Дата документу 01.02.2021
Справа № 501/3079/20
2/501/169/21
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2021 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області в м.Чорноморську цивільну справу за
позовом органу опіки та піклування в особі Овідіопольської районної державної адміністрації, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_1 , місце знаходження: АДРЕСА_1
до
відповідача ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2
предмет та підстави позову: про позбавлення батьківських прав,
негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та
В С Т А Н О В И В:
І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Орган опіки та піклування в особі Овідіопольської районної державної адміністрації, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, згідно якого просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на контролі в службі у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації знаходиться питання щодо встановлення соціального статусу малолітнім дітям, які виховуються в родині ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_2 , але з листа-відповіді служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області від 15.07.2020 року встановити думку батька про позбавлення батьківських прав відносно доньки не виявилось можливим, тому що під час неодноразових відвідувань вказаної адреси проживання батька, двері не відчиняв. Зі слів сусідів стало відомо, що ОСОБА_2 за даною адресою не проживає, місце його знаходження не відомо.
Протягом всього часу перебування дитини у дитячому відділенні Овідіопольської центральної районної лікарні та оздоровчому дитячому санаторії «Зелена Гірка» м. Одеси, звернень та заяв від батька до служби у справах дітей та Овідіопольської районної державної адміністрації щодо повернення малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило.
У малолітньої ОСОБА_1 є рідні по лінії матері брати: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідач ОСОБА_2 визнав своє батьківство по відношенню до малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мати дитини не виконує свої обов`язки щодо утримання, виховання своїх дітей, залишала дітей без нагляду, навіть у нічний час, проти неї порушено питання щодо доцільності відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.
Малолітня дитина ОСОБА_1 потребує встановлення соціального статусу та подальшого влаштування.
З метою з`ясування всіх обставин щодо даного питання, думки батька, він викликався на засідання комісії з питань захисту прав дитини, але батько на засідання комісії не з`явився. Члени комісії з питань захисту прав дитини одноголосно проголосували щодо доцільності позбавлення батька батківських прав, тому що це відповідає інтересам дитини.
У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач відзиву на позов не надав, був належним чином сповіщений про судовий розгляд справи.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача надала до суду заяву, в якій підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила проводити судове засідання без її участі, не заперечувала проти винесення заочного рішення.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання (стаття 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК)), в судове засідання не з`явився без поважних причин, а позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, Судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 (а.с.8). Батьками дитини, в свідоцтві про її народження, записані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування в особі Овідіопольської районної державної адміністрації № 01/01-25/1780 від 31.08.2020 року (а.с.3-4) слідує, що служба у справах дітей вважає за доцільне позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
V. Оцінка Суду.
Щодо позбавлення батьківських прав.
В даній ситуації Суд звертає увагу, що статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сімейне життя - це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім`ї, яке здійснюється на засадах, визначених у СК України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п`ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.
Неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб (див. пункт 3.1 рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України).
Для Суду є безспірним, що в даних правовідносинах при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача відбувається втручання в його право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України.
З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітніх дітей не розлучатися з батьками і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини» (статті 1, 9 Конвенції).
Досліджуючи правомірність втручання в право відповідача на сімейне життя, Суд розуміючи місце Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року в сфері стандартів прав людини, вважає за необхідне звернутись до принципів викладених в статті 29 Декларації, згідно із якими:
Кожна людина має обов`язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.
При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Отже, в даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
Зокрема, відповідно до статті 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).
Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
Так само, Суд знаходить, що втручання у право відповідача спрямоване на захист «прав і свобод» малолітньої ОСОБА_1 .
Тобто, в даному випадку при втручанні у право відповідача вимоги статті 29 Декларації щодо законності та мети втручання дотримані.
Судом за обставинами справи встановлено, що відповідач життям дитини не цікавиться, участі у вихованні не приймає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини, як складову виховання; не спілкується з дитиною, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання дитиною належного виховання, що свідчить про ухилення нею від виконання своїх батьківських обов`язків. Вказані обставини, виходячи із положень статей 164-167 СК України, є підставою для позбавлення батьківських прав.
Проте, в цій ситуації Суду залишається дослідити найважливіше і найскладніше питання наскільки позбавлення батьківських прав буде відповідати інтересам малолітньої ОСОБА_1 , і чи не має в даному випадку підстав для попередження відповідача щодо зміни свого відношення до виховання дитини без позбавлення батьківських прав (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
Отже, згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.
Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 рішення у справі «Мамчур проти України».
Повертаючись до обставин даної справи та оцінюючи проблему забезпечення як найкращих інтересів малолітньої дитини ОСОБА_1 , Суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дитину, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов`язків і відновити або зміцнити здатність сім`ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не може служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.
В ситуації, що розглядається розлучення відповідача з дитиною відбулося за ініціативи відповідача, який жодним чином не продемонстрував Суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дитиною. За таких обставин, без бажання відповідача, держава позбавлена можливості посприяти йому у виконанні ним своїх батьківських обов`язків.
Також, важливим для Суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідач, відносини, які склались між ним і дитиною не зміняться, тому що вони тривалий час разом не проживають.
Так само, позбавлення батьківських прав змінить ситуацію в бік поліпшення піклування про неповнолітню дитину, що як наслідок буде сприяти захисту інших прав дитини.
Отже, Суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам малолітньої дитини ОСОБА_1 , і в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію прав дитини.
Крім того, Суд звертає увагу, що взаємовідносини між дитиною та батьком склались таким чином, що дитина протягом більшого періоду свого життя проживає окремо від батька, а тому в даній ситуації Судом будуть враховані «інтереси дитини» в широкому розумінні на поняття сім`ї (включаючи біологічних батьків) (стаття 5 Конвенції про права дитини).
Суд повторює, що важливим в даній ситуації є те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки він з нею не проживає протягом тривалого часу, так само даний захід не виключає можливість побачення батька із своєю дитиною.
Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між батьком та дитиною.
Окремо Суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому СК України (стаття 169).
В даних правовідносинах Судом були створені передумови для дотримання процедури вирішення питання про втручання в право відповідача в його сімейне життя та при визначенні «якнайкращих інтересів дитини».
Зокрема, враховуючи складність питання, що розглядається було призначено підготовче судове засідання, в яке були викликані всі сторони, була забезпечена участь в розгляді справи органів служби у справах дітей, які мали можливість перевірити умови проживання дитини, питання вирішувалось з наданням можливості відповідачу, як висловити свою думку, так змінити своє відношення до виховання дитини.
Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, Суд розцінює як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування ним своїми обов`язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.
Таким чином, в даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавленою батьківських прав, що не суперечить статті 9 Конвенції і в такому випадку Судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дітей», оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення в даному випадку стосовно даної особи.
За таких обставин суд доходить до висновку про задоволення позову.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 4, 258, 259, 263, 265, 268, 280-282, 354 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Позов органу опіки та піклування в особі Овідіопольської районної державної адміністрації в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним - процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним-процесуальним кодексом України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.
Повний текст рішення складено 01 лютого 2021 року.
Суддя Іллічівського міського
суду Одеської області М.І.Петрюченко
