Постанова

Іменем України

28 січня 2021 року

м. Київ

справа № 487/4884/18

провадження № 61-8645св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Димов Олександр Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., від 06 травня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Димов О. С., про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та на обов`язкову частку у спадщині.

В обґрунтування позову вказав, що з 26 грудня 1980 року він перебував у зареєстровану шлюбі з ОСОБА_3 , під час якого, у 1981 році, в порядку здійснення обміну житла на ім`я його дружини, її доньки та матері, а також на нього як чоловіка, видано ордер на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), право власності на яку ОСОБА_3 оформлено 12 червня 1992 року з отриманням свідоцтва про право власності.

Після смерті дружини відкрилася спадщина на спірну квартиру, яку прийняв він як чоловік померлої у вигляді обов`язкової частки та дочка дружини - відповідач ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом.

Разом з тим, він не може отримати свідоцтво про право на частку в спільному майні подружжя та оформити обов`язкову частку у спадщині після смерті дружини у встановленому законом порядку з отриманням відповідного свідоцтва у приватного нотаріуса, так як у нього відсутній оригінал правовстановлюючого документу на спірну квартиру.

За таких обставин позивач просив визнати за ним право власності на частку у спільному майні подружжя у вигляді Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , що була оформлена на ім`я його померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_3 , а також на обов`язкову частку у спадщині, що відкрилася після її смерті, а саме на 1/8 частину цієї ж квартири.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Сухаревич З. М., від 24 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ним право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , та право власності на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/8 частину цієї ж квартири.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру набуто в період шлюбу з позивачем, в процесі якого за їх спільні кошти сплачено пай, тому останній як чоловік померлої ОСОБА_3 має право на визначення належної йому частки у квартирі, яка є об`єктом права спільної власності подружжя, так і як непрацездатний чоловік має право на обов`язкову частку у спадщині, що відкрилася після смерті одного із подружжя.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 травня 2020 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2020 року змінено, визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у спільному майні подружжя, яка становить 21/100 частин квартири АДРЕСА_1 , та право власності на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 21/100 частин цієї ж квартири.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 до 1981 року займала разом з дочкою та матір`ю двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , за яку виплатила пайові внески до вступу у шлюб з позивачем, і яку у цьому ж році обміняла на спірну трикімнатну квартиру, а тому правовий режим спільної сумісної власності подружжя поширюється лише на ту частину спірної квартири (42/100), на яку після вказаного обміну подружжям ОСОБА_1 сплачено залишок паю. Поряд із цим суд першої інстанції правильно встановив обставини щодо наявності підстав для виникнення у позивача права на обов`язкову частку у спадщині після смерті дружини, а також дійшов обґрунтованого висновку про захист спадкових прав позивача у зв`язку із відсутністю у нього оригіналів правовстановлюючих документів на спірну квартиру та неможливістю оформити право на спадщину в установленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц, від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачем не спростована презумпція права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, зокрема не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 до обміну на спірну квартиру сплатила пайові внески за квартиру АДРЕСА_2 , яку вона займала до шлюбу із позивачем.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05 червня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 і мати відповідача ОСОБА_5 з 26 грудня 1980 року перебували у шлюбі.

До 1981 року ОСОБА_3 разом зі своєю дочкою ОСОБА_2 та матір`ю займала квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно із довідкою ОСББ «Росія» № 286 від 20 грудня 2019 року, на балансі якого перебуває будинок по АДРЕСА_2 , відсутня інформація про те, у якому розмірі був виплачений пай за квартиру АДРЕСА_2 у цьому будинку (а.с. 181).

14 травня 1981 року на ім`я ОСОБА_3 в період шлюбу видано ордер № 693 на право вселення в порядку обміну в квартиру АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_6 , її матір`ю ОСОБА_7 та чоловіком - позивачем ОСОБА_1 (а.с.10).

12 червня 1992 року ОСОБА_3 видано свідоцтво на право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 в ЖБК «Судостроитель-3» (а.с.11).

Відповідно до відомостей ОСББ «Судостроитель» як балансоутримувача будинку АДРЕСА_5 , який перейшов до нього від ЖБК «Судостроитель-3», кошторисна вартість квартири АДРЕСА_1 складала 7 206 руб. та з урахуванням її зменшення фактична вартість квартири склала 7 017 руб. Перший внесок (40%) склав 2 882 руб., який з урахуванням сплати частини паю до обміну на суму 1 196 руб., склав у загальній частині сплаченого паю першим членом ЖБК суму у розмірі 4 078 руб. або 58/100 частин квартири. Після обміну родиною ОСОБА_1 сплачено залишок паю на загальну суму 2 939 руб., що складає 42/100 частин спірної квартири (а.с. 219).

Після смерті ОСОБА_3 спадщину за заповітом в порядку статей 1233-1235 ЦК України прийняла її дочка - відповідач ОСОБА_2 , подавши заяву до приватного нотаріуса Димова О. С., та позивач ОСОБА_1 , як непрацездатний вдівець, що успадкував право на обов`язкову частку у спадщині за фактом постійного проживання зі спадкодавцем та відповідним зверненням до нотаріуса (а.с.18-19, 41-55).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

За змістом статті 44 Конституції УРСР громадяни мають право на житло, яке забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву.

Статтею 241 ЦК УРСР передбачено, що за договором міни між сторонами здійснюється обмін одного майна на інше.

Стаття 31 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік передбачала, що наймач жилого приміщення вправі за письмовою згодою проживаючих разом з ним членів сім`ї, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення з іншим наймачем або членом житлово-будівельного кооперативу.

Угода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.

Частиною другою статті 12 Закону України «Про власність» визначено підстави набуття права приватної власності, одна із яких є набуття майна, яке отримано внаслідок спадкування або укладення угод, які не заборонені законом.

За змістом статті 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, гаражного або іншого кооперативу чи товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж чи іншу будівлю або приміщення, надане у його користування, набуває право власності на це майно.

Майно, набуте подружжям у період шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності (стаття 16 цього ж Закону).

Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя, на час набуття спірного майна спадкодавцем, визначався за нормами Кодексу про шлюб та сім`ю. За відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначалися рівними.

При повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Пунктом 6? постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роз`яснено, що відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність» при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю члена сім`ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними.

Вирішуючи спори між подружжям щодо майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Відповідно до статті 22 КпШС УРСР та статті 16 Закону України «Про власність», які діяли на час набуття майна подружжям, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно статті 28 КпШС УРСР у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

В той же час, за змістом статті 29 КпШС УРСР у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі у судовому порядку.

Установивши, що ОСОБА_3 до 1981 року разом з дочкою ОСОБА_2 та матір`ю займала двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , за яку виплатила пайові внески до вступу у шлюб з позивачем ОСОБА_1 , і яку у цьому ж році обміняла на спірну трикімнатну квартиру, а тому правовий режим спільної сумісної власності подружжя поширюється лише на ту частину квартири АДРЕСА_1 , на яку після вказаного обміну подружжям ОСОБА_1 сплачено залишок паю (42/100).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції на підставі доказів, що належним чином оцінені, обґрунтовано виходив із того, що відповідачем спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, а саме поширення правового режиму спільного сумісного майна на квартиру АДРЕСА_2 , а отже і на відповідну частину квартири АДРЕСА_1 , яку набуло подружжя в порядку обміну.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Безпідставними є також посилання заявника на правові позиції Верховного Суду, висловлені у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15-ц, від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц, від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 травня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара