ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року

м. Київ

справа № 808/3932/15

касаційне провадження № К/9901/25036/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у спрощеному провадженні без повідомлення сторін касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального ГУ ДФС (далі - Інспекція) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2015 (суддя Нечипуренко О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 (головуючий суддя - Дадим Ю.М., судді - Богданенко І.Ю., Уханенко С.А.) у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального ГУ ДФС до Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі - Підприємство) про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі,

У С Т А Н О В И В:

17 липня 2015 року Інспекція звернулась до суду із позовом до Підприємства, у якому просила надати дозвіл на погашення податкового боргу Підприємства за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Інспекція посилається на те, що Підприємство має податковий борг у розмірі 13822219,09 грн., проте вжиті податковим органом заходи до погашення цього податкового боргу не призвели, з огляду на що Інспекція звернулась до суду з вказаним позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна Підприємства, яке перебуває у податковій заставі.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 11.11.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016, у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що оскільки статутному фонді Підприємства частка держави становить не менше 25 відсотків, а заставне майно належить до основних засобів, які забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, то підстави для застосування примусової реалізації майна державного підприємства відсутні, з урахуванням положень Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.06.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки: з метою виконання судових рішень, які набрали законної сили, Інспекцією направлялись інкасові доручення про стягнення податкового боргу, які були повернуті банківськими установами без виконання з огляду на відсутність коштів на розрахункових рахунках боржника; Підприємство створене не на основі державної власності, а на основі власності ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», з чого слідує, що відповідач не є державним підприємством.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін, з підстав того, що: в статутному фонді Підприємства частка держави становить не менше 25%, про що зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а заставне майно Підприємства належить до основних засобів, які забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.01.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 19.01.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Підприємство перебуває на обліку у Інспекції як платник податків.

Згідно облікових даних Інспекції станом на 13.07.2015 у Підприємства обліковується податковий борг у розмірі 13822219,09 грн., у тому числі: 12540027.56 грн. за основним платежем та 1282191,53 грн. пені.

Так, Запорізьким окружним адміністративним судом у справах №808/795/14; №808/3530/14; №808/3776/14; №808/7607/14; №808/9201/13-а; №808/4837/14; 808/4949/14; №808/4289/14; №808/2375/14; №808/2363/14; №808/4815/14; №808/8560/14; №808/5909/14; №808/1229/15; №808/689/15; №808/2950/15; №808/2467/15; №808/1178/15; №808/3587/15 були ухвалені рішення про стягнення з Підприємства податкового боргу.

У період з січня по липень 2015 року Інспекцією направлялись до банківських установ інкасові доручення про стягнення податкового боргу з відповідача, які були повернуті банками без виконання, у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках боржника.

В свою чергу, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на рухоме майно про реєстрацію обтяження від 13.03.2015 в податковій заставі знаходиться 139 транспортних засобів Підприємства.

Підпунктами 88.1, 88.2 статті 88 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Положеннями абзацу 1 підпункту 87.1, підпункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно преамбули Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно статуту відповідача Підприємство створене на власності ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (п. 1.1 статуту); засновником Підприємства є ПАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (п. 3.3 статуту); Підприємство засноване з метою забезпечення економічних інтересів держави, задоволення потреб держави, населення та оборони країни в удосконаленні і розвитку автомобільних доріг загального користування, розширення можливостей виробничого та соціального розвитку підприємств дорожнього господарства, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі спільної діяльності, розподілу праці і кооперації (п. 2.1 статуту); майно Підприємства складається з сукупності речей, майнових прав, інших цінностей, вартість яких відображається на самостійному балансі Підприємства, яке передається Засновником Підприємству в господарське відання, та іншого майна, набутого Підприємством на засадах, не заборонених чинним законодавством і цим Статутом. Власником майна, переданого до господарського відання Підприємства Засновником, залишається Засновник, проте Підприємство має вчиняти передбачені законодавством заходи задля захисту такого майна (п. 4.2 статуту).

ПАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» утворене згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 221, в пункті 2 якої установлено, що: засновником Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг; повноваження вищого органу управління покладаються на засновника Компанії; у державній власності закріплюються 100 відсотків акцій Компанії із забороною їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб`єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам та вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності, зокрема передача в заставу, до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії; акціонерами Компанії є держава в особі Державної служби автомобільних доріг до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію Компанії.

Згідно статуту ПАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» засновником Компанії є Державне агенство автомобільних доріг України, яке є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України (пункт 1.3 статуту); у державній власності закріплюється 100 відсотків акцій Компанії з забороною їх відчуження, використання для формування статутних капіталів будь-яких суб`єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам та вчинення будь-яких дій, наслідком яких може бути відчуження цих акцій з державної власності, зокрема передача в заставу, до прийняття окремого рішення щодо приватизації Компанії (пункт 8.2 статуту).

Також, судами було встановлено, що заставне майно було передане до господарського відання Підприємства Засновником та забезпечує виробничу діяльність Підприємства.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Підприємством сформовано статутний фонд в розмірі 82345293,06 грн.; центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство або частка держави у статутному фонді юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків: ВАТ ««Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»; засновник: ПАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», розмір внеску до статутного фонду 82345293,06 грн.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що оскільки в статутному фонді Підприємства частка держави становить не менше 25 відсотків, а заставне майно належить до основних засобів, які забезпечують ведення виробничої діяльності Підприємства, то відсутні підстави для надання податковому органу дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна відповідача.

Крім іншого, судами було встановлено, що Підприємством здійснювалась сплата його податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних у матеріалах справи, що свідчить про наявність у власності Підприємства грошових коштів та за приписами чинного законодавства унеможливлює здійснення продажу описаного в податкову заставу майна.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2015 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Запоріжжі Міжрегіонального ГУ ДФС залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.11.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова