ПОСТАНОВА

Іменем України

20 січня 2021 року м. Кропивницький

справа № 391/910/19

провадження № 22-ц/4809/203/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач ОСОБА_1 ;

розглянув увідкритому судовомузасіданні заправилами спрощеногопозовного провадженнябез повідомленняучасників справиапеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГОТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙБАНК «ПРИВАТБАНК»на рішення КомпаніївсткогорайонногосудуКіровоградської областівід30вересня2020року у складі судді Червонописького В.С.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову посилався на те, що відповідач з метою отримання банківських послуг підписала заяву № б/н від 06.09.200, згідно якої отримала кредит у розмірі 5400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між ними Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві.

Крім того, пунктами 1.1.1.67., 1.1.5.1., 1.1.5.2. договору передбачена можливість зміни тарифів, таким чином банк використав своє право щодо зміни умов договору.

14.06.2018 відбулася державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості і зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого станом на 10.11.2019 відповідач має заборгованість 25303,78 грн, яка складається з наступного: 6262,37 грн - заборгованість за тілом кредита, в т.ч.: 0,00 заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 заборгованість за простроченими відсотками; 607,62 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 16752,62 грн нарахована пеня; 607,62 грн нарахована комісія; 500,00 грн штраф (фіксована частина), 1181,13 грн - штраф (процентна складова).

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку про застосування строку позовної давності та відмовив у позові в повному обсязі з цих підстав. Зазначає, що згідно виписки по рахунку відповідач виконувала умови кредитного договору з 14.09.2007 по 02.04.2015, в день коли нею було сплачено 300 грн в рахунок погашення заборгованості та у подальшому припинила оплату чергових платежів.

Таким чином перебіг строку позовної давності почався з наступного дня після настання строку погашення чергового платежу за договором. Отже, трирічний строк позовної давності щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості закінчився 02.04.2018.

Крім того, суд вказує, що матеріали справи не містять доказів які б підтверджували, що відповідач розуміла надані позивачем умови та правила, а також те, що надані умови містили положення про збільшену позовну давність.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погоджуючисьіз рішеннямсуду АТКБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення суду є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що згідно кредитного договору № б/н банком передано відповідачу 5400 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач у своїй апеляційній скарзі також посилається на те, що відповідно до правил користування карткою строк її дії вказано на лицевій стороні картки та є дійсною до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк дії картки до останнього дня 12 місяця 2018 року, а тому строк повернення кредиту в повному спливає 31.12.2021 року.

Вважає, що судом першої інстанції допущено однобічність та неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду викладених в рішенні фактичним обставинам справи, допущено порушення норм процесуального права що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 409 ЦПК України є підставою для скасування рішення.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

24.11.2020 до Кропивницького апеляційного суду від адвоката Лісовської О.А,, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну без задоволення.

Зазначає, що суд правильно визначив та не взяв до уваги довідку про надані кредитні картки відповідачу, оскільки остання є внутрішнім документом банку і не містить зазначення та підпису особи яка склала цей документ.

Звертає увагу, що банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права з пропуском встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

Судом встановлено, що 06.09.2007 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

На підставі вказаної анкети-заяви відповідача банком було оформлено карту «Універсальна» та надано позичальнику кредит у формі встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок розмірі 250,00 грн. Визначено базову ставку 22,8% з розрахунку 360 днів у році. Визначено розмір комісії та строк дії кредитного ліміту - 1% від суми заборгованості, строк дії кредитного ліміту, що відповідає терміну дії картки, визначено порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитись, як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списання Банком коштів з Дебетної картки НОМЕР_1 .

Разом з анкетою - заявою відповідачем підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (том І а.с. 18).

До кредитного договору Банком додано Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, саме з якими, за доводами позивача, був ознайомлений відповідач під час підписання анкети-заяви (том І а.с.20-36, 219-224).

Згідно змісту вказаної заяви, підписаної відповідачем, остання погодилась, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.

Того ж дня відповідачу була видана кредитна картка № НОМЕР_2 строк дії якої закінчувався в останній день липня 2011 року (а.с.215)

Тобто сторонами погоджено всі істотні умови договору кредитування.

З наданої позивачем довідки відповідачу надані кредитні картки: № НОМЕР_2 термін дії до 07.11; № НОМЕР_3 термін дії до 12.18 та № 516875755614911133 терміном дії до 12.18 (а.с.215)

Суд не взяв до уваги в якості допустимого та належного доказу надану позивачем довідку, оскільки остання, євнутрішнім документом банку і не містить ні дати видачі, ні прізвища, імені та по батькові представника банку, який склав довідку та його посади. Крім того, в довідці про надані кредитні картки зазначено термін дії кредитних карток з ідентичними номерами з різними термінами дії.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, станом на 10.11.2019 відповідач має заборгованість 25303,78 грн., яка складається з наступного: 6262,37 грн. заборгованість за тілом кредита, в т.ч. : 0,00 заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 заборгованість за простроченими відсотками; 607,62 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 16752,62, грн. нарахована пеня; 607,62 грн. нарахована комісія;500,00 грн. штраф (фіксована частина), 1181,13 грн. - штраф (процентна складова) ( том І а.с.9-16).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до положень ч.1ст.369ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1ст. 367 ЦПК Українипід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в повному обсязі з підстав спливу строк позовної давності, проте колегія суддів не погоджується з даною позицією як такою, що суперечить обставинам справи виходячи з наступного.

Згідно з положеннямст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 266 ЦК Українипередбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4ст. 267 ЦК України).

Частинами 1 та 3ст. 264 ЦК Українивстановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Достовірними та допустимими доказами використання кредитних коштів є первинні документи та виписка по картковому рахунку яка формується та відображає виконані операції.

У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Відтак, банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом у справі.

Відповідач у заяві про застосування строку позовної давності та у відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що виконувала умови кредитного договору з 14.09.2007 по 02.04.2015, коли нею було сплачено 300 грн в рахунок погашення заборгованості та у подальшому припинила оплату чергових платежів.

Проте, як вбачається з наданої позивачем виписки про рух коштів, ОСОБА_1 після 02.04.2015 неодноразово користувалася карткою на що суд першої інстанції уваги не звернув. Оскільки 25.01.2018 відповідачем було здійснено останню банківську операцію, то відповідно з цієї дати починається перебіг позовної давності. (т. 1 а.с.204-213)

Оскільки, після сплину строку дії картки між сторонами продовжували дію договірні відносини, тому перебіг позовної давності почався заново (т. 1 а.с.214 зворот).

З матеріалів справи вбачається, що 06 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 250 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

У анкеті-заяві зазначено наступні умови: базова процентна ставка 22,8% з розрахунку 360 днів у році; розмір комісії з кредитного обслуговування 1% від суми заборгованості; строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки; порядок погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості.

06 вересня 2007 року відповідачем була підписана довідка про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» де зазначена базова відсоткова ставка в місяць 1,9%, розмір та порядок нарахування пені, комісії та штрафу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. ч. 1, 2ст. 207 ЦК України(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно зіст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1статті 1054 ЦК України(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК Україникредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як передбачено ч. ч. 1, 2ст. 640 ЦК Українидоговір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт, або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) (ч. 1ст. 633 ЦК України).

За змістомстатті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п. 6 ч. 1ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001).

Відповідно до ч. 1ст. 6 зазначеного Закону, фінансові послуги відповідно до положень цьогоЗаконунадаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другійстатті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Звертаючись до суду з позовом банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка підписана сторонами, умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір із встановленням кредитного ліміту на картку у розмірі 5400 грн.

Проте, зі змісту анкети-заяви від 06.09.2007 вбачається, що позичальник обрала тип кредитної карти та отримала кредитну картку з кредитним лімітом 250,00 грн.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254(в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75(в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно довідки про зміну умов кредитування 27.04.2017 було збільшено кредитний ліміт до 4450 грн.

З виписки по рахунку вбачається, що на картці з номером НОМЕР_2 з 06.09.2007 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 250 грн; 07.09.2007 2500 грн; 03.07.2008 4000 грн; 12.02.2009 3200 грн; 21.05.2009 3000 грн; 08.06.2001 4500 грн; 20.08.2013 5400 грн; 30.09.2016 0,00 грн; 31.01.2017 4800 грн; 27.04.2017 4450 грн; 06.08.2018 0,00 грн.(т 1 а.с. 214).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що у справі відсутні будь які належні докази щодо збільшення кредитного ліміту до 6262,37 грн (заборгованість за тілом кредита).

Ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив стягнути окрім тіла кредиту (сума, яка була фактично отримана позичальником), ще заборгованість за процентами за користування кредитом, пеню, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту та комісію.

Стосовно вимог про стягнення процентів колегія суддів виходить з наступного.

За наявності простроченої заборгованості по кредиту, в позивача виникло право вимагати сплати процентів на підставі ст. 625 ЦК України, про що він вказав в позовній заяві і в розрахунку заборгованості та просить стягнути з відповідача проценти на підставі ст. 625 ЦК України.

Отже, суд першої інстанції належним чином не з`ясував підстави вимог позивача про стягнення процентів, не перевірив їх належним чином, неправильно визначив закон, який регулює правовідносини сторін в цій частині.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачені нею індекс інфляції та проценти є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Зокрема, проценти від простроченої суми зобов`язання забезпечують захист майнового інтересу кредитора, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір таких процентів встановлено законом і становить три проценти річних від простроченої суми, але цей розмір може бути змінений за домовленістю сторін договору.

Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 30.09.2019 заборгованість по нарахованим відсоткам становить 0,00 грн (т. 1 а.с. 15 зворот). Отже, заборгованість за відсотками почала формуватись з 01.10.2019 по 10.11.2019.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного суду робить висновок, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з наданим позивачем розрахунку заборгованості (с. 7-14), він розрахував і вимагав стягнути проценти на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 01 жовтня 2019 року по 10 листопада 2019 року, однак встановити як була сформована заборгованість за відсотками суд позбавлений можливості, оскільки якість наданого розрахунку є нечіткою та її неможливо дослідити, тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зробити свій розрахунок за цей період та стягнути визначену суму з відповідача.

Аналізуючи розрахунок заборгованості, наданий банком, заборгованість за процентами виникла за 41 день, та оскільки стягненню підлягає тіло кредита 4450 грн, тому стягненню за 3 відсотка річних підлягає 15 грн (4450 х 3: 100 : 365 х 41 = 15, де 4450,00 сума простроченої заборгованості, 41 кількість днів прострочення з 01.10.2019 по 10.11.2019)

Отже, всього сума трьох процентів річних за визначений позивачем час прострочення виконання зобов`язання складає 15 грн і підлягає стягненню з відповідача.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення неустойки (штрафу і пені) та комісії колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 1ст.3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість,добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. ЗЦК України.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», що прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно дост. 549 ЦК Україништраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених уст. 61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Оскільки, звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача і пеню, і штраф посилаючись на невиконання нею грошового зобов`язання у строк, то суд, встановивши наявність підстав для стягнення неустойки, повинен сам визначити вид застосовуваної відповідальності боржника (пеню або штраф).

Колегія суддів дійшла висновку, що у задоволені вимоги про стягнення пені, слід відмовити та задовольнити вимогу про стягнення штрафів, що відповідає вимогам розумності, виваженості й справедливості. Тож, стягнення з відповідача на користь позивача поряд з штрафами пені призведе до притягнення позивача до подвійної відповідальності за одне й те ж порушення умов кредитного договору, що суперечитимест. 61 Конституції України.

Такі правові висновки відповідають усталеній практиці Верховного Суду, викладеній у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі № 216/2813/15 (провадження № 61-38341св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 523/17197/15-ц (провадження № 61-24792св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 2-884/10 (провадження № 61-24993св18) та іншими.

З урахуванням стимулюючої ролі неустойки, справедливим буде стягнення штрафу, який визначається за формулою, яка вказана у довідці про умови кредитування від 06 вересня 2007 року, а саме: 250 грн + 5 % суми заборгованості по кредиту, що становить 4450 + 15 = 4465 х 5% + 250 = 473,25 грн.

Мотивуючи заборгованість за пенею, штрафом та комісією, позивач посилається також на умови та правила надання банківських послуг, витяг з тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», проте такі документи не беруться до уваги, оскільки на них відсутній підпис відповідача, який вказував би на ознайомлення її з такими умовами та правилами.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Як і у справі № 342/180/17, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, так і в цій справі відсутні дані про те, що саме такі Умови та Правила надання банківських послуг мав на увазі відповідач на час укладення договору з позивачем, тобто станом на 21 травня 2013 року.

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цихумов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв`язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення комісії виходячи з таких підстав.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, передбачена умовами договору комісійна винагорода банку за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2 %, це дії, які банк здійснює на власну користь, а тому не є послугою в розумінні положеньЗакону України «Про захист прав споживачів».

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1статті 376 ЦПК України).

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню, а позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 4450 грн, стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 15 грн та стягнення штрафу у розмірі 473,25 грн.

Крім того, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Натомість, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності та одночасно послався на наявність й інших підстав для відмови у задоволенні позову, що є неприпустимим порушенням норм процесуального права.

Судові витрати понесені відповідачем документально підтверджуються в матеріалах справи: за подачу позовної заяви в розмірі 1921,00 грн, за подачу апеляційної скаргив розмірі 2881,5 грн (т. 1 а.с. 44; т.2 а.с.99).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 936,48 грн із розрахунку: 25303,78 грн (заявлені вимоги): 4938,25 грн (задоволені позовні вимоги) = 19,5% від 4802,5 грн сплаченого судового збору = 936,48 грн.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За таких обставин, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, процентів за ст. 625 ЦК України, штрафу та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та комісії.

Керуючись статтями 367, 368,374,376,381,382-384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2020 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_4 )на користьАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВАКОМЕРЦІЙНИЙ БАНК«ПРИВАТБАНК» (вул.Грушевського,1Д,м.Київ,код ЄДРПОУ14360570)заборгованість закредитним договором за простроченим тілом кредиту у розмірі 4450 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят) грн, заборгованість за простроченими відсотками - 15 (п`ятнадцять) грн, штраф - 473 (чотириста сімдесят три) грн 25 коп та 936 (дев`ятсот тридцять шість) грн 48 коп в рахунок компенсації понесених витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про стягнення пені в розмірі 16752 грн 66 коп та комісії 607 грн 62 коп відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко