19.01.21

22-ц/812/42/21

Провадження №22-ц/812/42/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 січня 2021 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М.,

за участю представника відповідача адвоката Сіхарулідзе Д.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 487/8371/19 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Сіхарулідзе Дмитра Геннадійовича на рішення, яке постановив Заводський районний суд м.Миколаєва під головуванням судді Сухаревич Зінаїди Миколаївни у приміщенні цього суду 15 вересня 2020 року о 14 год. 10 хв., повний текст якого складений 21 вересня 2020 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 12 квітня 2019 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого останньому була надана позика в сумі 221615 грн 80 коп. з кінцевим терміном повернення позики 12 липня 2019 року. Відповідно до умов договору позики п 3.1. відповідач зобов`язувався повернути позику відповідно до графіку повернення грошових коштів, а саме: 11268 грн 60 коп. 12 травня 2019 року; 11268 грн 60 коп. 12 червня 2019 року; 199078 грн 60 коп. 12 липня 2019 року. Свій обов`язок щодо надання коштів позивач виконав, однак відповідач свої зобов`язання щодо їх повернення не виконав, не сплативши жодного платежу. Також, підписавши договір, відповідач прийняв на себе зобов`язання у разі несвоєчасного повернення позики (її чергової частини за графіком) сплатити позивачу неустойку у розмірі 3 відсотків за кожен календарний день існування простроченої заборгованості, а також відповідач зобов`язаний сплатити у відповідності до ст. 625 ЦК України та пункту 4.4. Договору 50% річних від простроченої суми заборгованості. В порушення умов договору позики ОСОБА_1 грошових коштів позивачеві не повернув. Станом на 13 листопада 2019 року загальна заборгованість за договором позики становить 1115840 грн. 98 коп. та складається з: суми позики 221615 грн 80 коп., пені 855174 грн 98 коп., 50% річних 39050 грн 20 коп. В частині стягнення пені, розуміючи що розмір пені досить великий, позивач зменшив її на 50%.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача 688253 грн 49 коп., яка складається з заборгованості по поверненню позики 221615 грн 80 коп., пені 427587 грн 49 коп., заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України - 39050 грн 20 коп.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення, аналогічні змісту позову. Просив позов задовольнити.

Відповідач відзив на позовну заяву не подавав.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 12 квітня 2019 року у сумі 688253 грн 49 коп., з яких: 221615 грн 80 коп. сума позики; 427587 грн 49 коп. пеня; 39050 грн 20 коп. заборгованість, нарахована на підставі статті 625 ЦК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6882 грн 53 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що 12 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого Позикодавець ( ОСОБА_2 ) передає Позичальнику ( ОСОБА_1 ) грошові кошти в сумі 221615,80 грн., що за курсом НБУ (1 долар США=26,83 грн.) на день укладення цього Договору еквівалентно 8260,00 доларів США, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів в строк і за графіком відповідно до цього Договору. Кінцевий строк погашення позики 12 липня 2019 року включно. ОСОБА_1 зобов`язань не виконав грошові кошти не повернув. Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 станом на 13 листопада 2019 року становить 1 115 840,98 грн та складається із: заборгованості з повернення позики 221 615,80 грн.; пені за порушення термінів повернення позики (з 13 травня 2019 року по 13 листопада 2019 року 855 174,98 грн.); 50 процентів річних за період з 13 травня 2019 року по 13 листопада 2019 року 39 050,20 грн. В частині стягнення пені позивач заявляє до стягнення суму 427 587,49 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості складає 688 253,49 грн. Оцінивши надані докази, суд встановив, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, та враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для стягнення заборгованості у розмірі, визначеному позивачем.

Додатковим рішеннямтого жсуду від05жовтня 2020року вищевказанерішення судупостановлено доповнити,зазначивши про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат: 420 грн 40 коп. судового збору та 17867 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Сіхарулідзе Д.Г. вказує, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що одночасно з укладенням договору позики сторонами з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики був укладений також договір закладу, за яким ОСОБА_1 передав автомобіль LAND ROVER, 2007 року випуску, модель RENGE ROVER, VIN-код НОМЕР_1 , у заклад ОСОБА_2 . Однак при звернення з позовом до суду та у процесі розгляду справи судом позивач не повідомив суд та відповідача, що ним було звернуто стягнення на предмет застави, а отже, відбулося фактичне задоволення вимог за договором позики. Відповідно до інформації з відкритих реєстрів 01 листопада 2019 року позивачем здійснено перереєстрацію транспортного засобу. Згідно домовленості сторін вартість майна застави складає 200000 грн, а у відповідності до сайту «Авторіа» орієнтована вартість заставного майна 10900 доларів США. Тому представник відповідача вважає, що позовні вимоги є безпідставними. Також в апеляційній скарзі вказується, що стягнення з відповідача 427587 грн 49 коп. пені, що складає 200% суми боргу за договором спотворює дійсне правове значення неустойки та не відповідає приписам статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань».

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду таким вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи,12квітня 2019року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договірпозики (а.с.7-10),за умовамиякого Позикодавець( ОСОБА_2 )передає Позичальнику( ОСОБА_1 )грошові коштив сумі221615,80грн.,що закурсом НБУ(1долар США=26,83грн.)на деньукладення цьогоДоговору еквівалентно8260,00доларів США,а Позичальникзобов`язується повернутиПозикодавцеві такуж сумугрошових коштівв строкі заграфіком відповіднодо цьогоДоговору.Кінцевий строкпогашення позики 12липня 2019року включно. Відповідно до пункту 3.1 договору позики відповідач зобов`язувався повернути позику відповідно до графіку повернення грошових коштів, а саме: 11268 грн 60 коп. 12 травня 2019 року; 11268 грн 60 коп. 12 червня 2019 року; 199078 грн 60 коп. 12 липня 2019 року.

Згідно розписки від 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 отримав грошову позику від ОСОБА_2 у сумі 221615,80 грн і зобов`язався повернути цю суму ОСОБА_2 до 12 липня 2019 року включно (а.с. 11).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Суд, вирішуючи спір, оцінивши надані позивачем докази, з урахуванням наведених норм права, дійшов висновку, що між сторонами склалися зобов`язальні правовідносини на підставі укладеного ними договору позики, за яким позивач передав у борг відповідачеві 221615 грн 80 коп., які останній, в свою чергу, зобов`язувався повернути до 12 липня 2019 року частинами.

Також судомпершої інстанціївстановлено,що умови договору щодо надання коштів позивач виконав повністю.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно статті 525 ЦК України недопустима одностороння відмова від виконання зобов`язань, якщо інше не передбачене договором або законом.

Згідно із положеннями статей 526, 530ЦивільногокодексуУкраїни зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, з дотриманням строку (терміну) його виконання, якщо такий встановлено зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Статтями 546, 549 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, іншими видами забезпечення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (стаття 551 ЦК України)

Пунктом 4.3. Договору позики передбачено, що за несвоєчасне повернення позики (її чергової частини за графіком) Позичальник сплачує Позикодавцю неустойку у розмірі 3 відсотків від суми заборгованості за позикою за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Факт укладання договору позики, отримання від ОСОБА_2 позики у зазначеному у договору розмірі, невиконання умов договору щодо повернення позики до 12 липня 2019 року ОСОБА_1 не заперечується.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_1 станом на 13 листопада 2019 становить 1 115840 грн 98 коп. та складається з: заборгованості по позиці 221 615,80 грн.; пені за порушення термінів повернення позики з 13 травня 2019 року по 13 листопада 2019 року 855 174 грн 98 коп.; 50% річних за період з 13 травня 2019 року по 13 листопада 2019 року 39050 грн 20 коп. Щодо стягнення пені, то позивач просив про стягнення нарахованої суми частково - 427 587 грн 49 коп.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції погодився з твердженням позивача, що позичальником ОСОБА_1 за договором позики зобов`язання щодо повернення суми боргу не виконані, а також із розрахунком позивача щодо розміру заборгованості.

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З огляду на вказані приписи закону, а також положення статей 263, 264 ЦПК України, змісту та характеру спірних правовідносин сторін (стягнення заборгованості за договором позики) розмір та склад заборгованості входить до предмету доказування. Отже, у справі, яка переглядається позивач має довести, а суд перевірити правильність розрахунку заборгованості відповідача за договором позики.

Суд не в повній мірі дотримався таких вимог закону.

Як встановив суд і таке не спростовано відповідачем, він не здійснив передбачені договором позики платежі, тобто станом на 12 липня 2019 року позику позивачеві не повернув.

Так, вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення нарахованої за невиконання умов договору пені, суд не врахував наступне.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18), від04 липня 2018 року (справа №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).

Оскільки стаття 1050 ЦК України регулюю саме правовідносини за договором позики, колегія суддів вважає за можливе застосувати викладену вище правову позицію Верховного Суду до спірних правовідносин.

Тому позивач мав право на нарахування пені в межах останнього для відповідача дня користування позикою, а саме 12 липня 2019 року. Для стягнення пені за інший період відсутні законні підстави, оскільки такі умови укладеним сторонами договором позики не передбачені.

За такого з урахуванням умов договору щодо повернення позики частинам (пункт 3.1) з відповідача на користь позивача слід стягнути пені: за період з 12 травня 2019 року по 12 липня 2019 року 20959 грн 60 коп. (11268,6 грнх3%х62дня) та за період з 12 червня 2019 року по 12 липня 2019 року 10141 грн 80 коп. (11268,6 грнх3%х31день), а всього 31101 грн 40 коп.

Тому апеляційний суд частково погоджується з аргументами апеляційної скарги щодо невірного визначення нарахованої за договором пені.

Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо визначення розміру заборгованості з позики з урахуванням факту звернення стягнення на предмет закладу і вважає, що судом не повно встановлені обставини справи щодо розміру цієї заборгованості станом на 13 листопада 2019 року.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

В силу вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частин 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи викладені вимоги закону, обставини справи, з метою виконання вимог цивільного законодавства, допущену судом першої інстанції неповноту встановлення обставин справи, які мають значення для її вирішення, відсутність ОСОБА_1 на території України під час вирішення справи в суді, що перешкоджало йому в повній мірі скористатися своїми процесуальними правами, неповідомлення позивачем обставин щодо погашення заборгованості, колегія суддів задовольнила клопотання представника відповідача адвоката Сіхарулідзе Д.Г. про долучення нових доказів договору закладу, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ, договору купівлі-продажу транспортного засобу.

У розділі 7 договору позики сторони визначили, що забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором буде передача в заклад рухомого майна належного на праві власності ОСОБА_1 автомобілю марки LAND ROVER, 2007 року випуску, модель RENGE ROVER, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

За договором закладу, який посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Воєводіною І.М.12 квітня 2019 року, та забезпечує вимоги закладодержателя ( ОСОБА_2 ), що витікають із договору позики від 12 квітня 2019 року, укладеного між ним та ОСОБА_1 , за яким останній зобов`язаний повернути 221615 грн. 80 коп., закладодавець ( ОСОБА_1 ) передав у заклад закладодержателю автомобіль марки LAND ROVER, 2007 року випуску, модель RENGE ROVER, VIN-код НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 167-170).

Відповідно до частину 1 статті 546 ЦК України та частини 1 статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» (далі Закон від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII) застава є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Аналогічне визначення викладено у частині 2 статті 1 Закону від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII.

Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (частина 3 статті 575 ЦК України).

Відповідно до частина 2 статті 575 ЦК України, частини 1 статті 44 Закону від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

В силу положень частин 1, 2 стаття 589, частини 2 статті 590 ЦК України, статей 19, 20 Закону від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п`ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду (частина 7 статті 20 Закону від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII).

Згідно із пунктом 2.3 договору закладу закладодержатель набуває права стягнення заборгованості за рахунок предмета закладу у випадку, якщо позика, всі платежі та/або неустойки, які були забезпечені закладом, не будуть повернуті у строки, передбачені договором позики.

Також пунктами 2.8, 2.8.3 договору закладу сторони передбачили, що у випадку невиконання позичальником будь-яких зобов`язань за договором позики, а також у випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України, закладодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет закладу в один із наступних способів, серед яких зазначений продаж предмета закладу закладодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу.

Як вбачається з наданих представником відповідача доказів, 30 жовтня 2019 року за договором купівлі-продажу транспортного засобу 654/2019/1747050 ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , був проданий належний останньому на праві власності автомобіль марки LANDROVER,2007року випуску,модель RENGEROVER,номер кузова,(шасі,рама) НОМЕР_1 ,номерний знак НОМЕР_2 ,за 149000грн. Цей договір став підставою для реєстрації права власності на автомобіль за іншою особою ( а.с. 167-174, 207-208).

За такого, позивач, у зв`язку із неповерненням відповідачем суми позики у строки, визначені договором позики від 12 квітня 2019 року, реалізував права, надані йому законом та договором закладу, звернувши таким чином стягнення на предмет закладу.

Внаслідок реалізації предмета закладу сума боргу ОСОБА_1 з позики зменшилась на 149000 грн і на 30 жовтня 2019 року становила 72615 грн 80 коп. (221615,80 грн 149000 грн).

Апеляційний суд відхиляє як безпідставні аргументи апеляційної скарги про те, що після реалізації позивачем предмету закладу - автомобіля сума позика була повернута повністю.

Так, вартість предмету закладу визначена сторонами в розмірі 200000 грн (пункт 1.3 договору закладу).

Згідно із пунктом 2.10 цього договору передача/продаж предмета закладу (його частини) у випадках, передбачених будь-яким з пунктів 2.8.2, 2.8.3 цього договору здійснюється за вибором закладодержателя за вартістю, не меншою від загальної вартості предмета закладу, що вказана в пункті 1.3 цього договору, або за вартістю, визначеною шляхом проведення незалежної експертної оцінки предмета закладу, яка замовляється закладодержателем, якщо меша ціна не буде погоджена між сторонами.

Оскільки у справі не має доказів, що предмет закладу автомобіль при його реалізацією закладодержателем був оцінений в іншу суму, ніж це зазначено у договорі його купівлі-продажу, відсутні підстави для висновку про те, що позивачем внаслідок звернення стягнення на предмет закладу заборгованість погашена в повному обсязі.

Щодо стягнення передбачених пунктом договору 50% річних за прострочення виконання зобов`язання з повернення позики, то апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

У пункті 4.4 Договору позики, у разі несвоєчасного повернення Позичальником позики він в порядку статті 625 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити 50 відсотків річних, в зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, а також сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, є підстави для стягнення передбачених договором 50% річних від простроченої суми.

Так, за період з 13 травня 2019 року по 12 липня 2019 року (61день) прострочений борг становив 11268,60 грн, а 50% річних, відповідно, складає 941 грн 84 коп. (11268,60 грнх50%:365днів х 61 день); за період з 13 червня 2019 року по 12 липня 2019 року (50 днів) прострочений борг становить 11268,60 грн, а 50% річних, відповідно, складає 463 грн 20 коп. (11268,60 грнх50%:365днів х 50 днів); за період з 13 липня 2019 року (день остаточного повернення позики за договором) по 30 жовтня 2019 року (день звернення стягнення на предмет закладу) (110 днів) прострочений борг становив 221615,80 грн, а 50% річних, відповідно, складає 33397 грн 50 коп. (221615,80 грнх50%:365днів х 110 днів); за період з 30 жовтня 2019 року по 13 листопада 2019 року (14 днів) прострочений борг становив 72615 грн 80 коп. (221615,80 грн-149000 грн.), а 50% річних, відповідно, складає 99 грн 48 коп. (72615,80 грнх50%:365днів х 14 днів).

З урахуванням викладеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 138619 грн 22 коп. заборгованості за договором позики від 12 квітня 2019 року, з яких: 72615 грн 80 коп. сума позики; 31100 грн 78 коп. пеня; 34902 грн 02 коп. 50% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання (941,84 грн + 463,20 грн + 33397,50 грн + 99,48 грн).

За такого рішення суду як постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно змінити.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та зміною за наслідками перегляду судового рішення розміру стягнутої заборгованості слід також відповідно змінити проведений судом першої інстанції у рішення суду та у додатковому рішенні розподіл судових витрат.

В силу положень статті 133 ЦПК України судовий збір відноситься до судових витрат.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

Таким законом є Закону України «Про судовий збір» від 08липня 2011року №3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судовий збір слід стягнути з відповідача наступним чином.

Позивачем при зверненні з позовною заявою сплачено 6882 грн 53 коп. судового збору (а.с. 27) та 420 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову (а.с. 41), а всього - 7302грн 53коп.

З урахуванням часткового задоволення позову позивач має право на компенсацію відповідної частини судового збору у розмірі 1470 грн 78 коп. (138619,22 грн х 7302,53 грн:688253,49 грн).

Також слідрозподілити судовийзбір,сплачений відповідачемза подання апеляційноїскарги -10323грн 80коп.(а.с.137),а саме компенсації ОСОБА_1 підлягає сплаченийсудовий збірпропорційно розміру,на якийзменшено стягнутузаборгованість,що становить 8244грн 51коп.((688253,49грн. 138619,22грн)х10323,8грн):688253,49.

Витрати учасників справи на професійну правничу допомогу також віднесені до судових витрат (частина 3 статті 133 ЦПК України), які в силу частини 2 статті 141 ЦПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову.

Відповідно до частин 2-5 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; 3)обсягом наданих адвокатом послуг; 4)ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В суді першої інстанції позивачем ОСОБА_2 заявлені вимоги про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась адвокатом Старюком В.А.

Так, одночасно із позовною заявою позивачем були надані попередній розрахунок суми судових витрат (а.с. 13) та договір про надання правової допомоги від 04 листопада 2019 року (а.с. 14-15). Також 22 липня 2020 року ОСОБА_2 направив до суду заяву про встановлення розміру судових витрат, в якій, посилаючись на положення частини 8 статті 141 ЦПК України, повідомив суд про те, що протягом 5 днів після ухвалення рішення суду будуть надані докази (документи) про розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у справі.

16 вересня 2020 року позивач направив до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі стосовно стягнення з відповідача 17867 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи, а також акт-опис №26 виконаних робіт від 16 вересня 2020 року, згідно із яким вартість наданих ОСОБА_2 адвокатом Старюком В.А. юридичних послуг у справі № 487/8371/19 всього становить 17867 грн.

Апеляційний суд враховує наступне: розмір витрат, який просить стягнути на свою користь позивач підтверджується належними доказами (копією договору про надання правової допомоги, актом-описом виконаних робіт від 16 вересня 2020 року); такий розмір витрат є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та значенням справи для позивача. Крім того від відповідача не надходило клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, через їх неспівмірність.

Тому розмір витрат (17867 грн.), які підлягають сплаті за надану професійну правничої допомогу, є доведеними.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати позивача на професійну правничу допомогу компенсуються пропорційно задоволеній частці позовних вимог, а саме позивач має право на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3598 грн 54 коп. (138619,22 грн х 17867 грн):688253,49 грн.

За такого всього ОСОБА_2 підлягає компенсація за рахунок ОСОБА_1 5069 грн 32 коп. судових витрат (1470,78 грн + 3598,54 грн)

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За такого, відповідачу слід компенсувати за рахунок позивача 3175 грн 19 коп. (8244,51 грн. 5069,32 грн.).

Керуючись статтями367,368,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів