ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3718/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ-Інфоком" (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 16, приміщення 9) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лі Тур" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, офіс 1) про стягнення 93882,76 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ-Інфоком" (позивача) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лі Тур" (відповідача) про стягнення 93882,76 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за договором поставки в частині здійснення постачання оплаченого покупцем товару, з урахуванням чого, до стягнення з відповідача заявлено: суму попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 79020,00 грн, 3 % річних у розмірі 5658,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 9204,69 грн, всього - 93882,76 грн.

За попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, витрати складаються з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.11.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до ст. 80 ГПК України, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 20.11.2020 на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ст. 178 ГПК України. При цьому, копія ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 20.11.2020, яку було надіслана на адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджується Інформацією наявною в ЄДРПОУ, 07.12.2020 повернулася на адресу суду без вручення адресату з довідкою відділення Укрпошти: "повертається - адресат відсутній за вказаною адресою".

При цьому, необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі № 922/3718/20 від 20.11.2020 була оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Лі Тур" мало можливість ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною для багаторазового відкладення розгляду даної справи, яке в подальшому може призвести до порушення процесуальних строків для розгляду апеляційної скарги, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторін щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №910/23064/17.

При цьому суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 07.06.2018 у справі №910/17797/17, від 11.07.2018 у справі №916/2525/13.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач у позові вказує, що останній із відповідачем у березні 2018 року досягли домовленості щодо поставки на користь позивача товару: телекомунікаційного обладнання (Fora ER-1001E1 у кількості 150 шт., BD-ComР3310С АС у кількості 3 шт., FoxGate SFP- l,25G-Gepon (C++)-20SC у кількості 12 шт.), який з боку відповідач мав бути поставлений протягом трьох днів після здійснення позивачем оплати вартості обумовленого товару.

Так, позивач у позові вказує, що в силу досягнутих сторонами домовленостей, відповідач виставив позивачу Рахунок на оплату № 14031 від 14.03.2018 на суму 79020,00 грн, який позивачем 14.03.2018 було оплачено шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 79020,00 грн, при цьому позивач посилається на банківську виписку за 14.03.2018 (т.с. 1 а.с. 13-15).

Однак товар всупереч досягнутим домовленостям поставлений позивачу не був, телефонні переговори з відповідачем будь-яких результатів не дали.

У зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з постачання оплаченого товару та з метою досудового врегулювання спору, 21.05.2018 позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу вих. № 82 від 18.05.2018 про повернення сплачених коштів у розмірі 79020,00 грн (т.с. 1 а.с. 8-11), яка повернулася на адресу позивача без вручення адресату з довідкою відділення Укрпошти: "за закінченням терміну зберігання".

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч.3 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст. 639 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст. 639 ЦК України).

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.3 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем було вистановлено позивачу рахунок на оплату № 14031 від 14.03.2018 за товар: Fora EP-100, BD СОМ Р3310С АС, FoxGame на загальну суму 79020,00 грн (т.с. 1 а.с. 12).

Із наявної у матеріалах справи належним чином засвідченої копії банківської виписки по рахунку ТОВ "Січ-Інфоком" (позивача) вбачається, що позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Лі Тур" (відповідача) грошові кошти у розмірі 79020,00 грн. із призначенням платежу: оплата за Fora EP-100, BD СОМ, FoxGame рах№14031 від 14.03.18 без ПДВ (т.с. 1 а.с. 13-15).

Отже, у даному випадку виставлений рахунок є пропозицією у розумінні приписів статті 641 ЦК України щодо поставки товару на визначену у ньому суму, а здійснена позивачем оплата є акцептом (прийняттям пропозиції) на суму 79020,00 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №908/1264/18.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про укладення між сторонами договору поставки (надалі - Договір).

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні до говору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно із ст.266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кіль кість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

В ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Відповідно до статті 19 Господарського процесуального кодексу України Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

На виконання вимог п. 6 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позивачем вживалися заходи досудового врегулювання даного спору, а саме 21.05.2018 направлено відповідачу Вимогу про повернення перерахованої попередньої оплати за вих. № 82 від 18.05.2018, згідно якої позивач просив відповідача протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня її отримання повернути грошові кошти, сплачені в якості попередньої оплати за товар в розмірі 79020,00 грн (т.с. 1 а.с. 8-11).

Проте, доказів повернення (сплати) грошових коштів (попередньої оплати) у розмірі 79020,00 грн позивачу станом на момент розгляду справи відповідачем не надано. Відповідь на вищевказану вимогу також відсутня в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 906/1176/17.

При цьому, направивши відповідачу вимогу вих. № 82 від 18.05.2018 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 79020,00 грн, позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов`язання з поставки, що передбачено законом, а судом першої інстанції неправомірно зазначене не було взято до уваги.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 331/5054/15-ц (провадження № 14-164цс19) зазначено, що згідно з частиною першою статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 ЦК України). У зв`язку з невиконанням відповідачем договору позивач відмовився від цього договору, що створило для продавця безумовний обов`язок з повернення отриманих грошових коштів за першою вимогою покупця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.10.2019 у справі № 552/90/17 (провадження № 61-361100св 18).

Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару, у зв`язку з неотримання ним звернення від покупця щодо місця відвантаження товару - не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України. При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Верховний Суд України зробив висновок по застосуванню частини другої статті 693 ЦК України, згідно якого покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати без попередньої відмови від договору купівлі-продажу.

За приписом статті 86 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім, переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд визнав вимоги позивача про стягнення 79020,00 грн. суми попередньої оплати за непоставлений товар обґрунтованою, законною, такою, що відповідачем не спростовано, доказів постачання товару на вказану суму у матеріалах справи відсутні, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5658,07 грн. та інфляційну складову боргу в сумі 9204,69 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційної складової боргу, суд установив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, а їх розмір становить 5658,07 грн 3 % річних та 9204,69 грн інфляційних. Відтак, вказана позовна вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ-Інфоком" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача у розмірі 2102,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лі Тур" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, офіс 1, код ЄДРПОУ 37366371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ-Інфоком" (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 16, приміщення 9, код ЄДРПОУ 30001108) - 79020,00 грн. суми попередньої оплати за непоставлений товар; 3 % річних у розмірі 5658,07 грн.; 9204,69 грн. інфляційних втрат та 2102,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "19" січня 2021 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв