головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Сілаєва В.С.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ не з`явився;

від Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон та Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

на рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року, м. Херсон, суддя Ярошенко В.П., повний текст рішення складено та підписано 15.10.2020 року

у справі № 923/764/19

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон

про стягнення 538 041 грн. 96 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2019 року Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон, в якій просило стягнути з Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ, м. Київ борг у загальній сумі 538 041 грн. 96 коп., з яких: пеня у сумі 269 871 грн. 14 коп., 3% річних у сумі 53 359 грн. 12 коп., інфляційні втрати у сумі 214 811 грн. 70 коп., а також просило суд відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу від 28.12.2016 року № 2659/1617-БО-33 в частині неповної та несвоєчасної оплати вартості поставленого позивачем природного газу, що і стало підставою для нарахування штрафних санкцій та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі №923/764/19 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ, м. Київ 134 935 грн. 57 коп. пені, 53 359 грн. 12 коп. річних, 214 811 грн. 70 коп. інфляційних втрат та 8 070 грн. 63 коп. компенсації витрат по сплаті судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання його договірних зобов`язань за договором від 28.12.2016 року № 2659/1617-БО-33 постачання природного газу, в частині оплати товару позивача на умовах даного договору, позивачем правомірно було нараховано до стягнення з відповідача пеню у сумі 269 871 грн. 14 коп., 3% річних у сумі 53 359 грн. 12 коп. та інфляційні втрати у сумі 214811 грн. 70 коп.

Разом з тим, місцевий господарський дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву, та зменшення загальної суми заявленої до стягнення пені на 50 %, тобто, з 269 871 грн. 14 коп. до 134 935 грн. 57 коп., з огляду на відсутність доказів понесення іншими особами збитків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставлено-отриманого газу за договором; відсутністю доказів понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставлено-отриманого газу за договором, а також з урахуванням того, що природний газ використовується відповідачем для виробництва теплової енергії, споживачами послуг з теплопостачання є населення, у якого перед відповідачем склалась значна заборгованість.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

Приватне підприємство Херсонтеплогенерація, м. Херсон з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19 скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зауважив, що суд першої інстанції не врахував його доводи про те, що відповідно до положень укладеного між сторонами договору, домовленість сторін про застосування 3% річних у договорі відсутня, а тому їх нарахування та пред`явлення неправомірне.

Скаржник зауважив, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив його клопотання про зменшення розміру пені до 1 грн. лише частково, оскільки прострочення платежів мало місце всього на декілька днів від 1 до 10 днів, що на думку скаржника свідчить про те, що господарське правопорушення формально допущене відповідачем є незначним, та таким що не завдало позивачеві будь-яких збитків, відповідач є невеликим теплопостачальним підприємством і стягнення з нього коштів, які не закладені у складову тарифу є його прямими збитками.

Також як зазначає скаржник, суд першої інстанції не взяв до уваги твердження відповідача з приводу того, що розрахунок по стягненню інфляційних втрат у сумі 214 811 грн. 70 коп. проведений арифметично не вірно, в якості доказу суду був наданий альтернативний розрахунок боргу, штрафних санкцій, 3 % річних за договором від 28.12.2016 року № 2659/1617-БО-33, однак, суд не проаналізував дані документи та не надав їм належної правової оцінки.

Крім того, як стверджує відповідач, його основним видом діяльності є виробництво теплової енергії, кінцевими споживачами якої є населення міста, медичні, шкільні та дошкільні заклади. Питома вага теплової енергії, спожитої населенням складає 63 %, бюджетними установами 35 %, госпрозрахунковими організаціями 2 %. За період 2013-2016 років заборгованість бюджетних установ :ш послуги теплопостачання становить 250 тис. грн. Також за цей період сформувалась заборгованість за послуги по теплозабезпеченню зі сторони населення м. Херсона у розмірі 6 433 500 грн. Цей борг спричинив неможливість вчасно, відповідно до умов договору, розраховуватись за поставлений газ.

Крім того, як зазначає скаржник, ціни на енергоносії зростають майже щомісячно. Темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання кінцевих тарифів на теплову енергію. В результаті виникла різниця в тарифах, заборгованість якої Держава не відшкодувала. Заборгованість з різниці в тарифах за 2016 рік склала - 10 19 499,55 грн., за 2017 рік - 1 312 143,86 грн., також є залишок невідшкодованої заборгованості з різниці в тарифах по бюджетним установам за 2010-2014 роки в сумі 107 260,40 грн.

Тобто, якби споживачі вчасно розраховувалися за теплову енергію та вчасно була відшкодована різниця в тарифах, підприємство б мало змогу вчасно розрахуватись за використаний природний газ.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що предметом договору від 28.12.2016 року № 2659/1617-БО-33 є постачання газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями м. Херсон, а також те, що відповідач є соціально-орієнтованим підприємством м. Херсона, яке забезпечує централізоване теплопостачання населення, підприємств і установ бюджетної сфери в м. Херсоні, з урахуванням того, що прострочка з оплати газу за договором виникла через значну заборгованість населення та хронічні затримки бюджетних організацій з оплати послуг постачання теплової енергії, несвоєчасне відшкодування держави різниці в тарифах за надані відповідачем послуги з теплопостачання, а також несвоєчасне надходження компенсації за поставлену відповідачем теплову енергію громадянам, яким надаються пільги та субсидії, на думку скаржника, застосування до нього штрафних санкцій у стовідсотковому розмірі може призвести до ще більшого погіршення його фінансового становища.

На підставі викладеного скаржник вважає, що у суду були наявні всі правові підстави, які підтверджуються фактичними даними по справі для зменшення розміру неустойки - пені, яку позивач заявляв до стягнення до мінімально можливого розміру (1 грн.). Проте суд порушивши норми матеріального та процесуального права дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, що призвело до постановлення неправомірного рішення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19, справу призначено до судового розгляду.

Одночасно з цим, Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ з рішенням суду також не погодилось, з огляду на що звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 134 935 грн. 57 коп. скасувати; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ щодо стягнення пені у сумі 134 935 грн. 57 коп., у задоволенні яких було відмовлено, задовольнити; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

Апеляційна скарга також мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зауважив, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 134 935 грн. 57 коп. прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині.

Так, скаржник наголошує, що ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України зазначає, що єдиною підставою звільнення від господарсько -правової відповідальності є дія непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, що унеможливили належне виконання зобов`язання. за даних умов здійснення господарської діяльності. Не є підставами звільнення від відповідальності, зокрема, обставинами, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодовувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України). Тобто боржник не звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за будь-яких обставин. Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів.

Скаржник зазначає, що відповідно до висновків Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності «значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з`ясувавши наявність «перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: «об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу. ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків». Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 року по справі № 908/1453/14.

Скаржник зауважує, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та врахувати при цьому інтереси позивача. З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, зокрема, несвоєчасна сплата основного боргу з січня 2017 року, даний випадок не є винятковим (в провадженні Господарського суду Херсонської області знаходиться декілька справ по даному відповідачу) та не надано належних та допустимих доказів поважності порушення умов договору, то підстави для зменшення розміру пені відсутні.

При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. В даному випадку суд не врахував, що питання збитків взагалі не досліджувалося судом першої інстанції, що є обов`язковим для застосування ст. 233 Цивільного кодексу України. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав господарському суду належних доказів в обґрунтування своїх заперечень, натомість суд попередньої інстанції не мотивуючи, а лише своїм внутрішнім переконанням та «сухими» посиланнями на важкий матеріальний стан відповідача зменшили розмір нарахованих санкцій, що є грубим порушенням положень ст. 233 Господарського кодексу України. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Також скаржник зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання, а тому вважає, що суд неправомірно зменшив розмір пені. Таким чином, на думку скаржника, господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.

Крім того, Національна акціонерна компанія Нафтогаз України зауважує, що вона забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія Нафтогаз України як державне підприємство є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. За спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія Нафтогаз України закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року та 2014 року. Бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу. Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ Позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією Нафтогаз України втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченої умовами Договорів. Загальна сума заявлених пені, 3% річних, інфляційних не компенсує повністю втрат від сплати відсотків за комерційними кредитами.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, на думку скаржника, суд не надав належної уваги ступеню виконання зобов`язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, що призвело до порушення ст. 233 Господарського кодексу України ст. 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ на рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19; об`єднано для спільного розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ з раніше поданою апеляційною скаргою Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон на рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19.

14.12.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон залишити без задоволення; рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 134 935 грн. 57 коп. скасувати; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ щодо стягнення пені у сумі 134 935 грн. 57 коп., у задоволенні яких було відмовлено, задовольнити. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач зазначив, що відповідач вважає, що у зв`язку з тим, що домовленість сторін про застосування 3 % річних в договорі відсутня, то нарахування 3 % річних є неправомірним, разом з тим, приписи ст. 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Щодо нарахування інфляційних втрат позивач зазначив, що інфляційні втрати розраховані відповідно до рекомендацій викладених у інформаційному листі Вищого господарського суду від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та з урахуванням правової позиції, яка зафіксована у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 року у справі № 905/21/19.

Щодо нарахування пені позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача з тих самих мотивів, що викладені в його апеляційній скарзі.

12.01.2021 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивовано запровадженням на території України карантину.

18.01.2021 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Приватне підприємство Херсонтеплогенерація, м. Херсон, згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, своїм правом не скористалось, відзив на апеляційну скаргу іншої сторони не надало, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду.

При цьому, розглянувши клопотання Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ про розгляд справи за відсутності його представника судова колегія дійшла висновку про його задоволення.

Що стосується клопотання Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м.Херсон про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв`язку із запровадженням на території України карантину, судова колегія зауважує, що у випадку неможливості прибути в судове засідання конкретного представника скаржника, останній мав право направити для участі в судових засіданнях іншу уповноважену особу, або керівника юридичної особи, як і не був позбавлений права надати суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, як то в межах іншого суду, чи поза межами суду, на підставі чинної редакції ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, чого скаржником зроблено не було. Крім того, наразі не дивлячись на продовження на території України карантину, будь-яких обмежень як у роботі судів, так і в роботі транспорту не передбачено. До того ж, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для апеляційного перегляду справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника судовою колегією було задоволено, судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, строк розгляду справи добігає кінця, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційних скарг, а затягування строку розгляду скарг в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, що звернулися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон та Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Херсонської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

28.12.2016 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (постачальник) та Приватним підприємством Херсонтеплогенерація (споживач) було укладено договір постачання природного газу №2659/1617-БО-33, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Згідно з п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01 січня 2017 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 505,3 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. м.): січень 240,3 тис. куб. метрів, лютий 147,7 тис. куб. метрів, березень 117 тис. куб. метрів, всього за I квартал 2017 року 505,3 тис. куб. метрів.

Відповідно до п. 3.4 договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Згідно з п. 5.2 договору, ціна за 1000 куб. м. газу на дату укладання договору становить 4 942 грн. 00 коп., крім того податок на додану вартість (ПДВ) 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930 грн. 40 коп.

Пунктом 5.4 договору визначено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством та договором.

Відповідно до п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. даного договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати.

Згідно з п. 10.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), зокрема, щодо стягнення основної заборгованості, пені, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Відповідно до п. 12.1 даний договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.01.2017 року до 31.03.2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

До вказаного договору сторонами вносилися зміни та доповнення відповідно до додаткових угод № 1 від 23.01.2017 року, № 2 від 22.02.2017 року, якою зокрема було збільшено обсяги газу, а саме п. 2.1 договору викладено в такій редакції: "Постачальник передає споживачу з 01 січня 2017 року по 31 березня 2017 року (включно) газ обсягом до 554,476 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. м.): січень 246,476 тис. куб. метрів, лютий 190,700 тис. куб. метрів, березень 117,300 тис. куб. метрів, всього за I квартал 2017 року 554,476 тис. куб. метрів".

На виконання умов даного договору позивач передав відповідачу, який, в свою чергу, прийняв від позивача за актами приймання-передачі природний газ загальною вартістю 3234831,56 грн., що підтверджується актами приймання-передачі від 31.01.2017 року на суму 1 461 701,27 грн., від 28.02.2017 року на суму 1 147 971,25 грн., від 31.03.2017 року на суму 625 159,04 грн.

Розрахунки за природний газ здійснювалися відповідачем несвоєчасно та не у повному обсязі, зокрема, за зобов`язаннями щодо оплати природного газу за січень-березень 2017 року. У зв`язку з цим, позивачем нараховані відповідачу:

- за зобов`язаннями за січень 2017 року 82 521,90 грн. пені, 14 391,48 грн. річних та 66 166,88 грн. інфляційних втрат;

- за зобов`язаннями за лютий 2017 року 121 527,70 грн. пені, 25 367,41 грн. річних та 96 287,01 грн. інфляційних втрат;

- за зобов`язаннями за березень 2017 року 65 821,54 грн. пені, 13 600,23 грн. річних та 53 359,12 грн. інфляційних втрат.

За обліком позивача, станом на час звернення до суду відсутня заборгованість відповідача з оплати природного газу, який відповідач отримав від позивача на підставі договору від 28.12.2016 року № 2659/1617-БО-33 постачання природного газу.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржниками в апеляційних скаргах, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції було встановлено, та сторонами не оспорюється, що на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 3 234 831,56 грн., які відповідачем станом не момент розгляду справи оплачені в повному обсязі. Проте, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не у строк, визначений договором, чим порушував умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги п. 6.1. договору, а саме, відповідач за отриманий природний газ розраховувався шляхом часткових оплат із простроченням визначеного договором терміну оплати отриманого газу, у зв`язку з чим, позивач звернувся до Господарського суду Херсонської області з відповідним позовом, в якому просив стягнути з Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон пеню у сумі 269 871 грн. 14 коп., 3% річних у сумі 53 359 грн. 12 коп. та інфляційні втрати у сумі 214 811 грн. 70 коп.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Водночас, у відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені та встановлено, що позивачем пеня була нарахована вірно, із урахуванням кінцевого терміну оплати, визначеного договором, встановленої договором ставки пені в розмірі 21 % річних та з урахуванням днів та сум часткових оплат, а також відповідає приписам ст. 230, 231 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексів України, а також не містить арифметичних помилок, в зв`язку з чим судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про його вірність.

При цьому з матеріалів справи також вбачається, що відповідачем надано свій розрахунок пені за спірними правовідносинами, сума якого відрізняється від заявленої позивачем лише на 129,60 грн., тобто фактично заявлена сума пені відповідачем не заперечується.

Що стосується часткового задоволення судом першої інстанції клопотання відповідача та зменшення нарахованої позивачем до стягнення пені до 50 % від розрахованої позивачем, а саме, до 134 935,57 грн., судова колегія зазначає наступне.

Судовою колегією перевірено, що відповідач, на підставі норм ст. 233 Господарського кодексу України, звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням, яке було викладено у відзиві на позовну заяву, про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені до 1 грн.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилався на такі обставини:

- основним видом діяльності Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м.Херсон є виробництво теплової енергії, кінцевими споживачами якої є населення міста, медичні, шкільні та дошкільні заклади;

- питома вага теплової енергії, спожитої населенням складає 63 %, бюджетними установами 35 %, госпрозрахунковими організаціями 2 %;

- за період 2013-2016 років заборгованість бюджетних установ :ш послуги теплопостачання становить 250 тис. грн. Також за цей період сформувалась заборгованість за послуги по теплозабезпеченню зі сторони населення м. Херсона у розмірі 6 433 500 грн. Цей борг спричинив неможливість вчасно, відповідно до умов договору, розраховуватись за поставлений газ;

- ціни на енергоносії зростають майже щомісячно. Темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання кінцевих тарифів на теплову енергію. В результаті виникла різниця в тарифах, заборгованість якої Держава не відшкодувала. Заборгованість з різниці в тарифах за 2016 рік склала - 10 19 499,55 грн., за 2017 рік - 1 312 143,86 грн., також є залишок невідшкодованої заборгованості з різниці в тарифах по бюджетним установам за 2010-2014 роки в сумі 107 260,40 грн.;

- нараховувати пеню та інфляційні втрати споживачам, відповідач е мав права згідно діючого на той час законодавства;

- заявлена позивачем пеня є для відповідача надмірним тягарем, а дії щодо примусового стягнення штрафних санкцій призведуть до штучного доведення підприємства до неплатоспроможності.

Тобто, якби споживачі вчасно розраховувалися за теплову енергію та вчасно була відшкодована різниця в тарифах, підприємство б мало змогу вчасно розрахуватись за використаний природний газ.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що предметом договору від 28.12.2016 року № 2659/1617-БО-33 є постачання газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями м. Херсон, а також те, що відповідач є соціально-орієнтованим підприємством м. Херсона, яке забезпечує централізоване теплопостачання населення, підприємств і установ бюджетної сфери в місті Херсоні, з урахуванням того, що прострочка з оплати газу за договором виникла через значну заборгованість населення та хронічні затримки бюджетних організацій з оплати послуг постачання теплової енергії, несвоєчасне відшкодування держави різниці в тарифах за надані відповідачем послуги з теплопостачання, а також несвоєчасне надходження компенсації за поставлену відповідачем теплову енергію громадянам, яким надаються пільги та субсидії, на думку скаржника, застосування до нього штрафних санкцій у стовідсотковому розмірі може призвести до ще більшого погіршення його фінансового становища.

На підтвердження вказаних обставин відповідачем було надано до суду Статут відповідача, з якого вбачається, що основним напрямком діяльності відповідача виробництво та реалізація теплової енергії, постачання теплової енергії; фінансовий звіт Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон, копії актів приймання-передачі векселів, оборотно-сальдові відомості.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є суб`єктивним правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі № 916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 року у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 року у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 року у справі № 904/3546/19).

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 року у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18.

Таким чином, суд, досліджуючи питання щодо зменшення пені, повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, а не лише відповідача.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суду у постанові від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19.

Так, задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції виходив з таких обставин:

- в матеріалах справи відсутні докази понесення іншими особами збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставлено-отриманого газу за договором;

- в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставлено-отриманого газу за договором;

- природний газ використовується відповідачем для виробництва теплової енергії, споживачами послуг з теплопостачання є населення;

- через низьку платіжну дисципліну споживачів відповідач має значну дебіторську заборгованість;

- майновий та фінансовий стан відповідача в період економічної кризи не може забезпечити прибутковість підприємства, що відображено в наданому звіті про фінансові результати.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, також врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого природного газу за спірним договором, як в цілому, так і за кожним окремим спірним періодом, а також, приймаючи до уваги поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання - визнав зазначені обставини винятковими та дійшов висновку про наявність підстав для зменшення належної до стягнення суми пені до 134 935 грн. 57 коп., тобто, лише на 50 % від заявленого позивачем розміру неустойки, а не до 1 грн., як того просив відповідач.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, доказів завдання збитків позивачу з боку відповідача внаслідок несвоєчасного виконання останнім зобов`язань за договором постачання природного газу та інших негативних наслідків матеріали господарської справи не містять.

Проаналізувавши обставини та мотиви, якими керувався суд першої інстанції, задовольняючи клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість такого зменшення судом першої інстанції, враховуючи ще й те, що позовні вимоги позивача перенасичені грошовими вимогами.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки судом у вирішенні цього питання було досліджено ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.

Посилання позивача на те, що суд першої інстанції в порушення ст. 233 Господарського кодексу України, при вирішенні питання щодо зменшення пені не надав оцінку винятковості випадку зменшення пені, з урахуванням інтересів сторін, а лише відповідача, колегією суддів також не приймаються до уваги, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження зазначених скаржником в апеляційній скарзі обставин та факту існування понесених позивачем збитків через несвоєчасність сплати відповідачем коштів по виставленим рахункам.

Судова колегія також не бере до уваги твердження позивача про те, що право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, наданих позивачем, які б підтверджували наявність збитків, які виникли у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання природного газу.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що наявні правові підстави для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки відповідач знаходився на час виконання зобов`язань у скрутному фінансовому становищі, а тому, не здійснив дії щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, оскільки здійснення такої оплати поставленого позивачем газу залежить виключно від вчасних розрахунків споживачів за спожиту теплову енергію.

Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що задоволення судом першої інстанції клопотання про зменшення розміру пені є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке клопотання обґрунтоване, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ та Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а, відтак, підстави для скасування чи зміни судового рішення в оскаржуваній частині у даному випадку відсутні.

Що стосується заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, судова колегія зазначає таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому нарахування 3 % річних прямо передбачено Цивільним кодексом України та не вимагає додаткового зазначення про можливість такого нарахуванням в господарському договорі, а мод бути нараховано та стягнуто безпосередньо на підставі вищевказаної норми права, з огляду на що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині судовою колегією до уваги не приймаються.

Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс.

При зверненні до суду з такими вимогами, саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і період нарахування інфляційних (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову, і ці суми та дати можуть не співпадати з повною сумою боргу та повним періодом прострочки. Це є правом кредитора, а суд тільки перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 року № 265. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абз. 5 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078).

При цьому ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 року у справі № 905/21/19.

Так, позивачем в даному випадку було заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 53 359 грн. 12 коп. та інфляційні втрати у сумі 214 811 грн. 70 коп. Судовою колегією було перевірено здійснені позивачем та судом першої розрахунки заявлених до стягнення 3 % та інфляційних нарахувань, за результатами чого, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо того, що розрахунки позивача є вірними та не містять арифметичних помилок.

При цьому, матеріали справи містять контррозрахунок відповідача, доданий до відзиву на позовну заяву (т. 1 а.с. 76-83), з якого вбачається, що самостійно розраховані відповідачем інфляційні втрати у спірних правовідносинах повністю співпадають із заявленою до стягнення позивачем сумою.

З урахуванням викладеного колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції щодо повного задоволення вказаних позовних вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є такими, що не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви, з яких подані апеляційні скарги, не можуть бути підставою для його скасування.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон та Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ не потребують задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Приватного підприємства Херсонтеплогенерація, м. Херсон та Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ на рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі №923/764/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 08.10.2020 року у справі № 923/764/19 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 18.01.2021 року.

Повний текст постанови складено 19 січня 2021 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош