ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2021 р. Справа№ 910/535/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Верховця А.А.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є.

та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 13.01.2021,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2020

у справі №910/535/20 (судді Мандичев Д.В., Івченко А.М., Ягічева Н.І.)

за позовом ОСОБА_1

до Державного підприємства "Завод "Генератор"

про визнання наказу незаконним, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі в зв`язку з незаконним звільненням, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах справи №50/155

за заявою Відкритого акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України"

до Державного підприємства "Завод "Генератор"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства "Завод "Генератор" з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі в зв`язку з незаконним звільненням, стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 11 029,51 грн, заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 176 850,00 грн, моральної шкоди у розмірі 16 000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №910/535/20 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що під час звільнення відповідачем порушено ч.3 ст. 43 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП), згідно з якої розірвання трудового договору може бути проведено лише за попередньою згодою виробничого органу (профспілкової організації). Також порушено вимоги ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», згідно якої орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнацятидений строк обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником та відповідне подання має розглядатись у присутності працівника. Скаржник посилається на те, що його не було запрошено на відповідне засідання профспілкового комітету організації, також порушено ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, у зв`язку з тим, що йому не було запропоновано іншу работу за професією та спеціальністю позивача. Крім того, скаржник звертає увагу суду, що йому не було виплачену заробітну плату за грудень місяць 2018. Скаржник вважає, що його було звільненно незаконно та внаслідок цього він має право на стягнення суми середнього заробітку за вимушений прогул та моральної шкоди.

09.12.2020 до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли пояснення, в якому наведено розрахунок середньої заробітної плати позивача та збільшено суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2019 по 10.12.2020.

15.12.2020 до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про долучення доказів, до якої додано довідку профспілкового комітету первинної профспілкової організації та адміністрації державного підприємства «Генератор» від 14.12.2020, де зазначено, що 12.10.2018 відбулось засідання первинної профспілкової організації державного підприємства завод «Генератор», де розглядалось подання директора підприємства про скорочення робочих місць та працівників заводу; на вказаному засіданні профспілкової організації були присутні 69 чоловік, у тому числі технік-технолог 1 категорії відділу № 36 ОСОБА_1 , де було прийнято рішення про скорочення робочих місць та працівників, які займають відповідні посади. Вказана довідка підписана представниками адміністрації підприємства відповідача та предствниками профспілкової організації членами профспілкового комітету.

У судове засіданні 13.01.2021 з`явився позивач, представник позивача та представник відповідача.

Всі учасники справи про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином направленням на адресу їх місцезнаходження копії відповідних ухвал суду у даній справі.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку за можливе здійснювати розгляд скарги за участю представників учасників справи, що з`явилися у судове засідання.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши скаржника, представників скаржника та відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, та залишення без змін оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, позивач, ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством "Генератор" на посаді техніка-технолога, що підтверджується даними трудової книжки ОСОБА_1 , довідкою від 06.11.2018 № 35, виданою ДП "Завод "Генератор".

Наказом директора ДП "Завод "Генератор" від 29.12.2018 №310-к позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади техніка-технолога І категорії відділу 36 згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату з виплатою місячного середнього заробітку 31.12.2018 на підставі наказу директора ДП "Завод "Генератор" від 31.10.2018 №255-к "Про зміни в структурі заводу, про скорочення штату працівників заводу".

Вказаний наказ від 29.12.2018 №310-к позивач вважає незаконним та просить його скасувати, посилаючись на те, що відповідач, приймаючи рішення про його звільнення через скорочення, не дотримався вимог статей 39, 40, ч. 3 ст. 43,49-2, 115 КЗпП України, ст. 24 "Про оплату праці", ст. 43 Конституції України, чим порушив права та законні інтереси позивача.

Як зазначає позивач, під час звільнення порушено вимоги ст. 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", згідно якої у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Як стверджує позивач, остання не отримувала ніякого повідомлення від виборного органу первинної профспілкової організації про засідання, на якому прийнято рішення щодо розірвання з нею трудового договору. Розгляд подання профспілкою не здійснювався. Тому процедуру звільнення, передбачену вимогами вищенаведених норм чинного законодавства, було грубо порушено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, з поміж інших підстав, суд оскаржуване рішення мотивував тим, що з позовом до господарського суду міста Києва позивач звернулась 14.01.2020, тобто більше ніж через три місяці після того, коли дізналась, що справа відноситься до юрисдикції господарського суду. Встановлені ст.ст. 228,223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причину пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Строки звернення з позовом до суду пропущені позивачем без поважних на те причин та суд першої інстанції визнав неможливим поновити пропущений строк, що було однією з підстав для відмови в задоволенні даної позовної вимоги. Також, суд зазначає, що матеріалами справи спростовується довод позивача, що відповідачем неналежним чином було виконано вимоги ст.ст. 47,116 КЗпП, у зв`язку з чим вимогу про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати у розмірі 11 029,51 грн залишено без задоволення. У зв`язку з тим, що судом встановлено, що процедура звільнення позивача була дотримана, звільнення відбулось відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди також були відхилені.

Північний апеляційний господарський суд погоджується з висковками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованим з огляду на наступне.

Стаття 43 КЗпП України встановлює, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

12.10.2018 на засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації та адміністрації державного підприємства завод "Генератор", що оформлено Протоколом №76 (у матеріалах справи наявний Витяг з протоколу від 12.10.2018 №76) профспілковою організацією розглянуто і погоджено запропоноване скорочення робочих місць. З додатку до витягу з протоколу вбачається, що на підставі наведеного, керуючись п. 1 ст. 40 КЗпП України та враховуючи зміни в структурі заводу вирішено провечти скорочення робочих місць, крім інших і робоче місце техніка-технолога І категорії відділу №647 та доручено начальнику кадрів Пилипенко Т.В. попередити та ознайомити під розпис про звільнення з роботи 31 грудня 2018, в зв`язку із скороченням їх посади певних працівників, в яких значиться ОСОБА_1

31.10.2018 наказом №255-к "Про зміни в структури заводу, про скорочення штату працівників заводу" для підвищення ефективності та оптимізації управління підприємством, з метою раціонального використання грошових коштів, обсягів запланованого виробництва, враховуючи виробничі потужності та характер діяльності підприємства у відповідності до ст. 64 Господарського кодексу України, за згодою профспілкового комітету заводу, протокол від 31.10.2018 №78, з поміж іншого, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України та, враховуючи зміни в структурі заводу, проведено скорочення робочих місць, у тому числі техніка-технолога І категорії відділу 36. Пунктом 5 вказаного наказу начальнику кадрів доручено попередити та ознайомити під розпис про звільнення з роботи 31.12.2018, в зв`язку з скороченням їх посади працівників, у тому числі ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Так, як вбачається з матеріалів справи на виконання ст. 49-2 КЗпП України, позивача було персонально попереджено 01.11.2018 про зміни в структурі заводу, про скорочення займаної посади та звільнення з цієї посади, з пропонуванням позивачеві в усній формі вакантної посади інженера-технолога цеху №12, що не суперечить вимогам зазначеної статті.

Як зазначає відповідач, через те, що позивач у персональному попередженні від 01.11.2018 зробила примітку, що їй, начебто, не було запропоновано вакансії, того ж дня їй було вручено повторно персональне попередження та запропоновано посаду інженера-технолога цеху №12 у письмовій формі. Від отримання повторного попередження позивач відмовилась. Комісією, до складу якої увійшли начальник варти охорони ОСОБА_2 , начальник бюро перепустки ОСОБА_3 , старший інспектор ОСОБА_4 , Лаборант відділу 42 Гричанюк Г.В., складено Акт про відмову позивача поставити підпис на підтвердження отримання персонального попередження від 01.11.2018. Цей Акт також додано позивачем до позову, що підтверджує факт пропонування їй одночасно з попередженням про звільнення іншої роботи на підприємстві.

07.11.2018 на особистому прийомі директора підприємства позивачу було роз`яснено про ліквідацію відділу інструментального господарства №36, скорочення посади техніка- технолога 1 категорії цього відділу, яку обіймала позивач, та її подальше звільнення або працевлаштування на відповідні вакантні посади. На прийомі їй було запропоновано вакантну посаду інженера-технолога цеху №12, яка їй пропонувалась 01.11.2018, від якої позивач знов відмовилась. Розглянувши питання про працевлаштування позивача, було вирішено - доручено начальнику юридичного відділу вивчити питання про першочергове працевлаштування інвалідів праці, що знаходяться на пенсії за віком, начальнику відділу кадрів доручено надати техніку-технологу І категорії відділу 36 Дідук Р.І. відомості про наявні вакансії (копія протоколу прийому громадян з особистих питань у директора ДП завод "Генератор" від 07.11.2018 додається).

Протягом двох місяців з дня попередження про вивільнення і до дня звільнення позивачу пропонувались наступні посади: інженера з ремонту (цех №10), відкатника вакуумника (цех №10), випробувача деталей та приладів (цех №10), налагоджувальника технологічного устаткування (цех №10), що підтверджено листом-повідомленням від 11.12.2018; контролера на контрольно-пропускному пункті майданчику №2, - підтверджено листом- повідомленням від 12.12.2018, токар - робота по обробці металу різанням, яку позивач просила у листі-повідомленні від 11.12.2018, від якої вона також відмовилась (підтверджується актом від 29.12.2018, який підписано начальником цеху №12 Василенко В.Г., технологом №12 ОСОБА_5 , майстером цеху №12 ОСОБА_6 .)

Відповідно до висновку про застосування ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України, висловленого Верховним Судом України в постанові від 18.10.2017 у справі №577/3997/15-ц (провадження № 6-1723цс17), роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають певним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідно до умов статті 42 КЗпП України фах та здібності працівника, його кваліфікація враховуються на етапі прийняття такого працівника на роботу в зв`язку з реалізацією ним переважного права на працевлаштування, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

Відповідач вправі сам визначати кваліфікаційні вимоги до своїх працівників відповідно до посадових обов`язків, які ставляться перед працівником.

Отже, з дня попередження про вивільнення до дня звільнення позивачеві було запропоновано 7 (сім) вакантних посад, що відповідають її освітньо-кваліфікаційному рівню, і від яких вона відмовилась. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач вчасно повідомив позивача про зазначене скорочення та неодноразово пропонував йому вакантні посади на підприємстві.

Чинне законодавство не містить конкретної вимоги щодо надання переліку вакантних посад працівнику, що вивільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, які б на думку роботодавця відповідали фаху та здібностям працівника. Фах та здібності працівника розглядаються роботодавцем на етапі прийняття такого працівника на певну посаду. Тому відповідач належним чином виконав вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що твердження позивача щодо незаконного звільнення та порушення прав, визначених чинним законодавством з боку Державного підприємства завод "Генератор" не знайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами та спростовані встановленими судом обставинами.

Крім того, слід також зазначити, що відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, як вбачається з матеріалів справі, ОСОБА_1 звернулась з позовом до Оболонського районного суду міста Києва із оскарженням спірного наказу та 09.10.2019 Оболонським районним судом міста Києва у справі №2/756/3151/19 за позовом ОСОБА_1 до ДП завод "Генератор" було ухвалено, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та провадження у відповідній справі було закрито.

З позовом до господарського суду міста Києва позивач звернулась лише 14.01.2020, тобто більше ніж через три місяці після того, коли дізналась, що справа відноситься до юрисдикції господарського суду. Тривале незвернення до господарського суду з даним позовом після закриття провадження у справі №2/756/3151/19 Оболонським районним судом міста Києва позивач належним чином не обгрунтувала.

Правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-409 цс-16 роз`яснено, що відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску строку з поважних причин, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки. Встановлені ст.ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причину пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Оскільки строки звернення з позовом до суду пропущені позивачем без поважних на те причин та не порушено питання про поновлення строку, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про неможливість поновлення пропущеного строку, що є однією із підстав для відмови в задоволенні даної позовної вимоги. В суді апеляційної інстанції скаржник не навів поважних причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом, які б об`єктивно не залежали від волі позивача (скаржника).

Щодо тверджень позивача про наявність заборгованості відповідача з невиплаченої заробітної плати за грудень 2018 року у розмірі 11 029,51грн, то в суді апеляційної інстанції позивач визнала, що вказана сума заробітної плати дійсно оплачено відповідачем та заборгованості з невиплаченої заробітної плати за грудень 2018 року у відповідача перед позивачем не існувало на час звернення з даним позовом до господарського суду.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум,що належить йому від підприємства,установи,організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України встановлено власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно із ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Так, у підтвердження своїх доводів, позивачем до суду першої інстанції було подано виписки по рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виданої ПАТ "АБ "Укргазбанк" за період з 01.06.2018 по 31.12.2018 та розрахунковий листок за грудень 2018 року, згідно якого до сплати задекларована сума 11 029,51 грн.

В той же час, відповідачем подано до місцевого господарського суду відомість від 29.12.2018 №64, бухгалтерську довідку, витяг із відомості для зарахування коштів та банківську виписку за період з 01.12.2018-01.02.2019, з яких вбачається, що сума у розмірі 11 029,51 грн. була перерахована ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 .

Вподальшому на вимогу суду, ОСОБА_1 було подано виписку по рахунку № НОМЕР_1 , виданої ПАТ "АБ "Укргазбанк" за період з 01.01.2018 по 16.01.2020, з якої вбачається, що 03.01.2019 на вказаний рахунок позивача зараховано аванс від ДП завод "Генератор" у розмірі 11 029,51 грн.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що рахунок № НОМЕР_2 та рахунок № НОМЕР_1 є тотожними, що підтверджується листом АБ "Укргазбанк" від 10.06.2020.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд прийшов до обгурнтованого висновку, що відповідачем належним чином було виконано вимоги ст.ст. 47,116 КЗпП України, у зв`язку з чим у задоволенні вимоги позивача про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати у розмірі 11 029,51 грн обгрунтовано відмовлено. Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції під час перевірки вказаної обставини скаржник погодився з тим, що ним було отримано заробітну плату у розмірі 11 029,51 грн та подав пояснення до суду апеляційної інстанції від 09.12.2020, де в прохальній частині виключив вимоги щодо стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 11 029,51 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законних підстав чи незаконного переводу на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що процедура звільнення позивача була дотримана, звільнення відбулось відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відхиляються у повному.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У відповідності до ст.ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно із частиною першою, пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Звертаючись до суду, позивачка стверджувала про завдання їй моральної шкоди, оціненої останньою у 16 000 грн, яка полягала в моральних стражданнях та переживаннях внаслідок незаконного звільнення, моральних переживаннях у зв`язку з втратою нормального ритму життя, оскільки моральний дискомфорт позбавив її можливості повноцінного спілкування з рідними та оточуючими.

Водночас, наявні матеріали справи не містять доказів того, що в межах життєвих та ділових зв`язків позивача відбулися зміни, пов`язані зі зміною щодо нього усталеної суспільної, соціальної та ділової оцінки, зниженням ділової активності та зменшенням соціальних контактів та не доведено зв`язок цього із відповідними неправомірними діями відповідача. Неправомірних дій відповідача по відношеню до позивача судом в даному випадку не встановлено, як зазначено вище.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відповідно до положень статей 76, 77, 78 ГПК України наявність усіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди, у тому числі і моральної. Позовні вимоги в цій справі не підлягають задоволенню.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищевказане, беручи до уваги встановлені обставини, підтверджені належними доказами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують обставин, встановлених судом першої інстанції за оскаржуваним судовим рішенням.

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, та залишення без змін оскаржуваного рішення.

Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі №910/535/20 залишити без змін.

Матеріали справи №910/535/20 направити до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Північного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у випадках, у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 18.01.2021.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді А.А. Верховець

В.О. Пантелієнко