Справа № 454/1084/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2021 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретаря Мандрик І.Я.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Чернявського Р.І.,

представника відповідача адвоката Романів С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 д ОСОБА_2 , за участю третьої особи Сокальської районної державної адміністрації Львівської області про визнання права власності на частку житлового будинку та встановлення порядку користування приміщеннями в житловому будинку,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд та просить визнати за ним право власності на 1/5 ідеальну частку житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та встановити порядок користування приміщеннями в цьому житловому будинку, виділивши йому в користування житлову кімнату 1-7 площею 17.0кв.м та кладову 1-3 площею 8,1кв.м.

Свої вимоги мотивує наступним.

Рішенням суду від 06.03.2018р. визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на ім`я відповідачки ОСОБА_2 в частині 1/5 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями.

Загальна площа будинку складає 107,4кв.м, житлова 62,2кв.м.

1/5 частина будинку становить 21,48кв.м.

Згідно погосподарських книг, господарство по АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , відносилося до колгоспного двору, в якому були зареєстровані та проживали: голова двору ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 , зять ОСОБА_5 , онук ОСОБА_1 (позивач) та онука ОСОБА_6 (відповідачка).

В даному господарстві є частка позивача, яка становить в розмірі 1/5.

Відповідачка не надає позивачу доступу до вказаного будинку та відмовляється в добровільному порядку визначити порядок користування житловими кімнатами та підсобними приміщеннями.

Позивач та його представник адвокат Чернявський Р.І. в судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача адвокат Романів С.І. позову не визнав, подав відзив, у якому вказано, що позивч не зареєстрований в спірному житловому будинку та за ним не зареєстровано право власності на частку в цьому майні.

Позивач ніколи не звертався до відповідачки з метою визначення порядку користування житловим будинком.

Кладова, яку позивач просить передати йому в користування, забезпечує побутові потреби усіх мешканців будинку та у ній розміщені сходи на горище, а тому не може бути передана лише позивачу.

Крім неї в будинку зареєстровані її мати, батько, чоловік, її малолітній син та дочка.

У випадку передачі в користування лише позивачу житлової кімнати площею 17кв.м, житлова площа для осіб, які на даний час зареєстровані та проживають, становитиме 7,53кв.м на одну особу, що менше від норми, визначеної в розмірі 13,65кв.м на одну особу.

Зазначене призведе до погіршення житлових умов мешканців спірного житлового будинку.

Представник третьої особи подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, щодо вирішення спору покликався на розсуд суду.

Вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Спірний житловий будинок АДРЕСА_1 складається з трьох житлових кімнат, підсобного приміщення, кухні, кладової, коридору. Загальна площа будинку становить 107,4кв.м, житлова 62,2кв.м. До будинку також належать господарська будівля з літньою кухнею та два сараї. Зазначені обставини встановлено з технічного паспорта.

Відповідно до довідки від 17.07.2020р., на даний час в даному житловому будинку зареєстровані: позивачка ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Згідно довідки від 16.07.2020р., позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_2 .

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06.03.2018р, яке залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 05.03.2019р., визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , видане 08.09.2004 року Сокальською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_10 зареєстроване за реєстром № 1-2814 в частині 1/5 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 ; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_10 .М спірний житловий будинок в частині 1/5 частини цього житлового будинку з надвірними будівлями.

Також, з вказаного судового рішення встановлено, що ОСОБА_3 перебувала членом колгоспу «Дружба». Дата вступу у колгосп - січень 1950 рік. Працювала у колгоспі з 01.01.1950р. по 24.05.1979р.

Також, спірний житловий будинок зареєстровано колгоспним двором, головою якого була ОСОБА_3 .

За період з 1986 по 1995 роки в даному господарстві були зареєстровані та проживали ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В свою чергу відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Частинами першою, другою статті 120 ЦК УРСР передбачено, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю.

Відповідно до частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (далі - постанова ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20), спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

За таких підстав, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Таким чином, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність», спірне будинковолодіння відносилось до колгоспного двору, у ньому були зареєстровані та проживали п`ятеро осіб, у тому числі позивач за ОСОБА_1 , а тому суд дійшов висновку про необхідність визнання за позивачем права власності на 1/5 частину спірного житлового будинку з надвірними будівлями.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність.

Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За змістом статей 47, 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

В той же час, позивач не зареєстрований та не проживає у спірному житловому будинку по АДРЕСА_1 , а має інше місце проживання по АДРЕСА_2 , де і зареєстрований.

В житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають шестеро осіб та житлова площа на кожну особу становить 10,36кв.м, що є меншим від встановленої законом норми. Визначення порядку користування житлом призведе до суттєвого погіршення житлових умов осіб, які в ньому проживають, в тому числі і неповнолітньої особи.

Також, позивачем не доведено, що йому створюються будь-які перешкоди в користуванні даним житлом, не доведено чому саме житлова кімната «1-7» площею 17кв.м повинна бути виділена йому в користування, а також нежитлове приміщення кладова «1-3» площею 8,1кв.м, в користуванні яким є потреба у всіх мешканців будинку.

Враховуючи зазначені обставини, судом не встановлено підстав для визначення порядку користування житловим будинком.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/5 ідеальну частку житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні позовної вимоги про встановлення порядку користування приміщеннями в житловому будинку по АДРЕСА_1 , виділивши йому в користування житлову кімнату 1-7 площею 17.0кв.м та кладову 1-3 площею 8,1кв.м відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 420 (чотириста двадцять)грн. 40коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Сокальська районна державна адміністрація, ЄДРПОУ:04056405, місцезнаходження: вул.Шептицького,26, м.Сокаль, Львівська область.

Судове рішення складено 20.01. 2021р.

Головуючий: М. Я. Адамович