Дата документу 27.01.2021 Справа № 314/652/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/652/20 Головуючий у 1 інстанції: Мануйлова Н.Ю.

Провадження № 22-ц/807/223/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Подліянової Г.С.

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вільнянської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 , Вільнянської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 .20 травня 1999 року його мати - ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме,на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку розміром 0,3274,право на яку посвідчено державним актом серії 1-ЗП №020322.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_4 , яка останнім часом потребувала догляду, у зв`язку з чим з 01 травня 2018 року до моменту смерті проживала разом з ним у його будинку.30 січня 2019 року ним отримано свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 16,288 гектарів, кадастровий № 2321582200:02:003:0030, розташовану на території Купріянівської сільської ради.

Позивач вважав, що оскільки його брат - відповідач по справі ОСОБА_2 подав заяву про видачу свідоцтва про спадщину лише 22 лютого 2019 року, а раніше не подавав заяви про прийняття спадщини у межах 6-місячного строку, то, враховуючи, що останній фактично не проживав зі спадкодавцем, є підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом № 63803714, видане ОСОБА_2 22 лютого 2019 року державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Євграфовою О.М., зареєстрованого в

реєстрі за № 220.

Відсутність проживання відповідача із спадкодавцем позивач аргументував тим, що з довідки виконкому Купріянівської сільської ради № 135 від 28.02.2019 вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 , але з 2012 року він не проживає за цією адресою. З акту обстеження депутатом та ще однієї довідки № 176 від 05.03.2019 вбачається, що за адресою АДРЕСА_2 , проживає ОСОБА_5 , яка є власником будинку, а з нею співмешкає ОСОБА_2 .У актах обстеження матеріально-побутових умов сім`ї № 415 від 2015 року та № 781 від 2016 року зазначені аналогічні обставини, що згідно погосподарської книги Купріянівської сільської ради ОСОБА_2 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , а в обліковій картці об`єкту погосподарського обліку на 2016-2020 роки по АДРЕСА_1 , вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вибув з 2012 року.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 15жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування скарги зазначено, що судом безпідставно не прийняті до уваги докази не проживання відповідача за місцем реєстрації зі спадкодавцем, а тому зроблено невірний висновок, що сам по собі факт реєстрації є підставою вважати, що він прийняв спадщину. Проте спадщина відповідачем в установленому законом порядку прийнята не була, а відтак є підстави відповідно до вимог статті 1301 ЦК України для визнання недійсним виданого відповідачу свідоцтва про право на спадщину.

У відзиві на скаргу відповідач ОСОБА_2 вказує, що доводи скарги є безпідставними, оскільки нотаріусом при видачі йому свідоцтва про право на спадщину були дотримані вимоги п.п. 3.23, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а суд правильно визначив його місце постійного проживання відповідно до приписів ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та ст. 29 ЦК України. Просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін у справі, кожен з яких підтримав вище наведені позиції, пояснення завідувача Вільнянської державної нотаріальної контори Євграфової О.М. щодо законності видачі нею свідоцтва про право на спадщину відповідачу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 , яке видано Павлівською сільською радою Вільнянського району Запорізької області 05 вересня 1970 року, є рідним сином спадкодавця - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка згідно свідоцтва про смерть від 29 травня 2018 року серії НОМЕР_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , запис № 344.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 370/2018 року, яка почата 09 листопада 2018 року позивач в межах 6-місячного строку прийняв спадщину, йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №94 від 30 січня 2019 року, на 1/2 частку земельної ділянки площею 16,288 гектарів, що належить спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 026220, виданого Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області 04.02.2005 року, зареєстрованого в книзі реєстрації актів на право власності на землю № 010526000056, номер запису про право власності 19665193, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1208140223215, кадастровий номер 2321582200:02:003:0030, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

22 лютого 2019 року до Вільнянської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва звернувся відповідач ОСОБА_2 . У заяві зазначено, що після померлої його матері відкрилася спадщина, яку він прийняв за законом.

22 лютого 2019 року відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області Євграфовою О.М, на 1/2 частку у спадщині. Спадщина, на яку в указаній частці видано свідоцтво, складалася з права власності на земельну ділянку площею 16,288га, розташовану на території Купріянівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, що належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 026220, виданого Вільнянською районною державною адміністрацією Запорізької області 04.02.2005р., зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010526000056, номер запису про право власності: 19665193, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1208140223215. Кадастровий номер земельної ділянки: 2321582200:02:003:0030. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивач просив визнати вказане свідоцтво про право на спадщину недійсним у відповідності до статті 1301 ЦК України з тих підстав, що ОСОБА_2 за місцем реєстрації зі спадкодавцем не проживав з 2012р., а тому мав дотриматись порядку прийняття спадщини, подавши в шестимісячний строк відповідну заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відмітка у паспорті відповідача про його зареєстроване місце проживання зі спадкодавцем є підставою для нотаріуса для видачі відповідачу як спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину.Крім того, суд послався на відповідні правові позиції Верховного Суду.

Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого у статті 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодав-цем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 чинній на час відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Отже, доказом постійного проживання зі спадкодавцем може бути: паспорт спадкоємця з відміткою про реєстрацію місця проживання; довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Якщо є такі документи, то спадкоємцю достатньо звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і надати паспорт із реєстрацією за місцем проживання спадкодавця, і нотаріус буде вважати цього спадкоємця таким, що прийняв спадщину.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 360/2312/16-ц (провадження № 61-5221св18) у постанові від 11 березня 2020р.

Відтак, судом врахована правова позиція ВС, як це передбачено приписами статті 263 ЦПК України.

Тому право відповідача ОСОБА_2 на прийняття спадщини шляхом наявності у нього реєстрації у постійному місці мешкання спадкодавця, про що мається відмітка у паспорті, захищене вимогами вище наведених нормативних актів.

Частиною 3 статті 1268 ЦК України містить презумпцію прийняття спадщини, яка може бути спростована самим спадкоємцем шляхом подання заяви про відмову від прийняття спадщини, а також іншою особою шляхом заперечення факту спільного постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем саме на час відкриття спадщини.

Між тим, подані позивачем на підтвердження не проживання відповідача у адресі місця реєстрації зі спадкодавцем докази достеменно цього факту не доводять.

Так, облікова картка об`єкта господарського обліку на 2016-2020рр., яким є житловий будинок АДРЕСА_1 , в частині відомостей про не проживання відповідача ОСОБА_2 з 2012 року у цьому будинку, складалась за вказівкою власниці будинку - спадкодавця ОСОБА_6 , якій потрібно було отримати субсидію ( а.с. 13-14).

Акти № 415 від 2015 року та № 781 від 2016, які на думку позивача та його представника, доводять не проживання відповідача у вказаному місці реєстрації, складались для мети обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_4 , та також зі слів останньої щодо фактичного непроживання відповідача у цій адресі, тому не можуть встановлювати обставини проживання або не проживання інших членів сім`ї.

Отже, докази, якими позивач доводить не проживання відповідача у будинку матері за місцем своєї реєстрації не є допустимими доказами для доведення цього факту.

Свідок ОСОБА_5 дійсно підтверджувала, що з ОСОБА_2 вона за життя його матері ОСОБА_4 зустрічалась, та він іноді залишався у неї з ночівлею. Але ці обставини не створюються підстав вважати, що ОСОБА_2 змінив місце постійного проживання та втратив зв`язок з будинком АДРЕСА_1 . Принаймні, матір`ю за життя його не визнано таким, що втратив право користування цим житлом.

Зокрема, на цьому наголошують і положення ч. 1 статті 29 ЦК України, згідно з якою місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. В цьому сенсі місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Крім того, для визнання місцем постійного проживання будь-якого іншого житла, ніж те, в якому особа зареєстрована, потрібно, щоб вона сама визнавала його своїм місцем постійного проживання, а також щоб таке її право визнавалось власником житла, у якому вона мешкає без реєстрації. Таких обставин у цій справі не встановлено.

Таким чином, зважаючи на вказані обставини, колегія не встановила підстав в ході апеляційного розгляду справи для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Тому відповідно до вимог статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 15жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 01 лютого 2021 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Подліянова Г.С.