ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.01.2021Справа № 910/17193/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про відшкодування 133 507, 83 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 133 507, 83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 7030405-02-00-00 від 11.04.2019, та у зв`язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування завданої власнику автомобіля "Mercedes-Benz 220 E", реєстраційний номер НОМЕР_1 , шкоди в розмірі 263 507,83 грн., а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/2565439, а також договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту "Додатковий захист" № ДЗ/0010301 від 05.12.2019. Оскільки відповідач у добровільному порядку сплатив позивачу лише 130 000,00 грн., Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" вказувало на те, що обов`язок з відшкодування несплаченої відповідачем частини шкоди у розмірі 133 507, 83 грн. слід покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/17193/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін; на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 (винного у скоєнні ДТП водія). Крім того, цією ухвалою визначено третій особі строк для подання пояснень щодо позову; а також визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та попереджено Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія", що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, спір буде вирішений за наявними матеріалами справи у відповідності до приписів частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

20.11.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 09.11.2020 про відкриття провадження у справі № 910/17193/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 40, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105475995178, відповідно до якого відповідач ухвалу суду отримав 13.11.2020 року.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2019 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_2 укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 7030405-02-00-00 (далі - Договір) щодо автомобіля "Mercedes-Benz 220 E", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску.

Відповідно до пункту 4.1.1.1 Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за умови, що особа, винна в скоєнні ДТП, встановлена, і ця особа - не водій застрахованого транспортного засобу.

Договір набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу (у повному обсязі) на поточний рахунок Страховика, але не раніше ніж 12.04.2019 року, і діє до дати внесення наступного чергового платежу, вказаної в пункті 3.3 Договору. Відновлення дії Договору наступає з моменту внесення чергового страхового платежу (у повному обсязі) і діє до настання терміну внесення наступного платежу. Після внесення останнього страхового платежу Договір діє до 24:00 год. 11.04.2020 року (включно) (пункт 3.4 Договору).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 цієї угоди страхове відшкодування визначається без урахування амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів. Підставою для визначення розміру збитку є рахунок СТО, обраної Страховиком.

22.01.2020 року о 22:45 год. по вулиці Перемоги у селі Промінь Луцького району відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який не обрав безпечної швидкості та дистанції, не врахував дорожнього покриття, внаслідок чого здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "Mercedes-Benz 220 E", реєстраційний номер НОМЕР_1 , після чого вказаний автомобіль "Mercedes-Benz 220 E" здійснив зіткнення з причіпом НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2020 у справі № 161/1452/20 (провадження № 3/161/851/20) водія автомобіля "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Відповідно до Полісу серії АО № 002565439 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000, 00 грн.

Крім того, 05.12.2019 року між відповідачем та ОСОБА_3 укладено Договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № ДЗ/0010301 щодо автомобіля "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазначеного у Полісі серії АО № 002565439.

Предметом цього договору відповідно до пункту 3 цього правочину є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані із відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником або іншою особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну третіх осіб під час експлуатації забезпеченого транспортного засобу, вказаного в договорі.

Відповідно до пунктів 5 та 5.1 цього правочину страхова сума (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну) визначена у розмірі 500 000,00 грн., страховий тариф - 0,07 %, страховий платіж - 350,00 грн.; франшиза становить 0,00 грн.

Згідно з пунктом 5.1.2 наведеної угоди за договором підлягає відшкодуванню прямий (реальний) збиток потерпілої третьої особи, що дорівнює перевищенню суми збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку, над обсягом зобов`язань страховика щодо виплати страхового відшкодування згідно з Полісом ОСЦПВВНТЗ.

Строк дії договору - з 06.12.2019 року по 05.12.2020 року (пункт 3.4 Договору).

Отже, на час настання ДТП цивільно-правова відповідальність (зокрема, за шкоду, заподіяну майну третіх осіб) щодо автомобіля "Volkswagen Transporter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача за вищенаведеними Полісом серії АО № 002565439 та договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № ДЗ/0010301 від 05.12.2019 року на загальну суму 630 000,00 грн.

28.01.2020 року Страхувальник звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.

Страховим актом позивача № 2005174-1 від 21.02.2020 вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 263 507,83 грн.

Відповідно до платіжних доручень № 5990 від 28.02.2020 на суму 140 000,00 грн. та № 6159 від 02.03.2020 на суму 123 507,83 грн. позивач перерахував ТзОВ "Ремзона" грошові кошти у загальному розмірі 263 507,83 грн. із відповідним призначенням платежів.

Листом від 13.03.2020 року № 2126 позивач звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування в розмірі 263 507,83 грн., яка була отримана Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія" 23.03.2020 року.

Проте відповідачем вищенаведена заява була задоволена лише частково шляхом сплати на рахунок позивача страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн.

Оскільки частина страхового відшкодування в сумі 133 507,83 грн. відповідачем у добровільному порядку погашена не була, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_1 , встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем за Полісом серії АО № 002565439 та договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № ДЗ/0010301 від 05.12.2019 року на загальну суму 630 000,00 грн.

Так, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Крім того, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов`язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.

Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред`являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.

В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.

У свою чергу франшизою відповідно до частини 18 статті 9 Закону України "Про страхування" є частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Крім того, за частиною 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов`язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Обов`язок страховика при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування встановлений у пункті 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування".

Крім того, за умовами частини 1 статті 528 Цивільного кодексу України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.

Відповідно до наявних у матеріалах справи виставлених ТзОВ "Ремзона" рахунків-фактур на оплату ремонту пошкодженого автомобіля № 0000000866 від 17.02.2020 на суму 234 895,00 грн., № 0000000867 від 17.02.2020 на суму 10 736,83 грн. та № 0000000868 від 17.02.2020 на суму 17 876,00 грн., а також відповідних замовлень-нарядів № 0000005119 від 17.02.2020, № 0000005120 від 17.02.2020 та № 0000005121 від 17.02.2020, вартість робіт по відновленню автомобіля "Mercedes-Benz 220 E", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 263 507,83 грн.

При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.

Як було зазначено вище, на підставі страхового акту № 2005174-1 від 21.02.2020 позивач відповідно до платіжних доручень № 5990 від 28.02.2020 на суму 140 000,00 грн. та № 6159 від 02.03.2020 на суму 123 507,83 грн. перерахував ТзОВ "Ремзона" грошові кошти у загальному розмірі 263 507,83 грн. із відповідним призначенням цих платежів.

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

У даному випадку, положеннями полісу серії АО № 002565439 та договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № ДЗ/0010301 від 05.12.2019 було передбачено франшизу в розмірі 0,00 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір права вимоги, яке перейшло до позивача (263 507,83 грн.), зважаючи на визначені полісом серії АО № 002565439 розміри лімітів відповідальності (130 000,00 грн.) та франшизи (0,00 грн.), беручи до уваги передбачені договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № ДЗ/0010301 від 05.12.2019 розміри страхової суми (500 000,00 грн.) та франшизи (0,00 грн.), а також ураховуючи часткове погашення відповідачем суми вищевказаного страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн., суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу решту суми цього страхового відшкодування (непогашену частину вартості відновлювального ремонту автомобіля "Mercedes-Benz 220 E", реєстраційний номер НОМЕР_1 ) у розмірі 133 507,83 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 , про відшкодування 133 507,83 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 40; код ЄДРПОУ 20602681) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; код ЄДРПОУ 31650052) 133 507 (сто тридцять три тисячі п`ятсот сім) грн. 83 коп. страхового відшкодування та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 19.01.2021 року.

Суддя В.С. Ломака