Справа № 215/4054/20

2/215/581/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Квятковського Я.А.

за участю: секретаря - Пономаренко М.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника третьої особи - Доценко Т.Ю.

розглянувши в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я при виконанні трудових обов`язків, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,-

ВСТАНОВИВ:

14.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до управління виконавчої дирекції Фонду про відшкодування моральної шкоди у розмірі 70845 грн. , заподіяної працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я при виконанні трудових обов`язків.

В обґрунтування вказує, що перебуваючи у трудових відносинах з ПрАТ «ПівнГЗК» та працюючи на посаді машиніста насосних установок, 29.04.2001 близько 23 години з вини роботодавця, знаходячись на майданчику обслуговування труб натягнення насоса 8 Гр-8 №24 дільниці подріблення Рудозбагачувальної фабрики №1, ОСОБА_1 впав з висоти. Унаслідок нещасного випадку отримав тілесні ушкодження у вигляді : кататравма, компресійний перелом тіла 4 хребця 1ст., перелом лонної кітки зліва, травматичний шок І-ІІ ступенів, що підтверджується Актом №7/9 про нещасний випадок. Причиною нещасного випадку визнано неякісне проведення інструктажу посадовими особами підприємства .

Висновком ЛТЕК від 05.12.2001 року позивачу первинно було встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. У подальшому при переоглядах 04.02.2004, 22.01.2003, 09.02.2005, 01.02.2006, 06.02.2008, 05.02.2009, 03.02.2010, 26.01.2011, 27.11.2012, 18.12.2013, 09.12.2015 року позивачу було встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. Згідно довідки МСЕК від 07.12.2017 позивачу установлено 15 % втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва - безстроково.

Трудовим каліцтвом йому завдано моральну шкоду, котра полягає в тому, що від моменту отримання травми та по теперішній час немає жодного дня, щоб отримана травма не давала про себе знати. Врезультаті отриманої травми йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, побуту та відпочинку. Він постійно переживає як фізичні, так і моральні страждання. Через травму порушені нормальні життєві зв`язки, він не може реалізувати своє бажання повноцінно працювати, у зв`язку із чим просить стягнути моральну шкоду у розмірі 70845 грн.

Ухвалою суду від 04.08.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, залучено до участі в справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору ПрАТ «ПівнГЗК» та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін .

Відповідач отримав позовну заяву з додатками, відзив до суду у встановленому законом порядку не подав.

05.11.2020 представник третьої особи Доценко Т.Ю. надала до суду письмові пояснення, в яких проти задоволення позову не заперечувала з урахуванням обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Сукупністю належних, допустимих і достовірних письмових доказів судом встановлено наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 з 1998 р. працював у ПрАТ «ПівнГЗК» та був звільнений у 2020 році, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 40-48).

29.04.2001 з позивачем стався нещасний випадок на виробництві - падіння з висоти, про що складено акт № 7/9 (а.с.22-25). Згідно даного акта встановлено вину посадових осіб ПрАТ «ПівнГЗК» внаслідок неякісного проведення інструктажу.

Внаслідок нещасного випадку позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді : кататравма, компресійний перелом тіла 4 хребця 1ст., перелом лонної кітки зліва, травматичний шок І-ІІ ступенів, що підтверджується виписними епікризами, виписками (а.с. 26-39).

Висновком ЛТЕК від 05.12.2001 року позивачу первинно було встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. У подальшому при переоглядах 04.02.2004, 22.01.2003, 09.02.2005, 01.02.2006, 06.02.2008, 05.02.2009, 03.02.2010, 26.01.2011, 27.11.2012, 18.12.2013, 09.12.2015 року позивачу було встановлено 15% втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. Згідно довідки МСЕК від 07.12.2017 позивачу установлено 15 % втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва - безстроково (а.с.10-21).

Судом не було відхилено жодного доказу наданого позивачем.

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч.4 ст. 43, ч.1 ст. 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

У даному випадку право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з 05 грудня 2001 року - дня первинного встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності .

Частинами 1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК від 05 грудня 2001 року ОСОБА_1 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

У даному випадку встановлена вина підприємства в ушкодженні здоровя позивача, що свідчить про наявність причинно-наслідкового звязку між шкодою та діями роботодавця, за якого несе відповідальність Фонд.

Відповідно до п.4.1 рішення Конституційного Суду України № 1-9/2004 від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

За даних обставин, доведеність факту втрати професійної працездатності ОСОБА_1 на 15% при первинному огляді та в подальшому безстрокової втрати працездатності, зміни життєвого укладу, що вимагає додаткових зусиль для організації життя (свідченням чому є виписні епікризи, виписки з актів оглядів МСЕК), свідчать, на думку суду, поза розумним сумнівом про доведеність факту спричинення позивачу моральної шкоди та наявність підстав для її стягнення в судовому порядку.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує характер отриманої позивачем травми внаслідок нещасного випадку, втрату професійної працездатності в розмірі 15 %, глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача.

Виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров`я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 45 000 грн.

Згідно положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно до ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, а частка задоволених вимог від первинно заявлених становить 63,51% відсотків, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України судовий збір підлягає частковому стягненню з відповідача на користь держави пропорційно до задоволених вимог в сумі 533,99 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141,259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області судовий збір на користь держави у розмірі 533,99 грн.

В інший частині позову - відмовити.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складання до Дніпровського апеляційного суду через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу.

Повний текст рішення складено і підписано 21 січня 2021 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, місцезнаходження за адресою: 49020, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 93, код ЄДРПОУ 41323962.

Суддя: