ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

справа №815/3570/16

адміністративне провадження №К/9901/31647/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року (судді: Танасогло Т.М., Бойко А.В., Яковлєв О.В.) у справі за позовом Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та податкової вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в :

Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» (далі - ДП «ІМТМ», позивач) звернулося до суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби з позовом до (далі - СДПІ з обслуговування великих платників у м. Одесі МГУ ДФС, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення про застосування штрафних санкцій від 08.06.2016 №0000383800 та податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.06.2016 №Ю-0000393800.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмолено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій від 08.06.2016 №0000383800. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення в оскаржуваній частині та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскільки учні, які проходять виробничу практику, не є штатними працівниками підприємства, то єдиний внесок на заробітну плату учнів, яка виплачується їм при проходженні виробничої практики, не нараховується та не утримується.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що посадовими особами відповідача, згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» в період 07.12.2015 року по 09.02.2016 року була проведена планова виїзна документальна перевірка ДП «ІМТМ» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений Акт від 16.02.2016 року №8/28-08-38/01125672/2, яким були зафіксовані порушення позивачем за період, що перевірявся, п.1 ч.2 ст.6, п.1 ч.1, ч.2 ст.7, ч.5, ч.7, ч.13 ст.8, ч.4, ч.8, ч.9 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

08 червня 2016 року на підставі вищеозначеного Акта перевірки контролюючим органом було прийняте рішення про застосування штрафних санкцій №0000383800 щодо нарахування позивачу штрафних санкцій з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 598761,99 грн.

Того ж дня відповідачем на адресу позивача була спрямована вимога про сплату боргу (недоїмки) за №Ю-0000393800 в розмірі 291 632,40 грн.

Не погоджуючись з зазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішенням про застосування штрафних санкцій ДП «ІМТМ» звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені рішення та вимога фіскального органу відповідають положенням ч.2 ст.19 Конституції України, статей 9-11 Закону України "Про систему оподаткування в Україні" та статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", а відтак правові підстави до їх скасування відсутні.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08 червня 2016 року №Ю-0000393800, оскільки правовідносини між учнями ДНЗ "Іллічівського вищого професійного училища морського транспорту" та ДП "ІМТП" при проходженні виробничої практики згідно договору мають усі ознаки трудових правовідносин, які виникають на умовах трудового договору, а, відтак, у позивача в силу вимог Закону №2464 виник обов`язок з приводу нарахування та утримання єдиного соціального внеску із заробітної плати учнів ДНЗ "Іллічівського вищого професійного училища морського транспорту", які проходили виробничу практику на ДП "ІМТП" згідно з договором про навчально-виробничу практику від 29.06.2012 року №631-0.

Поряд із цим, керуючись правовою позицією, викладеною в постанові Верховного суду України від 01.03.2016 по справі №816/1993/15, дійшов висновку щодо протиправності донарахування позивачу єдиного соціального внеску з сум середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином касаційному перегляду підлягають лише висновки суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, які стали підставою для звернення позивача з даною касаційною скаргою до Верховного Суду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Основною підставою виникнення трудових правовідносин на території України є факт укладення трудового договору, яким відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (далі - роботодавець), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Загальний порядок укладення трудового договору встановлено статтею 24 КЗпП України, якою, зокрема, передбачено укладення трудового договору, як правило, в письмовій формі.

Разом з тим, статтею 38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (далі - Закон №103) встановлено, що час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний, і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

При цьому, професійно-технічна освіта може включати, зокрема, професійно-практичну підготовку, яка проводиться на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у формі виробничої практики (стаття 25 Закону № 103).

Пунктом 9 Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 1999 року №992 (далі - Порядок) передбачено, що, перед початком виробничого навчання та виробничої практики керівник підприємства видає наказ про персональний розподіл учнів, серед іншого, установлює системи оплати праці учнів, слухачів за фактично виконаний обсяг робіт відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки) та укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

Відповідно до п.п.7 і 8 Порядку учні, слухачі учбових закладів, які згідно з договором, укладеним між професійно-технічним навчальним закладом та підприємством, проходять виробничу практику та виробниче навчання на підприємстві, не включаються до складу (списку) і штатного розпису працівників підприємства.

При цьому, всі організаційні питання проходження виробничої практики та виробничого навчання в кожному конкретному випадку визначаються положеннями договору, укладеного навчальним закладом і підприємством. Типова форма такого договору наведена в додатку до Порядку.

Відповідно до п.10 Порядку з моменту розподілу учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки на них відповідно до законодавства про охорону праці поширюються права та обов`язки щодо виконання правил і норм охорони і праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві, з відповідних професій, спеціальностей і рівнів кваліфікації робітників та службовців. Учні, слухачі підлягають соціальному та іншому страхуванню нарівні з відповідними працівниками підприємства.

Таким чином, учні, слухачі професійно-технічних навчальних закладів, які проходять виробничу практику, не включаються до складу (списку) робітників підприємства, однак на них повною мірою розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку і положення інших внутрішніх актів і розпоряджень підприємства.

Крім того, пунктом 17 Порядку встановлено, що за фактично виконаний обсяг робіт учнями, слухачами за період виробничого навчання та виробничої практики відповідно до виробничих завдань, підприємство нараховує заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.

Нараховані учням, слухачам кошти переказуються для виплати на рахунок професійно-технічного навчального закладу або виплачуються їм безпосередньо підприємством не пізніше п`яти днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Частиною 9 статті 9 Закону №2464 передбачено, що обчислення і сплата єдиного внеску за працівників, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, здійснюються роботодавцями за рахунок сум, на які внесок нарахований.

Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, від 09.09.2013 №454 та від 14.04.2015 №435, передбачено, що звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (далі - Звіт) формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону №2464 нараховується єдиний внесок соціальний внесок за тарифом 3,6%.

Аналізуючи наведені вище законодавчі приписи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що нарахована заробітна плата учням, які проходять виробничу практику на підприємстві згідно з договором про навчально-виробничу практику, є базою нарахування єдиного внеску. При цьому, на підприємство покладається обов`язок нарахувати та утримати єдиний внесок із усієї суми нарахованої заробітної плати учня.

Поряд із цим, судами встановлено, що позивачем не нараховався та не утримувався єдиний соціальний внесок із заробітної плати учнів ДНЗ "Іллічівського вищого професійного училища морського транспорту", які проходили виробничу практику на ДП "ІМТП" згідно з договором про навчально-виробничу практику від 29.06.2012 року №631-0. У 2013 році загальна сума заниження нарахованої заробітної плати, на яку нараховується єдиний внесок, роботодавцями відповідно до класу професійного ризику виробництва за тарифом 37,33% складав 701 100,03 грн.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині щодо обґрунтованості вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) за №Ю-0000393800 та відсутністю правових підстав до її скасування у судовому порядку.

В частині задоволення позовних вимог постанова суду апеляційної інстанції не оскаржувалась, а відтак не є предметом касаційного перегляду у відповідності до приписів частини першої статті 341 КАС України.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2019 року є обґрунтованою, відповідає нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська