Справа № 214/5541/18

2/214/1430/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 січня 2021 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Попова В.В.,

при секретарі - Джемерчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , який також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення, треті особи - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, ОСОБА_6 , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, який неодноразово уточнював та згідно останньої редакції позовної заяви просить суд зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні ним квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення його, його дружини - ОСОБА_7 та малолітнього сина - ОСОБА_2 до вказаної квартири та передачі йому ключів від квартири. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірна квартира на праві приватної власності належить його бабі - ОСОБА_3 , його батьку - ОСОБА_4 та його двоюрідному брату - ОСОБА_5 . За згодою батька, як співвласника житла, позивач був зареєстрований у вищевказаній квартирі. 25.11.2016 року позивач уклав шлюб із ОСОБА_8 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 ». ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народився син - ОСОБА_2 , який 23.01.2018 року був також зареєстрований у вказаній квартирі. Так, до 24.01.2018 року позивач разом із сім`єю проживав у спірній кватирі і займав середню за розміром кімнату площею 12 кв.м., в якій до теперішнього часу знаходяться їх речі. Однак, 24.01.2018 року між позивачем, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 виник конфлікт з питання проживання позивача та членів його сім`ї у квартирі. Відтак, з цього дня, а саме з 24.01.2018 року вказані особи шляхом встановлення засову з внутрішньої сторони вхідних дверей унеможливили позивачеві та членам його сім`ї вхід до приміщення квартири. У зв`язку з виниклим конфліктом позивач звертався до органів поліції, де йому було рекомендовано звернутись до суду.

Представник позивача у судове засідання надав письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні та просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідачі, кожен окремо, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, до суду не з`явились, заяв не надали.

Представник відповідача ОСОБА_3 надала до суду відзив на попередню редакцію позовної заяви, в якому заперечувала проти заявлених вимог, посилалась на недоведеність позивачем порушення його прав з боку відповідача. Також зазначила, що позивач із родиною ніколи не мешкав у спірній квартирі. При цьому позивач зазначає, що батько надав дозвіл на його реєстрацію у квартирі, однак є інші співвласники, які такої згоди не надавали. Крім того, позивач просить вселити у квартиру також його дружину ОСОБА_7 , яка у вказаній квартирі не зареєстрована, а право користування виникає на підставі реєстрації.

На останню редакцію уточненої позовної заяви відзив до суду не надано.

Треті особи про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, до суду не з`явились, представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, батько позивача - ОСОБА_4 , баба позивача - ОСОБА_3 та двоюрідний брат позивача - ОСОБА_10 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (а.с.9, 11, 40).

Згідно довідки ТОВ «НоваКом» №44 від 05.02.2018 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі у справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , третя особа у справі - ОСОБА_11 , позивач - ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 (а.с.7).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, малолітній син позивача - ОСОБА_2 у спірній квартирі зареєстрований з 23.01.2018 року (а.с.8).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 25.11.2016 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , яка після реєстрацію шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 » (а.с.10).

Згідно Акту від 25.01.2018 року, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_2 , у квартирі АДРЕСА_1 за реєстрацією проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_7 , яка проживає у вказаній квартирі без реєстрації (а.с.12).

Реєстрація місця проживання малолітнього ОСОБА_2 у вказаній квартирі відбулась на підставі заяви його батька ОСОБА_1 , зареєстрованого у вказаній квартирі та за згодою співвласників квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_12 (а.с.144).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Право на користування житловим приміщенням може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі) та на законі.

3гідно ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Однією з підстав виникнення суб`єктивного права на житло, тобто набуття права користування конкретним жилим приміщенням, є вселення у нього в установленому порядку в якості члена сім`ї наймача, члена ЖБК або власника квартири чи будинку (статті 64, 65, 145, 156 Житлового кодексу України).

Крім того, Конституційний суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 14.11.2001 року №1-31/2001 №15-рп/2001 (справа щодо прописки) констатував: «Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12), протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (сттатя2) та іншими міжнародно-правовими актами.

Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України)

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

Так, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, судом установлено, що позивач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . Факт реєстрації позивача у вищевказаній квартирі відповідачами не оспорюється.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Так, згідно заяви ОСОБА_1 про реєстрацію місця проживання, вбачається, що реєстрація місця проживання його малолітнього сина ОСОБА_2 у спірній квартирі відбулась на підставі заяви батька - ОСОБА_1 за згодою співвласників квартири, у тому числі відповідача ОСОБА_3 (а.с.144).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного суд вважає, що позивач наділений правом користування спірною квартирою, відтак позовні вимоги в частині вселення позивача та його малолітньої дитини до квартири АДРЕСА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд визнає некоректною вимогу щодо передачі позивачу ключів від спірної квартири, оскільки позивачем не зазначено суб`єкта передачі ключів від спірної квартири, а суд позбавлено права вирішення спору щодо невстановленого кола осіб.

Стосовно позовної вимоги про усунення перешкод та вселення у спірну квартиру дружини позивача ОСОБА_7 , суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, ОСОБА_7 , згідно останньої редакції уточненого позову, не є стороною по справі, до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права не зверталась, її думка з приводу заявленої позовної вимоги судом не заслуховувалась. Разом з тим, позивачем суду не надано доказів на підтвердження уповноваження його ОСОБА_7 на представництво її інтересів. Відтак, суд позбавлений права вирішувати питання щодо прав ОСОБА_7 .

Враховуючи викладене, суд вважає вказану вимогу необґрунтованою, у зв`язку з чим у її задоволенні належить відмовити.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 982 грн. 14 коп. (а.с.1,65). При цьому, оскільки позивачем не пред`явлено позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 , суд вважає за можливе стягнути сплачений судовий збір з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 491 грн. 07 коп. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 15, 16, 29, 319, 383 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 65, 145, 156 ЖК України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 141, 142, 263-265, 268, 273, 315, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , який також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), кожного окремо по 491 грн. 07 коп. в рахунок сплаченого судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Попов.