відповідачку з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником спірного будинку. За даною адресою зареєстрована відповідачка, яка є колишньою дружиною позивача, а також син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка не проживає у зазначеному будинку більше 11 років, її особистих речей у будинку немає і житловим будинком вона взагалі не цікавиться. Позивач змушений нести додаткові витрати по утриманню будинку та сплаті комунальних послуг. Сімейні відносини припинені, сторони не пов`язані спільним побутом. В добровільному порядку відповідачка не знімається з реєстрації у житлі, належному позивачу. Оскільки, реєстрація відповідача в будинку порушує законне право позивача, як власника, вільно розпоряджатися таким майном, він звернувся до суду з цим позовом і просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування житлом.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі і просили їх задовольнити, а також вказала, що не заперечує проти заочного розгляду справи. Позивач додав, що була заміна нумерації будинків у зв`язку з руйнуванням одного з будинків.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час, дату і місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку. Клопотання про розгляд справи за її відсутності, відзив на позов від відповідача до суду не надходило, тому суд, за згоди позивача та його представника, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Свідок ОСОБА_5 в суді пояснила, що знає позивача, він проживає в АДРЕСА_1 не пам`ятає, проживає він один, раніше мешкав з дружиною (відповідачкою по даній справі), яка з травня 2009 не проживає у будинку, який є спадщиною позивача після смерті діда.

Свідок ОСОБА_6 пояснила в судовому засіданні, що знає відповідача, вона колишня дружина позивача, який проживає по АДРЕСА_1 , зараз позивач проживає сам. Відповідачка проживає окремо з травня 2009. Спірний будинок є спадщиною позивача від діда.

Заслухавши позивача та його представника, пояснення свідків, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Конституція України у ст.47 закріплює, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України,власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України та статтею 150 Житлового кодексу України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок ( частину будинку ), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Позивач є одноосібним власником будинку в АДРЕСА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с.9).

Відповідачка є колишньою дружиною позивача, що підтверджується доданою копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.8).

Згідно довідки ВК Ланнівської сільради від 21.10.2020 (а.с.10), ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 , також за вказаною адресою зареєстровані: колишня дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 .

Про відсутність відповідачки у належному позивачу будинку з травня 2009 свідчить акт на предмет проживання громадян на території Ланнівської сільської ради Карлівського району Полтавської області від 25.01.2021, складений депутатом Ланнівської сільради ОСОБА_7 в присутності свідків.

З довідки ВК Ланнівської сільради Карлівського району Полтавської області від 30.10.2020 (а.с.17) вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована на території Ланнівської сільради в АДРЕСА_2 . Згідно погосподарського обліку (книга №1 с.Куми на 2016-2020 роки) фактична (уточнена) адреса: АДРЕСА_1 .

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16)

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 Цивільного кодексу Українита статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 Житлового кодексу України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 Цивільного кодексу України, передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 Цивільного кодексу України, статей 150, 156 Житлового кодексу України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16)

Відповідно до положень ч. 1, 5 статті 403, ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Крім того, Верховний Суд України у Постанові від 15 травня 2017 року, Справа № 734/387/15-ц, зауважив, що «право користування житловим приміщенням може виникати та існувати лише в членів сім`ї власника будинку»; «право відповідачки на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України».

Аналогічна правова позиція вбачається у постанові Веховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі справа № 357/7940/16-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, предмет спору становлять вимоги позивача про позбавлення відповідачки права користування житловим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1 , вказуючи на те, що відповідач, не будучи членом сім`ї позивача, протягом тривалого часу не проживає в будинку та не несе тягар утримання житла, що порушує право позивача як власника спірного нерухомого майна на реалізацію ним права користування належним на праві власності майном.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1 , оскільки судом встановлено, що відповідач не являється членом сім`ї позивача, тривалий час не проживає в спірному будинку, не веде нарівні із позивачем, як власником будинку спільне господарство, позивач не чинив перешкод в користуванні будинком, будь-яких поважних причин, які б перешкоджали відповідачу користуватись спірним будинком, судом не встановлено, що, відповідно, порушує право власності позивача, який має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб, будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. При цьому судом врахована Правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, Справа № 6-709цс16, відповідно до якої визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За таких обставин, коли права власника порушені, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень його прав, в даному випадку шляхом визнання особи відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Ланнівської сільради зняти відповідачку з реєстраційного обліку, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Реєстрація місця проживання особи є похідним правом користування житлом, а тому зняти відповідача з реєстрації можливо лише за умови позбавлення права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою, оголошення фізичної особи померлою або виселення.

Беручи до уваги вищевикладене, у задоволенні позовних вимог, в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку, слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України)

Оскільки, у даному випадку, позов задовольняється частково, в порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню половина сплаченого ним судового збору у розмірі 420,40 грн., пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 383, 391, 403, 406 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 142, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 280-281Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратили право користування жилим приміщенням задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП не відомий, паспорт НОМЕР_1 , виданий Карлівським РВ УМВС України в Полтавській області 17 серпня 2002 року, такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП не відомий, паспорт НОМЕР_1 , виданий Карлівським РВ УМВС України в Полтавській області 17 серпня 2002 року, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Відповідачу направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Інші учасники справи, а також відповідач, у разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Карлівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 28.01.2021.

Суддя