ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2021Справа № 910/17093/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД"

до Рівненської обласної державної адміністрації

про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок

представники сторін:

від позивача: Хаврошин М.С.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Рівненської обласної державної адміністрації про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі, в саме: договору оренди землі від 10.02.2014, договору оренди землі від 05.02.2010, договору оренди земельної ділянки від 16.03.2004, договору оренди землі від 29.07.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю внесення змін до вказаних договорів у частині розміру орендної плати за користування землею, з огляду на встановлення пунктом 284.4 статті 284 Податкового кодексу України пільг щодо сплати за землю, яка використовується для видобування корисних копалин (розробки родовищ корисних копалин).

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.11.2020 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/17093/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 03.12.2020.

02.12.2020 на електронну пошту суду та 03.12.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов. Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а запропоновані додаткові угоди та договори про внесення змін до договорів оренди землі такими, що не відповідають чинному законодавству. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається, зокрема, на: відсутність розміру орендної плати в проєктах додаткових угод до договорів оренди; відсутність повноважень Рівненської обласної державної адміністрації встановлювати ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку; відсутність взаємної згоди на те, що положення додаткових угод та договорів про внесення змін застосовуються до відносин між облдержадміністрацією та підприємством; відсутність доказів належності позивача до гірничодобувних підприємств та знаходження орендованих ділянок поза межами Клесівського-VI родовища грантів.

Протокольною ухвалою 03.12.2020 відкладено підготовче засідання на 15.12.2020.

10.12.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою від 15.12.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.01.2021.

12.01.2021 на електронну пошту суду та 13.01.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Рівненської обласної державної адміністрації.

У судове засідання 14.01.2021 представник відповідача не з`явився, однак від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Рівненської обласної державної адміністрації.

Згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, приймаючи до уваги, що відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи без участі його представника, суд прийшов до висновку, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 14.01.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, позовні вимоги підтримав.

У судовому засіданні 14.01.2021 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На правах оренди у користуванні позивача перебувають земельні ділянки, розташовані на території Вирівської сільської ради Сарненського району Рівненської області (за межами населеного пункту), а саме:

На підставі договору оренди землі від 10 лютого 2014 року (надалі - договір оренди 1) позивачу надано в оренду земельну ділянку площею 7,2310 га (кадастровий номер 5625480900:04:001:0235), строк оренди - до 10 серпня 2030 року. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.07.2020 року № 218377037: власником земельної ділянки є Держава Україна в особі Рівненської обласної державної адміністрації, право оренди позивача на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.02.2014, за номером запису 4642558, цільове призначення земельної ділянки - "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами". Аналогічна інформація щодо цільового призначення земельної ділянки наведена і у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5608147602020 від 30.07.2020 року, а саме: код цільового призначення - 11.01-"Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами".

на підставі договору оренди землі від 05 лютого 2010 року (надалі договір оренди 2) позивачу надано в оренду земельну ділянку площею 26,8940 га (кадастровий номер 5625480900:04:001:0202), строк оренди - до 10 серпня 2030 року. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13.10.2020 року № 227966294: орендодавцем є Рівненська обласна державна адміністрація, право оренди позивача на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.10.2020. за номером запису 38643261. Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5608197812020 від 13.08.2020 року, код цільового призначення земельної ділянка - 11.01-"Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами".

На підставі договору оренди земельної ділянки від 16 березня 2004 року та додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 31 травня 2012 року (надалі - договір оренди 3) позивачу надано в оренду земельну ділянку площею 10,35 га (кадастровий номер 5625480900:04:001:0001), строк оренди - до 10 серпня 2030 року. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 07.09.2020 року № 222895974: орендодавцем земельної ділянки є Держава Україна в особі Рівненської обласної державної адміністрації, право оренди Позивача на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.09.2020 за номером запису 38052977. Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5608188732020 від 11.08.2020 код цільового призначення земельної ділянки - 11.01-"Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами".

На підставі договору оренди землі від 29 липня 2020 року (надалі - договір оренди 4) позивачу надано в оренду земельну ділянку площею 29,7782 га (кадастровий номер 5625480900:04:001:0275), строк оренди - до 10 серпня 2030 року. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 11.08.2020 № 219859558: орендодавцем Ділянки 4 є Рівненська обласна державна адміністрація, право оренди Позивача на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.08.2020. за номером запису 37713399, цільове призначення земельної ділянки - "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами". Аналогічна інформація щодо цільового призначення Ділянки 4 наведена і у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5608493352020 від 21.10.2020, а саме : код цільового призначення - 11.01- "Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами".

Позивач зазначає, що він є гірничодобувним підприємством, яке на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 2505 від 10 серпня 2001 року, наданого Державною службою геології та надр України, та Акту про надання гірничого відводу № 2998 від 27 січня 2015 року, наданого Державною службою України з питань праці, здійснює розробку Клесівського-VI родовища гранітів, що розташоване на території Сарненського району Рівненської області (0,5 км на південь від смт. Клесів), на землях, зокрема Вирівської сільських рад , за межами населеного пункту, і вищевказані земельні ділянки були надані йому саме для цілей розробки Клесівського-VI родовища гранітів.

Законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", який набув чинності 01.01.2018р., статтю 284 Податкового кодексу України доповнено пунктом 284.4 такого змісту: "284.4. Плата за землю за земельні ділянки, надані для залізниць у межах смуг відведення, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу".

З урахуванням вишевказаних змін Податкового кодексу України, позивач своїм листом вих.№ 125 від 19 серпня 2020 року звернувся до відповідача з клопотанням про необхідність приведення вищевказаних договорів оренди у відповідність до положень п.284.4 ст.284 Податкового кодексу України та надав для підписання вищевказані додаткові угоди та договори про внесення змін до вищевказаних договорів оренди землі.

Відповідач своїм листом № вих-7861/0/01-31/20 від 16.09.2020 за результатами розгляду вищевказаного звернення позивача повідомив, що згідно з п.284.1. ст. 284 Податкового кодексу України, Верховна Рада Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території, а обласні державні адміністрації не є органом місцевого самоврядування. При цьому позивачем зазначається, що відповідачем не підписано надані позивачем додаткові угоди та договори про внесення змін до вище зазначених договорів оренди землі.

Обґрунтовуючи необхідність внесення змін до умов договорів оренди земельної ділянки, позивач посилається на зміни в законодавстві, а саме доповнення статті 284 ПК України пунктом 284.4, який визначає розмір орендної плати за користування землею для гірничодобувних підприємств, зокрема, встановлює спеціальну ставку плати за земельні ділянки, надані для видобування корисних копалин та розробку родовищ корисних копалин. Позивач наголошує на імперативність вищевказаних норм Податкового кодексу, а також на їх пріорітетність над нормами Закону України "Про оренду землі".

З огляду на вище наведене, позивач звернувся суду з позовом до відповідача щодо визнання укладеними додаткових угод та договорів про внесення змін до чотирьох договорів оренди землі, а саме: Додаткову угода № 1 про внесення змін до Договору оренди землі від 10 лютого 2014 року, Договір про внесення змін до Договору оренди землі від 05 лютого 2010 року, Договір про внесення змін до Договору оренди землі від 16 березня 2004 року, Додаткова угода № 1 про внесення змін до Договору оренди землі від 29 липня 2020 року , у редакції, запропонованій позивачем.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно із ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із суттєвих умов договору оренди.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 651, ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом.

Пунктами 13 договору 1, договору 3 (додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 31 травня 2012 року) передбачено, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом.

Пунктом 13 договору 2 встановлено, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів; зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; прийняття законодавчих актів, якими змінено порядок нарахування орендної плати за землю; в інших випадках передбачених законом.

За змістом пункту 13 договору 4 розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної і комунальної власності; в інших випадках передбачених законом.

Відповідно до пункту 36 договору 1, пункту 36 договору 2, пункту 34 договору 3 (в редакції додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 31 травня 2012 року), пункту 36 договору 4 зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується в судовому порядку.

Так, оскільки договором та законом передбачена можливість зміни розміру орендної плати, при тому, що плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, запроваджені законом зміни є підставою для внесення відповідних змін до договорів оренди землі.

У статті 284 Податкового кодексу України урегульовано особливості оподаткування платою за землю. Поняття "плати за землю" наведено у підпункті 147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Тобто поняття плати за землю має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, з іншого - є однією із форм плати за землю як загальнодержавного податку на рівні із земельним податком.

Згідно із законом України від 07.12.2017 № 2245-VIII "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" статтю 284 ПК України доповнено пунктом 284.4, за змістом якого плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Таким чином, у пункті 284.4 статті 284 ПК України визначено розмір плати за землю відповідної категорії у виді орендної плати, що має наслідком внесення змін у договірні відносини сторін щодо оренди земельних ділянок таких категорій.

Зважаючи на вище викладене, імперативні положення Податкового кодексу України мають пріоритет у частині визначення розміру орендної плати, який врегульовано на законодавчому рівні.

Отже, з 01.01.2018 для гірничодобувних підприємств для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин установлено спеціальну ставку плати за землю.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №904/3714/18, від 27.08.2019 у справі №904/3718/18 та від 11.09.2019 у справі № 904/5638/18, від 24.09.2019 у справі № 904/5636/18.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД" (позивач) є гірничодобувним підприємством, яке здійснює розробку Клесівського-VI родовища гранітів, що розташоване на території Сарненського району Рівненської області (0,5 км на південь від смт. Клесів), на землях Клесівської та Вирівської сільських рад, за межами населеного пункту, що підтверджується Спеціальним дозволом на користування надрами № 2505 від 10 серпня 2001 року, наданим Державною службою геології та надр України, Актом про надання гірничого відводу № 2998 від 27 січня 2015 року, виданого Державною службою України з питань праці (з урахуванням листа Держпраці України №190/3/10.3-ДП-20 від 11.01.2020 про виправлення технічної помилки в найменуванні Клесівського VI родовища гранітів).

Заперечення відповідача щодо належності позивача до гірничодобувних підприємств суд відхиляє, оскільки вказані заперечення спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: Спеціальним дозволом на користування надрами № 2505 від 10 серпня 2001 року, наданим Державною службою геології та надр України, строк дії - до 10 серпня 2030 року, та Актом про надання гірничого відводу № 2998 від 27 січня 2015 року, наданим Державною службою України з питань праці, строк дії - до 10 серпня 2030 року.

Щодо заперечень відповідача проти Акту про надання гірничого відводу № 2998 від 27 січня 2015 року, то суд зазначає, що у тексті вказаного Акту в найменуванні родовища замість "Клесівське-VI" вказано "Клесівське-ІV". За поясненнями позивача вказана розбіжність в найменуванні родовища є технічною помилкою, допущеною при оформленні вказаного Акту в Державній службі України з питань праці, що підтверджується листом Держпраці України № 190/3/10.3-ДП-20 від 11.01.2020. За наведених обставин суд відхиляє заперечення відповідача проти Акту про надання гірничого відводу № 2998 від 27.01.2015.

Окрім того, за змістом договорів оренди земельних ділянок, відповідні земельні ділянки надані для цілей розробки саме Клесівське-VI родовища гранітів.

Наведене в сукупності свідчить, що орендовані земельні ділянки використовується позивачем для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин. Обставин, які б свідчили про використання орендованих земельних ділянок позивачем з іншою метою, ніж за цільовим призначенням, судом не встановлено, і доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

З урахуванням вище наведеного прийняття змін до Податкового кодексу України у частині розрахунку плати за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин і розробки родовищ корисних копалин, є підставою для внесення відповідних змін до укладеного між сторонами договору оренди землі з огляду на імперативність положень цього Кодексу.

Водночас відповідно до ст.9 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація: розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Положення Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" не містять норм, які б прямо уповноважували місцеві державні адміністрації на зміну орендної плати за договорами оренди землі державної власності у випадку внесення змін до Податкового кодексу України.

З урахуванням ст.9 Конституції України, ст.21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", положень Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", у відповідача відсутні повноваження на підписання наданих позивачем додаткових угод та додаткових договорів до договорів оренди землі.

Разом з тим, враховуючи імперативність та пріоритетність вищевказаних норм Податкового кодексу над нормами Закону України "Про оренду землі", суд приходить до висновку, що зазначені імперативні норми Податкового кодексу підлягають обов`язковому застосуванню позивачем з моменту набуття чинності такими нормами, при цьому таке застосування не вимагає обов`язкового укладання додаткових угод до договорів оренди землі між позивачем та відповідачем.

Окрім того, оцінюючи зміст наданих позивачем додаткових угод та додаткових договорів до договорів оренди землі на предмет відповідності вимогам чинного законодавства України наведених в них формул обчислення орендної плати, суд зазначає, що вказані формули ґрунтуються на нормах ст.271, ст. 274, ст. п.284.4 ст. 284, ст.288 та ст.289 Податкового кодексу України.

Також суд зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого Цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Слід зазначити, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем і права та захисту підлягає порушене право.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захист відновлення порушеного права позивача.

У розумінні приписів ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодекс України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характер його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фізичні та юридичні особи звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Наявність такого порушення входить до предмету доказування та підлягає з`ясуванню компетентним судом. При цьому, таке порушення прав позивача не може бути абстрактним, ґрунтуватись на припущеннях тощо, а має бути належним чином доведено.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ураховуючи вище викладене, з урахуванням відсутності у відповідача законних повноважень на укладання додаткових угод (додаткових договорів) до договорів оренди, предметом яких є зміна орендної плати в зв`язку зі зміною положень Податкового кодексу України та щодо імперативності, пріоритетності та обов`язковості застосування гірничодобувними підприємствами норм п.284.4. ст. 284 ПК України з моменту набуття ними чинності без укладання додаткових угод до договорів оренди земель державної чи комунальної власності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З огляду на встановлені судом обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням особливостей статусу та правового режиму об`єкту оренди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОБУД" до Рівненської обласної державної адміністрації про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок.

У відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.01.2021.

Суддя С. О. Турчин