ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2021/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сигнал", м. Харків до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м. Харків про стягнення коштів за участю представників учасників справи:

позивача - Короєд Т.А.

відповідача - Петруніна К.О.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сигнал", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", відповідач, в якому (з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.10.2020) просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1540687,34 грн. заборгованості, з яких: 1436429,10 грн. основний борг, 71688,55 грн. пеня, 11901,47 грн. річні відсотки, 20668 грн. інфляційні збитки. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару за договорами поставки, які були укладені між сторонами, а саме: №238-13/83-ВК від 23.11.2016; №238-13/93-ВК від 23.01.2017; №238/07-717-ВК від 23.01.2017; №238-13/185 від 05.07.2018; №238-18/414 від 18.03.2019; №238-18/418 від 18.03.2019; №238-18/417 від 20.03.2019; №238-03/508 від 08.04.2019; №238-18/548 від 27.05.2019; №238-03/551 від 04.06.2019; №238-13/665 від 15.10.2019; №201-06-03/415 від 28.11.2019; №201-06-18/348 від 27.02.2020; №238-03/771 від 04.03.2020; №201-06-03/454 від 23.03.2020; №201-06-03/536 від 06.04.2020; №266-01/549 від 20.06.2019.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

11.12.2020 відповідачем до суду поданий відзив на уточнену позовну заяву, в якому він просить суд при розгляді вимоги про стягнення суми боргу за договорами врахувати оплати відповідача; при розгляді вимоги щодо стягнення пені за прострочення оплати за договорами відмовити в повному обсязі. У разі задоволення цієї вимоги просить суд прийняти до уваги контррозрахунок та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 3 583,90 грн.; вимогу про стягнення річних та втрат від інфляції залишити на розсуд суду із врахуванням контррозрахунку наведеного відповідачем; закрити провадження на суму заборгованості 10216,00 грн. у зв`язку з відсутністю предмету спору; здійснити розподіл судових витрат, відповідно до розміру задоволених позовних вимог, як того вимагають норми Господарського процесуального кодексу України.

17.12.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази часткової оплати суми заборгованості на загальну суму 219415,88 грн. та просить суд закрити провадження у справі в цій частині у зв`язку з відсутністю предмету спору.

У судовому засіданні 14.01.2021 представник позивача підтримав позов у повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та часткових оплат відповідача) та просив суд його задовольнити. Проти задоволення клопотання щодо зменшення розміру пені заперечував.

Присутній у судовому засіданні 14.01.2021 представник відповідача визнав наявність заборгованості перед позивачем, просив врахувати викладені у відзиві обставини. Клопотання про зменшення розміру пені підтримав та проси суд його задовольнити.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

Як встановлено судом та не заперечується представниками сторін, між сторонами була укладена низка договорів поставки а саме: №238-13/83-ВК від 23.11.2016; №238-13/93-ВК від 23.01.2017; №238/07-717-ВК від 23.01.2017; №238-13/185 від 05.07.2018; №238-18/414 від 18.03.2019; №238-18/418 від 18.03.2019; №238-18/417 від 20.03.2019; №238-03/508 від 08.04.2019; №238-18/548 від 27.05.2019; №238-03/551 від 04.06.2019; №238-13/665 від 15.10.2019; №201-06-03/415 від 28.11.2019; №201-06-18/348 від 27.02.2020; №238-03/771 від 04.03.2020; №201-06-03/454 від 23.03.2020; №201-06-03/536 від 06.04.2020; №266-01/549 від 20.06.2019.

Відповідно до умов вказаних договорів постачальник (позивач) зобов`язується поставити продукцію у власність замовника (відповідач), а замовник зобов`язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах вказаних договорів поставки.

На виконання вказаних договорів позивачем було поставлено відповідачу продукцію, а саме:

- згідно договору №238-13/83-ВК від 23.11.2016 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 1816236,00 грн., сплачено покупцем - 1518048,00 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 298188,00 грн.;

- згідно договору №238-13/93-ВК від 23.01.2017 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 626301,96 грн., сплачено покупцем - 440104,08 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 186197,88 грн.;

- згідно договору №238/07-717-ВК від 23.01.2017 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 92230,42 грн., сплачено покупцем - 76477,68 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 15752,74 грн.;

- згідно договору №238-13/185 від 05.07.2018 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 666360,00 грн., сплачено покупцем - 518280,00 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 148080,00 грн.;

- згідно договору №238-18/414 від 18.03.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 28776,00 грн., сплачено покупцем - 14571,12 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 14204,88 грн.;

- згідно договору №238-18/418 від 18.03.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 152210,34 грн., сплачено покупцем - 120386,70 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 31823,64 грн.;

- згідно договору №238-18/417 від 20.03.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 51314,40 грн., сплачено покупцем - 42762,00 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 8 552,40 грн.;

- згідно договору №238-03/508 від 08.04.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 35076,00 грн., сплачено покупцем - 24174,00 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 10902,00 грн.;

- згідно договору №238-18/548 від 27.05.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 156318,12 грн., сплачено покупцем - 129650,88 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 26667,24 грн.;

- згідно договору №238-03/551 від 04.06.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 245282,40 грн., сплачено покупцем - 195282,40 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 50000,00 грн.;

- згідно договору №238-13/665 від 15.10.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 231897,60 грн., сплачено покупцем - 0 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 231 897,60 грн.;

- згідно договору №201-06-03/415 від 28.11.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 6312,00 грн., сплачено покупцем - 0 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 6312,00 грн.;

- згідно договору №201-06-18/348 від 27.02.2020 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 12279,60 грн., сплачено покупцем - 0 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 12279,60 грн.;

- згідно договору №238-03/771 від 04.03.2020 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 99540,00 грн., сплачено покупцем - 0 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 99540,00 грн.;

- згідно Договору №201-06-03/454 від 23.03.2020 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 9696,00 грн., сплачено покупцем - 0 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 9696,00 грн.;

- згідно договору №201-06-03/536 від 06.04.2020 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 9995,52 грн., сплачено покупцем - 0 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 9995,52 грн.;

- згідно договору №266-01/549 від 20.06.2019 постачальником було відвантажено товару на загальну суму 276339,60 грн., сплачено покупцем - 0 грн., кінцевий залишок по оплаті (заборгованість) складає - 276339,60 грн.

Факт поставки товару підтверджується доданими до матеріалів справи специфікаціями, довіреностями на отримання товару, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Після відкриття провадження у справі, відповідачем суду надані платіжні доручення про часткову оплату заборгованості, а саме: 10216,00 грн. за договором №238-13/83-ВК від 23.11.2016, 14204,88 грн. за договором №238-18/414 від 18.03.2019, 26955,00 грн. за договором №238-18/418 від 18.03.2019, 50000,00 грн. за договором №238-03/551 від 04.06.2019, 74040,00 грн. за договором №238-13/185 від 05.07.2018, 54216,00 грн. за договором №238-13/83-ВК від 23.11.2016. Загальна сума коштів, що частково сплачені відповідачем становить 229631,88 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що заявлена до стягнення сума у розмірі 229631,88 грн. сплачена відповідачем, що підтверджується наданими доказами, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 229631,88 грн., відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Суд роз`яснює сторонам, що у відповідності до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, станом на день розгляду справи загальна сума основного боргу за вказаними договорами становить 1206797,22 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач вказану заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Вказана сума заборгованості визнана як відповідачем так і позивачем. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 1206797,22 грн., а позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 11901,47 грн. процентів річних та 20668,22 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

При цьому, судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, проте здійснено позивачем арифметично не вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 20638,40 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення 29,82 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Перевіривши правильність нарахування процентів річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 11901,47 грн. процентів річних суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 71688,55 грн. пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписом ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до умов спірних договорів, за порушення строку остаточного розрахунку (оплати), передбачених договорами, постачальник має право пред`явити вимогу замовнику по сплаті пені у розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність нарахування пені, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, проте частково здійснено позивачем без урахування наведених норм законодавства та арифметично вірно, а тому суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 71678,15 грн. пені. Позовні вимоги в частині стягнення 10,40 грн. пені суд вважає необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.

Разом з тим, відповідачем у справі заявлене клопотання про зменшення розміру пені на 95%. В обґрунтування клопотання відповідач вказує на те, що:

- ДП Завод Електроважмаш у 2020 році опинилось у тяжкому економічному стані, але намагається здійснювати планові виплати за договорами з позивачем та в жодному разі не ухиляється від виконання взятих зобов`язань, а лише намагається зберегти баланс інтересів між виплатами контрагентам, працівникам підприємства та податків;

- ДП Завод Електроважмаш внесено до переліку об`єктів державної власності, що піддягають приватизації у 2017-2020 роках. Наказом Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 було прийнято рішення про приватизацію ДП Завод Електроважмаш. Розпорядженням КМУ від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об`єктів великої приватизації державної власності (зі змінами внесеними 03.03.2020), відповідно до якого ДП Завод Електроважмаш включено до цього переліку. Накладення стягнення надмірних сум штрафних санкцій, значно зменшує вартість підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитків державі в наслідок недоотримання реальної вартості підприємства. Документи підтверджуючи процедуру приватизації додаються. В даному випадку, кожного разу коли стягуються надмірні штрафні санкції, це впливає на ділову репутацію боржника, що зумовить погіршення економічного стану боржника під час проведення процедури приватизації державного майна і призведе до економічних наслідків у вигляді упущеної вигоди для Держави України. Ділова репутація є єдиним із елементів, складової частини немайнових прав, який має відношення до юридичної особи. При цьому, особливістю ділової репутації є те, що остання формується виключно на теренах підприємницької діяльності. Саме в рамках підприємницької діяльності можна розкрити весь спектр елементів ділової репутації в повному об`ємі, через її вартісну характеристику. Даний факт підтверджується тим, що ділова репутація може виступати предметом цивільно-правового договору, як-то договору концесії, укладеного виключно із суб`єктом, який здійснює підприємницьку діяльність. При цьому головною ознакою діловою репутації від інших немайнових благ, є те, що ділова репутація має вартісну характеристику, вона враховується в якості нематеріального активу організації. Оцінка ділової репутації підприємства - це величина, на яку вартість юридичної особи перевищує ринкову вартість фінансових та матеріальних і частини підприємства, відображених в бухгалтерській звітності. Іншими словами, ділова репутація підприємства (гудвіл) являє частину вартості підприємства, яка існує тільки разом з цим підприємством і не може бути віднесена до якогось конкретного активу. Так, за приписами Порядку експертної оцінки нематеріальних активів, затвердженого наказом ФДМУ та Держкомітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 року №969/97 "гудвіл (ділова репутація) - комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології" (пункт 11). Вартість ділової репутації підприємства виникає, коли підприємство отримує прибуток на активи або власний капітал, як правило, вище середньогалузевого рівня. Відповідно до пункту 14.1.40 Податкового кодексу України, гудвіл (вартість ділової репутації) нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. Отже, ділова репутація має вартісну оцінку та враховується як немайновий актив під час проведення приватизаційної процедури. На протязі 2020 року в за різними судовими рішеннями стягувались з підприємства штрафні санкції, що кожного разу призводить до зменшення вартості підприємства, що в результаті приватизації завдасть збитків Державі внаслідок недоотримання реальної вартості підприємства;

- вже у 2020 року на рахунки ДП Завод "Електроважмаш" декілька разів були накладені арешти, що сприяло зростанню заборгованості підприємства перед кредиторами, виникненню заборгованості по заробітній плані та по сплаті соціальних внесків на рахунок Державного бюджету. Таким чином, господарська діяльність підприємства у визначені періоди була практично повністю паралізована. У сукупності, обставини кризи в галузі машинобудування та періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладання арештів на всі рахунки відповідача, сприяло виникненню ситуації коли держане підприємство змушено здійснювати часткові виплати не тільки контрагентам, але і працівникам стосовно виплати заробітної плати, платежів до бюджету та комунальних платежів;

- на державному підприємстві існує заборгованість по заробітній платі, так станом на 12.11.2020 така заборгованість склала 96,2 млн. грн. Із чого додатково вбачається заборгованість із сплати податків до Державного бюджету України. Крім того існує заборгованість із сплати комунальних платежів, сплата яких є безумовною умовою можливості продовжувати господарську діяльність.

Розглядаючи вказане клопотання відповідача суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3ст. 551 ЦК Українивстановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, враховуючи вищенаведене, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірними договорами, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, те, що відповідач є 100% державним підприємством, враховуючи майновий стан підприємства відповідача, суд доходить висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, до 50% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Крім того, на думку суду, пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.

Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та у справах №№ 924/1089/17, 903/827/17, 925/1587/17.

Отже, клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 95% суд задовольняє частково, зменшує розмір заявленої до стягнення пені на 50% та з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату поставленої продукції у розмірі 35839,08 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача - 1206797,22 грн. основного боргу; 35839,08 грн. пені, 11901,47 процентів річних та 20638,40 грн. інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення 229631,88 грн. суд закриває за відсутністю предмету спору. В решті позовних вимог суд відмовляє.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати з оплати судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд роз`яснює позивачу, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір", питання про повернення з Державного бюджету України сплаченого судового збору у разі зменшення розміру позовних вимог та закриття провадження у справі, вирішується судом за відповідним клопотанням сторони, яка сплатила судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610-612, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сигнал" (61060, м. Харків, пр. Московський, 140/1, код ЄДРПОУ 38634147) - 1206797,22 грн. заборгованості, 35839,08 грн. пені, 11901,47 грн. процентів річних, 20638,40 грн. інфляційних втрат та 19665,23 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Закрити провадження у справі в частині стягнення 229631,88 грн. заборгованості.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Сигнал" (61060, м. Харків, пр. Московський, 140/1, код ЄДРПОУ 38634147).

Відповідач - Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121).

Повне рішення підписано 19 січня 2021 року.

СуддяО.В. Погорелова