ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/23034/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Кондрат Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіафаст" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року, суддя Гарник К.Ю., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіафаст" до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, третя особа: Державна служба експортного контролю України про визнання протиправним та нечинним наказу, зобов`язати вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіафаст" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, третя особа: Державна служба експортного контролю України, в якому просило:

- визнати пункт 1.9 Порядку розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, затвердженого наказом від 16 грудня 2013 року №1490 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 січня 2014 року №101/24878, протиправним (незаконним, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним;

- зобов`язати Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України внести відповідні зміни шляхом скасування та виключення пункту 1.9 з Порядку розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, затвердженого наказом від 16 грудня 2013 року №1490 Міністерства економічного розвитку та торгівлі України та зареєструвати відповідні зміни у Міністерстві юстиції України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку з приватизацією частини підприємств оборонно-промислового комплексу України та відміни монополії держави на виробництво, купівлю-продаж, постачання, використання продукції військового призначення та подвійного використання, а також надання послуг у вказаній сфері, виникла необхідність у державному регулюванні продажу товарів військового призначення та подвійного використання.

Повноваження Державної служби експортного контролю України з регулювання сфери державного експортного контролю, а також повноваження щодо накладання адміністративних санкцій на суб`єктів міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання визначені Законом України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання", Кодексом України про адміністративні правопорушення, наказом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України №1490 від 16 грудня 2013 року "Про затвердження Порядку розгляду справ про порушення юридичними особам вимог законодавства в галузі державного експортного контролю", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 січня 2014 року за №101/24878.

Представник позивача зазначає, що притягнення до адміністративної відповідальності може здійснюватись виключено на підставі та в рамках законодавчих нормативно-правових актів. При цьому, з метою врегулювання саме процедури притягнення суб`єктів за скоєння адміністративних правопорушень в сфері міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання Міністерством економічного розвитку та торгівлі України прийнято Порядок розгляду справ про порушення юридичними особам вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, у пункті 1.9 якого передбачені строки притягнення до відповідальності за порушення вимог Закону України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання".

На переконання позивача, норма пункту 1.9 вказаного Порядку є протиправною, незаконною та такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, оскільки строки притягнення до адміністративної відповідальності визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Окрім того, позивач зазначено, що постановою Державну службу експортного контролю України від 25 лютого 2020 року №4/20 встановлено вчинення позивачем порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, склад якого визначено абзацом другим статті 24 Закону України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання", а тому, позивач вважає, що він є особою, щодо якої застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт. Також, позивач посилається на те, що ним оскаржено вищезазначену постанову Державної служби експортного контролю України в судовому порядку, та однією з підстав для скасування постанови позивач зазначив факти притягнення до адміністративної відповідальності відповідача з порушенням норм застосування строків накладення адміністративного стягнення, відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіафаст" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіафаст" зареєстровано як юридична особа з 27 грудня 2017 року, одним із видів діяльності є код КВЕД 46.69 оптова торгівля іншими машинами й устаткованням, що підтверджується Випискою та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Т.1, арк. 24-25, 27-28).

Позивач оскаржує пункт 1.9 Порядку розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16 грудня 2013 року №1490 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 січня 2014 року за №101/24878, відповідно до якого юридична особа може бути притягнута до відповідальності протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення нею встановлених Законом України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" вимог.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії постанови Державної служби експортного контролю України №4/20 про накладення на суб`єкта здійснення міжнародних передач товарів - юридичну особу штрафу за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю від 25 лютого 2020 року, позивача визнано таким, що вчинило порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, склад якого визначено абзацом другим статті 24 Закону України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання", здійснивши міжнародну передачу товарів військового призначення, які в установленому порядку допущені до цивільного використання без отримання в установленому порядку дозволу (висновку) та накладено на товариство штраф у розмірі 100 відсотків вартості товарів, які були об`єктом відповідної міжнародної передачі, що становить 6400 доларів США, що на момент винесення постанови за курсом НБУ (24,4995 грн за 100 доларів США) становить 156 796,80 грн (Т.1, арк. 30-36).

При винесенні постанови, як вбачається з її мотивувальної частини, ДСЕК України у тому числі керувалось Порядком розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 16 грудня 2013 року №1490.

Також зі змісту вказаної постанови вбачається, що позивач зареєстрований в Державній службі експортного контролю України як суб`єкт здійснення міжнародних передач товарів та отримав посвідчення про реєстрацію підприємства як суб`єкта здійснення міжнародних передач товарів від 07 травня 2018 року №3197/00/2021 терміном дії до 19 березня 2021 року.

У відповідності до частини 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Враховуючи, що позивач зареєстрований як суб`єкт здійснення міжнародних передач товарів та отримав посвідчення про реєстрацію підприємства як суб`єкта здійснення міжнародних передач товарів від 07 травня 2018 року №3197/00/2021 терміном дії до 19 березня 2021 року, позивач є особою щодо якої може бути застосовано вказаний Порядок.

Вважаючи пункт 1.9. Порядку №1490 таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки відповідальність за вчинення правопорушень, передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, тому при їх вчиненні має бути застосовані строки притягнення до відповідальності, визначені саме Кодексом, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діяльність, пов`язана з державним контролем за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, з метою забезпечення захисту національних інтересів України, дотримання нею міжнародних зобов`язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях врегульована Законом України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" від 20 лютого 2003 року № 549-IV (далі по тексту - Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV).

Частиною 5 статті 6 Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV передбачено, що реалізацію державної політики в галузі державного експортного контролю забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, уповноважені згідно із законодавством здійснювати заходи в галузі державного експортного контролю. Зазначені органи виконавчої влади можуть також залучати до участі в здійсненні заходів державного експортного контролю інші центральні органи виконавчої влади, представництва України за кордоном та юридичних осіб, діяльність яких безпосередньо не пов`язана з державним експортним контролем, за згодою їх керівників.

У відповідності до абзацу 29 статті 1 Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV суб`єкт здійснення міжнародних передач товарів це зареєстрований центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, державний замовник у сфері оборони та суб`єкт господарювання України, який має намір здійснювати або здійснює міжнародні передачі товарів, включаючи посередницьку (брокерську) діяльність.

Як убачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіафаст" є суб`єктом здійснення міжнародних передач товарів - юридичною особою у розумінні Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV.

Разом з тим, статтею 25 Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV передбачено відповідальність суб`єктів здійснення міжнародних передач товарів - юридичних осіб за порушення вимог законодавства в галузі експортного контролю, зокрема, абзацом 4 частини 1 цієї статті передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, накладає на суб`єктів здійснення міжнародних передач товарів - юридичних осіб штрафи: за порушення, передбачені абзацами другим та третім статті 24 цього Закону.

Згідно з статтею 27 Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV, суб`єкти господарювання - фізичні особи, які порушують законодавство в галузі державного експортного контролю, несуть адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність, передбачену законом.

Отже, порядок притягнення до відповідальності за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю суб`єктів здійснення міжнародних передач товарів - юридичних осіб та суб`єктів господарювання - фізичних осіб відрізняється один від одного, зокрема, в тій частині, що фізичні особи несуть адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність, передбачену законом, а юридичні особи - притягуються до відповідальності відповідно до вимог Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV.

Водночас, відповідно до положень статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Частиною 2 статті 241 Господарського кодексу України перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

У статті 24 Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV наведений перелік порушень вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, за які передбачена відповідальність, визначена статтею 25 цього ж Закону.

Зокрема, абзацом 2 статті 24 Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV передбачено, що порушеннями вимог законодавства в галузі державного експортного контролю є здійснення міжнародних передач товарів без отримання в установленому порядку дозволів, висновків чи документів про гарантії або здійснення таких передач на підставі дозволів, висновків чи документів про гарантії, отриманих шляхом подання підроблених документів чи документів, що містять недостовірні відомості, відповідальність за яке передбачена у тому числі абзацом 4 частини 1 статті 25 цього Закону, відповідно до якого центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, накладає на суб`єктів здійснення міжнародних передач товарів - юридичних осіб штрафи у разі якщо за висновками центральних органів виконавчої влади та інших державних органів не завдано шкоду національним інтересам України (політичним, економічним, військовим) та не порушено міжнародні зобов`язання України, - у розмірі 100 відсотків вартості товарів, які були об`єктом відповідної міжнародної передачі.

При цьому, згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Разом з тим, види адміністративних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень передбачені статті 24 КУпАП.

Відповідно до статті 27 КУпАП штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції відповідальність передбачена абзацом 4 частини 1 статті 25 Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV (накладення штрафу) є саме адміністративно-господарським штрафом, а не адміністративним стягненням у вигляді штрафу у розумінні КУпАП.

При цьому, згідно частини 2 статті 9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтею 188-17 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність фізичних та посадових осіб за невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, щодо усунення порушень законодавства в галузі державного експортного контролю або створення перешкод для виконання покладених на них обов`язків.

Також, статтею 212-4 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність громадян та посадових осіб за порушення законодавства в галузі державного експортного контролю, а саме:

1) проведення переговорів, пов`язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення експорту товарів військового призначення, а також товарів подвійного використання, на поставки яких до відповідної іноземної держави встановлено часткове ембарго, без отримання відповідного позитивного висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю;

2) неподання або несвоєчасне подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю, звітів та відповідних документів про підсумки проведення переговорів, зазначених у пункті 1 цієї статті, а також про фактично здійснені міжнародні передачі товарів військового призначення та подвійного використання на підставі отриманих дозволів чи висновків, а також про використання цих товарів у заявлених цілях;

3) навмисне знищення документів, пов`язаних з укладанням чи виконанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання, на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, до закінчення строку їх зберігання, передбаченого законом.

Отже, нормами КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення фізичними особам, громадянами та посадовими особами порушень законодавства в галузі державного експортного контролю, а не відповідальність суб`єктів господарювання за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю передбаченого статтею 26 Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV.

Водночас, процедура розгляду Державною службою експортного контролю України справ про порушення суб`єктами здійснення міжнародних передач товарів - юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю визначена Порядком №1490 (пункт 1.1. Порядку 1490).

Таким чином, саме Порядок №1490 регулює розгляд справи про порушення законодавства в галузі державного експортного контролю юридичними особами, які є суб`єктами здійснення міжнародних передач товарів, тоді як Кодекс України про адміністративні правопорушення регулює питання накладення адміністративних стягнень за вчинення порушень законодавства в галузі державного експортного контролю фізичними або посадовими особами та громадянами.

Колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1.9 Порядку №1490 юридична особа може бути притягнута до відповідальності протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення нею встановлених Законом України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" (далі - Закон) вимог.

Вказана норма Порядку №1490 повністю кореспондується з вимогами частини 1 статті 250 Господарського кодексу України, відповідно до якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим, частиною 1 статті 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивач є суб`єктом здійснення міжнародних передач товарів - юридичною особою, якого притягнуто до відповідальності за порушення вимог законодавства в сфері державного експортного контролю відповідно Закону України від 20 лютого 2003 року №549-IV, а не за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188- 17 або 212-4 КУпАП, а тому Державна служба експортного контролю України при розгляді справи про порушення позивачем вимог законодавства правомірно застосовувала положення пункту 1.9 Порядку №1490.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що накладення на товариство штрафу постановою Державної служби експортного контролю України є саме адміністративно-господарською санкцією, а не адміністративним стягненням у розумінні КУпАП, а тому доводи позивача, що пункт 1.9. Порядку №1490 суперечить статті 38 КУпАП є безпідставними та необґрунтованими.

Окрім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що в межах розгляду даної адміністративної справи позивачем не оскаржувалась сама процедура прийняття оскаржуваного нормативно-правового акта.

Таким чином, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання пункту 1.9 Порядку розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, затвердженого наказом від 16 грудня 2013 року №1490 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 січня 2014 року №101/24878, протиправним, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не ипідлягають.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерство економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України внести відповідні зміни шляхом скасування та виключення пункту 1.9 з Порядку розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, затвердженого наказом від 16 грудня 2013 року №1490 Міністерства економічного розвитку та торгівлі України та зареєструвати відповідні зміни у Міністерстві юстиції України, колегія суддів зазначає наступне.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Колегія суддів зазначає, що у даній справі суд не може зобов`язати відповідача внести відповідні зміни шляхом скасування та виключення пункту 1.9 з Порядку розгляду справ про порушення юридичними особами вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, оскільки такі повноваження є дискреційними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіафаст".

Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіафаст" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.

Повний текст виготовлено: 02 лютого 2021 року.