ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" січня 2021 р. Справа№ 910/16926/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Остапенка О.М.
Копитової О.С.
за участю секретаря судового засідання Титарєвої Г.І.,
представників:
АТ "Правекс банк" - адвоката Ковалевського Є.В.,
боржника - адвоката Бондарчук І.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Правекс банк"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 13.07.2020 (суддя Чеберяк П.П.)
у справі №910/16926/19
за заявою ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність фізичної особи,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 визнано кредитором у справі № 910/16926/19 по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1 Акціонерне товариство "Правекс банк" з грошовими вимогами на суму 5849830,37 грн - вимоги, що забезпечені заставою фізичної особи; зобов`язано керуючого реструктуризацією сформувати реєстр вимог кредиторів, оформлений відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства; відмовлено Акціонерному товариству "Правекс банк" у визнанні кредиторських вимог до боржника на суму 7004256,72 грн; зобов`язано керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутись не пізніше 27.07.2020.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Акціонерне товариство "Правекс банк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2020, постановити нове рішення про задоволення кредиторських вимог АТ "Правекс банк" до боржника у повному обсязі на суму 12854087,09 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/16926/19 Акціонерного товариства "Правекс банк"; розгляд справи призначено на 22.10.2020.
В судовому засіданні 22.10.2020, 05.11.2020, 01.12.2020 оголошено перерву відповідно до ст. 216 ГПК України.
15.12.2020 судове засідання не відбулось у зв`язку з повідомлення органів Національної поліції України про мінування будівлі суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 призначено розгляд справи № 927/427/18 в судовому засіданні на 12.01.2021.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, вважає, що оскаржувана ухвала підлягає зміні з огляду на наступне.
Провадження у справах про банкрутство регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.
За визначеннями ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;
кредитор - юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;
забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника;
конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;
поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 45 КУзПБ забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.
Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим (абз. 3 ч. 2 ст. 45 КУзПБ).
Частиною 1 статті 64 КУзПБ встановлено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 64 КУзПБ погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово.
Визначення забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов`язань, зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України, Закону України "Про заставу", Закону України "Про іпотеку".
За наведеними положеннями законодавства про забезпечення зобов`язань іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом).
Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.
Одночасно КУзПБ не містить іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства, не пов`язує визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог, із договірною вартістю предметів забезпечення.
Натомість, правове значення має розмір підтверджених документально зобов`язань боржника за основним зобов`язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії розгляду вимог кредиторів у попередньому засіданні суду ще невідома.
У разі реалізації предмета застави/іпотеки з дотриманням вимог КУзПБ застава/іпотека та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута.
За рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється погашення вимог забезпечених кредиторів у позачерговому порядку (частина 6 статті 64 КУзПБ).
Спрямування коштів, отриманих за рахунок майна банкрута, яке є предметом забезпечення, для погашення вимог інших кредиторів, якщо ще не виконані забезпечені цим майном зобов`язання боржника за основним зобов`язанням, суперечить положенням наведеного вище законодавства.
Подібні правові висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 902/492/17.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звернулась до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку Книги четвертої КУзПБ.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/16926/19 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи арбітражного керуючого Алексюка Миколу Ігоровича; призначено попереднє засідання.
Оголошення про відкриття провадження у справі № 910/16926/19 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 оприлюднене на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 03.02.2020 за № 64516.
21.02.2020 до господарського суду надійшла заява Акціонерного товариства "Правекс банк" з грошовими вимогами до боржника на суму 12854087,09 грн.
Заява мотивована тим, що боржник має заборгованість за кредитним договором № 416-022/07Р (далі - Кредитний договір), згідно з яким Банк надав боржнику як позичальнику кредит у сумі 108 000,00 доларів США строком з 27.07.2007 до 27.07.2027 із сплатою 12,99 відсотків річних (п.п. 1.1, 1.2 Кредитного договору).
В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Банком та боржником був укладений Договір іпотеки № 416-022/07Р від 27.07.2007, предметом якого є нерухоме майно: двокімнатна квартира, площею 44,70 кв. м, житловою площею 30,10 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить боржнику (іпотекодавцю) на підставі договору купівлі-продажу квартири.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.09.2010 у справі № 2-2975-1/09 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Правекс банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 852 993,97 грн та судові витрати в розмірі 1820,00 грн.
04.03.2011 на виконання вказаного рішення Святошинським районним судом міста Києва було видано виконавчий лист № 2-402-1/10, за яким постановою ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 30.05.2011 відкрито виконавче провадження № 26874944.
Станом на дату звернення із заявою з грошовими вимогами заборгованість складає 525 824,16 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2020 складає 12854087,09 грн, з яких:
2453115,96 грн - заборгованість за кредитом;
3396714,41 грн - заборгованість за відсотками;
2305609,50 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту;
4698647,22 грн - пеня за несвоєчасне погашення відсотків.
Частково задовольняючи заяву Банку, місцевий господарський суд визнав грошові вимоги в сумі 5849830,37 грн, які складаються з заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом. При цьому суд відмовив у визнанні грошових вимог в загальному розмірі 7004256,72 грн, які складаються з пені за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення відсотків. Судове рішення в цій частині мотивоване тим, що грошові вимоги банку забезпечені майном боржника - іпотекою квартири, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, а відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, до розміру вимог такого забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня.
Банк в апеляційній скарзі не погодився з таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що іпотечна квартира не є єдиним місцем проживання боржника, оскільки боржник зазначає про своє місце проживання за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 , та має у своїй власності Ѕ частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . За наведених обставин, застосування до боржника п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, на переконання Банку, є помилковим.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У пункті 7.1.4 кредитного договору сторони погодили право Банку у разі виникнення подій, зазначених у п.п. 4.4, 9.3, 9.4, 9.7 даного договору достроково стягнути заборгованість у повному обсязі за рахунок переданого в іпотеку майна або звернути стягнення на грошові кошти та майно, що належать позичальнику.
У відповідності з п. 4.4 кредитного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк кредитування кредитом, зазначений у п. 1.2 даного договору (з 27 липня 2007 року по 27 липня 2027 року), припиняється достроково, на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано боржником кредит повернуто лише частково на суму 7650,00 доларів США. Останнє погашення кредиту боржник здійснила 10.12.2008 та починаючи з січня 2009 року припинила виконувати свої зобов`язання з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим Банк звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом про стягнення з боржника як позичальника заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.09.2010 у справі № 2-2975-1/09 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Правекс банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 852 993,97 грн та судові витрати в розмірі 1820,00 грн.
При цьому, суд встановив, що відповідачка свої зобов`язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків з січня 2009 року не виконує, у зв`язку з чим суд вважає необхідним на підставі п.п. 7.1.4, 9.1 Кредитного договору стягнути достроково заборгованість по кредиту в розмірі 100350 доларів США, заборгованість по відсоткам в розмірі 9595 доларів США, пеню на суму непогашеного кредиту в розмірі 283 долари США, пеню на суму несплачених відсотків - 745 доларів США, а всього підлягає стягненню 110973 долари США.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, суд першої інстанції, встановивши те, що боржник-позичальниця неналежним чином виконувала свої зобов`язання зі сплати кредиту дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених Банком грошових вимог в частині основного боргу та відсотків за користування ним.
Проте колегія суддів вважає передчасними висновок суду щодо розміру відсотків, які підлягають визнанню у даній справі про неплатоспроможність, зазначає про те, що ці висновки суд зробив з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, а здійснений Банком та з яким погодився суд розрахунок відсотків за користування кредитними коштами є неправильним з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При цьому згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 53 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 з подібними правовідносинами, щодо застосування абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
За умовами пункту 1.2 кредитного договору кредит надавався позичальнику до 27.07.2027.
За умовами п. 10.1 кредитного договору відсотки за користування грошовими коштами нараховуються щомісяця, виходячи з фактичної кількості днів у процентному періоді. Відсотки нараховуються Банком протягом строку користування кредитом відповідно до п. 1.2 даного договору.
Отже за умовами кредитного договору сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами упродовж строку кредитування (до 27.07.2027).
Разом з цим у пункті 7.1.4 кредитного договору сторони передбачили право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, зокрема, у разі виникнення прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або відсотків - строк користування кредитом, зазначений у п. 1.2 договору, припиняється достроково, на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення.
Як було встановлено вище у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними Банк скористався наданим йому частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та пунктами 4.4, 7.1.4 кредитного договору правом вимоги дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором та у серпні 2009 року звернувся до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості в повному обсязі.
Таким чином, враховуючи умову п. 4.4 кредитного договору строк кредитування закінчився 10.09.2009.
Колегія суддів зазначає, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, в даному випадку після звернення до суду із позовом про стягнення боргу, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк повернення кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Отже у спірних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Аналогічні висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Однак висновок суду першої інстанції в частині визнання грошових вимог Банку з заборгованості по відсоткам річних за користування кредитними грошовими коштами у розмірі погодженому у Кредитному договорі не відповідають зазначеним вище висновкам Верховного Суду.
З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про те, що заборгованість позичальника (боржника) по відсоткам за користування кредитом підлягає визнанню в повному обсязі є помилковим, а розрахунок відсотків Банку за період з грудня 2008 року по січень 2020 року в сумі 138949,93 доларів США (станом на 18.02.2020 дорівнює 3396714,41 грн) не можна визнати правильним та обґрунтованим.
На переконання колегії суддів, з огляду на припинення строку кредитування відповідно до п. 4.4 кредитного договору у зв`язку зі зверненням Банку до суду із позовом до позичальника (боржника) про дострокове стягнення кредитних грошових коштів, обґрунтованими та такими, що підлягають визнанню у даній справі про неплатоспроможність, є грошові вимоги Банку в сумі 110973 доларів США, що станом на 18.02.2020 становить 2687671,49 грн за курсом Національного банку України 24,4456 грн за 1 долар США, в тому числі: 109945 доларів США - основний борг та відсотки за січень-серпень 2009 року, 1028 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків. При цьому, грошові вимоги, що складаються з пені в сумі 1028 доларів США підлягають визнанню на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.09.2010 у справі № 2-2975-1/09, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання відповідно до ст. 129-1 Конституції України.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Банк в межах цієї справи не заявляв грошові вимоги на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв`язку з неправомірним користуванням боржником грошовими коштами, а відтак не розглядається судом.
Одночасно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що всі заявлені грошові вимоги Банку, що виникли на підставі Кредитного договору є забезпеченими майном боржника, підлягають погашенню за рахунок такого майна позачергово та з урахуванням п. 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ.
Так, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що протягом п`яти років з дня введення в дію цього Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня введення в дію цього Кодексу, за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, реструктуризується за процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.
Склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. До розміру вимог такого забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня.
Тобто, законодавець визначив тимчасові особливості процедури неплатоспроможності фізичної особи згідно з якими до розміру вимог забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня. При цьому, такі вимоги кредитора мають ґрунтуватись на кредитному договорі в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, оскільки матеріалами справи підтверджується та вірно встановлено судом першої інстанції, що квартира, іпотекою якої забезпечені вимоги Банку за Кредитним договором, є єдиним придатним місцем до проживання сім`ї боржника - ОСОБА_1 , позаяк квартира у місті Нікополь, яка перебуває у її співвласності, є однокімнатною, не придатна для виділу в натурі її частини, тобто не придатна для проживання у ній співвласників, що не є однією сім`єю. Інше житло у власності боржника не перебуває, що підтверджується інформацією з державних реєстрів речових прав та прав власності на нерухоме майно станом на 14.08.2019. Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 не спростовує фактичні обставини щодо перебування у її власності єдиного місця, придатного до проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).
Пунктом 1, 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 1 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи, що місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття частково неправильного рішення, втім не з підстав, наведених скаржником, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та зміну резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 в частині грошових вимог.
Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом належить покласти на скаржника в межах сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, п. 1, 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Правекс банк" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 910/16926/19 змінити в частині визнання грошових вимог Акціонерного товариства "Правекс банк".
Викласти пункт 1 (перший) резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 910/16926/19в наступній редакції.
"Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства "Правекс банк" на суму 2687671,49 грн - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника, 4204,00 - вимоги першої черги".
Викласти пункт 3 (третій) резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 910/16926/19 в наступній редакції.
"Відмовити Акціонерному товариству "Правекс банк" у визнанні грошових вимог до боржника на суму 10166415,60 грн".
3. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 у справі № 910/16926/19 залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.01.2021.
Головуючий суддя С.В. Сотніков
Судді О.М. Остапенко
О.С. Копитова
