ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. Справа№ 911/2313/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Владимиренко С.В.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 18.01.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БК М-БУД,

на рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2020, повний текст якого складено 19.10.2020

у справі №911/2313/20 (суддя Бабкіна В.М.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК М-БУД"

про стягнення 77 656,28 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" (далі - ТОВ "БЕТОН КОМПЛЕКС", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК М-БУД" (далі - ТОВ "БК М-БУД", відповідач) про стягнення 77 656,28 грн заборгованості за договором поставки № 59/19-П від 17.04.2019, у тому числі - 56 511,95 грн основного боргу, 7 754,93 грн пені, 10758,35 грн штрафу, 1 434,46 грн інфляційних втрат, 1 196,59 грн 3% річних.

Позов мотивовано неналежним виконанням договору поставки № 59/19-П в частині здійснення повної оплати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №911/2313/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК М-БУД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" 56 511 (п`ятдесят шість тисяч п`ятсот одинадцять) грн 95 коп. основного боргу, 10758 (десять тисяч сімсот п`ятдесят вісім) грн 35 коп. штрафу, 7165 (сім тисяч сто шістдесят п`ять) грн 20 коп. пені, 1196 (одну тисячу сто дев`яносто шість) грн 59 коп. 3% річних, 1361 (одну тисячу триста шістдесят одну) грн 74 коп. інфляційних втрат, 2084 (дві тисячі вісімдесят чотири) грн 07 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання. Однак, суд дійшов висновку про те, що розрахунок заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат є арифметично не вірними, тому підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "БК М-БУД" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2020 у справі №911/2313/20 скасувати та ухвалити нове рішення з перерахуванням суми боргу, враховуючи що позивач фактично отримав грошові кошти в сумі 56 511,35 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, у доводах апеляційного оскарження скаржник стверджує, що борг ним сплачено на суму 56 511,35 грн, що не було врховано судом першої інстнції, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, вказав на порушення норм процесуального права, оскільки за його ствердженням, він не був повідомлений про розгляд справи. Крім того, наголосив, що що в ухвалі від 17.08.2020 судом не обґрунтовано за яких підстав суд дійшов висновку про розгляд справи без виклику сторін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БК М-БУД на рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2020 у справі №911/2313/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 18.01.2021 о 14:30 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 11.01.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 11.01.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. З урахуванням епідеміологічної ситуації в України, сторони можуть подати до суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу відхилити та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 18.01.2021 з`явилися представники позивача та відповідача.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представника позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

17.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕТОН КОМПЛЕКС" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК М-БУД" (покупець) було укладено договір поставки №59/19-П, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався у встановлений строк передати у власність покупця товар для його використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити постачальнику за нього грошові кошти.

Загальна кількість товару, що поставляється, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за видами, марками, типами, розмірами визначається у видатковій накладній (п. 1.4 договору).

За умовами п. 3.2 вказаного договору підставою для сплати ціни товару є рахунок-фактура постачальника.

Відповідно до п. 3.4 договору ціна, кількість, асортимент, номенклатура товару, що поставляється, визначені у конкретних видаткових накладних.

Пунктом 3.12 договору узгоджено, що постачальник на прохання покупця має право поставити товар з відстроченням платежу.

У відповідності з п. 3.13 договору під час поставки товару з відстроченням платежу покупець зобов`язується повністю розрахуватися з постачальником за отриманий товар у термін 5 (п`ять) робочих днів. Першим днем розрахунку покупця є день, наступний за днем отримання товару. Постачальник зараховує сплачені покупцем кошти в порядку, що визначено ст. 534 ЦК України.

Згідно з п. 7.8 договору, внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково чи у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання в цілому або дія договору припиняється. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Договір вступає в силу з моменту підписання повноважними представниками сторін та діє до 31 грудня 2019 року. Якщо жодна із сторін відповідно до умови п. 7.8 не сповістить другу сторону про намір розірвати договір - дія договору продовжується (пролонгується) на наступний календарний рік (п. 8.1 договору).

ТОВ "БЕТОН КОМПЛЕКС" стверджує, що ним було поставлено ТОВ "БК М-БУД" товар на загальну суму 71 722,33 грн, що підтверджується накладними № 5/109449 від 11.12.2019 на суму 32 523,39 грн, № 5/112008 від 18.12.2019 на суму 40 198,94 грн. При цьому, поставка товару здійснювалася на умовах п. 3.13 договору з відстроченням платежу за отриманий товар у термін 5 робочих днів.

ТОВ "БК М-БУД" було оплачено на користь ТОВ "БЕТОН КОМПЛЕКС" 20 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2859 від 14.05.2020 на суму 5000,00 грн, № 2881 від 15.05.2020 на суму 5000,00 грн, № 2930 від 29.05.2020 на суму 10 000,00 грн.

Як слідує з пояснень позивача, грошові кошти, які надійшли згідно платіжного доручення № 2859 від 14.05.2020 в сумі 4789,62 грн (а.с. 21), були зараховані в погашення заборгованості, яка виникла раніше, та частково в сумі 210,38 грн зараховані в погашення заборгованості, яка виникла за неоплату поставленого товару, відповідно до накладної №5/109449 від 11.12.2019.

Посилаючись на ці обставини, в межах даного судового провадження позивач заявив до стягнення з відповідача 56 511,95 грн основного боргу (16 313,01 по накладній №5/109449 + 40 198,94 грн по накладній №5/112008) та 754,93 грн пені, 10758,35 грн штрафу, 1 434,46 грн інфляційних втрат, 1 196,59 грн 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як було встановлено, на виконання умов договору ТОВ "БЕТОН КОМПЛЕКС" поставлено ТОВ "БК М-БУД" товар на загальну суму 71 722,33 грн, що підтверджується накладними:

- № 5/109449 від 11.12.2019 на суму 31 523,39 грн;

- № 5/112008 від 18.12.2019 на суму 40 198,94 грн.

Накладні підписані сторонами, з боку отримувача містять відбиток печатки товариства.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем зобов`язань по договору. Факт отримання товару на умовах договору відповідачем не оспорено. Доказів наявності розбіжностей щодо кількісних та якісних показників товару, відповідачем суду також не надано.

Позивач стверджує про часткову оплату відповідачем товару. За його поясненням, ТОВ "БК М-БУД" було оплачено на користь ТОВ "БЕТОН КОМПЛЕКС" 20 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2859 від 14.05.2020 на суму 5000,00 грн, № 2881 від 15.05.2020 на суму 5000,00 грн, № 2930 від 29.05.2020 на суму 10 000,00 грн.

Позивач у мотивах позову вказав, що грошові кошти, які надійшли згідно платіжного доручення № 2859 від 14.05.2020 в сумі 4789,62 грн (а.с. 21), були зараховані в погашення заборгованості, яка виникла раніше, та частково в сумі 210,38 грн зараховані в погашення заборгованості, яка виникла за не оплату поставленого товару, відповідно до накладної №5/109449 від 11.12.2019, яка є спірною у цій справі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач наявності заборгованості не заперечив, доказів здійснення на користь позивача сплати заборгованості за договором поставки № 59/19-П від 17.04.2019 в сумі 56 511,95 грн суду не надав.

Отже, за наявними матеріалами справи на час її розгляду факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на наведені обставини та представлені докази, вимоги позивча в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором № 59/19-П від 17.04.2019 в сумі 56 511,95 грн є правомірними та обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Окрім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивач на підставі п. 7.15 договору просить суд стягнути з відповідача 15% штрафу у розмірі 10 758,35 грн та 7 754,93 грн пені.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості товару, поставленого по договору.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Позивач, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, на підставі п. 7.15 просить суд стягнути з відповідача 10 758,35 грн штрафу та 7 754,93 грн пені.

Відповідно до п. 7.15 договору покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов`язання за кожен день прострочення, інфляційні та штраф у вигляді 15% від простроченої суми.

З огляду на викладене, враховуючи, що здійснений позивачем розрахунок штрафу, наявний в матеріалах справи, є обґрунтованим та арифметично вірним, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 758,35 грн 15% штрафу, нарахованого на суму 31 523,39 грн (видаткова накладна №5/109449) в сумі 4 728,51 грн та на суму 40 198,94 грн (видаткова накладна 5/112008) в розмірі 6 029,84 грн, підлягають задоволенню.

Що стосується заявленого розміру пені, суд встановив наступне.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що загальний розмір пені було визначено позивачем в сумі 7 754,93 грн. Пеня розрахована наступним чином:

По накладній: № 5/109449 від 11.12.2019 на суму 31 523,39 грн;

- за період з 19.12.2019 р. до 13.05.2020 р. на суму 31 523,39 грн в сумі 2 802,56 грн, за 14.05.2020 р. на суму 31 313,01 грн в сумі 13,73 грн, з 15.05.2020 р. до 28.05.2020 р. на суму 26 313,01 грн в сумі 161,48 грн, з 29.05.2020 р. до 26.07.2020 р. на суму 16 313,01 грн в сумі 341,45 грн.

По накладній: № 5/112008 від 18.12.2019 на суму 40 198,94 грн.

Рорахунок: з 27.12.2019 р. до 26.07.2020 р. на суму 40 198,94 грн в сумі 4 441,71 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок по пені, судом першої інстанції правомірно звернуто увагу, що згідно з приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, умовами укладеного між сторонами договору не було встановлено можливості нарахування пені за період, що перевищує зазначений у ч. 6 ст. 232 ГК України строк.

Таким чином, згідно з арифметичним розрахунком, який зроблений судом відповідно до встановленого моменту початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання зі здійснення розрахунку за поставлений товар щодо кожного акту приймання-передачі товару окремо, з урахуванням часткових оплат, а також беручи до уваги приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 7 165,20 грн, а саме по накладній №5/109449 за період з 19.12.2019 по 19.06.2020 (з урахуванням часткових оплат 14.05.2020; 15.05.2020; 29.05.2020), по № 5/112008 за період 27.12.2019 з по 27.06.2020.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 196,59 грн 3% річних та 1 434,46 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 1196,59 грн, у тому числі - за період з 19.12.2019 р. до 13.05.2020 р. на суму 31523,39 грн в сумі 380,87 грн, за 14.05.2020 р. на суму 31313,01 грн в сумі 2,57 грн, з 15.05.2020 р. до 28.05.2020 р. на суму 26313,01 грн в сумі 30,28 грн, з 29.05.2020 р. до 26.07.2020 р. на суму 16313,01 грн в сумі 79,11 грн, з 27.12.2019 р. до 26.07.2020 р. на суму 40198,94 грн в сумі 703,76 грн, який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим 3% річних правомірно задоволено судом в заявленому позивачем розмірі.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 1434,46 грн, нарахованих на заборгованість відповідача за період з 01.01.2020р. до 30.04.2020 р. на суму 71 722,33 грн в сумі 1 075,84 грн, з 01.05.2020 р. до 30.06.2020 р. на суму 56 511,95 грн в сумі 228,62 грн.

Колегія суддів, дослідивши названий розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення інфляційних втрат на суму 1361,74 грн, за наступним розрахунком: за період з 01.01.2020 - 30.04.2020 на суму 71 722,33 грн (1078,84 грн), з 01.05.2020 - 30.06.2020 на суму 56 511,95 грн (282,90 грн).

Що стосується аргументів апеляційної скарги відповідача про те, що сума боргу ним сплачена повністю на суму 56 511,35 грн колегією суддів встановлено наступне.

Відповідач до апеляційної скарги в підтвердження здійснення ним оплати боргу надав платіжні доручення № 3161 від 21.08.2020 на суму 31 511,35 грн, № 3134 від 13.08.2020 на суму 20 000,00 грн, №3110 від 06.08.2020 на суму 5 000,00 грн. Посилаючись на ці докази, відповідач наголосив, що ним борг сплачено в повному обсязі.

Дослідивши названі платіжні доручення колегією суддів встановлено, що останні містять підпис та відмітку «копія вірна».

З приводу зазначеного, колегія судів вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що згідно з частиною 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що платіжні доручення в порушення ч.2 ст. 91 ГПК України, п. 5.27 Національного стандарту України, не засвідчені належним чином, оскільки містять лише підпис та відмітку «копія вірна».

В той же час, що стосується посилання скаржника на повну сплату ним боргу, колегія суддів зазначає, що звертаючись із даним позовом до суду, позивач заявив до стягнення 56 511,95 грн, пославшись на те, що частина боргу була сплачена до подачі позову.

Будь-яких інших доказів оплати цього боргу, як позивачем, так і відповідачем суду першої інстанції подано не було, матеріали справи не містять. Таким чином, вищеназвані платежі, які були здійсненні відповідачем після 06.08.2020, 13.08.2020, 21.08.2020 до прийняття рішення (19.10.2020), суд у своєму розпорядженні не мав, відповідно при винесені оскарженого рішення правова оцінка їм не надавалась.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач, надаючи суду апеляційної інстанції, докази часткового погашення боргу, за мотивами апеляційної скарги, не наводить причин, які об`єктивно не залежали від нього, чому він не зміг подати ці докази до суду першої інстанції, відповідного клопотання про долучення цих доказів суду апеляційної інстанції не заявляє.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини в сукупності, з огляду на приписи частини третьої статті 269 ГПК України, якими визначено процедуру прийняття нових доказів, колегія суддів в межах повноважень апеляційного суду, дійшла висновку не приймати до уваги названі платіжні доручення, на які посилаються позивач та відповідач, так як останніми не наведено причин, які об`єктивно не залежали від останніх, в чому полягала неможливість подання цих доказів суду першої інстанції.

В той же час, враховуючи наведені обставини, що стосується погашення боргу, яке виникло до прийняття судового рішення, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення на підставі сукупності належних та допустимих доказів, які були подані сторонами у відповідності до процедури подання доказів, визначеної господарським процесуальним кодексом. Колегія суддів роз`яснює, що добровільна сплата боргу після подачі позову та після прийняття судового рішення у справі судом першої інстанції, може бути врахована за заявою сторін у процесі виконання судового рішення на стадії виконавчого провадження або в порядку, визначеному ст. 330 ГПК України.

Серед іншого, відповідач звертаючись з апеляційною скаргою, наголосив на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки за його ствердженням, справу розглянуто судом за його відсутності без належного повідомлення про час та місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 277 ГПК України. Скаржник наголосив, що в ухвалі від 17.08.2020 судом не обґрунтовано за яких підстав суд дійшов висновку про розгляд справи без виклику сторін.

Ці аргументи відповідача колегія суддів відхиляє, так як ухвалу Господарського суду Київської області від 17.08.2020, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подачу відзиву на позов, відповідач отримав 27.08.2020, що підтверджується наявним у справі зворотнім поштовим повідомленням. (а.с. 59) Таким чином, вищенаведене свідчить, що відповідачу було завчасно відомо про відкриття судового провадження, відповідач мав достатньо часу для реалізації ним процесуальних прав передбачених ГПК України, тому його аргументи про неналежне повідомлення про розгляд справи, не заслуговують на увагу.

До того ж, в ухвалі від 17.08.2020, суд навів мотиви та підстави розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), тому порушення норм процесуального права в цій частині колегія суддів також не вбачає.

Додатково, приводу цих аргументів відповідача про порушення судом вимог процесуального закону, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається, оскільки такі дії суперечать завданню господарського судочинства.

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У рішенні ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" зазначено, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Такими нормами, у даному разі, є норми чинного Господарського процесуального кодексу України, якими, зокрема, врегульовано права та обов`язків учасників справи та порядок реалізації ними таких прав.

Згідно із частиною першою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Таким чином, реалізація учасниками справи, зокрема відповідачем, своїх процесуальних прав, зокрема, права відповідача подати відзив на позов, заявити клопотання, залежала виключно від волевиявлення самого відповідача.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та в більшій мірі дублюють посилання викладені ним у позові та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №911/2313/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 19.01.2021.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.В. Владимиренко

І.П. Ходаківська