Справа № 530/1678/19

Номер провадження 2/530/19/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2021 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенка Є.С., представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Степаненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Зіньків, цивільну справу за позовом

Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, місце знаходження: м.Харків, пр. Науки, 9-А до ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення вартості навчання в аспірантурі, -

ВСТАНОВИВ:

В Зіньківському районному суді Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, місце знаходження: м.Харків, пр. Науки, 9-А до ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 про стягнення вартості навчання в аспірантурі.

У судове засідання учасники справи: позивач не з`явився, представник позивача не з"явився, про дату, час і місце цього засідання повідомлялися належним чином, представник відповідача з`явився.

Позивач направив до суду заяву, в якій просить розгляд справи провести без його участі.

Суд, зачитавши заяву позивача, який підтримав позовні вимоги, заслухавши представника відповідача та дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

Як передбаченост. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно дост.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згіднозіст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормоюст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу таЗакону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеногоОсновним Законом Українипринципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина першастатті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно достатті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно достатті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертоїстатті 8 ЦПКнорми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться впостанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Уст. 8 Конституції Українизазначено, щоКонституція Українимає найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй.

Відповідно до ч. 2ст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтями15,16 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зст. 129-1 Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно дост. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів»судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 29.10.2013 року наказом ректора Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця №1246-С з 01.11.2013 року була зарахована відповідно до рішення приймальної комісії від 28.10.2013 року до аспірантури з відривом від виробництва за спеціальністю 08.00.04 - «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)» та призначено наукового керівника.

Між Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця та ОСОБА_1 01.11.2013 року була укладена угода №19 про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення строком до 31.10.2016 року.

Відповідно до умов угоди позивач зобов`язувався забезпечити: якісну наукову підготовку аспіранта згідно з програмою та індивідуальним планом; наукове керівництво; виплату відповідно до законодавства державної стипендії; місцем у гуртожитку на період перебування в аспірантурі за рахунок коштів аспіранта. В свою черг, відповідач, зобов`язувалася: дотримуватися всіх умов Положення, а також інших вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки; оволодіти науковими знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю згідно з обраною спеціальністю; виконувати індивідуальний план роботи; дотримуватися статуту і правил внутрішнього розпорядку Університету, правил проживання у гуртожитку; звітувати про хід написання дисертації та виконання індивідуального плану; своєчасно подавати відділу аспірантури індивідуальний план роботи, результати атестації та інші необхідні документи; проходити атестацію за розкладом і в строки, затверджені Університетом; у встановлений термін захистити дисертацію або подати її спеціалізованій вченій раді.

З 01.11.2015 року по 13.10.2018 року відповідач перебувала в академічній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без збереження стипендії відповідно до наказів ректора №1554-С від 30.10.2015 року, №1492-С від 31.10.2016 року, №1446-С від 31.10.2017 року.

Між позивачем та відповідачем 31.10.2016 року укладена додаткова угода №04, якою продовжено термін дії угоди №19 до 13.10.2019 року у зв`язку з перебуванням аспірантки в академічній відпустці.

Відповідач 11.04.2019 року надіслав на адресу позивача заяву з проханням відрахувати з аспірантури за власним бажанням у зв`язку з переїздом з м. Харкова та скрутним матеріальним становищем, що зареєстрована позивачем за вхідним №19/88-01-45.

Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи ( п.22 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів» №309 від 01.03.1999 року.)

Наказом ректора №528-С від 22.04.2019 року на підставі протоколу №8 засідання вченої ради Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, відповідача відраховано зі складу аспірантів за власним бажанням відповідно до пункту 2 частини 1 статті 46 Закону України «Про вищу освіту», розірвано угоду №19 про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення та запропоновано відшкодувати фактичні витрати на підготовку в аспірантурі за період з 01.11.2013 року по 31.10.2015 року та з 13.10.2018 року по 21.04.2019 року про що було повідомлено відповідачку листом №19/88-60-50 від 25.04.2019 року, який особисто був отриманий нею 15.04.2019 року.

У відповідності до пункту 3.3 розділу 3. Угоди № 19 від 01.11.2013 року Аспірант/Докторант може бути відрахований з аспірантури/докторантури з таких причин:

а) грубого порушення правил внутрішнього розпорядку Університету;

б) невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених п. 19 Положення «Про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів»;

в) вчинення протиправних дій, встановлених згідно чинного законодавства.

Відрахований Аспірант/Докторант через зазначені причини, зобов`язаний відшкодувати вартість навчання згідно із законодавством України.

У відповідності до частини 3статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Спірні правовідносини врегульованіЗаконом України «Провищу освіту» N 2984-III від 17.01.2002 року, Законом України «Провищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014 року, Положенням про підготовкунауково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженогопостановою КабінетуМіністрівУкраїнивід 01 березня 1999 року №309та угодою про підготовку аспіранта денної форми навчання за рахунок державного замовлення від 26 листопада 2013 року.

Відповідно до пункту 3 частини 2статті 61Закону України«Про вищуосвіту» № 1556-VII від 01.07.2014 року здобувачами вищої освіти є, зокрема, аспірант - особа, зарахована до вищогонавчального закладу (наукової установи).

Статтею 45 Закону N 2984-III від 17.01.2002 року, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть бути відраховані з вищого навчального закладу: за власним бажанням; за невиконання навчального плану; за порушення умов контракту; в інших випадках, передбачених законами.

У частині 1 статті 46 Закону № 1556-VII від 01.07.2014 року зазначено, що підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого навчального закладу; невиконання навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється за рахунок, зокрема, коштів Державного бюджету України - за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства (підпункт 1 пункту 4 Положення № 309 від 01.03.1999 року).

Пунктом 13 Положення № 309 від 01.03.1999 року визначено, що особам, зарахованим за державним замовленням до аспірантури з відривом від виробництва або докторантури, стипендія призначається з дня їх зарахування, а тим, які навчаються в аспірантурі або докторантурі за контрактом, - відповідно до умов контракту.

Аспіранти і докторанти мають право на отримання державної стипендії встановленого розміру у разі зарахування на навчання з відривом відвиробництва за державним замовленням (підпункт 4 пункту 15 Положення № 309 від 01.03.1999 року).

Відповідно до підпункту 4 пункту 16 Положення № 309 аспіранти і докторанти зобов`язані виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією. Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика.

З матеріалів справи, зокрема Витягу з протоколу № 8 засідання вченої ради Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця від 22.04.2019 року та Витягу з наказу від 22.04.2019 р. за №528-Свбачається, що відповідача відраховано з аспірантури за власним бажанням за згодою позивача.

Згідно з пунктом 22 Положення № 309 від 01.03.1999 року аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення. Рішення про відрахуванняа спіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.

Отже, Положення № 309 від 01.03.1999 року, визначено виключний перелік підстав для відрахування, що тягнуть за собою обов`язок відрахованої особи відшкодувати вартість навчання. До даного переліку не входить відрахування за власним бажанням із погодженням Університету.

Відповідно дост.526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно дост. 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач відповідно до пункту 3.3.Угоди № 19 від 01.11.2013 року взяла на себе зобов`язання відшкодувати вартість навчання у разі відрахування за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку Університете, невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених п. 19 Положення «Про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів» або вчинення протиправних дій, встановлених згідно чинного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем подано та в повному обсязі виконано індивідуальні плани роботи: План на перший рік підготовки І півріччя (2013-2014 навчальні роки). Атестація: атестувати аспірантку кафедри економіки та оцінки майна підприємств позитивно; План на перший рік підготовки ІІ півріччя (2013-2014 навчальні роки). Атестація: аспірантка план першого року навчання повністю виконала. Рекомендується продовжити дослідження на другий рік навчання. Атестація аспіранта пройшла успішно. План на другий рік підготовки І півріччя (2014-2015 навчальні роки). Атестація: атестувати аспірантку кафедри економіки та оцінки майна підприємств позитивно; План на другий рік підготовки ІІ півріччя (2014-2015 навчальні роки). Атестація: аспірантка план другого року навчання повністю виконала. Рекомендується продовжити навчання в аспірантурі. Атестація аспіранта пройшла успішно. Аспірантка пройшла педагогічну практику в обсязі 50 годин.

Індивідуальний план на третій рік підготовки відповідачем не виконувався у зв`язку із поданням заяви про відрахування з аспірантури за власним бажанням.

Отже, Позивачем не надано належні та допустимі докази в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення вартості навчання в аспірантурі.

Відповідача відраховано зі складу аспірантів за власним бажанням, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 46 Закону України «Про вищу освіту», що не являється підставою для відрахування, що тягнуть за собою обов`язок відрахованої особи відшкодувати вартість навчання у відповідності до пункту 22 Положення № 309 від 01.03.1999 року та розділу 3 Угоди № 19 від 01.11.2013 року.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду від 01 серпня 2018 року по справі № 639/3566/17.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно дост. 263ЦПКУкраїни, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.124,129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У відповідності до ч. 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема,ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

ОСОБА_2 передбаченест. 64 Конституції Україниправо на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідноч. 1-4ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем, Харківським національним економічним університетом імені Семена Кузнеця, не надано доказів відповідно до ст. 81 ЦПК України того, що відповідачем, аспірантом ОСОБА_1 у відповідності допункту 3.3 розділу3.Угоди №19від 01.11.2013року грубопорушено правилавнутрішнього розпорядкуУніверситету,невиконо індивідуальногоплану роботибез поважнихпричин,передбачених п.19Положення «Пропідготовку науково-педагогічнихі науковихкадрів»;вчинення протиправнихдій,встановлених згідночинного законодавстваза щовченою радоюХНЕУ ім.С.Кузнецяїї буловідраховано зіскладу аспірантів, а тому, по позовних вимогах слід відмовити.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3ст. 133 ЦПК, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Що стосується судових витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями8,59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті133, статтях137,141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Відповідно дост. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 30 Законугонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Виходячи зі змісту положень частини третьоїстатті 27 Законудо договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Так, аналізуючи норми чинного законодавства та встановлені по справі обставини, враховуючи, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом, на правову допомогу, та уклала договір від 07.04.2020 року № 0704/20 та додаткову угоду № 1 до нього від 28.09.2020 року з адвокатом Степаненко О.В., ордер серії ВІ № 1010869 (а.с.20-21), в яких зазначено обсяг та форми надання правничої допомоги, розмір витрат на оплату такої допомоги з, обставини щодо сплати клієнтом адвокату коштів в розмірі 15200 гривень за професійну правничу допомогу. В матеріалах справи наявні докази на підтвердження витрат: акти прийому-передачі наданих юридичних послуг від 19.05.2020 року та акту прийому-передачі наданих юридичних послуг від 11.01.2021 року, квитанціі № 0704/1 від 19.05.2020 року та № 0704/2 від 11.01.2021 року, розрахунок суми гонорару від 28.09.2020 року суми гонорару.

За таких підстав, витрати за надання професійної правничої допомоги підлягають задоволенню.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінюючи обставини справи, подання процесуальних документів, реальну участь адвоката Степаненко О.В. у судових засіданнях 24.06.2020 року, 21.10.2020 року, 04.12.2020 року, 13.01.2021 року, час перебування та керуючись положеннямист. 89 ЦПК України, суд діючи за своїм внутрішнім переконанням, вважає, що заявлений розмір вартості послуг за професійну допомогу є співмірним із предметом даного позову, а тому слід визначити розмір витрат на правову допомогу у розмірі 15200 грн.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні такеруючись ст.ст.1,2,4,7,8,12,13,19,30,228-229,258,263-268 ЦПК,ЗУ "Про судовий збір"суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Харківського національногоекономічного університетуімені СеменаКузнеця,місце знаходження:м.Харків,пр.Науки,9-Адо ОСОБА_1 ,місце реєстрації: АДРЕСА_1 про стягненнявартості навчанняв аспірантурі відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, що знаходиться за адресою: Проспект Науки, 9-А, м. Харків, 6116 (код ЄДРПОУ02071211)на користь ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 ,адреса реєстрації: АДРЕСА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вартість послуг за професійну правову допомогу у розмірі 15200 грн. (п`ятнадцять тисяч двісті гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішенння виготовчлено 19.01.2021 р.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко