Справа № 185/4264/14-к

Провадження № 1-кп/185/310/14

У Х В А Л А

іменем України

13 червня 2014 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю прокурора ОСОБА_2 ,

потерпілого ОСОБА_3 ,

представника

потерпілого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

при секретарі ОСОБА_7 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Павлоград обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040370000145 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Павлоград, Дніпропетровської області, громадянина України, українця, освіта вища, одруженого, директора ППф КАІ-Центр, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого:

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України,

В С Т А Н О В И В:

30 квітня 2014 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з Павлоградської міжрайонної прокуратури Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040370000145 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України.

Відповідно до зазначеного обвинувального акту обвинувачується ОСОБА_5 , який відповідно до наказу приватного підприємства фірми Каі-Центр (далі ППф Каі-Центр) № 21 від 01 травня 1998 року призначений на посаду директора вказаного підприємства.

Відповідно до Статуту ППф Каі-Центр зі змінами та доповненнями від 19 лютого 2001 року виконавчим органом Підприємства є директор.

Відповідно до посадової інструкції директора ППф Каі-Центр від 11 вересня 2003 року останній зобов`язаний: керувати роботою підприємства по всім видам діяльності відповідно до законодавства України; приймати заходи по забезпеченню підприємства кваліфікованими кадрами; удосконалювати систему управління, розробляти заходи, які забезпечують розвиток підприємства; створювати безпечні та сприятливі умови праці для працівників підприємства; вирішувати питання по укладенню договорів з партнерами про співпрацю, контрактів з працівниками підприємства та інших угод; приймати участь у вирішенні трудових конфліктів на підприємстві; здійснювати контроль за виробничою діяльністю структурних підрозділів підприємства та інше.

Таким чином, директор ППф Каі-Центр будучи наділеним організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями та являючись керівником підприємства, на якого покладено обов`язок дотримання трудового законодавства допустив грубе порушення законодавства про працю.

Вказаний злочин ОСОБА_5 здійснив при наступних обставинах.

Відповідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Згідно ст. 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня.

Відповідно до ст. 2 Кодексу законів про працю України та ст. 1 Закону України Про пенсійне забезпечення робітники мають право на забезпечення в порядку соціального страхування в старості. Аналогічні положення передбачені в ст. 256 Кодексу законів про працю України.

Згідно ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 24 Кодексу законів про працю України, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно ст. 24-1 Кодексу законів про працю України та п. 2 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, який затверджено Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08 червня 2001 року № 260 укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою у трьох примірниках фізична особа повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.

Згідно ст. 70 Кодексу законів про працю України тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

Статтею 254 Кодексу законів про працю передбачено, що основними джерелами коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-ІV від 09 липня 2003 року громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об`єднаннях громадян, у фізичних осіб - підприємців та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-ІV від 09 липня 2003 року страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Пунктом 1 ст. 14 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-ІV від 09 липня 2003 року передбачено, що страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 вказаного Закону передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено, що страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно ст.ст. 16, 51, 168 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковий агент зобов`язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку контролюючому органу за місцем свого обліку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Однак ОСОБА_5 , фактично використовуючи працю найманих працівників, будучи особою уповноваженою на прийняття на роботу та зобов`язаною здійснювати нарахування та виплату найманим працівникам заробітної плати та відчислення з повного об`єму виплачених сум заробітної плати страхових внесків у фонд загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та інші державні цільові фонди соціального страхування, діючи умисно, грубо порушуючи вимоги ст. 46 Конституції України, ст. ст. 2, 21, ч.ч. 3, 4 ст. 24, 24-1, 48, 254 Кодексу законів про працю України, ст. 1 Закону України Про пенсійне забезпечення, ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, ст. 8, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 14 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV від 09.07.2003 року, ст.ст. 4, 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ст.ст. 14, 15, 16, 18, 51, 162, 168 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 3, 21 Закону України Про оплату праці, п. 2 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю всупереч інтересам громадян і держави, з метою ухилення від сплати податків і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, допустив до роботи та використовував працю найманого працівника ОСОБА_3 з 02 квітня 2008 року по 17 червня 2009 року, не зареєстрував трудові договори до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи, не вніс до трудової книжки ОСОБА_3 відповідні відомості про прийняття на роботу, не здійснював перерахування із заробітної плати вказаного працівника до Пенсійного фонду України та Державної податкової інспекції, чим позбавив ОСОБА_3 права на передбачені Конституцією України та діючим законодавством трудові та соціальні гарантії.

Дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 172 КК України, як грубе порушення законодавства про працю.

В підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_6 заявила клопотання про закриття кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 та звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України.

Заслухавши в підготовчому судовому засіданні прокурора, який заперечував проти закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 172 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, потерпілого та його представника, які також заперечували проти закриття даного кримінального провадження, обвинуваченого, який підтримав клопотання захисника, та не заперечував проти закриття даного кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України за злочин, який вчинив з 02 квітня 2008 року по 17 червня 2009 року.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК України закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за який, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, становить два роки та сплив до 17 червня 2011 року. Обвинувачений ОСОБА_5 не заперечував проти закриття даного кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а тому клопотання захисника підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 49 КК України, ст.ст. 284, 285, 314, 395 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040370000145 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України закрити у зв`язку із закінчення строків давності, звільнивши ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вказаний злочин.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом семи діб з дня її оголошення.

Суддя: ОСОБА_1