Справа № 569/4773/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Тимощука О.Я.,

при секретарі Рибачик О.А.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача адвоката Мазура Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом Акціонерного Товариства «Укрпошта» в особі Рівненської дирекції до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне Акціонерне Товариство "Укрпошта"звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

В обґрунтування позову вказує, що актом інспекційного відвідування Рівненської дирекції АТ "Укрпошта", Управлінням держпраці в Рівненській області від 29.05.2018 року було виявлено порушення п. 10 розділу ІV постанови КМУ № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" та п. 2.3.3 Положення про оплату праці працівників УДППЗ "Укрпошта", що є невід`ємною частиною Колективного договору. Вказаною перевіркою Управління держпраці в Рівненської області перевіряло дотримання Рівненською дирекцією АТ "Укрпошта" законодавства про працю за 2015-2017 роки. Відповідно до припису про усунення виявлених порушень від 29.05.2018 року Рівненська дирекція АТ "Укрпошта" виплатила недоплачену заробітну плату працівнику у розмірі 5 230,45 гривень. Рішенням Рівненського апеляційного суду від 22.01.2019 року стягнуто з АТ "Укрпошта" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненнів розмірі 32 771,47 гривень. Позивач вважає, що вказані суми є збитками і тому просить стягнути їх з ОСОБА_2 , який в 2015-2017 роках був керівником Рівненської дирекції АТ "Укрпошта". Крім того, зазначає, що в силу ст. 22, 1166 та 1191 ЦК України особа, якій завдано збитківу результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просить їх задоволити.

Представник відповідача адвокат Мазур Р.В.в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 працював в Рівненській дирекції АТ "Укрпошта" на посаді керівника філії з 10.03.2011 року по 18.04.2017 рік. 29 травня 2018 року Управлінням держпраці в Рівненській області було здійснено інспекційне відвідування Рівненської дирекції АТ "Укрпошта", про що складено відповідний Акт. За результатами інспекційного відвідування було виявлено порушення на підприємстві законодавства про працю України, а саме п. 10 розділу ІV постанови КМУ № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" та п. 2.3.3 Положення про оплату праці працівників УДППЗ "Укрпошта", що є невід`ємною частиною Колективного договору. За результатами перевірки Рівненській дирекції АТ "Укрпошта" було винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про оплату праці.

У чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК України, тому вона не поширюється на трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.

Відповідно частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, проте, як вже зазначалось судом відповідач перебував із позивачем у трудових відносинах, з огляду на що, застосуванню підлягає спеціальна норма КЗпП України.

Як зазначила в судовому засіданні представник позивача позов заявлено в контексті відшкодування збитків в порядку регресу за нормами Цивільного кодексу України, а не в контексті покладення матеріальної відповідальності на працівника. Однак суд звертає увагу, що підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації, встановлені главою ІХ КЗпП, відшкодування матеріальної шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України має місце лише в разі наявності між сторонами спору з деліктних зобов`язаннях.

Як зазначив в судовому засіданні представник відповідача, ОСОБА_2 як в.о. директора Рівненської дирекції АТ "Укрпошта"не мав обов`язків з нарахування та справляння заробітної плати працівникам Рівненської дирекції, адже такі обов`язки покладені на бухгалтера, який здійснює обрахунок та нарахування заробітної плати, за що і несе відповідальність, ОСОБА_2 не притягався до адміністративної відповідальності за неналежне ведення бухгалтерського обліку на не правильне нарахування заробітної плати для працівників, питання щодо порушення законодавства про оплату праці не виносилось на розгляд комісії по трудовим спорам, що створена на підприємстві, рішення суду з цього приводу немає, будь-яких інших документів, які підтверджують вину ОСОБА_2 в порушенні законодавства про працю в матеріалах справи відсутні.

Згідно із ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються главою IX Кодексу законів про працю, Положенням про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженим указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.07.76 року №4204-IX. Зазначені норми матеріального права визначають як підстави й умови покладення матеріальної відповідальності на працівників, так і розмір такої матеріальної відповідальності.

Відповідно до ст. 131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Разом з тим, відповідальність за заподіяння матеріальної шкоди трудовому праві має істотну кваліфікуючу ознаку - заподіяння працівником шкоди підприємству внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків (ч. 1 ст. 130 КЗпП України).

Статтею 136 КЗпП встановлено порядок покриття шкоди, заподіяної працівником. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до ст. 140 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Позивачем не доведено факту виявлення ним порушення відповідачем покладених на нього трудових обов"язків.

Згідно роз`яснень, що містяться у постановах Пленуму Верховного Суду "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29.12.92 року № 14, "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92 року № 9 та інформаційному листі ВСС "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права" від 27.09.2012 року № 10-1389/0/4-12, за шкоду,заподіяну внаслідок порушеннятрудовихобов`язків,працівник несевідповідальністьпередпідприємством(установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб,що ґрунтуються на неналежномувиконанніпрацівником своїх трудових обов`язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров`ю, виплаченої пенсії,допомоги по соціальному страхуванню та інше), в силу ст. 441 ЦК України,відповідає підприємство,передяким винний працівник несе матеріальнувідповідальність упорядку регресу за нормами трудового законодавства.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_2 як керівник Рівненської дирекції АТ "Укрпошта", яка є філією підприємства, не належить до категорії працівників, з якими згідно ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а тому має нести відповідальність у розмірі заподіяної з його вини підприємству шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ч. 1 ст. 132 КЗпП України).

Разом із цим за приписами ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України.

Проте, позивач пропустив встановлений законом річний строк для звернення до суду з даним позовом, а тому після закінчення строку для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, працівник звільняється від обов`язку відшкодовувати завдану ним шкоду.

Крім того, із клопотанням про поновлення пропущеного строку звернення до суду з поважних причин відповідно до ст. 234 КЗпП України позивач не звертався і про наявність таких причин в позові не зазначав. Позивач в позові зазначає лише той факт, що строк для звернення до суду з позовом він не пропустив, адже такий строк він рахує з дати виплати коштів по рішенню суду.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів"встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого ст. 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

Отже, ухвалення судом вироку чи іншого рішення, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Таким чином, можна дійти висновку, що за змістом ч. 3 ст. 233 КЗпП України день ухвалення рішення суду та виплата грошових коштів для третьої особи не вважається днем виявлення заподіяної шкоди.

Встановивши у трудовому спорі, що строк для звернення з позовом пропущено без поважноїпричини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведено,що є самостійною підставою для цього.

Однак відмова у позові одночасно з двох підстав: через недоведеність позовних вимог та сплив однорічного строку звернення до суду, можуть бути застосовані судом одночасно.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України у справі № 366/1618/16-ц від 07 серпня 2019 року, у справі № 363/402/16-цвід 16 серпня 2019 року, у справі № 380/1242/16-ц від 16 жовтня 2019 року, у справі № 6-216цс16 від 27 квітня 2016 року, у справі № 132/2083/16-ц від28березня 2018 рокута усправі № 366/1618/16-ц від 07 серпня 2019 року, які відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для судів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Судом встановлено, що в результаті перевірки діяльності позивача Управлінням держпраці в Рівненської області, було складено акт інспекційного відвідування від 29.05.2018 року та було зафіксовано порушення позивачем законодавства про працю, отже 29 травня 2018 року є початком перебігу встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Положеннями ч. 2 ст. 76 ЦПК України встановлений вичерпний перелік засобів доказування у цивільному процесі, якими є: письмові докази, речові докази, електронні докази, показання свідків та висновки експертів.У зв`язку з цим слід зазначити, що позивачем не надано до суду жодного доказу, що грошова виплата, яку позивач виплатив за рішення суду є шкодою, яка заподіяна підприємству, доказів які би підтверджували вину відповідача у завданні шкоди підприємству та підстав покладення на нього відповідальності, як обов`язкові умови покладання на працівника матеріальної відповідальності.

Позивачем не доведено яке саме його цивільне право було порушено відповідачем,а здійснена виплата за рішенням судує прямим обов`язком роботодавця згідно КЗпП України.

Проаналізувавши всі наявні докази, які були долучені до матеріалів справи, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача Публічного Акціонерного Товариства "Укрпошта" в особі Рівненської дирекціїщодо стягнення з ОСОБА_2 шкоди в порядку регресу не підлягають до задоволення.

Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідач на підтвердження вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатським об"єднанням "Корпорація права" на підставі договору про надання правової допомоги від 13.02.2019 рокуподав квитанцію№ 39 від 25.08.2020 року.

Такими чином на підставі ст. 141 ЦПК України з позивача підлягають стягненню 4 800,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченихвідповідачем витрат на правову допомогу.

Керуючись положеннями ст. 43 Конституції України, ст.ст. 1, 9, 441, 1166, 1191 ЦК України, ст.ст. 3, 136, 233, 234 КЗпП України та ст.ст. 76-82, 89, 90, 259, 263, 265,268, 273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства «Укрпошта» в особі Рівненської дирекції до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регрессу - відмовити.

Стягнути з Акціонерного Товариства«Укрпошта» вособі Рівненськоїдирекції (код ЄДРПОУ 22565760) на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, яким ухвалено оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлений 19 січня 2021 року.

Суддя Рівненського

міського суду О.Я. Тимощук