РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/14342/19

Пров. №2/766/3476/21

12 січня 2021 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі: головуючий суддя Ус О.В., секретар судового засідання Казеєва Ю.В., з участю позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Варняк Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту припинення особистих та майнових відносин подружжя, визнання квартири об`єктом права особистої приватної власності,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт припинення особистих та майнових відносин з ОСОБА_2 з листопада 2005 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права особистої приватної власності; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову вказала, що у червні 2019 року вона мала намір розпорядитися своєю квартирою та продати її, для чого звернулася до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Маковецької О.А. з правовстановлюючими документами, однак, 03.07.2019 року отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя згідно ст. 60 СК України, з тих підстав, що квартира була придбана 17.05.2006 року, а реєстрація розірвання шлюбу з колишнім чоловіком сталася 27.10.2006 р. Вказала, що шлюб з відповідачем розірвано 24.02.2006 року рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона, свідоцтво про розірвання шлюбу видане 27.10.2006 р. Вважає, що спірне нерухоме майно є її особистою приватною власністю, і тому, вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав. Вказала, що шлюбні відносини з відповідачем припинилися з листопада 2005 року, тобто ще до подання позову про розірвання шлюбу, в тому числі і в період з дати розірвання шлюбу судом до дати державної реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. На початку травня 2006 року відповідач зібрав свої речі та виїхав на постійне місце проживання до своїх батьків. 17.05.2006 року вона за свої особисті кошти придбала спірну квартиру, при укладенні договору купівлі-продажу згода колишнього чоловіка нотаріусом не вимагалася. Грошові кошти на придбання квартири є її особистими коштами і з`явилися внаслідок продажу її особистої приватної власності - трикімнатної квартири АДРЕСА_2 за ціною 136350,00 грн., вчиненого нею 16.05.2006 р., тобто за один день до придбання спірної квартири. В п. 4 договору вказано, що відчужувана квартира є особистою приватною власністю на підставі договору дарування від 12.12.1992 р., згода відповідача на продаж даної квартири не вимагалася. З огляду на вказане, вважає, що спірна квартира є її особистою приватною власністю.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 08.08.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено судовий розгляд.

22.11.2019 року позивачкою подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 25.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду за суттю, вирішено питання про виклик свідків.

В судовому засіданні 04.03.2020 р. позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити. Позивачка вказала, що відповідач після розірвання шлюбу виїхав зі спірної квартири на інше місце проживання.

Відповідач в судовому засіданні 04.03.2020 р. вказав, що позов не визнає, з квартири не виїжджав, розлучення було фіктивним для того, щоб обміняти квартиру. Вони проживали разом з 17.02.1989 року по березень 2019 року. Квартира по АДРЕСА_3 була подарунком матері позивачки, однак, він її виплачував.

Відповідач в судове засідання 12.01.2021 р. повторно не з`явився про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином 18.11.2020 року, про причину неявки не повідомив. Від представника позивача адвоката Орловцевої М.О. надійшла заява про відкладення розгляду справи через необхідність ознайомлення з матеріалами справи.

Суд ухвалив завершити розгляд справи у відсутність відповідача, оскільки ним надані пояснення по суті позову в судовому засіданні 04.03.2020 року, а його подальші процесуальні дії свідчать про зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи за суттю: так, відповідач у березні та квітні 2020 року направляв суду заяви про відкладення розгляду справи через оголошення карантину, у серпні про затвердження мирової угоди, яку позивач з ним не укладала та з умовами якої не погоджувалася; 16.11.2020 року уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Горощенко Л.В., якою подано клопотання про відкладення судового засідання 18.11.2020 року для її ознайомлення з матеріалами справи, обговорення мирової угоди та підготовки зустрічного позову; 11.01.2021 року укладав договір з адвокатом Орловцевою М.О., тобто за день до судового засідання. Зазначені дії у їх сукупності суд визнає зловживанням стороною відповідача процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи за п.1 ч.2 ст. 44 ЦПК України, а повторна неявка належно повідомленого відповідача в судове засідання є підставою для розгляду справи у його відсутність на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України.

Допитаний в судовому засіданні 17.08.2020 р. в якості свідка ОСОБА_3 суду пояснив, що позивачку та відповідача знає більше тридцяти років, є його друзями. ОСОБА_4 розлучилася з ОСОБА_5 , виписала його з квартири на ОСОБА_6 , продала цю квартиру та придбала квартиру по АДРЕСА_4 . Вказане йому відомо, оскільки він допомагав перевозити речі позивачки та робив у спірній квартирі ремонт, вона там проживала одна. Ці події відбувалися приблизно у 2006 році. Місцезнаходження відповідача йому не відоме, оскільки з ним припинив спілкування ще за кілька років до розлучення сторін, через те, що ОСОБА_5 завдав ОСОБА_4 тілесні ушкодження.

Допитана в судовому засіданні 17.08.2020 р. в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що сторони її колишні сусіди. У 1979 році отримали квартиру, вона проживала на 9 поверсі, а ОСОБА_4 та її батьки на 7 поверсі. ОСОБА_4 дісталась квартира від батьків. Спочатку у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були гарні стосунки, а потім він почав підіймати на неї руку. Вони розлучилися, а ОСОБА_4 продала квартиру, приблизно через рік після того, як припинила проживати з ОСОБА_5 .

Допитана в судовому засіданні 17.08.2020 р. в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснила, що сторони її сусіди, які проживали під її квартирою по АДРЕСА_3 (вона проживала з 1991 року). ОСОБА_4 завжди допомагала їй, а її чоловік спочатку був непоганим, а потім почав сваритися з ОСОБА_4 . Одного разу він побив ОСОБА_4 у під`їзді. У 2005 році він пішов від ОСОБА_4 , але інколи приходив з погрозами, а тому ОСОБА_4 продала квартиру та переїхала у Таврійський мікрорайон. Квартира на Острові раніше належала ОСОБА_4 матері.

Суд, заслухавши вступні слова сторін, допитавши 17.08.2020 р. свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

20 грудня 1992 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_1 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджено дублікатом договору дарування від 12.12.1992 р., посвідченого старшим державним нотаріусом Третьої Херсонської державної нотаріальної контори Бондаренко В.М., зареєстрований у реєстрі за №1-6522 (арк. справи 13-14).

Заочним рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 24.02.2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 17 лютого 1989 року Комсомольським відділом РАГС м. Херсона розірвано (арк. справи 7). Рішення набуло законної сили 07.03.2006 р.

16 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 укладений договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_10 купив трикімнатну квартиру, яка має житлову площу 36,6 кв.м, загальну площу 61,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 . Вказана квартира належить продавцю на підставі Договору дарування, посвідченого 12.12.1992 р. Третьою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-6522, зареєстрованого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 23.03.2006 р. в реєстрову книгу №1 за р. №10, реєстраційний номер 14241534. Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В.Г., зареєстровано у реєстрі за №4054 (арк. справи 12).

Згідно п. 2 вказаного договору, продаж вчинено за 136350,00 грн., які покупець зобов`язується сплатити продавцю на протязі двох банківських днів з моменту нотаріального посвідчення договору.

17 травня 2006 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 придбала трикімнатну квартиру житловою площею 39,3 кв.м, загальною площею 65,8 кв.м, яка розташована АДРЕСА_6 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Зоріною Н.В., зареєстровано у реєстрі за №2007 (арк. справи 9).

Згідно п. 3 вказаного договору, продаж вчинено за 19500 грн., які продавець отримав повністю до підписання цього договору.

Право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 зареєстровано 17.05.2006 р. за ОСОБА_1 , що підтверджено витягом з Державного реєстру правочинів №2392730, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10667343 від 18.05.2006 р. (арк. справи 10-11).

27 жовтня 2006 року Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Херсонського міського управління юстиції ОСОБА_1 видано свідоцтво про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_1 (арк. справи 8).

03 липня 2019 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні такої нотаріальної дії, як посвідчення договору купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 без згоди чоловіка ОСОБА_2 . Підставою для відмови стало те, що квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 була набута 17.05.2006 р., а шлюб розірвано з ОСОБА_2 Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану м. Херсона 27.10.2006 року, про що складено актовий запис №495. Для відчуження квартири (нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя згідно ст. 60 СК України) необхідно надати згоду ОСОБА_2 , справжність підпису на такій згоді повинна бути нотаріально засвідчена (арк. справи 6).

Відповідно до ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це пов`язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише реєстрація шлюбу, а й дійсні відносини чоловіка та дружини. Якщо цього немає і чоловік та дружина фактично не складають однієї сім`ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя в зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Не зважаючи на те, що ч. 1 ст. 256 ЦПК України не передбачає встановлення факту, що має юридичне значення, окремого проживання подружжя в зв`язку із припиненням шлюбних відносин, відповідно до ч. 2 вказаної статті в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не встановлено іншого порядку їх встановлення.

Оскільки від встановлення факту окремого проживання подружжя в зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин залежить виникнення в кожного з подружжя право особистої чи спільної сумісної власності на майно, набуте за час роздільного проживання подружжя, то встановлення такого факту має юридичне значення. В даному випадку встановлення факту окремого проживання сторін вирішується в позовному провадженні одночасно із пред`явленням вимог майнового характеру.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка зазначила, що шлюб між ними розірвано 24 лютого 2006 року, а свідоцтво про розірвання шлюбу видано 27.10.2006 року, у вказаний період вони з чоловіком не проживали однією сім`єю.

Відповідно до ст.ст. 3, 32, 36, 55 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно; шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Чинне законодавство не містить норми, яка безумовно зобов`язує подружжя проживати разом.

За ч.2 ст. 114 СК України (редакція на час ухвалення рішення про розірвання шлюбу) у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

За ч.1 ст. 115 СК України (в редакції на день набрання рішенням про розірвання шлюбу законної сили) розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка. За ч.1 ст. 116 СК України після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб.

Тобто, шлюб між сторонами припинено через його розірвання судом за ч.2 ст. 114 СК України - 07 березня 2006 року.

Таким чином придбання позивачкою квартири АДРЕСА_1 16.05.2006 року відбулося у період, коли шлюб з ОСОБА_2 був припинений за рішенням суду, але припинення шлюбу не було зареєстрованого в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Зазначене надає підстави дійти висновку, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Крім того, слід зазначити, що квартира АДРЕСА_2 , яку позивачка продала 16.05.2006 року не є спільним майном подружжя, оскільки твердження відповідача, що квартира була фактично куплена та він особисто виплачував за неї кошти не підтверджена належними та допустимими доказами на час розгляду справи договір дарування від 12.12.1992 року не визнаний удаваний, недійсним тощо.

За приписами ч.1 ст. 24 КпШС (редакція на час отримання квартири по АДРЕСА_3 за договором дарування) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Аналогічні вимоги містить і Сімейний Кодекс України п.2 ч.1 ст. 57 СК України майно набуте на підставі договору дарування є особистою приватною власністю подружжя.

За п.3 ч.1 ст. 57 СК України майно, набуте дружиною за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, є особистою приватною власністю дружини.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що спірна квартира була придбана за особисті кошти позивачки ОСОБА_1 , які були нею отримані від продажу власної квартири за договором купівлі-продажу від 16.05.2006 р., за ціною, яка значно перевищувала вартість спірної квартири. Крім того, за приписами ч.2 ст. 114 СК України на момент придбавання спірної квартири шлюб між сторонами був припинений, несвоєчасна реєстрація розірвання шлюбу в органах РАЦС невірно трактована, як нотаріусом, яка відмовила 03.07.2019 року у реєстрації договору купівлі-продажу спірної квартири, так і відповідачем ОСОБА_2 , який не визнає факт особистої приватної власності на квартиру позивачки.

Суд вважає неприйнятними посилання відповідача ОСОБА_2 на фіктивність розірвання шлюбу та про його фактичне спільне проживання, як чоловіка та жінки з позивачкою до березня 2019 включно у спірній квартирі, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що він з 07.03.2006 року, тобто після припинення шлюбу з позивачкою за рішенням суду, поживав з позивачкою однією сім`єю, не перебували у шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі та спірна квартира, була набута ними за час спільного проживання (ст. 74 СК України), внаслідок чого до спірного майна могли би бути застосовані положення глави 8 Сімейного Кодксу.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.

Рішення в повному обсязі складено 21 січня 20210 року.

На підставі викладеного, ст.ст. 6-13, 81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрвана за адресою: АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ) про встановлення факту припинення особистих та майнових відносин подружжя, визнання квартири об`єктом права особистої приватної власності задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом особистої приватної власності дружини ОСОБА_1 .

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768,40 грн.

Встановити строк для подання доказів щодо понесених судових витрат ОСОБА_1 (крім суми сплаченого судового збору), про що заявлено адвокатом Варняк Н.С., протягом 5 днів, тобто до 18 січня 2021 року включно, оскільки останній день припадає на вихідний. У разі неподання такої заяви протягом встановленого судом строку заява залишається без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженняякщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Херсонського апеляційного суду або через Херсонський міський суд Херсонської області, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. В. Ус