ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2021 р. Справа№ 910/18365/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Пашкіної С.А.

секретар Ковальчук Р.Ю.

за участю

представників: позивача - не з`явилися

відповідача - Тищенко А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд"

на рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2020 р. (повне рішення складено 28.09.2020 р.)

у справі № 910/18365/19 (суддя - Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним кредитного договору № 4А16109Г від 04.11.2016 р.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" звернулося з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору № 4А16109Г від 04.11.2016 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як недобросовісна сторона оспорюваного договору, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою кредитного договору № 4А16109Г від 04.11.2016 р. та договорів поруки, у зв`язку з чим укладений між сторонами кредитний договір підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.09.2020 р. у справі № 910/18365/19 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що після завершення процесу переоформлення боргів рішенням Національного банку України від 18.12.2016 р. № 498-р ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 р. № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність держави. При цьому банк ні в добровільному, ні в судовому порядку не виконав зобов`язання по передачі поручителю документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржників. Скаржник вважає, що відповідач, як недобросовісна сторона договору, з метою виконання реструктуризації свого кредитного портфеля, ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями "старих боржників" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення пов`язаних між собою кредитного договору № 4А16109Г від 04.11.2016 р. та договорів поруки.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 р. апеляційну скаргу у справі № 910/18365/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Пашкіна С.А., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18365/19 та призначено її до розгляду на 12.01.2021 р.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/85/21 від 11.01.2021 р. у зв`язку з перебуванням судді Корсака В.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/18365/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 910/18365/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 р. справу № 910/18365/19 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

Однак, у судове засідання 12.01.2021 р. представник позивача не з`явився та подав через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із пандемією, викликаною коронавірусом COVID-19, з метою недопущення поширення зазначеної респіраторної інфекції.

Відповідно до ч. ч. 11-13 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Вбачається, що колегією суддів явка сторін не була визнана обов`язковою, позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справу.

Також, позивач не наполягав на обов`язковій участі його представника у судовому засіданні та не зазначив у клопотанні про відкладення поважних причин відсутності в судовому засіданні, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.05.2020 р. у справі № 910/3880/19.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

04.11.2016 р. між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Абсол Трейд» (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 4А16109Г (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно з п. А.1 з лімітом і на цілі, зазначені у п. А.2, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни.

Згідно з п. А.1 кредитного договору вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія. Відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3, у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Як передбачено п. А.2 кредитного договору, ліміт цього кредитного договору 4600000000,00 грн на наступні цілі: фінансування поточної діяльності. У разі виникнення заборгованості позичальника перед банком з відшкодування витрат згідно з п. 2.2.13, ліміт цього договору збільшується на відповідну суму заборгованості на цілі з відшкодування витрат згідно з п. 2.1.5.

Термін повернення кредиту - 22.10.2020 р. (п. А.3 кредитного договору).

Спір у справі виник у зв`язку тим, що кредитний договір, на думку позивача, укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки цей договір вчинений під впливом введення позичальника в оману, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Як передбачено ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, висновок (рішення) про невідповідність правочину актам законодавства як підстава для його недійсності (п. 1 ст. 203 ЦК України) має ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи щодо порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/109/19.

За ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Неотримання цієї вимоги в момент вчинення правочину за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою його недійсності.

Вказана вимога до правочину містить дві складові: відповідність волевиявлення внутрішній волі учасника правочину та відсутність дефекту волі такого учасника, коли його воля зазнала протиправного впливу внаслідок обману, насильства, погрози, важких обставин або була спотворена внаслідок зловмисної домовленості представника суб`єкта з іншою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм ст. 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Отже, договір може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення договору. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Однак, позивачем не доведено, що представниками відповідача повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для вчинення оспорюваного кредитного договору.

Також позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинялись навмисні дії, які б свідчили про намагання відповідача запевнити позивача про такі властивості й наслідки кредитного договору, які насправді наступити не можуть.

Відповідно до п. А.2 кредитного договору ліміт цього кредитного договору: 4600000000,00 грн на наступні цілі: фінансування поточної діяльності.

При цьому, укладений кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови оспорюваного кредитного договору не містять умов про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Відповідно до ч. 3 ст. 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Згідно з ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні оспорюваного кредитного договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з умов укладеного кредитного договору, при його укладенні сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства.

Таким чином, позивач не надав належних доказів того, що відповідачем було введено його в оману стосовно природи укладеного між ними правочину, взаємних прав та обов`язків, інших істотних обставин.

Отже, укладаючи оспорюваний кредитний договір, позивач був ознайомлений з його умовами, в тому числі істотними, позивач реалізував своє право шляхом укладення договору на відповідних умовах, відтак його доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов договору, є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про визнання недійсним кредитного договору № 4А16109Г від 04.11.2016 р. є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2020 р. у справі № 910/18365/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" задоволенню не підлягає.

Аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведене вище.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання необхідно покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.09.2020 р. у справі № 910/18365/19 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 20.01.2021 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В.Андрієнко

С.А. Пашкіна