Справа № 685/1289/20

Провадження № 2/685/38/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року смт Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого судді Бурлак Г.І.

з участю секретаря Ковальчука О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Теофіполь

справу за позовом ОСОБА_1 до Теофіпольської селищної ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування,

встановив:

представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, мотивуючи його тим, що позивач є спадкоємцем за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , який був батьком позивачки. До складу спадкового майна входить житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому спадкодавець проживав все життя, однак правовстановлюючих документів не виготовив. У зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок нотаріус відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок. У зв`язку з цим просив позов задовольнити та визнати за позивачем право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування.

Представник позивача та позивач про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не з`явилися, представник позивача подав заяву про підтримання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи у його та позивачки відсутності.

Відповідач, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, подав відзив на позов, в якому позовні вимоги визнав, просив проводити розгляд справи у його відсутності.

Суд вважає можливим проводити розгляд справи у відсутності сторін.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка є його спадкоємцем за заповітом від 5 вересня 2005 року за №1976, який посвідчений державним нотаріусом Теофіпольської ДНК Сурмою Г.Ф. Після смерті спадкодавця позивачка прийняла спадщину, приватним нотаріусом Сурмою Г.Ф. заведена спадкова справа №79/2015, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 22.07.2015 на земельну ділянку. Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Сурми Г.Ф. від 13.08.2015 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок АДРЕСА_1 . Згідно з витягом з погосподарських книг за 1967-2015 роки по господарству АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 постійно проживав та був зареєстрований у господарстві, був головою двору, власником будинку, вільно користувалася та розпоряджалася ним, з 2009 року по день смерті проживав в господарстві один, відповідно до довідки Поляхівської сільської ради, будинок до комунальної власності територіальної громади не відноситься.

Ч.1 ст.182 ЦК України, передбачає обов`язкову державну реєстрацію права на нерухомі речі.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону.

Відповідно до ч.1 ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Ст. 1233, 1236 ЦК України визначають, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому та скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Судом встановлено, що згідно технічного паспорту житловий будинок АДРЕСА_1 побудований у 1968 році.

У 1968 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства. Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Відповідно до положень ч.3 п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що на момент смерті, тобто на момент відкриття спадщини, спадкодавцеві ОСОБА_2 належало право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , тому враховуючи, що позивачка є спадкоємцем померлого за заповітом, позов необхідно задовольнити.

На підставі наведеного, керуючись ч.1 ст. 182, ст.328, 1218, 1233, 1238 ЦК України, ст. 12, 81, 89, 206, 263 ЦПК України, районний суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Теофіпольської селищної ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 днів після проголошення рішення до Хмельницького апеляційного суду через районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.

Головуючий