ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2021м. ДніпроСправа № 904/5920/20Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєв Е.М. за участю секретаря судового засідання Найдьонова Є.О.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, офіс 199, ідентифікаційний код 37502259)

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, ідентифікаційний код 14309787)

про визнання факту порушення умов договору та стягнення 608 016,80 грн. заборгованості за отриманий товар, 54 275,71 грн. пені, 109 393,74 грн. 7% штрафу, 4 448,81 грн. 3% річних, 3 317,78 грн. інфляційних втрат

Представники:

Від позивача: Патрелюк Д.А., витяг ЄДР, керівник

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквівес" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області через сервіс "Електронний суд" з позовом №б/н від 02.11.2020 до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про:

1) визнання факту порушення відповідачем умов договору про закупівлю товару від 02.04.2020 №313/13/123Е, яке виразилося у невиконанні взятих на себе зобов`язань з оплати отриманої продукції;

2) стягнення заборгованості на загальну суму 779 452,84 грн., з яких:

- 608 016,80 грн. заборгованість за отриманий товар;

- 54 275,71 грн. пеня за загальний період з 16.06.2020 по 02.11.2020;

- 109 393,74 грн. 7% штраф;

- 4 448,81 грн. 3% річних за загальний період з 16.06.2020 по 02.11.2020;

- 3 317,78 грн. інфляційні втрати за період з серпня по вересень 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором закупівлі товару №313/13/123Е від 02.04.2020, в частині своєчасної та повної оплати за товар отриманий на загальну суму 802 595,60 грн. по видатковим накладним:

- №Е-566 від 14.04.2020 на суму 44 578,80 грн.;

- №Е-678 від 19.05.2020 на суму 34 744,80 грн.;

- №Е-894 від 25.06.2020 на суму 657 984,80 грн.;

- №Е-1187 від 28.07.2020 на суму 65 287,20 грн.

Також позивач просить суд здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою суду від 05.11.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 5 днів з дня вручення цієї ухвали суду про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, а саме надати до суду докази, що підтверджують відправлення копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу відповідача.

До суду 11.11.2020 за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/5920/20, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.12.2020 о 12:15 год.

До суду 30.11.2020 надійшов відзив №18/8198 від 25.11.2020 відповідач яким просить суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема ч. 2, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Також відповідач звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що відповідно до п.1.8, 3.3.1 наказу першого заступника генерального директора від 04.11.2020 №383 "Про запровадження посилених протиепідемічних заходів щодо запобігання поширення короновірусної інфекції COVID-19" з 05.11.2020 по 03.12.2020 заборонені службові відрядження.

У судовому засіданні 03.12.2020 розгляд справи відкладено на 14.01.2021 о 12:00 год.

За допомогою системи "Електронний суд" до суду 07.12.2020 надійшла відповідь позивач на відзив якою просить суд визнати відзив на позовну заяву від 25.11.2020 №18/8198, підписаний представником відповідача Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" за довіреністю І.А. Левченко, таким, що не відповідає вимогам ст.ст. 2, 13, 18, 165 Господарського процесуального кодексу України та залишити вказаний відзив без розгляду відповідно до вимог ст.ст. 118, 170 Господарського процесуального кодексу України.

До суду 14.01.2021 відповідачем подано відзив №18/8198 від 25.11.2020 разом з доказами надсилання відзиву на адресу позивача. Також до суду 14.01.2021 відповідачем подані заперечення №18/110 від 10.01.2021 на відповідь на відзив, які за змістом повністю співпадають з відзивом.

Крім того, 14.01.2021 до суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що участь у даній справі було доручено юрисконсульту юридичної служби Левченко І.А., яка прибути в судове засідання на 14.01.2021 о 12:00 год. немає можливості, оскільки знаходиться у відрядженні на Новокостянтинівській шахті ДП "СхідГЗК" с. Олексіївка, Маловисківського району Кіровоградської області де залучена в комісії із розслідування про нещасний випадок.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 14.01.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представника позивача, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (далі - позивач, постачальник) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач, покупець) 02.04.2020 укладено договір №313/13/123Е про закупівлю товару (далі - договір) відповідно до розділу 1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в п.1.2. договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар. Постачальник зобов`язується поставити насоси та компресори, код 4212 (насоси) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п.3.1 договору сума (ціна) договору, відповідно до Специфікації №1 становить 749 916, 67 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 149 983,33 грн. Загальна сума становить 899 900,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%.

Згідно з розділом 4 договору товар, який поставляється відповідно до договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України. Покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів.

Згідно з п.5.1 договору поставка товару здійснюється партіями у період квітень - грудень 2020 року. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках. Термін поставки кожної партії Товару протягом 60-ти календарних днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв`язку (факс, електронна пошта, тощо) з наступним направленням оригіналів документів.

Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця, вул. Першотравнева, 2д, м. Жовті Води, Дніпропетровська область) відповідно до ІНКОТЕРМС 2010 (п.5.2 договору).

Датою поставки товару та переходу права власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця (п.5.4 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.11.1 договору).

На виконання умов договору впродовж травня-липня 2020 року позивач відвантажив відповідачу товари на загальну суму 802 595,60 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними:

- №Е-566 від 14.04.2020 на суму 44 578,80 грн.;

- №Е-678 від 19.05.2020 на суму 34 744,80 грн.;

- №Е-894 від 25.06.2020 на суму 657 984,80 грн.;

- №Е-1187 від 28.07.2020 на суму 65 287,20 грн.

Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками підприємств.

Відповідач зобов`язання по оплаті виконав неналежним чином, а саме частково сплатив у сумі 194 578,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- №6844 від 20.08.2020 на суму 44 578,80 грн.;

- №9222 від 07.09.2020 на суму 34 744,80 грн.;

- №14957 від 07.09.2020 на суму 15 255,20 грн.;

- №16917 від 08.10.2020 на суму 100 000,00 грн.,

що причиною виникнення спору.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків в частині своєчасної та повної оплати за отриманий товар згідно спірного договору позивачем нараховано 54 275,71 грн. пені, 109 393,74 грн. 7% штрафу, 4 448,81 грн. 3% річних та 3 317,78 грн. інфляційних втрат.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, факт поставки товару, строк оплати, наявність оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 265 Господарського кодексу України).

Згідно частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

На момент розгляду справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у сумі 608 016,80 грн. до суду не надано, а тому позовна вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 608 016,80 грн. підлягає задоволенню.

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.7.4 договору за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд встановив, що договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема частини 2, 4, 6 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Також штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (підпункт 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

У висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України, за I півріччя 2014 р., зазначено, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкцій у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому співвідношенні розмір штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням (постанова Верховного Суду України від 4 лютого 2014 р. у справі № 3-1гс14).

Враховуючи вищезазначене, та беручи до уваги те, що зобов`язання відповідача щодо оплати за отриманий товар є грошовими та те, що в договорі сторонами не визначено розмір та базу нарахування пені та штрафу за грошовими зобов`язання, а ч.2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено нарахування за прострочення не грошового зобов`язання, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 54 275,71 грн. та штрафу в розмірі 109 393,74 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував 3% річних у сумі 4 448,81 грн. за загальний період з 16.06.2020 по 02.11.2020 та інфляційні втрати у сумі 3 317,78 грн. за період з серпня по вересень 2020 року.

Господарський суд перевірив розрахунок 3% річних та інфляційних втрат визнав їх такими, що не містять помилки, а вимоги такими, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про визнання факту порушення відповідачем умов договору, суд відмовляє у її задоволенні, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, до числа яких належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За призначенням способи захисту можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, наявності якого вимагає ця стаття, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2018 у справі № 927/522/17.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині визнання факту порушення відповідачем умов договору не відповідає встановленим законодавством способам захисту та не призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача у такий спосіб.

Так, встановлення або спростування певного факту, зокрема, щодо визнання факту порушення відповідачем умов договору, яке виразилося у невиконанні взятих на себе зобов`язань з оплати отриманої продукції, не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Натомість, встановлення обставин порушення відповідачем умов договору щодо оплати отриманої продукції здійснюється при розгляді господарським судом спору про стягнення заборгованості, що і було у даному випадку здійснено судом вище по тексту.

Таким чином, господарський суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково у сумі 615 783,39 грн., з яких 608 016,80 грн. заборгованість за отриманий товар, 4 448,81 грн. 3% річних та 3 317,78 грн. інфляційні втрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 9 236,75 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про визнання факту порушення умов договору та стягнення 608 016,80 грн. заборгованості за отриманий товар, 54 275,71 грн. пені, 109 393,74 грн. 7% штрафу, 4 448,81 грн. 3% річних, 3 317,78 грн. інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, офіс 199, ідентифікаційний код 37502259) 608 016,80 грн. заборгованості за отриманий товар, 4 448,81 грн. 3% річних, 3 317,78 грн. інфляційних втрат та 9 236,75 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 19.01.2021.

Суддя Е.М. Бондарєв