Дата документу 19.01.2021 Справа № 335/5746/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/154/21 Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О.

Є.У.№ 335/5746/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суду у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритомусудовому засіданніцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сумиборгу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики, та, остаточно уточнивши позовні вимоги, просив стягнути: суму основного боргу у розмірі 184 156 (сто тисяч вісімсот чотири тисячі сто п`ятдесят шість) грн. 02 коп., пеню в розмірі 172 228 (сто сімдесят дві тисячі двісті двадцять вісім) грн. 73 коп., 3 % річних - 16 362 (шістнадцять тисяч триста шістдесят дві) грн. 00 коп., витрат від інфляції - 54 953 (п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят тир) грн. 23 коп., разом - 194 543 (сто тисяч дев`ятсот чотири тисячі п`ятсот сорок три) грн. 96 коп., судові витрати та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 13.11.2000 і 17.02.2001 він надав ОСОБА_2 позику у розмірі 5 000 доларів США і 10000 доларів США, які останній зобов`язався повернути на першу вимогу. 06.03.2019 та 03.04.2019 через засоби поштового зв`язку він направив позичальнику вимоги про повернення боргу, які відповідачем не виконані. Станом на 27.01.2020 заборгованість за обома договорами позики складає 6 800 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 184156 грн. Посилаючись на вказані обставини, просив суд на підставі ст.ст.1046, 1049, 625 ЦК України стягнути з позичальника заборгованість, пеню за порушення строків виконання грошового зобов`язання, 3% річних і інфляційні втрати.

Рішенням Вільнянськогорайонного судуЗапорізької областівід 09вересня 2020року відмовленоу задоволенні позову.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності. Позичальник повертав борг позивачеві періодичними платежами: за договором позики від 13.11.2000 останній платіж було здійснено 27.03.2010, за договором позики від 17.02.2001 18.09.2003. Оскільки умовами договорів не передбачено повернення позики періодичними платежами, проти чого кредитор не заперечував, неповне виконання зобов`язань з повернення коштів мало місце у 2010 і 2003 р.р., а з відповідним позовом до суду позикодавець звернувся тільки у травні 2019, у відповідності зі ст.257, 267 ЦК України він пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючисьз рішеннямсуду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючисьнапорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає нормам діючого законодавства. На думку апелянта, суд безпідставно застосував строки позовної давності, оскільки боргова розписка не містила строку виконання. В такому випадку строк позовної давності відраховується з моменту вимоги стягувача. Оскільки позивач звернувся до відповідача із вимогою у квітні 2019 року, а відповідач в добровільному порядку не повернув борг, то саме з цього часу слід відраховувати строки позовної давності.

Відзив від ОСОБА_3 не надійшов, про те це не заважає розгляду за наявними матеріалами справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника адвоката Насонової М.С., заперечення представника відповідача адвоката Чмута С.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на такі обставини.

Відповідно до частини першої статті 263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Встановлено, що 13.11.2000 р. сторони уклали договір позики в розмірі 5000 (п`ять тисяч) доларів США у формі розписки, де ОСОБА_4 взяв та зобов`язався повернути на першу вимогу ОСОБА_1 або його довіреній особі ОСОБА_5 зазначену грошову суму.

17.02.2001 р. сторони уклали договір позики в розмірі 10000 (десять тисяч) доларів США у формі розписки, де ОСОБА_4 взяв та зобов`язався повернути на першу вимогу ОСОБА_1 або його довіреній особі ОСОБА_5 зазначену грошову суму.

Протягом 2001-20010 відповідач повертав борг періодичними платежами, останній із яких за договором позики від 13.11.2000 здійснено 27.03.2010, а за договором від 17.02.2001 18.09.2003, проте повністю свій обов`язок із повернення коштів не виконав, сума неповернутого боргу складає 6800 доларів США.

В силу ч.1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами ст.6, ч.1 ст.627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

За правилами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормамист. 631 ЦК Українипередбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно із нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Установлено, що розписки від 13.11.2000 та від 17.02.2001 містять необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, при цьому написана власноручно ОСОБА_2 , що не оспорюється відповідачем. З умов укладеного між сторонами договорів позики від 13.11.2000 та від 17.02.2001 випливає, що ці договори укладено на невизначений строк, а строк виконання позичальником обов`язку визначений моментом пред`явлення до нього вимоги з боку позикодавця.

Оскільки позивач пред`явив вимогу про повернення боргу 06.03.2019 і 23.03.2019 (а.с.18), відповідач згідно з ст.1049 ЦК Українимав виконати зобов`язання у тридцяти денний строк, однак позичальником на час розгляду справи позика не повернута, а тому зобов`язання ОСОБА_2 щодо повернення позивачу боргу продовжують існувати і він їх не виконує.

Згідно із ст. ст.525,526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України, за змістом якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строк виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Суд першої інстанції не це уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про пропуск строку позовної давності.

Та обставина, що позичальник протягом 2001-2010 р.р. періодично сплачував кредитору грошові кошти на погашення заборгованості, а останній не заперечував проти цього і приймав виконання зобов`язання частинами, не є достатньою підставою для висновку про те, що зобов`язання з повернення всієї суми заборгованості виникло у позичальника після внесення останнього платежу, тобто за договором позики від 13.11.2000 після 27.03.2010, а за договором від 17.02.2001 після 18.09.2003.

Договорами позики не передбачено обов`язку позичальника повертати отримані в кошт борги періодичними платежами.

Доказів пред`явлення кредитором вимоги з остаточного повернення кредиту у вересні 2003 і березні 2010 року відповідач суду не надав.

Відповідно до 77ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Уст. 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 81ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.533ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ.

Як було встановлено судом, відповідач частково повернув борг і станом на 27.01.2020 року ( уточнена позовна заява) борг ОСОБА_2 за борговими розписками складає 6 800 доларів США, що за курсом НБУ становить 184156, 02 грн.

Відповідно достатті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.

Несплата відповідачем суми боргу протягом тридцятиденного строку з моменту пред`явлення вимоги є простроченням грошового зобов`язання, а відповідач вважається таким, що порушив зобов`язання повернути борг в установлений ч.1 ст.1049 ЦК України в строк.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 не тільки суму боргу, яка складала 6800,00 доларів США, але ще й інфляційні витрати, 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України та пеню. При цьому позивач вказав, що 6800,00 доларів США еквівалентно 184156, 02 гривням, 3% річних за період з 27.01.2017 по 13.01.2020 року складає 16362,00 грн., інфляційні витрати за той самий період 54953,23 грн. та пеня 172228,73 грн.

Проте вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за період з 27.01.2017 по 13.01.2020 не ґрунтуються на законі.

Наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань, а також забезпечення прав та інтересів кредитора в охоронних правовідносинах регламентованочастиною другоюстатті 625 ЦК України, якою визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення грошових коштів, на вимогу кредитора нараховуються три проценти річних від простроченої суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК України.

Як було встановлено, боргові розписки від 13.11.2000 та від 17.02.2001 не містили чіткого терміну виконання зобов`язання відповідачем, тобто зобов`язання повинно було виконатись протягом тридцятиденного строку з моменту пред`явлення вимоги є простроченням грошового зобов`язання.

Офіційний курс долара США відносно гривні на момент звернення позивача до суду першої інстанції складав 26,47 грн. за 1 долар США (офіційний сайт НБУ).

Відповідно уточненої позовної заяви та встановлених фактів в суді першої інстанції залишок боргу відповідача перед позивачем складав 6800,00 доларів США, що на момент звернення до суду першої інстанції 27.05.2019 року еквівалентно 179996,00 гривень.

Строк від якого слід вираховувати прострочення заборгованості ОСОБА_2 23.04.2019 року, оскільки вимогу ОСОБА_1 від 06.03.2019 року про повернення боргу направив 23.03.2019 року (а.с.18).

Відповідно 3% річних згідно статті 625 ЦК України складають 503,00 гривень (179996 * 34*3/100/365 = 503,00).

Вимоги щодо Інфляційних витрат не підлягають задоволенню, оскільки За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

З огляду на викладене вимоги ОСОБА_1 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, апеляційний суд керується таким.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі, невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Частиною 1 статті 526ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 546ЦК України визначає види забезпечення виконання зобов`язання, а неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток, право довірчої власності.

Відповідно до ст.549ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Згіднозі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені, передбаченийст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьомуст. 4 зазначеного Законувстановлено, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Апеляційний суд враховує, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3 цього Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Як встановлено із матеріалів справи за виконання зобов`язання в самих розписках від 13.11.2000 року та від 17.02.2001 року розмір пені не визначався.

За наведених обставин, апеляційний суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 пені у сумі 172228,73 грн.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, судовий збір, який підлягає сплаті за подачу позову до суду першої інстанції становить 1804,99 грн., за подачу апеляційної скарги - 2707,48 грн.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 сплатив судовий збір частково, а саме при звернені до суду першої інстанції 768,40 грн., при подачі апеляційної скарги 1176,12 грн., а всього 1944,52 грн., то вказана сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на його користь з ОСОБА_2 , решта 2567,95 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави.

Керуючись ст. ст.376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 вересня 2020 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (іпн: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) борг за борговою розпискою у розмірі 180 499 гривень (сто вісімдесят тисяч чотириста дев`яносто дев`ять гривень 00 копійок), який складається із: 179996,00 гривень сума боргу за борговими розписками та 3% річних 503,00 гривень.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (іпн: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 1944,52 грн. (одна тисяча дев`ятсот сорок чотири гривні 52 копійки).

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в сумі 2567,95 грн. (дві тисячі п`ятсот шістдесят сім гривень 95 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 20 січня 2021 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська