Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/860/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення заборгованості в сумі 4 501 грн. 05 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Незнамова Т.О. (дов. № 14-355 від 10.10.2019 р.);

Від відповідача: Бабій В.В. (ордер КС № 629378 від 17.01.20 р.).

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 4 501 грн. 05 коп.

Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року про постачання природного газу.

Позивач зазначає, що на виконання умова вказаного договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 88 069 грн. 41 коп.

Позивач також вказує, що оплату за поставлений газ відповідач здійснював несвоєчасно, та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, у зв`язку з чим відповідачу нараховано пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати, що в сумі становить 4 501 грн. 05 коп.

В судовому засіданні 11 січня 2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві та письмових пояснення, просив позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Відповідач у свою чергу заперечує позовні вимоги та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву, відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилається на наступні обставини.

Відповідач зазначає, що 28 вересня 2016 року, регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за договором укладеним між сторонами позивачем та відповідачем, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01 жовтня 2015 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01 жовтня 2015 року затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період).

Згідно п. 16 вказаного положення, станом на 28 вересня 2016 року, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з 01 травня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в розмірі 4942,00 гривні за 1000 куб. метрів без ПДВ.

Відповідач зазначає, що відповідно до п. 5.2. договору постачання природного газу № 3845/1617-ТЕ-28 від 28 вересня 2016 року, вартість природного газу встановлена у розмірі 4 942,00 грн. (5 930,40 грн. разом з ПДВ) за 1000 м3 природного газу, без ПДВ.

Однак, вищезазначена редакція п. 16 Положення включена до Положення на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 758 від 01 жовтня 2015 року", яка рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року у справі № 826/9665/16 визнана протиправною та не чинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року.

Згідно до попередньої редакції постанови Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року, редакція абз. 3 п. 16 Положення: "ПАТ "НАК "Нафпюгаз України" постачає природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для релігійних організацій та/або з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України), яка у період з 02.10.2015 року по 30.04-2016 року включно визначається для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню для всіх інших виробників теплової енергії - 1 770,74 гривні за 1000 м3, без ПДВ".

Отже, згідно договору постачання природного газу № 3845/1617-ТЕ-28 від 28 вересня 2016 року, у період з 28 вересня 2016 року до 31 березня 2017 року позивач поставив відповідачу 53 586 618,00 м3 природного газу, за який відповідачем сплачено позивачу 317 790 079 грн. 39 коп.

Відповідач зазначає, що у період дії поговору поставники природного газу, постанова Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року була не чинною, а тому в цей період діяла попередня постанови Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року, відповідно до якої вартість природного газу, з ПДВ, складала 2,124888 грн. за м3 з ПДВ, в силу чого, на думку відповідача Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" набуло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" безпідставно 203 924 517 грн. 84 коп.

Враховуючи дану обставину, 28 грудня 2019 року відповідачем на адресу позивача відправлено вимогу № 03-05/3563/3566 від 28 грудня 2019 року з вимогою протягом 7 днів з моменту пред`явлення цієї вимоги повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" безпідставно набуті грошові кошти в сумі 203 924 517 грн. 84 коп. Однак вказана вимога залишена позивачем без задоволення.

10 січня 2020 року відповідач звернувся до позивача з заявою про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

Отже, на думку відповідача, суд повинен закрити провадження у справі, оскільки між учасниками процесу відбулося зарахування зустрічних однорідних вимоги та предмет спору у даній справі відсутній.

В судовому засіданні 11 січня 2021 року представник відповідача просив суд зменшити розмір нарахованої пені.

Заяви та клопотання у справі.

20 січня 2020 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує у повному обсязі.

10 лютого 2020 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли заперечення проти відповіді на відзив позивача, в якому останній заперечує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд закрити провадження у справі.

17 лютого 2020 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

25 лютого 2020 року о відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд зупинити провадження у справі № 918/860/19 до вирішення справи № 918/137/20.

02 березня 2020 року до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд провести судове засідання призначене на 02 березня 2020 року без його участі.

08 грудня 2020 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

11 грудня 2020 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшли пояснення.

28 грудня 2020 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/860/19, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Господарського суду від 20 січня 2020 року перейдено до розгляду справи № 918/860/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи по суті на 03 лютого 2020 року.

Ухвалою Господарського суду від 03 лютого 2020 року відкласти розгляд справи по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 17 лютого 2020 року.

Ухвалою Господарського суду від 17 лютого 2020 року відкласти розгляд справи по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 02 березня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02 березня 2020 року зупинено провадження у справі № 918/860/19 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення заборгованості в сумі 4 501 грн. 05 коп. до набрання законної сили судовим рішенням в справі № 918/137/20 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року поновлено провадження у справі № 918/860/19 та розгляд справи по суті призначено до слухання на 28 грудня 2020 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 грудня 2021 року відкладено розгляд справи по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 11 січня 2021 року.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

28 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (наразі акціонерним товариством) (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - споживач) укладено договір на постачання природного газу № 3847/1617-РО-28 (далі договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 12.1. договору, цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) газ обсягом до 14.441 тис. куб. м.

Відповідно до пунктів 3.4.-3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газ.

Не пізніше 7-го числі місяця, наступного за місцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику, зокрема підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за природній газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.

Згідно з пунктом 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору останнім передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 88 069 грн. 41 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Однак, в свою чергу відповідач свої зобов`язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно.

Керуючись положеннями пункту 8.2. договору, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 1 923 грн. 34 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Також позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 554 грн. 02 коп. та 2 023 грн. 69 коп. інфляційних втрат відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладені обставини та прострочення у розрахунках за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню, інфляційні та три проценти річних за порушення строків проведення оплати за поставлений природній газ.

Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Джерела права й акти їх застосування.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

З наведених обставин вбачається, що спірні правовідносини за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються постачання природного газу. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої вимоги про нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних обґрунтованими, а відповідач заперечує проти цього.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 525 Цивільного кодексу України, та частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом взято до уваги, що згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення і висновок суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Аргументуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року про постачання природного газу.

В якості доказів вказаних обставини суду надано наступні докази, а саме: копію договору № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року про постачання природного газу; копію додаткової угоди № 1 від 23 січня 2017 року до договору № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року; копію додаткової угоди № 2 від 31 березня 2017 року до договору № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року; копію акту приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2016 року; копію акту приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2016 року; копію акту приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2016 року; копію акту приймання-передачі природного газу від 31 січня 2017 року; копію акту приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2017 року; копію акту приймання-передачі природного газу від 31 березня 2017 року; копію акту приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2017 року; розрахунок заборгованості; сальдо по підприємству; довідку по операціях за договором № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року.

На підставі вказаних доказів судом встановлено, а саме: факт виникнення між сторонами договірних відносин по поставці природного газу; факт поставки позивачем природного газу та належне виконання останнім умов договору; факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань по оплаті поставленого природного газу.

Судом встановлено, що згідно до актів здачі-прийняття робіт (вказані акти підписані та не заперечені відповідачем) позивач поставив відповідачу природній газ на загальну суму 88 069 грн. 41 коп.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечені відповідачем.

Враховуючи зазначені прострочення у розрахунках за договором, позивач просить стягнути з відповідача на підставі п. 8.2. договору та ст. 625 ЦК України пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних за не проведення оплати за поставлений газ у 2016-2017 роках, а саме 1 923 грн. 34 коп. пені, 2 023 грн. 69 коп. інфляційних втрат та 554 грн. 02 коп. 3% річних.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечені відповідачем.

Суд здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА: ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що позивачем вірно нараховано суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Отже, зважаючи на викладене, до стягнення з відповідача підлягають наступні штрафні санкції, а саме а саме 1 923 грн. 34 коп. пені, 2 023 грн. 69 коп. інфляційних втрат та 554 грн. 02 коп. 3% річних.

На думку суду, встановлені обставини щодо прострочення відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого товару, свідчать про порушення відповідачем прав позивача.

Тому позов про стягнення з відповідача штрафних санкцій слід задоволити повністю.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача.

Отже, з правовою позицією та аргументами позивача суд погоджується та приймає останні.

Щодо обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві на позову суд зауважує наступне.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що внаслідок визнання протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758" з моменту її прийняття, якою визначалась ціна на природний газ, існує необхідність у перерахуванні вартості природного газу за договором № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року про постачання природного газу. Відповідно до вказаних обставин відповідач звернувся до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог та вважає, що предмет спору у даній справі відсутній, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Вказані твердження відповідача, суд оцінює критично зважаючи на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Зміст принципу свободи договору розкривається в ст. 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Враховуючи викладене, наявність укладеного між позивачем та відповідачем договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частинами другою та третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Умови договору, що встановлюють ціну товару (природного газу) є однією з істотних умов, що унеможливлює укладання договору без даної частини.

Судом встановлено, що відповідач схвалив та прийняв умови договору до виконання, а саме прийняв поставлений позивачем природний газ, підписав акти приймання-передачі природного газу та провів оплату прийнятого від останнього природного газу за встановленою у договорі ціною.

Суд зазначає, Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2019 року у справі № 826/9665/16, яке набрало законної сили після залишення без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року, постанова Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 № 758" була визнана протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27 квітня 2016 року .

До змін, внесених постановою КМУ № 315 від 27 квітня 2016 року до Постанови № 758 від 01 жовтня 2015 року, ціна на природний газ, який постачався виробникам теплової енергії для надання послуг з централізованого опалення населенню складала 1 770,74 грн. за 1000 куб.м.

При цьому, рішення у справі № 826/9665/16 не містять вимог про здійснення перерахунку розрахунків за переданий природний газ. Окружний адміністративний суд міста Києва вказаним рішенням не зобов`язав учасників ринку природного газу здійснювати будь-які перерахунки чи вносити зміни до договорів.

Отже, самий лише факт визнання протиправною та нечинною постанови КМУ від 27 квітня 2016 року № 315, не впливає на визначення розміру ціни за газ, який був спожитий відповідачем за договором.

Враховуючи вищевикладене, застосування позивачем при здійсненні розрахунку заявлених до стягнення сум обумовленої пунктом 5.2 договору ціни за газ суд вважає правомірним.

Щодо посилання відповідача на те, що зобов`язання по договору № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року про постачання природного газу, припинено заявою № 03-05/63/66 від 10 січня 2020 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у лютому 2020 року звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 918/137/20.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог задовольнити та визнано недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог № 03-05/63/66 від 10 січня 2020 року.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 918/137/20 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року у справі №918/137/20 залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, рішення Господарського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року у справі № 918/137/20 набрало законної сила та є чинним на час ухвалення рішення.

Згідно до п. 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, зважаючи на викладені обставини, суд відхиляє твердження відповідача, що зобов`язання по договору № 3847/1617-РО-28 від 28 вересня 2016 року про постачання природного газу, припинено заявою № 03-05/63/66 від 10 січня 2020 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Також, суд не приймає в якості доказу, долучену відповідачем до матеріалів справи заяву № 03-05/63/66 від 10 січня 2020 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Щодо заявленого відповідачем в судовому засіданні 11 січня 2021 року усного клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, при вирішенні судом питання про зменшення пені слід враховувати не самий лише розмір збитків, які були спричинені правопорушенням, але й "інші обставин, які мають істотне значення".

Зокрема, статтею 233 ГПК України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, суду в обов`язковому порядку слід враховувати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Втім, відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження існування вищевказаних обставин.

Зокрема, відповідачем не доведено факту знаходження підприємства у тяжкому фінансовому стані або виникнення інших суттєвих негативних наслідків для інтересів відповідача у зв`язку із сплатою пені в установленому договором розмірі.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені.

Отже, зважаючи на викладені обставини, твердження та висновки відповідача не відповідають фактичним обставинам справи, а тому суд не приймає останні.

Докази відхилені судом.

Суд докази надані позивачем не відхиляє, а на їх підставі встановлює факт перебування сторін у договірних відносинах та виконання сторонами умов договору. Докази подані позивачем суд визнає як належні та допустимі.

Суд не приймає як належний та допустимий доказ подану відповідачем заяву № 03-05/63/66 від 10 січня 2020 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Порушені права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочинів в господарській діяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Невиконання відповідачем зобов`язання в укладених з позивачем правочинів порушило інтереси останнього, які полягають у несвоєчасному отриманні оплати за поставлений природний газ та обумовлює настання передбачених цим правочином та законом правових наслідків у вигляді стягнення суми заборгованості, нарахування інфляційних втрат, 3 % річних та пені, відтак позивач правомірно звернувся до суду з даним позовом.

Судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 1 921 грн. 00 коп.

У зв`язку із задоволенням позову, та враховуючи, що в результаті неправильних дій відповідача, який не сплатив відповідачу обумовлені договором кошти у встановлений строк, що призвело до необхідності позивачу звертатись до суду та нести додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 1 921 грн. 00 коп. покладає на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю (33027, м. Рівне, вул. Д. Галицького, 27, код ЄДРПОУ 36598008) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького 6, код ЄДРПОУ 20077720) 1 923 (одна тисяча дев`ятсот двадцять три) грн. 02 коп. пені, 554 (п`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 02 коп. три відсотки річних, 2 023 (дві тисячі двадцять три) грн. 69 коп. інфляційних втрат та 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять один) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 19 січня 2021 року.

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6);

3 - відповідачу - рекомендованим (33027, м. Рівне, вул. Д. Галицького, 227).