ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/2154/20 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 28.09.2020) у справі за адміністративним позовом керівника Ніжинської прокуратури в інтересах держави до Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Керівник Ніжинської прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області від 27.12.2018 № 458 «Про встановлення тарифів на послуги міського пасажирського автомобільного транспорту» в частині встановлення плати за проїзд на автобусних маршрутах загального користування в місті Ніжині для особи, яка супроводжує дитину з особливими потребами (дитину-інваліда);

- визнати протиправною бездіяльність, яка виразилась у незабезпеченні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах, безоплатним проїздом у громадському міському транспорті, а саме на автобусних маршрутах загального користування в місті Ніжині;

- зобов`язати виконавчий комітет Ніжинської міської ради Чернігівської області вжити заходів, спрямованих на забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах, безоплатним проїздом у громадському міському транспорті, а саме на автобусних маршрутах загального користування в місті Ніжині.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відсутність коштів на компенсацію пільгового перевезення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах, а також особи, яка супроводжує дитину з особливими потребами (дитину-інваліда), не є підставою для не включення даної категорії до переліку осіб, яких перевізник зобов`язаний перевозити безкоштовно. Вважає зазначену бездіяльність відповідача протиправною, оскільки її наслідком стало звуження, а рівно порушення гарантованих законодавством прав і соціальних гарантій, наданих державою сім`ї позивача.

У відзиві на адміністративний позов відповідачем зазначено, що повноваження органів місцевого самоврядування щодо питання надання пільг і допомоги, пов`язаних з охороною материнства і дитинства є делегованими державою, а тому повинні фінансуватися державою з Державного бюджету України. В 2020 році з Державного бюджету України відповідачу не надходили кошти на здійснення повноважень щодо вирішення питань про надання пільг і допомоги, пов`язаних з охороною материнства і дитинства, а тому вважають, що правомірно не включили у перелік осіб, які мають право на безкоштовний проїзд, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах, а також осіб, які супроводжують дитину з особливими потребами (дитину-інваліда).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин у справі. Свої доводи обґрунтовує тим, що з державного бюджету на 2020 рік до міського бюджету м. Ніжина коштів на забезпечення виконання делегованого державою виконавчому комітетові Ніжинської міської ради повноваження щодо вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов`язаних із охороною материнства і дитинства не надходило. Крім того, відповідач приймає рішення у межах видатків, що затверджені відповідним рішенням Ніжинської міської ради, в даному випадку №7-65/2019 від 24.12.2019, яке станом на 28.10.2020 у судовому порядку незаконним не визнавалось. Враховуючи, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, тому його перегляд здійснюється відповідно до вимог ст.11 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 27.12.2018 № 458 «Про встановлення тарифів на послуги міського пасажирського автомобільного транспорту» встановлено тариф на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Ніжині та визначено перелік пасажирів, які мають право на безкоштовний проїзд.

Так, згідно п. 1 вказаного рішення на автобусних маршрутах загального користування, які обслуговує ТОВ «Пассервіс», ПП «Омнібус Н», ФОП ОСОБА_1 , встановлено тариф 6,50 грн.

Відповідно до п. 2 рішення визначено безкоштовне перевезення при пред`явленні посвідчень пасажирів наступних пільгових категорій:

- учасників бойових дій;

- осіб з інвалідністю внаслідок війни (інвалідів війни всіх груп);

- осіб з інвалідністю першої групи (інвалідів першої групи );

- дітей з особливими потребами (дітей-інвалідів);

- осіб з інвалідністю по зору 1 групи (інвалідів по зору 1 групи);

- осіб з інвалідністю (інвалідів) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи 1 категорії;

- учасників АТО (ООС) та членів сім`ї загиблого в АТО (ООС).

Згідно п. 3 вказаного вище рішення визначено перевезення за пільговим тарифом (по 4,00 грн. за одну поїздку) наступні пільгові категорії:

- постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії;

- осіб з інвалідністю 2 групи (інвалідів 2 групи);

- особу, яка супроводжує особу з інвалідністю 1 група (інваліда 1 групи) та дитину з особливими потребами (дитину-інваліда);

- пенсіонерів за віком.

В подальшому 24.10.2019 виконавчим комітетом Ніжинської міської ради прийнято рішення №346 «Про внесення змін до пункту 2 рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 27.12.2018 № 458 «Про встановлення тарифів на послуги міського пасажирського автомобільного транспорту», яким включено до переліку пасажирів, що мають право на безкоштовний проїзд, дітей з багатодітних родин. В решті рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 27.12.2018 №458 залишено без змін.

Позивач не погоджуючись із спірним рішенням в частині та вважаючи його необґрунтованим та протиправним, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановленні під час розгляду справи факти свідчать про порушення виконавчим комітетом Ніжинської міської ради вимог Конституції та законодавства України при прийнятті оскаржуваного рішення та протиправну бездіяльність щодо забезпечення соціальних гарантій, передбачених для соціально незахищених верств дітей, що в свою чергу порушує інтереси держави у сфері охорони дитинства та соціального захисту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позивач подаючи позовну заяву виходив з того, що в даному випадку, невиконання відповідачем чинних вимог законодавства може призвести до порушення інтересів держави в частині гарантування забезпечення захисту прав неповнолітніх на належне утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю І та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю І групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю І групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» безплатний проїзд у громадському міському (приміському) транспорті (крім таксі) встановлено для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються, або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах (п. 11 зі змінами від 25.10.2017).

Так, п. 11 вищевказаної Постанови для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються, або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах, запроваджено єдиний квиток, який дає право на безплатне відвідування кінотеатрів, виставок, музеїв, спортивних споруд, безплатний проїзд у громадському міському (приміському) транспорті (крім таксі).

У разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду реалізація права на безплатний проїзд у громадському міському (приміському) пасажирському транспорті здійснюється шляхом реєстрації електронного квитка в автоматизованій системі обліку оплати проїзду.

Організація перевезень пасажирів міським пасажирським транспортом регламентується Законом України «Про автомобільний транспорт», постановою Кабінету Міністрів України №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», згідно яких організація пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган міської ради відповідного населеного пункту. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Так, згідно ст. 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки, зокрема, на програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім`ї, у тому числі на підтримку діяльності молодіжних центрів; компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення.

Згідно п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» регулярні перевезення організовують відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування (організатори регулярних перевезень) згідно з програмами розвитку автомобільного транспорту на відповідній території з метою задоволення потреби населення у перевезеннях з урахуванням пропозицій громадян, підприємств, установ, організацій і автомобільних перевізників.

Відповідно до п. 16 вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на маршруті, що проходить у межах території об`єднаної територіальної громади (міський чи приміський маршрут), на виконавчий орган місцевої ради об`єднаної територіальної громади сіл, селищ, міст.

Частиною 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованим тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до пп. 2 п «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, власні (самоврядні) повноваження, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги.

Згідно ст. 32 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження, зокрема, забезпечення пільгового проїзду учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, за рахунок видатків відповідних місцевих бюджетів.

Згідно з пп. 3 п. «б» ст. 34 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження, зокрема, встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення; делеговані повноваження зокрема, вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов`язаних з охороною материнства і дитинства.

Як вбачається з матеріалів справи, на території м. Ніжина для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються, або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах, всупереч вимог Постанови КМУ від 05.04.1994 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» не забезпечено право на безоплатний проїзд у міському транспорті загального користування.

Компенсація перевізникам за перевезення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування не передбачена, що унеможливлює використання ними передбачених державою пільг.

Вказане підтверджується листами виконавчого комітету Ніжинської міської ради № 01.1-15/6-517 від 18.03.2020 та № 01.1-15/6-822 від 07.05.2020, у яких зазначається, що основною причиною неповного виконання постанов державних органів щодо надання пільг окремим категоріям громадян є зупинка фінансування державою таких пільг і відсутність можливостей у місцевого бюджету їх фінансувати. У зв`язку з відсутністю надходження коштів з державного бюджету та недостатністю коштів у місцевому бюджеті на компенсацію пільгового перевезення, перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах здійснюється відповідно до рішень виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 27.12.2018 № 458 «Про встановлення тарифів на послуги міського пасажирського автомобільного транспорту» та від 24.10.2019 № 346 «Про внесення змін до пункту 2 рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 27.12.2018 № 458 «Про встановлення тарифів на послуги міського пасажирського автомобільного транспорту». На підставі даних рішень для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються або навчаються у навчально-виховних закладах, не передбачено безплатний проїзд у міському пасажирському автомобільному транспорті (а.с.26-27,35-37).

Зокрема, чинним на даний час рішенням виконавчого комітету від 27.12.2018 № 458 «Про встановлення тарифів на послуги міського пасажирського автомобільного транспорту» до переліку пасажирів, які мають право на безкоштовний проїзд в автобусних маршрутах загального користування в місті Ніжині, не включено таку пільгову категорію, як «дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування».

Крім того, п. 3 вказаного рішення встановлено плату для особи, яка супроводжує дитину з особливими потребами (дитину-інваліда) у розмірі 4 грн за одну поїздку.

Право на користування безплатним проїздом у пасажирському міському транспорті (крім таксі) відповідно до ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» передбачено для дітей з інвалідністю та осіб, які їх супроводжують, а також для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Апелянт вказує, що рішенням Ніжинської міської ради від 24.12.2020 № 7-65/2019 «Про затвердження бюджетних програм місцевого значення на 2020 рік» міської цільової програми «Турбота» на 2020 рік не передбачено кошти на видатки щодо компенсаційних виплат за перевезення дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються і навчаються у навчально-виховних і навчальних закладах.

Колегія суддів зазначає з даного приводу, що за приписами Конституції України Україна є соціальною державою (ст.1), яка визнає людину найвищою соціальною цінністю (ст. 3), а також держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13).

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

У Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї, розподіл суспільного багатства згідно з принципом соціальної справедливості та піклування про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України вже здійснював тлумачення зазначених конституційних положень, а також сформулював юридичну позицію, за якою:

Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.

Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики (абз. 5 та 6 п. 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 № 8-рп/2005)

Крім того, Конституційний Суд України вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація; звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням (абз. 4 п.п. 5.2 п. 5 мотивувальної частини рішення від 22.10.2005 № 5-рп/2005).

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод.

Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення.

Саме тому, взявши на себе зобов`язання щодо соціального захисту громадян та надання конкретно визначених пільг, держава Україна не може довільно відмовлятися від своїх зобов`язань у сфері соціального захисту і перетворення права дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування на декларативне у правовій державі є неприпустимим, оскільки права людини (та права дитини) повинні мати ефективний практичний механізм їхньої реалізації та захисту.

Держава та органи місцевого самоврядування зобов`язані дотримуватись законів, які запроваджено, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

З огляду на те, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами, втілення важливого конституційного принципу щодо неможливості звуження чи скасування існуючих прав та свобод людини і громадянина, то спірне рішення відповідача є неправомірним в частині не включення у перелік осіб, які мають право на безкоштовний проїзд, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах.

З аналогічних підстав є неприпустимим та протиправним встановлення плати за проїзд на автобусних маршрутах загального користування в місті Ніжині для особи, яка супроводжує дитину з особливими потребами (дитину-інваліда), оскільки дані особи у відповідності до норм чинного законодавства мають зазначені пільги.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача, що тільки органи державної влади відповідають за своїми зобов`язаннями, а органи місцевого самоврядування не мають відповідати за зобов`язаннями держави.

Щодо відсутності бюджетних коштів на фінансування безоплатного проїзду спірним категоріям громадян, колегія суддів зазначає наступне..

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішеннях Європейського суду з прав людини «Кечко проти України» (заява № 63134/00, п. 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, п.43) вказано про те, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (п. 48 та 40 цих рішень відповідно).

Отже, відсутність належного фінансування, на що посилався відповідач, не може бути підставою для відмови у наданні пільги на безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі) дітям-сиротам і дітям, позбавлених батьківського піклування, що виховуються або навчаються у навчально-виховних та навчальних закладах, а також для особи, яка супроводжує дитину з особливими потребами (дитину-інваліда).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №620/334/19.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки пункт 3 рішення виконавчого комітету від 27.12.2018 № 458 «Про встановлення тарифів на послуги міського пасажирського автомобільного транспорту» в частині встановлення плати для особи, яка супроводжує дитину з інвалідністю, прямо суперечить вимогам ст. 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому є незаконним (протиправним) та підлягає скасуванню.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені факти свідчать про порушення виконавчим комітетом Ніжинської міської ради вимог Конституції та законодавства України при прийнятті оскаржуваного рішення та протиправну бездіяльність щодо забезпечення соціальних гарантій, передбачених для соціально незахищених верств дітей, що в свою чергу порушує інтереси держави у сфері охорони дитинства та соціального захисту.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 29.01.2021.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Н.В. Безименна

Л.В. Бєлова