-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 344/5654/19
Провадження № 22-з/4808/65/20
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С.О.
Суддя-доповідач Василишин
ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Василишин Л.В.,
суддів: Горейко М.Д., Максюти І.О.
секретаря Турів О.М.
з участю адвоката Дрогомирецького І.М.,
позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Помазановської О.І.,
розглянувши увідкритому судовомузасіданні заявупредставника ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 проухвалення додатковогорішення вчастині відшкодуваннясудових витратпо справіза позовомГоловного управлінняДержпродспоживслужби вІвано-Франківськійобласті вінтересах ОСОБА_4 до ТзОВ ОазісТревел Україна,ФОП ОСОБА_2 ,ПрАТ ТКАйТІ-турпро захистправ споживача,зобов`язанняповернути коштита відшкодуватиморальну шкодуза ненаданнітуристичні послуги,за апеляційноюскаргою представника ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2020 року,-
в с т а н о в и в:
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20.02.2020 року позов Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_4 до ТзОВ Оазіс Тревел Україна, ФОП ОСОБА_2 , ПрАТ ТК АйТІ-тур про захист прав споживача, зобов`язання повернути кошти та відшкодувати моральну шкоду за ненадані туристичні послуги - задоволено частково.
Розірвано договір про надання туристичних послуг №857493 від 15/03/2018, укладений між ОСОБА_4 та ТзОВ Оазіс Тревел Україна.
Зобов`язано ТзОВ «Оазіс Тревел Україна» повернути ОСОБА_4 27579 гривень за ненадані туристичні послуги та відшкодувати 20000 гривень моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.
24.02.2020 року представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Дрогомирецький І.М. подав клопотання до Івано-Франківського міського суду про відшкодування витрат на правову допомогу та просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 понесені аитрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,0 грн. (том-1, 173-174).
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2020 року заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на ФОП ОСОБА_2 1500 гривень судових витрат на правничу допомогу. В іншій частині вимог відмовлено.
Представник ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 на додаткове рішення суду подав апеляційну скаргу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 задоволено.
Додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ФОП ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) 10 000,0 грн. (десять тисяч гривень) понесених витрат на правову допомогу у даній справі.
05.11.2020 року представник ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, надану у суді апеляційної інстанції. У заяві представник зазначив, що при поданні апеляційної скарги ним надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ФОП ОСОБА_2 поніс та очікує понести, у зв`язку з розглядом вищевказаної справи.
Посилаючись на ч.8 ст.141 ЦПК України ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 4000,0 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
09.11.2020року представник ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав доповнення до заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, у якій зазначив, що при поданні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 1260,0 грн. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03.11.2020 року не було вирішено питання судових витрат в частині судового збору. З наведених підстав заявник просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_2 1260,0 грн. судового збору.
У засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 заяву підтримав, просив її задоволити.
ОСОБА_5 та його представник заяву не визнали, просили відмовити в її задоволенні, оскільки надання правової допомоги не підтверджено належними доказами та стягнення таких витрат суперечить принципу добросовісності та розумності.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяв ОСОБА_3 з наступних підстав.
Згідно пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частина третя стаття 133 ЦПК України).
Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Таким чином, в розумінні наведеної норми законодавець передбачив, що сплаті підлягає компенсація витрат адвоката, яка встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Так, згідно статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (в тому числі і витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката), покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані:
- договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);
- документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Така ж позиція висловлена Верховним Судом і у Постанові ВС від 09 червня 2020 року по справі № 466/9758/16-ц провадження № 61-39474св18, Постанові ВС від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).
Відповідно до ст.12, ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76).
Статтями 77,78,79,80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів)
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Встановлено, що в суді апеляційної інстанції представником ФОП ОСОБА_2 був адвокат Дрогомирецький І.М.
Як вбачається з апеляційної скарги, адвокат Дрогомирецький І.М. повідомив, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги №2019/6 від 31.10.2019 року сторони домовилися, що вартість послуг про надання правничої допомогиє фіксованою та буде остаточно визначена в акті прийому-передачі наданих послуг, а орієнтовний попередній розрахунок суми судових витрат становить 10000,0 грн. (том-2, а.с.15).
На підтвердження представницьких повноважень адвокатом Дрогомирецьким І.М. надано ордер серії ІФ №079113 від 08.10.2020 року, а також договір №2019/1 про надання професійної правничої допомоги від 06.05.2019 року (а.с.74-76).
Згідно Акта про приймання-передачу послуг за договором №2019/1 про надання професійної правничої допомоги від 06.05.2019 року загальна вартість послуг, наданих адвокатом у суді апеляційної інстанції складає 4000,0 грн., з них: правовий аналіз додаткового рішення Івано-Франківського міського суду від 10.09.2020 року, консультація клієнта щодо оскарження вказаного рішення, формулювання правової позиції 500,0 грн.; підготовка та подання апеляційної скарги 3000,0 грн.; забезпечення участі адвоката у судових засіданнях суду апеляційної інстанції 03.11.2020 року 500,0 грн. (а.с.77).
На підтвердження оплати відповідачем ФОП ОСОБА_2 наданих послуг адвоката представлено платіжне доручення №9 від 04.11.2020 року, з якого вбачається, що платник ФОП ОСОБА_2 оплатив на рахунок отримувача ФОП ОСОБА_3 4000,0 грн. (а.с.78).
Однак, представлені ОСОБА_3 докази не відповідають вимогам ст.ст. 77,78,79,80 ЦПК України, оскільки при поданні апеляційної скарги адвокат зіслався на договір про надання правової допомоги №2019/6 від 31.10.2019 року, в той час як представив суду договір про надання професійної правничої допомоги від 06.05.2019 року (том-2, а.с.74) та не спростував вказаної обставини у належний спосіб.
До заяви долучено кольорову копію платіжного доручення №9 від 04.11.2020 року не засвідчену належним чином. Запис у платіжному дорученні- «проведено банком» вчинено звичайним записом без підтвердження банківським штампом.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальностіадвокатських витрат(встановленняїхньої дійсностіта необхідності),а такожкритерію розумностіїхнього розміру,виходячи зконкретних обставинсправи тафінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Стороною позивача заявлено про неспівмірність заявлених витрат обсягу наданих послуг.
Оцінюючи заявлений адвокатом Дрогомирецьким І.М. розмір наданих послуг у спірному випадку (4000,0 грн.) виходячи з положень статті 137 ЦПК України та практики ЄСПЛ, апеляційний суд вважає його необгрунтованим, з огляду на те, що адвокатом надавався юридичний супровід в суді апеляційної інстанції з приводу оскарження додаткового рішення суду першої інстанції в частині тих же витрат на правову допомогу. На думку суду, обгрунтовуючи необхідність скасування додаткового рішення суду в частині стягнення правової допомоги , адвокат користувався власними знаннями та досвідом з приводу власної професійної діяльності, тому викладені в Акті витрати на підготовку такої скарги та участь в суді за обсягом фінансових вкладень не відповідають заявленій сумі 4000грн.
Враховуючи те, що судом задоволено апеляційну скаргу про стягнення правової допомоги в розмірі 10000 грн., зважаючи на предмет спору та значення даної справи для сторін, також те, що подання та обгрунтування заяви стосується професійної діяльності самого адвоката, підстави для стягнення правової допомоги за розгляд справи в суді апеляційної інстанції відсутні.
Щодо заяви ОСОБА_3 в частині стягнення з позивача ОСОБА_4 оплаченого відповідачем ФОП ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 10.09.2020 року у розмірі 1260 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Правові засади стягнення судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України «Про судовий збір».
Стаття 1 Закону України "Про судовий збір" визначає поняття судового збору, як збору, що справляється по всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом.
Стаття 3 Закону визначає як загальний перелік об`єктів справляння судового збору, так і процесуальні документи, за подання яких до суду збір не сплачується.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 3 цього Закону судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення.
Разом з тим, у наведеному переліку прямо не визначено, що судовий збір не сплачується і за подання апеляційної чи касаційної скарги на додаткове судове рішення.
Аналіз наведених норм вказує на те, що такий підхід законодавця обумовлений тим, що ухваленню судового рішення за позовною заявою або заявою процесуального характеру передує стадія відкриття відповідного провадження, на якій суд зобов`язаний перевірити повноту сплати судового збору у відповідності до вимог закону в залежності від обсягу та характеру вимог та/або ціни позову.
За правилами ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
У постанові від 20.12.2019 року справа №240/6150/18, провадження №К/9901/21650/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при апеляційному оскарженні додаткових судових рішень, якими вирішено питання про судові витрати, судовий збір не сплачується, оскільки розмір судового збору при поданні позову не залежить від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат. Вказане питання не є самостійними позовними вимогами в розумінні процесуального законодавства України та не входить до ціни позову, тому не підлягає оплаті окремо при зверненні до суду із позовом або відповідною заявою, передбаченою процесуальним законодавством, тобто не є об`єктом справляння судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення №1 від 07.10.2020 року (том-2, а.с.18) за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2020 року ФОП ОСОБА_2 сплатив 1260 грн. судового збору, який згідно закону сплаті не підлягав.
Відповідно до норм наведеного Закону, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, сплачений заявником судовий збір не підлягає розподілу в порядку статті 141 ЦПК України, а повертається згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір на підставі заяви особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
Враховуючи наведене,заява представникаФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 в частиністягнення з ОСОБА_4 на користьФОП ОСОБА_2 1260,0грн.судового зборузадоволенню непідлягає,що непозбавляє платникасудового зборуправа звернутисьдо судуіз відповідноюзаявою впорядку ст. 7 Закону України Про судовий збір.
Керуючись ст.ст.141, 270, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в:
В задоволенні заяви представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення в частині відшкодування судових витрат по справі за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_4 до ТзОВ Оазіс Тревел Україна, ФОП ОСОБА_2 , ПрАТ ТК АйТІ-тур про захист прав споживача, зобов`язання повернути кошти та відшкодувати моральну шкоду за апеляційною скаргою представника ФОП ОСОБА_2 ОСОБА_3 на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 10 вересня 2020 року відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2020 року.
Головуюча: Л.В. Василишин
Судді: І.О. Максюта
М.Д. Горейко
скопійовано
-
скопійовано
-
