Статут Банку та зміни до нього затверджуються вищим органом. (п.9 Статуту)

Згідно з п.10 Статуту рішення вищого органу оформлюються актами Кабінету Міністрів України, проекти яких готуються і вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Мінфіном та не підлягають погодженню з іншими заінтересованими органами.

Пунктом 79 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" визначено, що до виключної компетенції вищого органу належить прийняття рішень щодо:

1) визначення основних (стратегічних) напрямів діяльності Банку та затвердження звітів про їх виконання;

2) схвалення стратегії розвитку Банку, затвердженої наглядовою радою;

3) внесення змін до Статуту;

4) збільшення або зменшення статутного капіталу;

5) призначення та припинення повноважень членів наглядової ради;

6) затвердження умов цивільно-правових договорів, що укладаються з членами наглядової ради, обрання особи, уповноваженої на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради;

7) встановлення розміру винагороди членів наглядової ради, у тому числі заохочувальних та компенсаційних виплат;

8) затвердження положення про винагороду членів наглядової ради, вимоги до якого встановлюються Національним банком;

9) затвердження звіту про винагороду членів наглядової ради, вимоги до якого встановлюються Національним банком;

10) затвердження річного звіту Банку;

11) затвердження заходів за результатами розгляду звіту наглядової ради, зокрема про виконання стратегії розвитку Банку;

12) покриття збитків та розподілу прибутку Банку;

13) затвердження розміру річних дивідендів;

14) затвердження положення про наглядову раду;

15) зміни типу акціонерного товариства, у формі якого існує Банк;

16) емісії акцій, їх дроблення або консолідації;

17) викупу Банком акцій власної емісії;

18) анулювання або продажу викуплених акцій Банку;

19) реорганізації Банку, обрання комісії з реорганізації Банку;

20) ліквідації Банку, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії, ліквідатора) Банку, затвердження ліквідаційного балансу;

21) встановлення критеріїв відбору зовнішнього аудитора Банку;

22) надання згоди на вчинення значного правочину за поданням наглядової ради;

23) надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, відповідно до законодавства та цього Статуту.

Суд зазначає, що за приписами ч.8 ст.7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції вищого органу, не можуть бути передані іншим органам управління державним банком. Вищий орган не має права приймати рішення з питань діяльності державного банку, що не належать до його виключної компетенції. Вищий орган не бере участі в поточному управлінні державним банком.

Одночасно, пунктом 80 статуту Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" також унормовано, що повноваження з прийняття рішень, що належать до виключної компетенції вищого органу, не можуть бути передані іншим органам управління Банку. Вищий орган не має права приймати рішення з питань діяльності Банку, що не належать до його виключної компетенції.

У даному випадку посилання Позивача в якості обґрунтування позовних вимог на загальні норми ст.98 Цивільного кодексу України Суд до уваги не приймає, оскільки зазначена норма є загальною по відношенню до норм Закону України "Про банки і банківську діяльність", яким фактично визначено окремі положення щодо правового регулювання діяльності банків, зокрема, державних. Враховуючи вищевикладене, Суд не приймає до уваги доводи Позивача, що пункти 78,80 Статуту банку суперечать частині 1 статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» та ст. 98 Цивільного кодексу України.

Також Суд зазначає, що рішення вищого органу оформлюються актами Кабінету Міністрів України, проекти яких готуються і вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, і не підлягають погодженню з іншими заінтересованими органами. (ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність") Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України №712 від 14.08.2019 року оформлює рішення єдиного акціонера Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк". В той же час, у судовому порядку недійсним може бути визнано рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи, а не протокол загальних зборів. Протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами, і не є актом за змістом статті 20 ГК України. Тому господарські суди мають відмовляти в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним протоколу загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи. (п.2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» №4 від 25.02.2016 року)

Відповідно до статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття. Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення. Акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених частиною першою статті 68 цього Закону питань виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.

Таким чином, Суд звертає увагу, що оскільки Позивачем оскаржується рішення вищого органу, яке оформлене актом Кабінету Міністрів України, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» правом на оскарження такого рішення наділений лише акціонер, яким Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк» не є.

Відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів та інших керівних органів юридичної особи виступає сама юридична особа. Відповідачем у справі про визнання недійсним статуту, його частини або змін до нього є господарське товариство, а не його учасники. Тому залучення господарським судом до участі у справі про визнання недійсним статуту господарського товариства учасників цього товариства не є обов`язковим. (п.п.2.7, 5.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» №4 від 25.02.2016 року) В даному випадку позов заявлений до Кабінету Міністрів України, який виконує функції вищого органу товариства, що свідчить про те, що Відповідачем права та законні інтереси порушено не було, що виключає наявність підстав для застосування судового захисту у обраний позивачем спосіб.

З приводу посилання Позивача на невідповідність п.п.79, 101 Статуту та п. 114 Положення про Наглядову раду акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", Суд зазначає, що відповідно до норм Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових договорів, трудових договорів (контрактів), що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання договорів (контрактів) з членами наглядової ради (п.17 ч.1 ст. 33), яка кореспондується з вимогами Закону України «Про банки і банківську діяльність». Враховуючи викладене, Суд не приймає до уваги вказані доводи Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк», оскільки останнім не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження невідповідності оскаржуваних положень Статуту та Положення про Наглядову раду акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" вимогам чинного законодавства України.

В той же час, Суд зазначає, що Позивачем у даній справі є Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк», яка обґрунтовує свої заявлені позовні вимоги порушенням прав Позивача на участь в управлінні АТ КБ «Приватбанк», зокрема, шляхом звернення до власника з вимогою про звільнення керівника в разі порушення ним трудового та профспілкового законодавства.

Суд зазначає, що зі змісту ст.39 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що призначення і звільнення голови та членів правління банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту належить до виключної компетенції ради банку, а тому Суд не приймає до уваги вказані доводи Позивача в обґрунтування наявності порушеного права профспілки.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України та зобов`язання останнього розірвати трудовий договір, повинно бути доведено суду наявність у Відповідача певного обов`язку та його невиконання, внаслідок якого порушено права та законні інтереси Позивача.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Відповідно до статті 1 Закону України професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання);

первинна організація профспілки - це добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.

Метою створення професійної спілки є здійснення представництва та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (стаття 2 Закону № 1045-XIV).

Згідно зі статтею 19 Закону України профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.

Стаття 25 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об`єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.

Статтею 243 Кодексу законів про працю України закріплено, що держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об`єднаннями громадян.

У розумінні ст. 252-1 КЗпП України усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, утворюють трудовий колектив підприємства.

Отже, в основу поняття "трудовий колектив", представництво інтересів якого здійснюють саме профспілки, законодавець поклав форми, що засновані виключно на трудових та пов`язаних з ними соціально-економічних відносинах.

Отже, трудовий колектив не має статусу юридичної особи, відтак і не наділений самостійною процесуальною правоздатністю у розумінні сучасних норм права.

Водночас, трудовий колектив, як вже неодноразово зазначалося вище, складають працівники підприємства, права та інтереси яких і представляє профспілка згідно з приписами ст.25 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Стаття 19 цього ж Закону наділяє профспілки правом представництва інтересів своїх членів під час реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів. При цьому, у питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

Тобто профспілка наділена правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права чи інтересу необмеженого кола осіб, не переслідуючи при цьому власного інтересу.

Відповідно до Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", затвердженого протоколом №1 від 19.07.2019 року позачергових загальних зборів членів Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" є добровільною неприбутковою громадською організацією, яка створена відповідно до вимог чинного законодавства України і об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою захисту їх трудових та соціально - економічних прав та інтересів. (т.1 а.с.230-236)

Згідно з п.2.1 Статуту метою Профспілки є захист трудових та соціально - економічних прав та законних інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".

Відповідно до пункту 2.2. Статуту завданням Профспілки є: представництво членів Профспілки перед роботодавцем та Адміністрацією AT «КБ «Приватбанк», а також в інших державних органах та органах місцевого самоврядування, в судах та правоохоронних органах для захисту їх трудових та соціально-економічних прав та законних інтересів; участь у розробленні та здійсненні правил внутрішнього трудового розпорядку Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»; підготовка та затвердження нормативно-правових актів, які стосуються регулювання трудових, соціальних, економічних відносин між працівниками та Адміністрацією Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», тобто роботодавцем; внесення пропозицій керівним органам та роботодавцю - AT «КБ «Приватбанк» про прийняття або внесення змін до внутрішніх нормативно-правових актів, які регламентують трудові права та обов`язків членів Профспілки; розроблення та укладання колективного договору або погодження з Роботодавцем форм і систем оплати праці, норм праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) або територіальними угодами; здійснення громадського контролю за виплатою заробітної плати» додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов; проведення незалежної експертизи умов праці, а також об`єктів виробничого призначення, що проектуються» будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них; участь у розробці проектів відомчих рішень, що зачіпають інтереси членів Профспілки; організація поліпшення умов службової діяльності членів Профспілки, їх побуту, відпочинку, медичного обслуговування, культурно-масових і спортивно-масових заходів, надання допомоги сім`ям членів Профспілки; надання членам Профспілки правової допомоги, проведення методичної роботи, спрямованої на кваліфікований захист індивідуальних і колективних прав та інтересів членів Профспілки.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", Суд зазначає, що метою створення вказаної Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" є захист трудових та соціально - економічних прав та інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".

Проте, предметом позову у даній справі є визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року №712 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №594"; визнання протиправними та нечинними пунктів Статуту Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"; визнання протиправними та нечинними пунктів Положення про Наглядову Раду; зобов`язання Кабінету Міністрів України затвердити Статут Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та Положення про Наглядову Раду Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в редакції, яка буде відповідати вимогам закону, які не пов`язані з захистом трудових та соціально - економічних прав та інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк". Вказані вимоги Позивача жодним чином не направлені на захист порушеного права чи інтересу необмеженого кола осіб, оскільки в даному випадку профспілка переслідує власний інтерес.

Крім того, Суд зазначає, що як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" зареєстрована 19.06.2019 року, номер запису: 12241020000090882. Третя особа -2 у своїх поясненнях зазначала, що у банку створено та зареєстровано більше 20 профспілкових організацій, включаючи Всеукраїнську професійну спілку працівників Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк, та 19 організацій такої профспілки з різним статусом.

Згідно з ч.1 ст. 20 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки, їх організації та об`єднання ведуть колективні переговори, укладають колективні договори, генеральну, галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди від імені працівників у порядку, встановленому законом.

Колективний договір - це основний інструмент захисту забезпечення прав та інтересів працівників. Він укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавця.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Стаття 12 КЗпП України визначає сторін колективного договору, згідно з якою колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання відповідно до статті 14 КЗпП України регулюються Законом України «Про колективні договори і угоди».

Згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про колективні договори і угоди" у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.

Як визначено в рішення Конституційного Суду України від 29.10.1998 року у справі №14-рп/98 <…> Поняттям "професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації", яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди <…>.

Суд зазначає, що Позивач має статус первинної профспілкової організації та об`єднує осіб, які працюють в АТ КБ "ПриватБанк", проте в матеріалах справи відсутні жодні належні, допустимі та достовірні докази в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження укладання колективного договору, а тому така профспілкова організація не має відповідних повноважень, що можуть виникати з такого колективного договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року по справі № 201/10081/19.

Що стосується посилання Відповідача та Третьої особи - 2 Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/9010/17, то Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.01.2020 зазначила, що у цій постанові вирішувалося лише питання щодо юрисдикції спору, а висновки щодо суті правовідносин не викладалися (п. 5.2.5 цієї постанови).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" наділена правом на звернення до суду з метою захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, проте не наділена правом на звернення до суду з вказаним позовом, який направлений на захист свого власного інтересу. Крім того, Судом встановлено, що оскільки матеріали справи не містять доказів укладення колективного договору між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони, а тому така профспілкова організація не має відповідних повноважень, що можуть виникати з такого колективного договору.

Також Суд зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року №712 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №594", а також оспорювані Позивачем пункти Статуту Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Положення про Наглядову раду Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» жодним чином не порушують права й охоронювані законом інтереси Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" з урахуванням й того, що Позивач не є носієм корпоративних прав Третьої особи - 2. Так, при зверненні до суду з вказаним позовом Позивачем жодним чином не обґрунтовано в чому полягає порушення прав й законних інтересів членів Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", а також яким чином вказані оскаржувані положення регулюють та впливають на правовідносини діяльності професійних спілок. Відсутність порушення прав та законних інтересів Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

За таких підстав, оскільки підставою для звернення до Суду є наявність порушеного права, яке здійснюється особою, котрій це право належить, з метою його захисту, в даному випадку за відсутності порушеного права Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року №712 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №594", за захистом якого останнє звернулось до суду з вказаним позовом, Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" в частині визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року №712 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №594"; визнання протиправними та нечинними підпункту 6 пункту 79, абзац 2 пункту 80, пунктів 78, 101 Статуту Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 №712 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №594"; визнання протиправними та нечинними пунктів 18, 19, 114, 115, 116 Положення про Наглядову Раду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року №712 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №594". Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги Позивача в частині зобов`язання Кабінету Міністрів України затвердити Статут Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та Положення про Наглядову Раду Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в редакції, яка буде відповідати вимогам закону: a. не буде обмежувати право Кабінету Міністрів України, як представника держави - власника Банку - приймати будь-які рішення щодо діяльності Банку; б. будуть передбачати обов`язковість вступу членів Наглядової Ради в трудові правовідносини з державою, як власником Банку, як похідні вимоги від основного зобов`язання, в задоволенні якого було відмовлено.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи, виходячи з меж заявлених позовних вимог, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови, визнання нечинними окремих положень статуту і положення, зобов`язання вчинити певні дії є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо розміру матеріальної шкоди) залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови, визнання нечинними окремих положень статуту і положення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22 січня 2021 року.

Суддя О.В. Чинчин