ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року Справа № 918/530/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Махаринець Н.М.

третя особа: Ясковець О.А., Бабенко Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.11.2020 у справі №918/530/20, ухвалене суддею Романюк Ю.Г., повний текст рішення складено 11.11.2020 р.

за позовом Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради

до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Західний офіс Держаудитслужби

про визнання недійсним пункту договору та застосування наслідків його недійсності

У червні 2020 року Комунальне підприємство "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про визнання недійсним пункту договору №286 від 01.04.2013 року на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та застосування наслідків його недійсності.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 листопада 2020 року у справі №918/530/20 в задоволенні позову Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Західний офіс Держаудитслужби про визнання недійсним пункту договору та застосування наслідків його недійсності - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Комунальне підприємство "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 03 листопада 2020 р. у справі №918/530/20 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задоволити позов Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про визнання недійсним пункту договору №286 від 01.04.2013 року на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та застосування наслідків його недійсності.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 р., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради на рішення господарського суду Рівненської області від 03.11.2020 р. у справі №918/530/20 та призначено справу до розгляду.

04.01.2021 р. від Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області на адресу апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких Держаудитслужба вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

12.01.2021 р. на адресу апеляційного господарського суду від Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити рішення по справі №918/530/20 без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради без задоволення.

На адресу апеляційного господарського суду 13.01.2021 р. від Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача та просить розглянути справу за наявними в матеріалах справи документами, а правову позицію, викладену в апеляційній скарзі підтримує у повному обсязі.

У судовому засіданні 14.01.2021 р. представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також, в судове засідання апеляційної інстанції прибули представники Західного офісу Держаудитслужби та надали пояснення по суті спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.11.2020 р. у справі №918/530/20 відмовлено в задоволенні позову. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Договір №286 від 01.04.2013 р. відповідає нормам чинного законодавства України, обставини, з якими закон пов`язує визнання договору недійсним та настання відповідних наслідків - відсутні.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо неї інших учасників справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Комунальне підприємство "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради наголошує на тому, що судом першої інстанції не було надано мотивовану оцінку кожному аргументу, який наведений позивачем по справі, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Суд не аргументував свою позицію щодо незастосування ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України в даних правовідносинах, оскільки законодавством прямо визначено, що невідповідність правочину актам законодавства є підставою для визнання недійсним такого правочину.

Не було надано оцінку щодо застосування пункту 5.29 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (Правила № 190) до спірних правовідносин.

Судом не було оцінено аргументи позивача щодо неправомірності застосування п. 4.10. Правил №190 у правовідносинах щодо розрахунку обсягу стічних вод у разі відсутності засобів їх обліку. Також судом не було враховано висновки щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду України наведених позивачем в справі.

Крім вище зазначеного, судом першої інстанції не було встановлено, що частина правочину, а саме підпункт "б" пункту 2.3. Договору №286 від 01.04.2013 року не відповідає: пункту 5.29 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190 та пп.8 п.1. ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції що діяла в період оскаржуваних правовідносин), оскільки сторонами в договорі не встановлено законного способу визначення кількості стічних вод, що прямо вимагається законодавством, а отже правочин в цій частині повинен бути визнаним недійсним.

В письмових пояснення щодо апеляційної скарги на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.11.2020 р. Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, акцентує увагу на те, що судом не в повному обсязі досліджено обставин, що мають значення для справи, не надано оцінку доводам позивача (скаржника), неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, судом не надано правову оцінку доводам позивача щодо застосування п.5.29. Правил користування централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27.07.2008 року №190 (далі - Правила користування № 190) та не враховано висновки Верховного Суду стосовно аналогічних правовідносин в сфері розрахунків обсягів стічних вод у разі відсутності засобів обліку води.

Внаслідок чого, судом, також, не надано правової оцінки правовій позиції позивача та відповідача щодо застосування п.4.10. Правил користування №190 щодо розрахунків обсягу стічних вод у разі відсутності засобів обліку води. Також, суд належним чином не дослідив листи РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканалу» вих.№1599/01-11 від 05.05.2020 року та вих.№4453/01-11 від 15.12.2015 щодо надання роз`яснення нарахування за послуги відведення талих та дощових вод та не врахував при цьому лист Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики Міністерства розвитку громад та територій України №8/9.1.2/2977-20 від 28.04.2020 року, що стосується застосування п.5.29. та п. 4.10. Правил користування №190.

В додаток до вищеописаного, Держаудитслужба звертає увагу на те, що визначення правомірності та відповідності законодавству договору виходячи лише з позиції, що договір належним чином підписаний, а претензії від позивача стосовно неправомірності пунктів договору не надходили, обмежує КП «Рівнеелектроавтотранс» у відновленні порушеного права та приведення господарських відносин у відповідність чинному законодавству.

Мотивуючи заперечення щодо доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу на те, що позивач, у разі незгоди з будь-якими умовами договору №286 від 01.04.2013р., не був позбавлений можливості звернутися до відповідача із заявою про зміну таких умов. Проте, в матеріалах справи відсутні докази та будь-які документи, які б свідчили про існування на момент укладення Договору розбіжностей чи заперечень з боку позивача щодо умов договору, в тому числі і спірному пп.б п. 2.3. договору.

Підписання сторонами договору №286 на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію від 01.04.2013 року та скріплення його печатками свідчить про те, що сторони вищезазначеного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору і згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним. Враховуючи викладене, суд констатує, що позивач в обґрунтування позовних вимог щодо визнання договору №286 недійсним посилається на формальне порушення закону.

Одностороння незгода сторони з редакцією частини раніше підписаного нею договору, не може визнаватися обставиною для визнання його частини недійсною з підстав, передбачених ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Отже, позивачем не доведено суду належними доказами, що договір чи його частина суперечить приписам чинного законодавства України. Будь-яких інших доводів в обґрунтування зазначених вимог позивачем не наведено, жодних належних та допустимих доказів, які б були підставою для визнання частини зазначеного договору недійсним суду не надано.

Крім того, позивач в обґрунтування вимог зазначених в апеляційній скарзі посилається на висновки викладені у довідці, складеної Аудиторською службою за наслідками проведення ревізії фінансово-господарської діяльності, на думку якої - Договір №286 від 01.04.2013 р. укладений між РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» та КП «Рівнеелектроавтотранс» РМР без конкретизації методу (порядку) визначення об`ємів та не визначено порядок оплати послуг з водовідведення стічних вод, чим і завдало фінансових втрат КП «Рівнеелектроавтотранс» РМР.

На думку відповідача, посилання КП «Рівнеелектроавтотранс» РМР на довідку, складену за результатом ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на беззаперечну підставу для стягнення збитків не встановлює в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставин недійсності пункту договору та застосування наслідків його недійсності у договорі, які не потребують доведення, оскільки - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

Оскільки, Довідка аудиторської служби не є належним і допустимим доказом порушення відповідачем зобов`язань за Договором №286. При цьому, акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2018р. у справі №922/2310/17.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

01 квітня 2013 року між Комунальним підприємством "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради (далі - позивач, абонент, КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР) та Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (далі - відповідач, водоканал, РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал") укладено договір №286 на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію з додатками (далі - договір) (т. 1, а.с. 15-18).

Відповідно до п.1.1. договору, водоканал забезпечує водопостачання абонента до місця приєднання останніх до комунальних водопроводів, а також приймає стічні води у комунальна каналізацію та очищає їх. Об`єми та характеристика води та стоків, вид послуг, що надаються наведені в дислокації об`єктів у додатку №1 до цього договору.

Підпунктом б.п.2.3. передбачено, що водоканал зобов`язується відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190 (далі - правила) визначати об`єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), і неорганізовано потрапляє у комунальну каналізаційну мережу з територій і дахів будівель Абонента, як при загальносплавній, так і при роздільній системі водовідведення. Абонент надає інформацію про вид поверхні та площі стоку, а також відповідає за достовірність надання такої інформації.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом одного року. З моменту набрання чинності даного договору припиняється дія аналогічного договору між тими ж сторонами про той же предмет. (п. 6.1. договору).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР направлено до РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" лист №510 від 26.11.2015 року, щодо надання роз`яснення стосовно порядку та підстав здійснення плати за послуги відведення талих і дощових вод (т.1, а.с. 19)

На даний лист було отримано відповідь №4453/01-11 від 15.12.2015 року, в якій РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" обґрунтував розрахунок плати за послуги з відведення талих і дощових вод на підставі п.4.10. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190 (далі - Правила №190) (т. 1, а.с. 20).

Як зазначає позивач, у період з 14.01.2020 року по 17.03.2020 року Управлінням західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області було здійснено ревізію фінансово - господарської діяльності КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР, в результаті якої було виявлено, що в порушення вимог п.2.2. та п.5.29. Правил №190, в договорі № 286 від 01.04.2013р. між КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР та РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію, не конкретизовано метод (порядок) визначення об`ємів стічних вод. Даний факт призвів до оплати послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР поверхневих стічних вод (дощових та талих вод), надання яких документально та фактично не підтверджено.

Дана умова визначена підпунктом б пункту 2.3 вищезазначеного договору, де вказано, що водоканал зобов`язується визначати об`єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально - мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), і неорганізовано потрапляє у комунальну каналізаційну мережу з територій і дахів будівель Абонента як при загальносплавній, так і при роздільній системі водовідведення.

На думку позивача, вищевказана норма Договору №286 від 01.04.2013р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію, суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на те, що Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила № 190), які визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Згідно з п.1.1. Правил №190 вони є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 2.1. Правил №190 встановлено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до пункту 5.1 Правил №190 користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктах України, облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Згідно з пунктом 3.14 Правил № 190, у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж центрального водопостачання та з інших джерел.

Пунктом 5.29 Правил № 190 встановлено, що у разі відсутності засобів обліку стічних вод їх облік здійснюється такими методами: за допомогою засобів обліку на водозаборах; за паспортною продуктивністю насосів на водозаборах; за паспортним дебітом усіх свердловин та проектною потужністю поверхневого водозабору; на підставі витрат води на технологічні потреби; на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мереж водовідведення.

Метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками.

Якщо кількість стічних вод визначається одним із методів, зазначених у цьому пункті Правил, що зафіксовано договором або двостороннім актом між виробником і споживачем на обумовлений термін, то споживач протягом цього терміну може не надавати виробнику таких даних.

Позивач стверджує, що наведена норма Правил №190 містить вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає, тобто відповідач у договорі може передбачити перелік методів визначення кількості стічних вод лише в межах визначених підпунктами 1 - 5 пункту 5.29 Правил № 190.

Позивач звертає увагу, що розрахунок обсягу стічних вод відповідно до положень пункту 4.10 Правил №190, на які посилається Відповідач у своєму листі №4453/01-11 від 15.12.2015р., не можуть бути застосовані у даних правовідносинах з огляду на те, що пункт 4.10. Правил № 190 знаходяться у розділі IV цих Правил "Приєднання об`єктів до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення", який регулює питання, пов`язані з приєднанням споживачів (замовників) до систем централізованого водопостачання та водовідведення.

Для приєднанням до систем централізованого водопостачання та водовідведення замовнику таких послуг надаються технічні умови (абзац 1 пункту 4.1. Правил № 190).

Виробник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення видає замовнику технічні умови з урахуванням потужностей споруд та пропускної спроможності мереж систем централізованого водопостачання та водовідведення, із зазначенням умов для проектування вводу: місця приєднання, місця розташування водомірного вузла, умов для влаштування проміжного резервуара і насосів - підвищувачів тиску (абзац 7 пункту 4.1. Правил № 190).

Зі змісту розділу IV вказаних Правил витікає, що пункт 4.10. визначає алгоритм визначення об`єму поверхневих стічних вод, для застосування цих даних при приєднанні споживачів до систем централізованого водопостачання та водовідведення, зокрема, для визначення потужностей споруд та пропускної спроможності мереж каналізації, що необхідно при проектуванні та будівництві відповідних об`єктів.

Крім цього, за формулою, встановленою в пункті 4.10. Правил № 190 підлягає визначенню середньорічний об`єм стічних вод, який встановлюється в тому числі за метеорологічними даними, які беруться за весь рік.

Питання, пов`язані з обліком, в тому числі прийнятих стоків, регулюються розділом V Правил № 190, який має назву "Система обліку водопостачання та водовідведення", де визначений інший порядок регулювання даних правовідносин. Відповідні норми цього розділу наведені вище.

Оскільки, пункт 4.10 Правил №190 застосовується при приєднанні споживачів до систем централізованого водопостачання та водовідведення, для визначення потужностей споруд та пропускної спроможності мереж каналізації, що необхідно при проектуванні та будівництві відповідних об`єктів, то ця норма не може застосовуватися у відносинах, які виникають між сторонами даного позову за договором №286, а визначення у договорі №286 від 01.04.2013р. об`єму стічних вод у спосіб, викладений пп.б п.2.3. Договору, не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання.

Позиція позивача зводиться до того, що відповідачем протягом періоду з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року було виставлено рахунки на оплату послуг, з порушенням норм чинного законодавства, та, по факту, документально не підтверджено обсяги фактично наданих послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР дощових і талих вод в кількості 12 425, 55 куб. м на загальну суму 89 755, 01 грн., а саме : за 2017 рік - з об`ємом 5 138,84 куб. м. на суму 33 242,94 грн.; за 2018 рік - з об`ємом 3 103, 98 куб. м на суму 21 462,76 грн.; за 2019 рік - об`ємом 4 182, 73 куб. м на суму 35 049,31 грн. У зв`язку з вищенаведеним, оплата послуг, надання яких документально та фактично не підтверджено, призвела до втрат КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР фінансових ресурсів на суму 89 755,01 грн., що підтверджуються копіями платіжних доручень та рахунків-актів наданих послуг (т.1, а.с. 21-127).

Позивачем направлено претензію №1 від 23.04.2020 р. до РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал", в якій вимагалось повернення надміру сплачених коштів, що були сплачені як оплата послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР дощових та талих (снігових) вод, обсяги яких фактично не підтверджені (т.1, а.с. 128-130).

На зазначену претензію відповідач надав лист-відповідь за вих. №1599 від 05.05.2020 року, в якому вимоги позивача про повернення надміру сплачених коштів визнані безпідставними та необґрунтованими (т.1, а.с. 131 - 132).

Наведені обставини, які підтверджуються наданими суду та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи, стали причиною звернення позивача з даним позовом та є предметом спору у справі, що розглядається.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03 листопада 2020 року у справі №918/530/20 в задоволенні позову Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Західний офіс Держаудитслужби про визнання недійсним пункту договору та застосування наслідків його недійсності - відмовлено.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Двох- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як слідує із ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України - господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на приписи ст. 193 Господарського кодексу України - суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як свідчить ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Розглянувши наявні матеріали справи та положення чинного законодавства суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Рівненської області, при цьому врахувавши наступне.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності договору № 286 від 01.04.2013р. у частині підпункту «б» пункту 2.3 позивачем визначено невідповідність цього пункту договору вимогам закону, нормативно-правового акту. Позивач вважає, що зміст цієї умови договору не відповідає пункту 5.29 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190.

Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила) визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 5.29. цих Правил встановлюється, що у разі відсутності засобів обліку стічних вод їх облік здійснюється такими методами:

1) за допомогою засобів обліку на водозаборах;

2) за паспортною продуктивністю насосів на водозаборах;

3) за паспортним дебітом усіх свердловин та проектною потужністю поверхневого водозабору;

4) на підставі витрат води на технологічні потреби;

5) на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мереж водовідведення.

Метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками.

Якщо кількість стічних вод визначається одним із методів, зазначених у цьому пункті Правил, що зафіксовано договором або двостороннім актом між виробником та споживачем на обумовлений термін, то споживач протягом цього терміну може не надавати виробнику таких даних.

Як обумовлено договором №286 від 01.04.2013р. у підпункті б.п.2.3., водоканал зобов`язується відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190 (далі - правила) визначати об`єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), і неорганізовано потрапляє у комунальну каналізаційну мережу з територій і дахів будівель Абонента, як при загальносплавній, так і при роздільній системі водовідведення. Абонент надає інформацію про вид поверхні та площі стоку, а також відповідає за достовірність надання такої інформації.

Зміст пункту 2.3 договору зводиться до посилання на діючий нормативно-правовий акт, відповідно до якого водоканал приймає на себе обов`язок визначати об`єм стічних вод, виходячи з інформації, яку надає абонент, який отримує послугу.

Апелянтом стверджується, що оскільки сторонами в договорі не встановлено законного способу визначення кількості стічних вод, що прямо вимагається законодавством, правочин у цій частині є недійсним. Недотримання сторонами вимоги конкретного способу визначення кількості стічних вод у договорі на думку апелянта суперечить законодавству і є підставою для визнання цієї частини договору недійсною.

Таке твердження критично оцінюється апеляційним судом, оскільки зазначені Правила не містять прямої імперативної указівки на вимоги до змісту договору, який укладається між виробником послуги та її споживачем, а тому відсутність у підпункті «б» п.2.3. договору посилання на конкретний спосіб визначення об`єму стічних вод не призводить до недійсності цього пункту договору. Сам же зміст підпункту б п.2.3. договору не містить жодних положень, які суперечили б законодавству.

Відтак колегія суддів приходить до висновку, що підпункт б п.2.3. договору не суперечить положенням спеціального законодавства, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Приписи п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Тобто, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За приписами положень абзацу 5 п. 5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими, тому обов`язком позивача, відповідно до ст. 74 ГПК України, є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Стосовно посилань апелянта на висновки, які містяться в аудиторському звіті за результатами державного фінансового аудиту діяльності Рівненського обласного виробничого Комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства «Рівнеоблводоканал», де за твердженнями апелянта Держаудитслужба прийшла до аналогічних висновків, апеляційний суд погоджується із запереченнями, наданими відповідачем на апеляційну скаргу, оскільки в розумінні ст.75 ГПК України, аудиторський звіт не може встановлювати обставин, які були б підставою визнання недійсним правочину, враховуючи, що аудиторський звіт - це документ про результати фінансової перевірки (аудиту) і його зміст обмежується інформацією про результати фінансового контролю і виявлених фінансових порушень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, досліджуючи оскаржувані умови Договору №286 від 01.04.2013 р., приходить до висновку, що Договір відповідає нормам чинного законодавства України, а обставини, з якими закон пов`язує визнання договору недійсним та настання відповідних наслідків, відсутні.

З огляду на положення ст. 627 ЦК України, колегія суддів звертає увагу, що при укладенні спірного договору позивач не був обмежений у праві викласти спірний пункт договору у такій редакції, яка б на його думку повністю відповідала чинному законодавству, використавши для цього процедури, встановлені частиною 4 ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якими за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про існування на момент укладення Договору розбіжностей чи заперечень з боку позивача щодо умов договору, в тому числі і спірному пп.б п. 2.3. договору.

Підписання сторонами договору № 286 на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію від 01.04.2013 року та скріплення його печатками свідчить про те, що сторони вищезазначеного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору і згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач в обґрунтування позовних вимог щодо визнання недійсним пп.б п. 2.3. договору посилається на відсутність у цьому пункті договору необхідних відомостей, які не були до нього внесені під час узгодження умов договору, що не спричиняє його недійсності, і може бути усунуто шляхом застосування звичайного юридичного механізму внесення змін та доповнень до діючого договору. Одностороння незгода сторони з редакцією частини раніше підписаного нею договору не може визнаватися обставиною для визнання його частини недійсною з підстав, передбачених ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Щодо вимоги позивача застосувати наслідки недійсності частини правочину, а саме, стягнути з відповідача суму зайво сплачених коштів за приймання стічних вод у каналізацію та їх очистку, в розмірі 89 755,01 грн. по Договору №286 від 01.04.2013 р., колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах вимога про визнання недійсним пункту договору №286 від 01.04.2013 року на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та застосування наслідків його недійсності є основною, а вимога про стягнути з відповідача суму зайво сплачених коштів за приймання стічних вод у каналізацію та їх очистку, в розмірі 89 755,01 грн. - похідною.

У зв`язку з відмовою у позові в частині основної вимоги, позов в частині пов`язаної з нею похідної вимоги задоволенню не підлягає.

Отже, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради не підлягає задоволенню.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.11.2020 у справі №918/530/20 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/530/20 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "18" січня 2021 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.