Справа № 263/10570/20

Провадження № 2-о/263/461/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2021 року м. Маріуполь Донецької області

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Федоренко Т.І., при секретарі Диміч Т.М., розглянувши у відритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Обставини справи.

08 жовтня 1960 року ОСОБА_1 уклала шлюб зі ОСОБА_6 . Під час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_7 .

26 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклади договір довічного утримання (догляду) із сином ОСОБА_7 , посвідченого державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори Мудрою О.М. 26 червня 2006 року за реєстровим № 5-1296.

Згідно вказаного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зобов`язались передати у власність ОСОБА_7 належну їм квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого останній взяв на себе зобов`язання надавати ОСОБА_1 та ОСОБА_6 довічне необхідне харчування, одяг, побутові послуги, забезпечувати надійний догляд та необхідну допомогу, надавати інші види матеріального забезпечення та догляду, лікувальними засобами, медичною допомогою та інше, яке визначене у п. п.5,6 Договору.

Перші роки після укладення Договору ОСОБА_7 дійсно надавав їм допомогу, проте в останні роки перестав надавати ОСОБА_1 та ОСОБА_6 необхідну допомогу в повному обсязі, а саме: не надавав побутові послуги, не забезпечував їх радіо-, телевізійним, телефонним зв`язком, друкарськими засобами, лікувальними засобами, медичною допомогою, тощо.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 09 вересня 2015 року, актовий запис № 2064. ОСОБА_6 заповіт за життя не складав.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є: його жінка - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_7

ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована разом з ОСОБА_6 у спірній квартирі. Їх син ОСОБА_7 спадщину після ОСОБА_6 не прийняв, з ним не проживав та не був зареєстрований, із відповідною заявою до нотаріуса не звертався.

Таким чином, після смерті ОСОБА_6 . ОСОБА_1 була єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину після його смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_3 набувач за договором довічного утримання (догляду) - ОСОБА_7 також помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 29 листопада 2019 року, актовий запис № 1144. ОСОБА_7 заповіт за життя не складав.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є: мати - ОСОБА_3 , діти - ОСОБА_2 , неповнолітня ОСОБА_4 , в особі її законного представника ОСОБА_3 , які 23 квітня 2020 року подали відповідну заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Матвєєвій В.О., проте ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відмовились від договору довічного утримання, обов`язки набувача за договором не виконують та ніколи не виконували.

Так, спірна квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала: 1/2 частина - ОСОБА_1 та 1/2 частина - померлому ОСОБА_6 , після якого вона фактично прийняла спадщину за законом.

Позивач просить розірвати договір довічного утримання від 26 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 із ОСОБА_7 , у зв`язку з тим, що останній не виконував належним чином та у повному обсязі умови даного договору та просила визнати за нею права власності в цілому на кв. АДРЕСА_1 .

Рух справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 14 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено до розгляду по суті. Роз`яснено відповідачам право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 26 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від15 січня 2021 року позовні вимоги в частині визнання на Ѕ частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за правом спадкування після смерті ОСОБА_6 та вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності в цілому на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ., залишені без розгляду.

Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Алексєєнко В.О. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги щодо розірвання договору довічного утримання підтримує та просить їх задовольнити.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю, проти розірвання договору довічного утримання не заперечує.

Від відповідача ОСОБА_3 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю, проти розірвання договору довічного утримання не заперечує.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позовні вимоги в частині розірвання договору довічного утримання в частині умов договору щодо утримання (догляду) позивача повинні бути задоволені з наступних підстав.

Так, відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 26 червня 2006 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (ВІДЧУЖУВАЧІ) передали у власність ОСОБА_7 (НАБУВАЧУ) належну їм на праві спільної сумісної власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого, ОСОБА_7 зобов`язався відчужувачам довічно їх утримувати, надавати їм необхідне харчування, одяг побутові послуги, забезпечувати надійний догляд та необхідну допомогу, а разі виникнення потреби надавати їм інші види матеріального забезпечення.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 09 вересня 2015 року, актовий запис № 2064.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача, таким чином договір довічного утримання щодо умов догляду стосовно ОСОБА_6 припинився у зв`язку із смертю останнього.

29 листопада 2019 року набувач за договором довічного утримання (догляду) - ОСОБА_7 також помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 29 листопада 2019 року, актовий запис № 1144. Заповіту під час життя ОСОБА_7 не складав.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є: мати - ОСОБА_3 , діти - ОСОБА_2 , неповнолітня ОСОБА_4 , в особі її законного представника ОСОБА_3 .

Згідно вимог ч.1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Таким чином після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , вартістю станом на 19 серпня 2020 року згідно звіту про результати незалежної експертної оцінки вартості нерухомого майна, 160 100 грн. без ПДВ, а також виникли обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду) у частині виконання умов договору довічного утримання (догляду) стосовно позивача ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_7 23 квітня 2020 року спадкоємці подали відповідну заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Матвєєвій В.О., проте ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 відмовились від договору довічного утримання, обов`язки набувача за договором не виконують та ніколи не виконували.

Відповідно до п. 9 Договору довічного утримання від 26 червня 2006 року у разі смерті одного із співвласників квартири, що була відчужена ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов`язання набувача відповідно зменшується. У разі смерті набувача обов`язки за цим договором переходять до його спадкоємців до яких перейшло право власності на квартиру, котра була відчужена відчужувачами. При відсутності у набувача спадкоємців або при їх відмови від цього договору довічного утримання, квартира, що відчужена за умовою довічного утримання, повертається відчужувачам.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку визначеним цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспрорюванихправ, свобод чи інтересів.

За правилами ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Також, кожний має право звернутися до суду за захистомсвого особистого немайного або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Частиною першою-другою статті 746 ЦК України визначено, що сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач.

У статті 749 ЦК України закріплено обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду). У такому договорі можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).

За договором довічного утримання дією, яку має вчинити набувач, є довічне забезпечення відчужувача утриманням або доглядом (ст. 744 ЦК України). Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Договір довічного утримання служить однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок недієздатності.

Відповідно до ст. 755 ЦК України на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

На підставі ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати , зроблені набувачем на утримання відчужувача, не підлягають поверненню.

У відповідності до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Отже правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Як зазначає ст. 611 ч.1 п.1 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Стаття 206 ЦПК України визначає що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позову.

Відповідачі визнали позовні вимоги про розірвання договору довічного утримання і згодні на його розірвання, а позивач наполягає на заявлених вимогах, суд вважає можливим розірвати договір довічного утримання від 26 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , посвідчений державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори Мудрою О.М., зареєстрований у реєстрі № 5-1296, в частині умов договору щодо утримання (догляду) ОСОБА_1 та визнати право власності на майно, яке було нею передане, а саме 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Керуючись, ст.ст.5,6,10,88,107,130,208,215 ЦПК України, ст.ст.755,756 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , про розірвання договору довічного утримання, визнання права власності -задовольнити.

Розірвати договір довічного утримання (догляду) укладений 26 червня 2006 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_7 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 ,з іншої сторони, посвідчений державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори Мудрою О.М. 26 червня 2006 року, зареєстрований в реєстрі за № 5-1296, в частині умов договору щодо утримання (догляду) ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на Ѕ частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Т.І.Федоренко.