Справа № 222/1002/20

Провадження № 2/222/31/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року Володарський районний суд Донецької області у складі:

судді Доценко С.І.,

за участі секретаря Болбат Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Нікольське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ», третя особа: Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, про захист прав споживача,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ», третя особа: Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, про захист прав споживача та просила суд визнати недійсним індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №3380215375 укладений між сторонами в частині пені п.1.3 договору) в розмірі що суттєво перевищує справедливий розмір пені , яким вони вважають 0.3 % за кожен день прострочення

В обґрунтування позову зазначила, що 21.01.2020 нею було укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 3380216665/215375. Лише після отримання цього договору, а точніше лише його індивідуальної частини, позивач дізналася, що за користування кредитом вона зобов`язана сплатити ТОВ «ГОУФІНГОУ» 675,25% річних від суми кредиту (пункт 1.3 Договору), що на її думку є явно несправедливими умовами договору.

На її думку під час формування заявки на кредит відповідачем була прихована інформація про реальну річну ставку, а визначена лише щоденна відсоткова ставка у розмірі 1,85 % на день, що створювало ілюзію посильності умов договору. Таке замовчування в повній мірі є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в розумінні статті 230 ЦК України замовчування інформації є обманом, що має істотне значення у договорі. Правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними. До них мають бути застосовані, як загальні положення ЦК України про зобов`язання та договір, так і приписи ч. 2 ст. 627 ЦК України, щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживача. Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В ч. ч. 3,4 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не вичерпним. При цьому, п. 4 ч. 1 ст. 21 ЗУ № «Про захист прав споживачів» встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Таким чином, відповідач умисно вплинув на вибір користувача укласти договір, так як приховав відомості про реальну річну процентну ставку по кредиту. Тому позивач просить суд визнати індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту №3380216665/215375 від 21.01.2020 недійсною.

Ухвалою суду від 06.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися. Представник позивача ОСОБА_2 подала до суду заяву в якій зазначила, що на задоволені позовних вимог наполягає та просить су розглядати справу у її відсутність.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились. У встановлений судом термін відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву викладена позиція відповідача, згідно якої відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. При укладенні кредитного договору в електронній формі №3380216665/215375 від 21.01.2020 сторонами дотримано всіх необхідних умов, зокрема, позивач прийняв пропозицію про укладення такого договору та заповнив заявку на сайті відповідача обравши відповідно суму коштів та строк дії договору. Встановлений строк договору -30 днів. Тому, відповідно до п.1,п.7 ч.2 ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» на зазначений договір не є споживчим кредитом і на нього не поширюються положення Закону «Про споживче кредитування». Укладення угоди без заповнення заявки клієнтом є неможливим і саме позивач ініціював укладення такого договору. На сторінці ТОВ «ГОУФІНГОУ» розміщена інформація про підприємство, скановані копії правовстановлюючих документів, фінансові звіт и про діяльність підприємства та пропозиції (оферти) щодо видачі кредитів з правилами їх отримання та повернення. Розміщена інформація на сайті ТОВ «ГОУФІНГОУ» є абсолютно відкритою для невизначеного кола осіб, будь-хто має можливість ознайомитись з умовами кредитування та перш ніж заповнювати заявку на отримання кредитних коштів, не лише ознайомитись з публічною пропозицією (офертою) та самим договором, отримати відповідну консультацію за допомогою онлайн-чату або за номерами телефонів, що вказані на сайті. Інформація про те, що клієнт сплачує товариству 675,25 % річних від суми кредиту в розрахунку 1,85 % на добу і цей тип процентної ставки є фіксованим також розміщена на сайті. Позивач мав необмежений доступ до Правил надання коштів, які розміщені на сайті відповідача і мав можливість ознайомитись з їх змістом. Тому твердження позивача про те, що вона дізналась про розмір відсоткової ставки лише після отримання індивідуальної частини договору є безпідставним. Відповідно до ст. 3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є свобода договору. Як однієї з підстав виникнення прав та обов`язків, відповідно до яких. Сторони вільні у виборі контрагента та у визначенні змісту умов співпраці, тобто встановленні змісту прав та обов`язків за договором. Тому як при укладанні договору, так і при наданні пропозиції про укладення договору відповідачем дотримано вимоги Законів України «Про захист прав споживача», «Про електрону комерцію», «Про споживче кредитування».

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, заяв по суті справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, що є підставою для розгляду справи у його відсутність.

Суд, дослідивши заяви по суті справи, дослідивши надані сторонами докази, встановив наступні обставини.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Предметом позову є визнання недісною частини договору про надання фінансового кредиту, укладеного між сторонами.

Як на правові підстави заявлених позовних вимог позивачка посилалася на ч.2 ст. 627 ЦК України та ст.ст. 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів та ст.229-230 ЦК України.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає позов в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих учасниками справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була подана заявка на отримання кредиту і 21.01.2020 згідно індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 3380216665/215375 укладеного між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 остання отримала кредит в розмірі 9000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності. Згідно пункту 1.2 кредит надається строком на 30 днів тобто до 19.02.2020. Строк дії договору 30 днів, але в будь - якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 672,25% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,85% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована (п. 1.3 договору). Згідно п. 1.7 Клієнт підтверджує, що усвідомлює, що на правовідносини за цим договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування». В додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту № 3380216665/215375 зазначений графік розрахунків та орієнтована сукупна вартість кредиту де зазначений строк, на який надано кредит - 30 днів, сума кредиту - 9000 грн, фінансова процентна ставка за день користування - 1,85 %, сума нарахованих процентів за користування кредитом - 4995,00 грн та до сплати - 13995,00 грн. 9а.с.39-44)

Укладення договору відбулось шляхом підписання ОСОБА_1 21.01.2020 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. (а.с. 39,45,47-48)

Згідно інформаційної довідки № 236/08 від 28.08.2020р. ТОВ «Платежі Онлайн», як оператор послуг платіжної інфраструктури, на сайті GOFINGO.COM.UA через платіжний сервіс «Platon» була успішно проведена транзакція типу «Виплата», дата та час проведення транзакції 21.01.2020р. 10-15 год., сума транзакції - 9000,00 грн. і таким чином позивач отримала 9000грн, обумовлені договором.

Виплата була проведена на підставі договору доручення П5702/09 від 06.09.2018 року, укладеного між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ТОВ «Платежі онлайн». (а.с. 50, 51-58)

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України, якою встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Ст. 204 ЦК України передбачає презумпцію правомірності правочину, яка встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ст. 627 ЦК України встановлює поняття свободи договору. Згідно ч.1 зазначеної статті відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України Про споживче кредитування. До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 19 Закону України Про захист прав споживачів, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Судом встановлено, що, грошові кошти надавались позичальнику в кредит на тридцять днів і їй було повідомлено про сплату 1,85 % на добу за користування кредитними коштами, що вона сама визнає.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про споживче кредитування» , в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, встановлено, що Закон України «Про споживче кредитування» регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, та не поширюється на договори , що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Таким чином, до зазначених правовідносин неможливо застосувати положення ст. 627 ч.2 ЦК України та не підлягає застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів», на які посилається позивач.

Оцінюючи доводи позивача про те, що договір укладено під впливом обману та помилки, яка спровокована діями відповідача, який приховав інформацію про реальну річну ставку за щоденною відсотковою ставкою у розмірі 1.85% на день суд виходить із того, що

За змістом статей 229, 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману чи помилки.

Як вже зазначалось, позивачка визнає факт укладення договору фінансового кредиту строком на тридцять днів і їй було повідомлено про сплату 1,85 % на добу за користування кредитними коштами.

Договір укладено шляхом прийняття позивачкою публічної пропозиції (оферти).

На офіційному сайті Відповідача розміщено Публічну пропозицію (оферту), а також умови договору, в яких зазначена вся повна інформація щодо істотних умов договору, а саме визначено: порядок укладення договору та надання фінансового кредиту; предмет та строк дії Договору; права і обов`язки сторін; порядок нарахування процентів за користування кредитом та механізм повернення кредиту; продовження строку користування кредитом (пролонгація); реструктуризація договору; відповідальність сторін; порядок внесення змін і доповнень.

Така інформація є відкритою та доступною для невизначеного кола осіб. Позивачка мала змогу перш ніж укласти Договір, детально ознайомитися з його умовами, у тому числі з розміром відсотків за користування кредитними коштами та порядком їх повернення.

А отже, твердження позивачки про те, що відповідач старанно приховував інформацію про реальну річну ставку є хибним та не відповідає дійсності.

У своїй позовній заяві позивачка посилається на те, що Договір було укладено під впливом помилки та обману, однак, з таким твердженням суд не погоджується, оскільки позивачка на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на укладення договору під впливом помилки чи обману, тобто неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення та має істотне значення.

У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування наведених норм статті 229 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18.

Таким чином, суд, встановивши, що грошові кошти надавалися позичальнику в кредит на тридцять днів і її було повідомлено про сплату 1,85 % на добу за користування кредитними коштами, що вона сама визнає, та те, що позивач не надала доказів наявності умислу в діях відповідача щодо введення її в оману, суд вважає, що відсутні правові підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним з указаних підстав.

Такий висновок суду ґрунтується на правовій позиції Верховного суду викладеній в Постанові від 07.10 2020 року в справі № 127/33824/19 .

Інші підстави для визнання договору недійсним, передбачені ст.203, 215 ЦК України позивачем не заявлялись.

Тому, дослідивши справу в межах заявлених вимог, та оцінивши всі докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Судові витрати складаються із судового збору в сумі 840,80 грн., які не сплачувались позивачем при зверненні до суду з посиланням на положення Закону України «Про захист прав споживачів» про звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Враховуючи, що судом встановлено, що на правовідносини що виникли між сторонами не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», то судові витрати слід покласти на позивача стягнувши з неї судовий збір в сумі 840,80 грн.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 81, 263, 265, 280 -282 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Відмовити в повному обсязі в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ», третя особа: Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області про визнання недійсним індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту №3380216665/215374, укладеного між ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ», а саме п.1.3 договору яким визначена процентна ставка за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Повний текст рішення виготовлений 15.01.2021 року.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Суддя С.І. Доценко