головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року

по справі №915/977/20

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гурт", вул. Потьомкінська, 129-б, м. Миколаїв, 54003 (код ЄДРПОУ 35512637)

про стягнення заборгованості в сумі 11 154, 71 грн.

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовною заявою про стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гурт боргу у загальній сумі 11 154, 71 грн., у тому числі: пеня у сумі 6 464, 76 грн.; три проценти річних у сумі 1 279, 93 грн.; інфляційні втрати у сумі 134, 85 грн.; збитки у сумі 3 275, 17 грн.

В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 6659/18-ТЕ від 17.10.2018 року, укладеного між сторонами, а саме щодо несвоєчасної оплати природного газу, внаслідок чого відповідачу нараховано та заявлено до стягнення пеню, 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем порушено умови договору щодо фактичних обсягів споживання природного газу, а саме: відповідачем у березні та квітні 2019 спожито природний газ у меншому розмірі, ніж було узгоджено сторонами в договорі, внаслідок чого позивачу завдано збитки, які заявлено позивачем до стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 20, 173-175, 193, 216, 218, 230-232 ГК України, ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692 ЦК України, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, ст. 11 Закону України Про ринок природного газу та умовами договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 1 279, 93 грн., інфляційні витрати у сумі 134, 85 грн., пеню в розмірі 134, 85 грн., у задоволені іншої частини позовних вимог просить відмовити, просив зменшити пеню до розміру мінімального рівня.

Крім того, відповідач просить суд стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 3 153, 00 грн.

В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено наступне:

- ОСББ «ГЕРТ» є неприбутковою організацією та не є суб`єктом господарювання, що має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками;

- несвоєчасний розрахунок за поставлений позивачем природний газ допущено внаслідок несвоєчасного розрахунку співвласників будинку за спожиті послуги теплопостачання. Газ для роботи котельні закуповують мешканці будинку, а ОСББ «ГУРТ» лише представляє їхні спільні інтереси в договірних відносинах із позивачем;

-відповідач зазначає, що розрахувався в повному обсязі за отриманий газ 31.10.2019 року, порушення порядку та строків розрахунків відбулось не з вини відповідача, внаслідок чого відповідач просить позов в частині стягнення пені задовольнити частково та розглянути клопотання про зменшення її розміру до 134, 85 грн. При цьому, суму 3 % річних та суму інфляційних втрат відповідача визнає в повному обсязі;

- відповідач, посилаючись на приписи ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» та п. 3 «Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» зазначає, що дія п. 1 розділу ІV Правил щодо порядку відшкодування збитків на ОСББ «ГУРТ» не поширюється, а тому нарахування збитків є безпідставним.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року по справі №915/977/20 (суддя Олейняш Е.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Гурт» на користь позивача Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України:

- 3 232, 38 грн. пені;

- 1 279, 93 грн. 3 % річних;

- 134, 85 грн. інфляційних втрат;

- 3 275, 17 грн. збитків;

- 2 102, 00 грн. - витрат по сплаті судового збору

Приймаючи рішення, суд першої інстанції врахував, що фактичний обсяг використаного споживачем природного газу в березні та квітні 2019 року (10,317 тис.куб.м. та 0 тис.куб.м.) менший від замовленого (березень 2019 15 тис.куб.м.; квітень 2019 10 тис.куб.м.), а також те, що різниця між ними складає більше 5% від замовленого обсягу газу, а також те, що позивачем дотримано вимоги п. 5.7 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) в частині надсилання відповідачу акту-претензії щодо відшкодування збитків та їх розрахунку, тому позовна вимога про стягнення 3 275, 17 грн. збитків підлягає задоволенню.

Крім того, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність нарахування 3 % річних у сумі 1 279, 93 грн. та інфляційних втрат у сумі 134, 85 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Також, суд вказав, що нарахування пені в сумі 6 464, 76 грн. є обґрунтованим та підставним. Однак, дослідивши подані суду докази, проаналізувавши правові позиції сторін, врахувавши, що відповідач є неприбутковою організацією, не є кінцевим споживачем товару, здійснення оплати поставленого позивачем природного газу залежить в тому числі й від розрахунків споживачів з відповідачем, врахувавши сплату відповідачем основного боргу, врахувавши збалансованість інтересів сторін, причини та строк прострочки платежу, захист майнових прав позивача та компенсацію за порушення грошового зобов`язання шляхом стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, а також враховуючи, що застосування штрафних санкцій спрямоване на стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013; постанова КГС ВС від 10.04.2019 № 905/1005/18), суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та можливість зменшення розміру пені на 50 % до 3 232, 38 грн. (50 % х 6 464, 76 грн.). В цій частині позов підлягає задоволенню.

В частині стягнення пені в сумі 3 232, 38 грн. - пені слід відмовити, у зв`язку зі зменшенням розміру пені.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2020 року у справі №915/977120 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 3232,38 грн. скасувати, та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення пені в розмірі 3232,38 грн., у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити.

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2020 року щодо часткового задоволення позовних вимог, і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 625 Цивільного кодексу України, та процесуального, зокрема, ст. ст. 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що за несвоєчасне виконання умов спірного договору Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в порядку статті 549 Цивільного кодексу України та п. 8.2 договору було нараховано пеню.

Отже, в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів.

При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Таким чином, керуючись наведеними вище положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст.233 ГК України і ст. 551 ЦК України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності «значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з`ясувавши наявність «перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: «об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків». Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №908/1453/14.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та врахувати при цьому інтереси позивача.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, зокрема, сплата основного боргу з простроченням за зобов`язаннями листопада 2018 року, апелянт вважає, що даний випадок не є винятковим та не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору, то підстави для зменшення розміру пені відсутні.

В даному випадку суд не врахував, що питання збитків взагалі не досліджувалося судом першої інстанції, що є обов`язковим для застосування ст.233 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав Господарському суду належних доказів в обґрунтування своїх заперечень, натомість суд попередньої інстанції не мотивуючи, а лише своїм внутрішнім переконанням та «сухими» посиланнями на важкий матеріальний стан Відповідача зменшили розмір нарахованих санкцій, що є грубим порушенням положень ст. 233 ГК України.

Скаржник зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а тому вважаємо, що суд неправомірно самостійно визначив розмір пені.

Таким чином, господарський суд неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, а також визнали встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.

Крім того, відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі 922/1010/16 від 12.06.2018.

Отже, на думку апелянта, зменшення cyдoм першої інстанції розміру пені суперечить принципам розумності, справедливості, добросовісності, що призводить до зловживання з боку боржника.

Неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших суб`єктів господарювання, які належним чином виконали свої обов`язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.

Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність, Відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, та погодився з умовами щодо порядку і строків виконання грошових зобов`язань, а також погодився з умовами договору щодо відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ Позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками. що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченої умовами Договорів.

Загальна сума заявлених пені, 3% річних, інфляційних не компенсує повністю втрат від сплати відсотків за комерційними кредитами.

Таким чином, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Слід зазначити, що держава, покладаючи на АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», не виконує свої зобов`язання з компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб`єктом, тим самим спричиняючи до збитків.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, апелянт вважає, що суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 ГК України ст. 525,526,551,599,625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року по справі №915/977/20; постановлено розгляд справи №915/977/20 здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи).

Відзив на апеляційну скаргу, будь-які заяви чи клопотання до суду не надходили. Сторони повідомлені належним чином про судовий розгляд.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17.10.2018 року між ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (постачальник) та ОСББ «Гурт» (споживач) було укладено Договір № 6659/18-ТЕ-22 постачання природного газу (арк. 17-27).

В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 26.10.2018 року, № 2 від 31.10.2018 року, № 3 від 06.11.2018 року, № 4 від 30.11.2018 року, № 5 від 20.03.2019 року (арк. 28-41).

Відповідно до п. 11 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір та додаткові угоди підписано сторонами та скріплено печаткою постачальника.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) природний газ, що продається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п. 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) постачальник передає в період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 85,0 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях (далі- розрахункові періоди) в тис.куб.м.:

-жовтень 2018 обсяг 0;

-листопад 2018 обсяг 15;

-грудень 2018 обсяг 15;

-січень 2019 обсяг 15;

-лютий 2019 обсяг 15;

-березень 2019 обсяг 15;

-квітень 2019 обсяг 10.

Відповідно до п. 2.5 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) допускається відхилення обсягу використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі +- 5 відсотків від зазначеного в п.2.1 обсягу без підписання додаткової угоди.

Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:

-природного газу власного видобутку у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;

-імпортованого природного газу у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.8 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 4.3 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу.

Відповідно до п. 5.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4) оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов п. 2.1 договору передано, а відповідачем прийнято у власність природний газ на загальну суму 481 296, 56 грн. за періоди з листопада 2018 року по березень 2019 року включно, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін Актами приймання передачі природного газу (арк. 42-46), а саме:

-Акт приймання передачі природного газу від 30.11.2018 року на суму 69 116, 89 грн. з обсягом газу у кількості 9,237 тис.куб.м.;

-Акт приймання передачі природного газу від 31.12.2018 року на суму 114 940, 40 грн. з обсягом газу у кількості 15,361 тис.куб.м.;

-Акт приймання передачі природного газу від 31.01.2019 року на суму 120 155, 78 грн. з обсягом газу у кількості 16,058 тис.куб.м.;

-Акт приймання передачі природного газу від 28.02.2019 року на суму 99 885, 38 грн. з обсягом газу у кількості 13,349 тис.куб.м.;

-Акт приймання передачі природного газу від 31.03.2019 року на суму 77 198, 11 грн. з обсягом газу у кількості 10,317 тис.куб.м.

Загалом позивачем у спірному періоді (листопад 2018 - березень 2019 року) поставлено, а відповідачем спожито (отримано) природний газ у загальному обсязі 63,322 тис. куб.м на суму 481 296, 56 грн.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень відповідачем суду не представлено.

В свою чергу, відповідачем ОСББ «Гурт» в повному обсязі проведено оплату за отриманий в 2018-2019 роках природний газ в сумі 481 296, 56 грн., що підтверджується сальдо по підприємству та довідкою по операціям ОСББ «Гурт» з 01.10.2018 по 29.02.2020 (арк. 15-16).

Судом встановлено, що відповідачем порушено умови договору щодо фактичних обсягів споживання природного газу, внаслідок чого позивачу завдано збитки, які заявлено позивачем до стягнення.

Крім того, оплата за поставлений природний газ проводилась відповідачем з порушенням строку, встановленого п. 6.1 договору (з 01.12.2018 п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди № 4), що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Беручи до уваги правову природу укладеного Договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог мала здійснюватися судом за нормами Цивільного та Господарського Кодексів України, які регламентують правовідносини з розрахунків в межах купівлі-продажу, а також інших відповідних нормативно-правових актів, які регулюють відносини в сфері постачання природного газу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено ст. 655, ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено місцевим судом та не заперечується сторонами в межах апеляційного провадження, відповідач ОСББ «Гурт» несвоєчасно розрахувався за отриманий природний газ за Договором № 6659/18-ТЕ-22 постачання природного газу від 17.10.2018 року, що свідчить про неналежне (із допущеним простроченням) виконання ним такого грошового зобов`язання в силу ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахування якої в розглядуваному випадку передбачено п. 8.2 Договору.

Представлені позивачем розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та пені визнані місцевим господарським судом такими, що відповідають встановленим обставинам справи щодо періоду прострочення та розміру грошового зобов`язання з якого відповідачем допущено прострочення, зроблені арифметично та методологічно вірно.

В свою чергу, зміст доводів та вимог апеляційної скарги зводиться до необґрунтованого висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення стягуваної суми пені та її зменшення судом в оскаржуваному рішенні на 50% до 3232,38 грн., з огляду на таке, колегія суддів переглядає оскаржуване судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов`язань листопада 2018 року за період з 27.12.2018 року по 15.01.2019 року, грудня 2018 року за період з 26.01.2019 року по 21.02.2019 року, січня 2019 року за період з 26.02.2019 року по 24.03.2019 року, лютого 2019 року за період з 26.03.2019 року по 02.05.2019 року та березня 2019 року за період з 26.04.2019 року 30.10.2019 року. Розрахунок пені здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Період нарахування визначено позивачем правильно та в межах шестимісячного строку, передбаченого ст. 232 ГК України. Нарахування здійснено по кожному окремому зобов`язанню.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про арифметично вірний розрахунок пені у розмірі 6464,76 грн.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити пеню до розміру мінімального рівня, зазначивши про те, що ОСББ «ГЕРТ» є неприбутковою організацією та не є суб`єктом господарювання, що має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками; несвоєчасний розрахунок за поставлений позивачем природний газ допущено внаслідок несвоєчасного розрахунку співвласників будинку за спожиті послуги теплопостачання. Газ для роботи котельні закуповують мешканці будинку, а ОСББ «ГУРТ» лише представляє їхні спільні інтереси в договірних відносинах із позивачем; відповідач зазначає, що розрахувався в повному обсязі за отриманий газ 31.10.2019 року, порушення порядку та строків розрахунків відбулось не з вини відповідача, внаслідок чого відповідач просить позов в частині стягнення пені задовольнити частково та розглянути клопотання про зменшення її розміру до 134, 85 грн.

За висновками судової колегії, зменшуючи суму належної до стягнення пені на 50% до 3232,38 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач є неприбутковою організацією, не є кінцевим споживачем товару, здійснення оплати поставленого позивачем природного газу залежить в тому числі й від розрахунків споживачів з відповідачем, врахував повну сплату відповідачем основного боргу, правомірно врахував збалансованість інтересів сторін, причини та строк прострочки платежу, захист майнових прав позивача та компенсацію за порушення грошового зобов`язання шляхом стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, а також те, що застосування штрафних санкцій спрямоване на стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013; постанова КГС ВС від 10.04.2019 № 905/1005/18),

Враховуючи викладені обставини, якими відповідач мотивує підставу для зменшення розміру пені, з урахуванням інтересів обох сторін, причин несвоєчасного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, та відсутності основної заборгованості станом на день розгляду справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру пені та можливість зменшення розміру пені на 50 % до 3 232, 38 грн. (50 % х 6 464, 76 грн.).

Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суд не дослідив негативні наслідки, спричинені позивачеві, оскільки, жодних доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків позивачу у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань, у розумінні ст.ст. 73, 74 ГПК України, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують імовірність збитків або засвідчували наявність збитків у позивача, у зв`язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов`язань відповідачем.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 р. № 7-рп/2013.

Слід зауважити також на те, що відповідач просив зменшити суму пені до 134,85 грн., проте судом першої інстанції частково задоволено вказане клопотання та зменшено пеню на 3232,38 грн., залишивши суму до стягнення з відповідача 3232,38 грн.

Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення інтересів стягувача у даному випадку, та вважає, що судом дотримано збалансованість інтересів сторін.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені до 3232,38 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 18.06.2019 у справі №924/754/18.

При цьому, судом враховується, що позивачем, окрім іншого, застосовано до відповідача таку міру відповідальності як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

Отже, зменшуючи розмір пені, нарахованої на прострочену заборгованість на підставі договору, місцевий господарський суд вірно врахував ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, баланс інтересів сторін.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду в оскарженому рішенні, тому відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення залишенню без змін.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року по справі №915/977/20 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Ррішення Господарського суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року по справі №915/977/20 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяА.І. Ярош

суддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська